Решение № 105503744, 20.07.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2022м. ХарківСправа № 922/4557/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" (61002, Харківська обл., місто Харків, вул. Сумська, будинок 70; код ЄДРПОУ: 22649344) до Харківської міської ради (61003, Харківська обл., місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243) про визнання переважного права на укладення договору, визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішенняза участю представника:

позивача Залеська А.С. (ордер №1049329);

відповідача - Дейнега К.В. (посвідчення №2456).

ВСТАНОВИВ:

18.11.2021 Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, в якій просить суд:

- визнати за Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки із кадастровим номером 6310136600:09:001:0031, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Л. Толстого, 64;

- визнати незаконним та скасувати п.15 додатку №2 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 24.02.2021 №48/21 Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою, що стосується надання дозволу територіальній громаді м. Харкова на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1,0569 га (кадастровий номер 6310136600:09:001:0031) комунальної власності для будівництва торговельного майданчика по оптовій та роздрібній торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами по вул. Толстого, 64.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 24.02.2021 №48/21 Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою в частині, що стосується надання дозволу територіальній громаді м. Харкова на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1,0569 га (кадастровий номер 6310136600:09:001:0031) комунальної власності для будівництва торговельного майданчика по оптовій та роздрібній торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами по вул. Толстого, 64 (п.15 додатку №2 до рішення) порушує право позивача на переважне укладення договору оренди земельної ділянки під самочинно побудованими об`єктами нерухомого майна, якою позивач користується по теперішній час та від звільнення в примусовому порядку якої відповідач відмовився.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.11.2021 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.

06.12.2021 на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 23.11.2021 позивачем через канцелярію господарського суду Харківської області надано заяви про усунення недоліків (вх.№№28758, 28796 від 06.12.2021) з додатками, а саме: докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, та докази направлення належним чином оформленої позовної заяви відповідачу у справі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.12.2021 прийнято позовну заяву (вх.№4557/21 від 18.11.2021) до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4557/21. Визначено, справу №922/4557/21 розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Розпочато підготовче провадження і призначити підготовче засідання у справі №922/4557/21 на 29 грудня 2021 року. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст. 167 ГПК України. Звернуто увагу учасників справи, що подання доказів у справі здійснюється учасниками справи на стадії підготовчого провадження. Запропоновано учасникам справи забезпечити участь у судовому засіданні компетентного представника з документами, що посвідчують його особу та повноваження. Явку представників сторін визнано необов`язковою.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.12.2021 відкладено підготовче засідання на 19.01.2022.

18.01.2022 через канцелярію Господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№1072 від 18.01.2022).

Так, відповідач вважає, що в даному випадку позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки позивачу необхідно було звернутись до Харківської міської ради з клопотанням про надання земельної ділянки в оренду.

Як стверджує представник відповідача, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача для здійснення заходів щодо оформлення договору оренди земельної ділянки.

Також представник відповідача зазначив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:09:001:0031 право користування земельною ділянкою не зареєстровано. При цьому, уповноваженим органом представляти права та законні інтереси первинного суб`єкта місцевого самоврядування територіальної громади міста Харкова є Харківська міська рада. А тому, Харківська міська рада як власник земельної ділянки мала право здійснювати поділ земельної ділянки. Як наслідок, оскаржуване рішення було прийнято останньою у межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.01.2022 відкладено підготовче засідання на 02.02.2022.

24.01.2022 через канцелярію Господарського суду Харківської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№1575 від 24.01.2022).

Представник позивача зазначила, що рішенням Господарського суду Харківської області від 16.05.2008 у справі №37/50-08 було прийнято рішення про розірвання договору оренди та про звільнення спірної земельної ділянки від нежитлових будівель літ.Д-1 загальною площею 578,0 кв. м., літ.Л-2 загальною площею 323,6 кв. м, літ.П-1 загальною площею 144,4 кв. м., літ.Р-2 загальною площею 287,2 кв. м. Вказане рішення суду набуло чинності. Однак, від примусового виконання даного рішення суду Харківська міська рада відмовилась, що підтверджується листом Харківської міської ради №08-14/3095/2-08 від 05.11.2008. Позивач продовжив використовувати земельну ділянку із кадастровим номером 6310136600:09:001:0031 та сплачувати за неї орендну плату, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 07.07.2021. Харківська міська рада платежі приймала, проти продовження використання земельної ділянки не заперечувала, повторних вимог щодо звільнення земельної ділянки від Харківської міської ради не надходило. Таким чином, на думку представника позивача, у позивача відсутній юридичний обов`язок здійснювати звільнення земельної ділянки від самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна. При цьому, такі об`єкти є капітальними, а вартість даного майна становить 3 833 463,57 грн., що підтверджується бухгалтерськими довідками №366, № 367, №368, №369 від 30.04.2021.

На переконання представника позивача, реалізація рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 24.02.2021 №48/21 Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою в частині, що стосується надання дозволу територіальній громаді м. Харкова на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1,0569 га (кадастровий номер 6310136600:09:001:0031) матиме наслідком позбавлення Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" можливості оформити право оренди земельною ділянкою із кадастровим номером 6310136600:09:001:0031 як власника об`єктів нерухомого майна. У зв`язку із чим, позивач вважає вказане рішення таким, що порушує його переважне право на укладення договору оренду земельної ділянки, у зв`язку із чим підлягає скасуванню у частині, що стосується надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу спірної земельної ділянки.

Також, представник позивача просить звернути увагу на ту обставину, що від примусового виконання рішення Господарського суду Харківської області від 16.05.2008 у справі №37/50-08 Харківська міська рада відмовилась. У зв`язку з чим, на сьогоднішній момент у позивача відсутній юридичний обов`язок здійснювати звільнення земельної ділянки від самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна. Крій того, позивачем планується признати право власності на вказану земельну ділянку.

Стосовно належного способу захисту представник позивача зазначила, що в ст.16 ЦК України серед способів захисту прав та інтересів визнається визнання права. При цьому, чинне законодавство України не закріплює право власника об`єктів нерухомого майна на звернення до суду для визнання в судовому порядку саме права на укладення договору оренди землі. Проте, це не позбавляє позивача звернутися до суду із вимогою про визнання свого переважного права на укладення договору оренди до суду.

01.02.2022 секретарем судового засідання Господарського суду Харківської області телефонограмою було повідомлено сторін про те, що судове засідання призначене на 02.02.2022 у справі № 922/4557/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" до Харківської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення відкладено у зв`язку з перебуванням судді Пономаренко Т.О. на лікарняному. Зазначено, що про дату та час наступного засідання буде повідомлено додатково.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.02.2022 було повідомлено сторін про те, що наступне підготовче засідання у справі відбудеться 16.02.2022.

16.02.2022 через канцелярію Господарського суду Харківської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№3691 від 16.02.2022) з додатками, а саме: звернення до відповідача щодо розробки та затвердження проекту відводу земельної ділянки, а також звернення на отримання дозволу збереження будівель.

В підготовчому засіданні 16.02.2022 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.03.2022.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Судове засідання у справі, призначене на 02.03.2022, не відбулося у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 воєнного стану в Україні.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Законом України №2212-ІХ від 21.04.2022 затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.05.2022 розгляд справи №922/4557/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" до Харківської міської ради про визнання переважного права на укладення договору та визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення по суті відкладено на 18.05.2022. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Звернуто увагу учасників справи на можливості розгляду заяви за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідного клопотання відповідно до ч.3 ст.196 ГПК України. Роз`яснено учасникам справи положення ст.202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі Електронний суд, поштою або дистанційними засобами зв`язку. Зазначено, що учасникам справи необхідно письмово повідомити суд про оптимальний для них спосіб отримання інформації щодо розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.05.2022 розгляд справи по суті відкладено на 15 червня 2022 року. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою. Звернуто увагу учасників справи на можливість розгляду справи за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідного клопотання відповідно до ч.3 ст.196 ГПК України. Роз`яснено учасникам справи можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до вимог статті 197 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено учасникам справи положення ст.202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи (заяви) по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Повідомлено учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази можуть бути ними подані в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі Електронний суд, поштою або дистанційними засобами зв`язку. Зазначено, що учасникам справи необхідно письмово повідомити суд про оптимальний для них спосіб отримання інформації щодо розгляду справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2022 відкладено судове засідання на 06.07.2022.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.07.2022 оголошено перерву у судовому засіданні до 20.07.2022.

07.07.2022 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№6261 від 07.07.2022).

Так, в поясненнях представник позивача зазначила, що рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2008 року у справі №53/20-08 відмовлено у задоволенні позову ПрАТ Концерн АВЕК та Ко про визнання права власності на нежитлові будівлі, розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 6310136600:09:001:0031 (постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.08 та постановою ВГСУ від 03.12.2008 року у справі №53/20-08 рішення залишено без змін). Відповідно до висновків судів, у позові ПрАТ Концерн АВЕК та Ко було відмовлено з підстав того, що позивач не звертався до відповідача для вирішення в установленому порядку питання оформлення права власності на об`єкти самочинного будівництва, а відповідачем, в свою чергу, не порушено ніяких прав та законних інтересів позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Тобто, відмова в позові була обумовлена недотриманням позивачем процедури збереження самочинного будівництва, що в свою чергу не позбавляє ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" можливості повторно подати до ХМР заяву про збереження самочинного будівництва, оскільки останньою свого дискреційного права реалізовано не було (тобто не було надано відмови у збереженні самочинного будівництва). Натомість, рішенням Господарського суду Харківської області від 16.05.2008 у справі №37/50-08 було встановлено розірвати договір оренди та звільнити спірну земельну ділянку від визначених нежитлових будівель. Вказане рішення суду набуло чинності. Однак, від примусового виконання даного рішення суду Харківська міська рада відмовилась, що підтверджується листом Харківської міської ради №08-14/3095/2-08 від 05.11.2008. Строк для пред`явлення Харківською міською радою виконавчого документа до примусового виконання закінчився у 2012 році. Таким чином, на момент подання позову у позивача відсутній юридичний обов`язок здійснювати звільнення земельної ділянки від самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна. При цьому, такі об`єкти є капітальними, а вартість даного майна становить 3 833 463,57 грн., що підтверджується бухгалтерськими довідками №366, №367, №368, №369 від 30.04.2021. Після відмови Харківської міської ради від примусового виконання рішення ПрАТ Концерн Авек та Ко продовжило використовувати земельну ділянку із кадастровим номером 6310136600:09:001:0031 та сплачувати за неї орендну плату, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 07.07.2021. Харківська міська рада, знаючи про наявність на земельній ділянці нежитлових будівель, платежі приймала, проти продовження використання земельної ділянки не заперечувала, повторних вимог щодо звільнення земельної ділянки від Харківської міської ради не надходило.

Представник позивача, яка в судовому засіданні 20.07.2022 приймала участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити в повному обсязі.

Присутній в судовому засіданні 20.07.2022 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно ч.2 ст.195 ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст.26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не міг забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у Господарському суді Харківської області було встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Критерій розумності строку розгляду справи визначений у листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року №1-5/45 "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ", в якому зазначено, що критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року).

У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії).

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ч.2 ст.195 ГПК України.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Також, судом додатково направлялись відповідні процесуальні документи на офіційні електронні адреси сторін, вказані останніми в наявних в матеріалах справи заявах по суті та з процесуальних питань.

При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 20.07.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представників сторін у судових дебатах, суд встановив наступне.

06.04.2007 на підставі рішення Харківської міської ради від 27.09.2006 №118/06 між Харківською міською радою та Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" (на момент укладення договору - Акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко") було укладено договір оренди землі б/н, яким останньому було передано в строкове платне користування земельну ділянку із кадастровим номером 6310136600:09:001:0031 площею 1,0569 га, що розміщена за адресою: м. Харків, вул. Л. Толстого, 64, для будівництва торговельного майданчика по оптовій та роздрібній торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами.

Договір укладено терміном до 01.12.2008.

Договір оренди б/н від 06.04.2007 зареєстровано в Харківській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в Державному реєстрі земель 11.05.2007 за №340767100047, про що міститься відповідний запис на договорі.

На вказаній земельній ділянці Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" було самочинно побудовано наступні об`єкти нерухомого майна: нежитлова будівля літ.Б-1загальною площею 392,0 3 кв.м., нежитлова будівля літ.В-1 загальною площею 422,1 кв.м., нежитлова будівля літ.Г-1 загальною площею 389, 9 кв.м., нежитлова будівля літ.Д-1 загальною площею 578,0 кв.м., нежитлова будівля літ.Ж-1 загальною площею 139,2 кв.м., нежитлова будівля літ. 3-1 загальною площею 234,0 кв.м., нежитлова будівля літ.К-2 загальною площею 346,8 кв.м., нежитлова будівля літ.Л-2 загальною площею 323,6 кв.м., нежитлова будівля літ.М-2 загальною площею 324,8 кв.м., нежитлова будівля літ.Н-1 загальною площею 46,2 кв.м., нежитлова будівля літ. 0-1 загальною площею 149,2 кв.м., нежитлова будівля літ.П-1 загальною площею 144,4 кв.м., нежитлова будівля літ.Р-2 загальною площею 287,2 кв.м., нежитлова будівля літ.С-2 загальною площею 285,4 кв.м., нежитлова будівля літ.Т-1 загальною площею 70,7 кв.м., нежитлова будівля літ.У-1 76,3 кв.м.

Копії технічних паспортів на вказані нежитлові будівлі наявні в матеріалах справи.

Харківська міська рада звернулася до господарського суду з позовною заявою до АТ "Концерн "АВЕК та Ко", в якій просило розірвати договір оренди земельної ділянки від 06.04.2007 реєстровий №340767100047, укладеного на підставі рішення 5 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.09.2006 №118/06, яким АТ Концерн АВЕК та Ко продовжено строки будівництва торговельного майданчика по оптовій та роздрібній торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами по вул. Л.Толстого, 64, до 01.12.2008 та надано в оренду земельну ділянку загальною площею 10569 кв.м., в межах договору оренди землі від 30.04.2004 №6663/04, для будівництва торговельного майданчика по оптовій та роздрібній торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами по вул. Л. Толстого, 64, до 01.12.2008; звільнити земельну ділянку по вул. Л. Толстого, 64, загальною площею 10569 кв.м., зайняту самочинно побудованими АТ Концерн АВЕК та Ко нежитловими будівлями - магазинами: літ. Б-1загальною площею 392,0 3 кв.м., літ. В-1загальною площею 422,1 кв.м., літ. Г-1загальною площею 389, 9 кв.м., літ. Д-1загальною площею 578, 0 кв.м., літ. Ж-1загальною площею 139,2 кв.м., літ. 3-1загальною площею 234,0 кв.м., літ. І-1загальною площею 262,9 кв.м., літ. К-2загальною площею 346,8 кв.м., літ. Л-2загальною площею 323,6 кв.м., літ. М-2загальною площею 324,8 кв.м., літ. Н-1загальною площею 46,2 кв.м., літ. О-1загальною площею 149,2 кв.м., літ. П-1загальною площею 144,4 кв.м., літ. Р-2загальною площею 287,2 кв.м., літ. С-2загальною площею 285,4 кв.м., літ. Т-1загальною площею 70,7 кв.м., літ. У-1загальною площею 76,3 кв.м., розташованими по вул. Толстого, 64 в м. Харкові, привести її у придатний для подальшого використання стан, в тому числі шляхом знесення самочинно побудованих АТ Концерн АВЕК та Ко нежитлових будівель -магазинів: літ. Б-1загальною площею 392,0 3 кв.м., літ. В-1загальною площею 422,1 кв.м., літ. Г-1загальною площею 389, 9 кв.м., літ. Д-1загальною площею 578, 0 кв.м., літ. Ж-1загальною площею 139,2 кв.м., літ. 3-1загальною площею 234,0 кв.м., літ. І-1загальною площею 262,9 кв.м., літ. К-2загальною площею 346,8 кв.м., літ. Л-2загальною площею 323,6 кв.м., літ. М-2загальною площею 324,8 кв.м., літ. Н-1загальною площею 46,2 кв.м., літ. О-1загальною площею 149,2 кв.м., літ. П-1загальною площею 144,4 кв.м., літ. Р-2загальною площею 287,2 кв.м., літ. С-2загальною площею 285,4 кв.м., літ. Т-1загальною площею 70,7 кв.м., літ. У-1загальною площею 76,3 кв.м., звільнити від будь-якого іншого майна та повернути цю земельну ділянку територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради. В обґрунтування позовних вимог Харківська міська рада на те, що в порушення норм чинного законодавства України АТ Концерн АВЕК та Ко здійснив самовільну забудову земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.05.2008, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2008, у справі №37/50-08 було прийнято рішення про розірвання вищевказаного договору оренди та про звільнення спірної земельної ділянки від даних нежитлових будівель.

Вказане рішення суду набуло чинності 15 вересня 2008 року.

Водночас, рішенням Господарського суду Харківської області від 29.01.2008, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2008 та постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2008, у справі №53/20-08 було відмовлено у задоволенні позову ПрАТ Концерн АВЕК та Ко про визнання права власності на нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 6310136600:09:001:0031.

Відповідно до висновків суду у справі №53/20-08, у позові ПрАТ Концерн АВЕК та Ко було відмовлено з підстав того, що позивач не звертався до відповідача для вирішення в установленому порядку питання оформлення права власності на об`єкти самочинного будівництва, а відповідачем, в свою чергу, не порушено ніяких прав та законних інтересів позивача.

Листами №1337 від 18.08.2008, №1796 від 29.10.2008 Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" просило Харківську міську раду дозволити зберегти об`єкти самочинного будівництва для будівництва торговельного майданчика по оптовій та роздрібній торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами по вул. Л. Толстого, 64.

Як стверджує позивач, Харківська міська рада від примусового виконання рішення суду по справі №37/50-08 відмовилась, що підтверджується листом Харківської міської ради №08-14/3095/2-08 від 05.11.2008.

Так, відповідно до вказаного листа, за результатами розгляду звернень Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко", Харківською міською радою на адресу Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції направлені клопотання про нездійснення виконавчих дій по виконавчим провадженням №9432731 та №9432750 з примусового виконання наказів Господарського суду Харківської області від 25.09.2008 у справах №37/50-08 та №37/51-08 до 20.11.2008.

Строк для пред`явлення Харківською міською радою виконавчого документа до примусового виконання рішення Господарського суду Харківської області від 25.09.2008 у справі №37/50-08 закінчився 15 вересня 2011 року.

Примусового виконання рішення суду по справі №37/50-08 здійснено не було.

Як було встановлено судом та не заперечується сторонами, Харківська міська рада від примусового виконання рішення суду по справі №37/50-08 відмовилась.

В подальшому, Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" продовжило використовувати земельну ділянку із кадастровим номером 6310136600:09:001.0031 та сплачувати за неї орендну плату, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 07.07.2021.

Так, відповідно до бухгалтерської довідки від 07.07.2021, Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" задекларувало та продовжує сплачувати орендну плату за Договором оренди землі від 06.04.2007, державна реєстрація від 11.05.2007 №340767100047 (земельна ділянка площею 1,0569 га за кадастровим номером 6310136600:09:001:0031).

Річні платежі згідно поданим деклараціям, станом на 07.07.2021 складають:

Оренда землі:

2018 рік - 1 868 059,27 грн.;

2019 рік - 1 868 059,27 грн.;

2020 рік - 1 712 387,66 грн.;

з 01.01.2021 по 07.07.2021 - 778 358,03 грн.

Платежі за 2018, 2019, 2020, 2021 роки сплачено в повному обсязі.

В свою чергу, Харківська міська рада приймала платежі від Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко", проти продовження використання позивачем спірної земельної ділянки не заперечувала, повторних вимог щодо звільнення Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" спірної земельної ділянки не заявляла.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: м. Харків, вул. Л. Толстого, 64, не зареєстровано.

Як стверджує позивач, на момент подання позову у нього відсутній юридичний обов`язок здійснювати звільнення земельної ділянки від самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна. При цьому, у Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" є правова можливість в подальшому визначити право власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна в судовому порядку.

При цьому, вказані об`єкти є капітальними, а вартість даного майна становить 14 049 581,2 грн., що підтверджується бухгалтерськими довідками №366, №367, №368, №369 від 30.04.2021 та бухгалтерськими довідками №581, №580, №578, №577 від 27.08.2021, №557/5, №557/7, №557/1, №557/6, №557/3, №557/4, №557/2 від 04.08.2021, а також копією довідки №614 від 20.09.2021.

Разом з цим, рішенням 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 24.02.2021 № 48/21 Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою (п.15 додатку №2 до рішення) територіальній громаді м. Харкова надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1,0569 га (кадастровий номер 6310136600:09:001:0031) комунальної власності для будівництва торговельного майданчика по оптовій та роздрібній торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами по вул. Толстого, 64. Фінансування робіт із землеустрою забезпечити за рахунок коштів КП Міський торговий ринок згідно укладеної угоди з розробником документації із землеустрою.

На переконання позивача, реалізація даного рішення матиме наслідком позбавлення Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" можливості оформити право оренди земельною ділянкою із кадастровим номером 6310136600:09:001:0031 як власнику об`єктів нерухомого майна. У зв`язку із чим, позивач вважає вказане рішення таким, що порушує переважне право позивача на укладення договору оренди земельної ділянки під об`єктом нерухомого майна, яке, як стверджує позивач, також потребує захисту та визнання в судовому порядку, оскільки на даний час право власності на такі об`єкти не оформлено належним чином.

В свою чергу відповідач стверджує, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:09:001:0031 право користування земельною ділянкою не зареєстровано, а отже Харківська міська рада як власник земельної ділянки мала право здійснювати поділ земельної ділянки. При цьому, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача для здійснення заходів щодо оформлення договору оренди земельної ділянки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України", право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування України" визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування України" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад;

2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

3) заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

4) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Відповідності до ст.74 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Такі ж положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу: повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами ч.3 ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію (ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування України").

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної (творчої) діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів (наприклад, створення речей), безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, настання або ненастання певної події. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За змістом ч.1 ст.93 ЗК України, ст.1 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом встановлено, що 06.04.2007 між Харківською міською радою та Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" було укладено договір оренди землі б/н, яким останньому було передано в строкове платне користування земельну ділянку із кадастровим номером 6310136600:09:001:0031 площею 1,0569 га, що розміщена за адресою: м. Харків, вул. Л. Толстого, 64, на якій Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" було самочинно побудовано об`єкти нерухомого майна: нежитлова будівля літ.Б-1загальною площею 392,0 3 кв.м., нежитлова будівля літ.В-1 загальною площею 422,1 кв.м., нежитлова будівля літ.Г-1 загальною площею 389, 9 кв.м., нежитлова будівля літ.Д-1 загальною площею 578,0 кв.м., нежитлова будівля літ.Ж-1 загальною площею 139,2 кв.м., нежитлова будівля літ. 3-1 загальною площею 234,0 кв.м., нежитлова будівля літ.К-2 загальною площею 346,8 кв.м., нежитлова будівля літ.Л-2 загальною площею 323,6 кв.м., нежитлова будівля літ.М-2 загальною площею 324,8 кв.м., нежитлова будівля літ.Н-1 загальною площею 46,2 кв.м., нежитлова будівля літ. 0-1 загальною площею 149,2 кв.м., нежитлова будівля літ.П-1 загальною площею 144,4 кв.м., нежитлова будівля літ.Р-2 загальною площею 287,2 кв.м., нежитлова будівля літ.С-2 загальною площею 285,4 кв.м., нежитлова будівля літ.Т-1 загальною площею 70,7 кв.м., нежитлова будівля літ.У-1 76,3 кв.м.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Як було встановлено судом, рішенням Господарського суду Харківської області від 16.05.2008, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2008, у справі №37/50-08 було прийнято рішення про розірвання вищевказаного договору оренди від 06.04.2007 та про звільнення спірної земельної ділянки від зазначених самочинно побудованих позивачем об`єктів нерухомого майна.

В подальшому, як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, між Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" та Харківською міською радою велося листування, після чого Харківська міська рада від примусового виконання рішення суду по справі №37/50-08 відмовилась.

В свою чергу, Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" продовжило використовувати земельну ділянку із кадастровим номером 6310136600:09:001.0031 та сплачувати за неї орендну плату, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 07.07.2021 та не заперечується відповідачем.

Судом встановлено, що договір оренди спірної земельної ділянки було розірвано в судовому порядку, проте після розірвання вказаного договору відповідач відмовився від примусового виконання рішення в частині звільнення спірної земельної ділянки від самочинно побудованих позивачем об`єктів нерухомого майна, на протязі 13 років не звертався до позивача із вимогою про звільнення відповідної земельної ділянки, приймав платежі у вигляді орендної плати від Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" за спірну земельну ділянку та не здійснював дій щодо повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність.

В свою чергу позивач, з огляду на відсутність заперечень органу місцевого самоврядування щодо продовження користування Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" спірною земельною ділянкою, продовжував користуватися означеною земельною ділянкою та здійснював сплату орендної плати.

Проте, 24.02.2021 рішенням 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання №48/21 Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою (п.15 додатку №2 до рішення) територіальній громаді м. Харкова надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1,0569 га (кадастровий номер 6310136600:09:001:0031) комунальної власності для будівництва торговельного майданчика по оптовій та роздрібній торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами по вул. Толстого, 64. Фінансування робіт із землеустрою забезпечити за рахунок коштів КП Міський торговий ринок згідно укладеної угоди з розробником документації із землеустрою.

Позивач стверджує, що рішення Харківської міської ради, що стосується надання дозволу територіальній громаді м. Харкова на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1,0569 га (кадастровий номер 6310136600:09:001:0031) комунальної власності для будівництва торговельного майданчика по оптовій та роздрібній торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами по вул. Толстого, 64, порушує право позивача на переважне укладення договору оренди земельної ділянки під об`єктом нерухомого майна (самочинне будівництво), яке також потребує захисту та визнання в судовому порядку, оскільки на даний час право власності на такі об`єкти не оформлено належним чином. А відмова в позові у справі №53/20-08 була обумовлена недотриманням позивачем процедури збереження самочинного будівництва, що в свою чергу не позбавляє ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" можливості повторно подати до ХМР заяву про збереження самочинного будівництва, оскільки останньою свого дискреційного права реалізовано не було (тобто не було надано відмови у збереженні самочинного будівництва).

В свою чергу представник відповідача зазначив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:09:001:0031 право користування земельною ділянкою не зареєстровано. При цьому, уповноваженим органом представляти права та законні інтереси первинного суб`єкта місцевого самоврядування територіальної громади міста Харкова є Харківська міська рада. А тому, Харківська міська рада як власник земельної ділянки мала право здійснювати поділ земельної ділянки. При цьому, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача для здійснення заходів щодо оформлення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Суд вважає за необхідне зауважити, що поведінка учасників господарських та цивільних правовідносин повинна бути зрозумілою та не суперечити принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Вказана позиція є сталою та викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Верховного Суду від 10.04.2019р. у справі №390/34/17, постановах Верховного Суду від 09.04.2019р. у справі №903/394/18 та від 17.11.2018р. у справі №911/205/18).

Враховуючи встановлені вище обставини, поведінка відповідача як органу місцевого самоврядування - розпорядника земель комунальної власності, є суперечливою і, беручи до уваги конклюдентні дії з прийняття орендних платежів, відмову від примусового виконання рішення суду щодо звільнення спірної земельної ділянки, відсутності заперечення орендодавця щодо користування позивачем на протязі 13 років спірною земельною ділянкою, не відповідає принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

З огляду на зазначене, враховуючи поведінку відповідача, суд дійшов висновку, що в даному випадку Харківська міська рада, приймаючи рішення про надання дозволу на поділ спірної земельної ділянки, перешкоджає Приватному акціонерному товариству "Концерн АВЕК та Ко" в її використанні для обслуговування та експлуатації наявних на ній об`єктів нерухомого майна, оскільки поділ земельної ділянки припинить її існування як об`єкту цивільних прав, що витікає із змісту ч.3 ст.79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припинає існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об`єднання земельних ділянок.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Виходячи зі змісту предмета та підстав позову, даний спір щодо визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки виник саме із земельних правовідносин, які згідно із статтею 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 Земельного кодексу України, згідно з частиною 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Зазначений у частині 3 статті 152 Земельного кодексу України перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним.

Відповідно до статті 5 ГПК України, який встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст.1 ГПК України), здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, процесуальним законом господарському суду надано право здійснювати захист порушених прав і законних інтересів у земельних правовідносинах іншими, ніж передбачено у статті 152 Земельного кодексу України, способами захисту виходячи із їх ефективності.

Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України, а також статті 5 ГПК України.

З аналізу наведених норм частини 2 статті 5 ГПК України слід дійти висновку, що порушення прав на земельну ділянку чи законного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, хоча й не передбачений законом, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Разом з тим, у правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі №922/3737/17, зокрема, вказано на те, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни.

Європейський суд з прав людини наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02). Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 19 травня 2020 року № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19).

У даній справі позивач звертається за захистом своїх інтересів щодо переважного права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, посилаючись на те, що відповідач добровільно відмовився від виконання рішення суду із звільнення спірної земельної ділянки від самочинно побудованих позивачем нежитлових будівель та, фактично, своїми конклюдентними діями дозволив позивачу користуватися спірною земельною ділянкою, на якій розміщені самочинно побудовані об`єкти нерухомого майна позивача на протязі 13 років, що дало позивачу правомірні очікування на узаконення в майбутньому самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна, розташованих на спірній земельній ділянці, та, відповідно, укладення договору оренди на спірну земельну ділянку.

Як вже було зазначено, визначення способів захисту прав на землю врегульовано спеціальними нормами статті 152 Земельного кодексу України, а також положеннями частин 1 та 2 статті 5 ГПК України, а тому не потребує застосування інших кодексів України.

З огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 22 червня 2020 року по справі № 922/2155/18.

В даному випадку вимога позивача про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки не є єдиною вимогою, а була заявлена поряд з вимогою про визнання незаконним та скасувати п.15 додатку №2 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 24.02.2021 №48/21 Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою, що стосується надання дозволу територіальній громаді м. Харкова на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1,0569 га (кадастровий номер 6310136600:09:001:0031), які в своїй сукупності забезпечують ефективність обраного способу захисту права позивача, оскільки такий спосіб може привести до відновлення порушеного права позивача з огляду на обставини цього спору.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, п.15 додатку №2 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 24.02.2021 №48/21 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою», що стосується надання дозволу територіальній громаді м. Харкова на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею1,0569 га (кадастровий номер 6310136600:09:001:0031) комунальної власності для будівництва торговельного майданчика по оптовій та роздрібній торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами по вул. Толстого, 64, є незаконним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Крім того, суд зазначає, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів.

Водночас, аналізуючи практику Європейського суду з прав людини суд зазначає, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54).

Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.

Так, частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

При цьому суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" постановлено, що ст.1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Як уже було встановлено судом, відповідач добровільно відмовився від виконання рішення суду із звільнення спірної земельної ділянки від самочинно побудованих позивачем нежитлових будівель та, фактично, своїми конклюдентними діями дозволив позивачу користуватися спірною земельною ділянкою на якій розміщені самочинно побудовані об`єкти нерухомого майна позивача на протязі 13 років, що дало позивачу правомірні очікування на узаконення в майбутньому самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна, розташованих на спірній земельній ділянці, та укладення договору оренди на спірну земельну ділянку.

Враховуючи встановлені обставини, зазначені положення діючого законодавства України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про визнання за Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" переважного право на укладення договору оренди земельної ділянки із кадастровим номером 6310136600:09:001:0031, що розташована за адресою: м. Харків,вул.Л. Толстого, 64.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

З огляду на зазначене, беручи до уваги принцип змагальності сторін, враховуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" до Харківської міської ради про визнання переважного права на укладення договору, визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення - задовольнити.

Визнати за Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки із кадастровим номером 6310136600:09:001:0031, що розташована за адресою: м.Харків,вул.Л. Толстого, 64.

Визнати незаконним та скасувати п.15 додатку №2 до рішення 3 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 24.02.2021 №48/21 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою», що стосується надання дозволу територіальній громаді м. Харкова на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1,0569 га (кадастровий номер 6310136600:09:001:0031) комунальної власності для будівництва торговельного майданчика по оптовій та роздрібній торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами по вул. Л. Толстого, 64.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "01" серпня 2022 р.

СуддяТ.О. Пономаренко