Решение № 105440295, 26.07.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6866/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2022 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання неправомірною відмови, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:

1) визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з врахуванням пільгового стажу періоди роботи в районах Крайньої Півночі, а саме:

- з 04.12.1980 по 12.08.1985 на посаді кухаря 5 розряду столової траси 0 км у ВАТ Мангазея- 2 (ОАО Мангазея-2);

- з 23.09.1985 по 15.11.1989 на посадах прибиральниці, прачки, транспортної робочої 2-го розряду у ВАТ Північтрудопровід (ОАО Севертрубопроводстрой);

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши в пільговому обчисленні періоди роботи в районах Крайньої Півночі, а саме: з 04.12.1980 року по 12.08.1985 року на посаді кухаря 5 розряду столової траси 0 км у ВАТ Мангазея-2 (ОАО Мангазея-2 та з 23.09.1985 року по 15.11.1989 року на посадах прибиральниці, прачки, транспортної робочої 2-го розряду у ВАТ Північтрудопровідбуд (ОАО Севертрубопроводстрой), зарахувавши один рік роботи як один рік і шість місяців;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зробити перерахунок пенсії, що виплачується ОСОБА_1 , з врахуванням пільгового стажу з 15.05.2021.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилається на те, що при призначенні пенсії за віком відповідач у страховий стаж не зарахував стаж роботи в районах Крайньої Півночі на пільгових умовах. Вказує, що ОСОБА_1 працювала на Крайній Півночі 8 років, 9 місяців, 33 дні, з урахуванням того, що стаж за 1 рік роботи на Крайній Півночі прирівнюється стажу 1 рік 6 місяців, ОСОБА_1 повинно бути зараховано більше 12 років стажу. Разом з тим, документами, які підтверджують роботу особи на Крайній Півночі та прирівняних місцевостях та які надають право на обчислення стажу роботи на пільгових умовах є трудовий договір, трудова книжка або довідка. При цьому, для здійснення обчислення стажу на пільгових умовах є достатнім наявність одного із вказаних документів, тому просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

У поданому суду відзиві відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив, що основною умовою для кратного (пільгового) обчислення стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, є факт укладення з працівником трудового договору про роботу в цих районах на відповідний термін. Підставою для обчислення страхового стажу в пільговому обчисленні є трудові договори, що укладались на визначений строк; після закінчення визначеного терміну договір міг бути продовжений на період не менше одного року, трудові книжки, довідки, які б стверджували право на пільги. У разі відсутності письмового трудового договору пільгове обчислення стажу провадиться на підставі трудової книжки, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі або у місцевостях до цих районів, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно - правовими актами. Інші документи (документи карткаформи Т-2, тощо) лише констатують факт, що особа виїхала на роботу в райони Крайньої Півночі, тому пільгове обчислення стажу можливе лише в сукупності з іншими документами. Відповідно до поданих документів ОСОБА_1 , а саме копій: паспорта, ідентифікаційного коду, трудової книжки, диплому про навчання, довідки про отримання щомісячної компенсаційної виплати по догляду за особою яка досягла 80-річного віку, свідоцтв про народження дітей, довідок про періоди роботи в районах Крайньої Півночі, довідок про нарахування заробітної плати та за даними персоніфікованого обліку відділом перерахунків № 1 Управління пенсійного забезпечення проведено розрахунок позивачу стажу, який становить 34 роки 09 місяців 02 дні (обчислено по 30.11.2020), в т. ч. період роботи з 04.12.1080 по 12.08.1985 пораховано в півторакратному розмірі, згідно з довідкою від 17.11.2006 № М-34, виданою ВАТ Мангазея - 2. Період роботи в районах Крайньої Півночі з 23.05.1985 по 15.11.1989 у пільговому обчисленні не пораховано, оскільки в довідці від 26.03.2012 № 06а/129, виданої ВАТ Північтрубопровідбуд не зазначено про користування пільгами, передбаченими нормативно-правовими актами для працівників, які працювали в районах Крайньої Півночі. Враховуючи вищевикладене, немає можливості врахувати до страхового стажу в пільговому обчисленні періоду роботи на Крайній Півночі з 23.05.1985 по 15.11.1989. Щодо зарахування в пільговому обчисленні періоду роботи позивача в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі за 23.05.1985 по 15.11.1989 роки зазначено, що оскільки відсутні дані про поширення на ОСОБА_1 пільг, передбачених для працюючих в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі відповідно до вищезазначених нормативно-правових документів, тому до загального страхового стажу враховано в календарному обчисленні періоди роботи в 23.05.1985 по 15.11.1989.

Позивачка подала до суду відповідь на відзив у якій зазначила, що з трудової книжки ОСОБА_1 достеменно вбачається, що у період з 23.05.1985 року по 15.11.1989 рік ОСОБА_1 працювала в районі Крайньої Півночі. Відомості про роботу в районах Крайньої Півночі є розбірливими, чіткими та зрозумілими, такими, що не викликають будь-яких сумнівів. Крім того, такий період роботи підтверджується відповідними довідками, що наявні в матеріалах пенсійної справи. За встановлених обставин, коли факт роботи позивачки в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в трудовій книжці, які безпосередньо кореспондуються з записами у відповідних довідках, то спірний період роботи позивачки в районах Крайньої Півночі підлягає кратному (пільговому) розрахунку як один рік роботи за один рік шість місяців.

Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив у яких вказав, що відповідно до ст.5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" працівникам, переведеним, направленим чи запрошеним на роботу в райони Крайньої півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої півночі, з інших місцевостей країни, при умові укладання ними трудових договорів про роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - 2 роки, надати додатково наступні пільги (зокрема): п.д) зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Позивачка подала до суду письмові пояснення у яких зазначила, що пунктом 2 Розділу 1 Інструкції №530/П-28 встановлено, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору. Таким чином, з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Ухвалою судді від 02.05.2022 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 10.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Пенсійному фонді Львівської області та отримує пенсію за віком, починаючи з 15.05.2021 року на підставі положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно записів трудової книжки позивача від 22.08.1979 року, ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ) в період з 04 грудня 1980 року по 12 серпня 1985 року працювала на посаді кухаря 5 розряду столової траси 0 км у ВАТ «Мангазея-2» (ОАО «Мангазея-2»), а саме в Комсомольсько-молодіжному відділі робочого постачання № 9 УРСа на території Ямало-Ненецького національного округу, а також в період з 23 вересня 1985 року по 15 листопада 1989 року на посадах прибиральниці, прачки, транспортної робочої 2-го розряду у ВАТ «Північтрубопровідбуд» (ОАО «Севертрубопроводстрой»), а саме в Будівельно-монтажному управлінні № 60 (БМУ-60) треста «Північтрудопровідбуд» (ОАО «Севертрубопроводстрой») на території Ямало-Ненецького автономного округу.

Вказані території належать до районів Крайньої Півночі.

ОСОБА_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із запитом щодо надання інформації стосовно розрахунку розміру пенсії, її перерахунку та врахування стажу роботи та заробітної плати за вказані вище періоди роботи на Крайній Півночі.

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до ГУ ПФ України у Львівській області із заявами щодо надання інформації чому до її стажу не було зараховано роботи в районах Крайньої Півночі, на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» але незважаючи на те, що ОСОБА_1 було долучено до заяв ряд документів передбачених законодавством, зокрема: копію трудової книжки, довідки, в яких зазначені вище вказані періоди роботи в районах Крайньої Півночі.

У листах-відповідях (відповідь від 18.01.2021 р., відповідь від 11.03.2021 р„ відповідь від 30.04.2021 р.) на свої заяви ОСОБА_1 отримала відмови у врахуванні до страхового стажу в пільговому обчисленні періоди роботи в районах Крайньої Півночі, а саме: з 04.12.1980 року по 12.08.1985 рік; з 23.09.1985 року по 15.11.1989 рік.

З викладеного слідує, що пенсійним органом при призначенні (перерахунку) пенсії позивача не було враховано до стажу роботи за період з 04.12.1980 по 12.08.1985 - 4 роки, 8 місяців, 9 днів, та за період з 23.09.1985 по 15.11.1989 - 4 роки, 1 місяць, 24 дні. Загалом не враховано період в 8 років, 9 місяців, 33 дні.

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Це ж положення міститься у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Відповідно до пункту 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року N 148 Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

За приписами наведеної норми (в редакції Закону № 32-V від 26.07.2006) пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

В пункті 7 Інструкції про порядок надання пільг особам, що працюють в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої Постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1967 року № 530/П-28, зазначено, що трудові договори на визначений термін, тобто письмові договори, укладаються тільки тими підприємствами і організаціями, які розміщені в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до таких районів.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року №1029 Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1967 року Про розширення пільг осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі та у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, Ямало-Ненецький автономний округ і Ханти-Мансійський автономний округ Тюменської області Тюменської області належать до районів Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Підпунктом д пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Згідно з пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Судом встановлено з матеріалів справи, зокрема з трудової книжки ОСОБА_1 від 22.08.1979 року, ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ) в період з 04 грудня 1980 року по 12 серпня 1985 року працювала на посаді кухаря 5 розряду столової траси 0 км у ВАТ «Мангазея-2» (ОАО «Мангазея-2»), а саме в Комсомольсько-молодіжному відділі робочого постачання № 9 УРСа на території Ямало-Ненецького національного округу, а також в період з 23 вересня 1985 року по 15 листопада 1989 року на посадах прибиральниці, прачки, транспортної робочої 2-го розряду у ВАТ «Північтрубопровідбуд» (ОАО «Севертрубопроводстрой»), а саме в Будівельно-монтажному управлінні № 60 (БМУ-60) треста «Північтрудопровідбуд» (ОАО «Севертрубопроводстрой») на території Ямало-Ненецького автономного округу.

З трудової книжки ОСОБА_1 слідує, що у період з 23.05.1985 року по 15.11.1989 рік ОСОБА_1 працювала в районі Крайньої Півночі. Відомості про роботу в районах Крайньої Півночі є розбірливими, чіткими та зрозумілими, такими, що не викликають будь-яких сумнівів. Крім того, такий період роботи підтверджується відповідними довідками, що наявні в матеріалах пенсійної справи.

Покликання відповідача про те, що обов`язковою умовою надання пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі один рік роботи за один рік 6 місяців є наявність письмового трудового договору про роботу у вказаній місцевості, не ґрунтується на законі, оскільки з огляду на приписи пункту 5 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (в редакції Закону № 32-V від 26.07.2006), згідно до якої пільгове обчислення страхового стажу проводиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Тобто, наявність письмового трудового договору не є виключною і єдиною підставою для пільгового обчислення страхового стажу і вказана норма надає особі можливість надавати вказані документу за її вибором.

Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 вересня 2019 року (справа №348/2208/16-а, провадження №К/9901/32412/18), постанові від 14 листопада 2019 року у справі №265/6105/16-а адміністративне провадження №К/9901/44953/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/85645695.

Крім того, Верховний Суд вже висловив правову позицію з цього питання, так, у постанові від 03 липня 2018 року (справа № 302/662/17-а) зазначив, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Аналогічна позиція викладена також Верховним Судом у Постанові від 18 червня 2020 року справа №537/1415/17 адміністративне провадження №К/9901/22807/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/89896523

Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Судом встановлено з матеріалів справи, що позивачка неодноразово зверталася до пенсійного фонду із заявами про перерахунок пенсії з урахування стажу в умовах Крайньої Півночі.

Однак, відповідач не врахував того, що позивачка має право на пільгове обчислення стажу за час роботи в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі і відмовив їй у зарахуванні стажу як пільгового, а саме один з половиною рік за один рік роботи у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Суд також звертає увагу відповідача, що Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові в справі № 748/696/17 від 27.11.2019 зазначив, що відповідно до п. 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою, яка є додатком до вказаного порядку.

При ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, відомості трудової книжки під час роботи позивача в районі Крайньої Півночі та у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зарахування до пільгового трудового стажу позивача періодів з 04.12.1980 року по 12.08.1985 року на посаді кухаря 5 розряду столової траси 0 км у ВАТ Мангазея-2 (ОАО Мангазея-2 та з 23.09.1985 року по 15.11, 89 року на посадах прибиральниці, прачки, транспортної робочої 2-го розряду у ВАТ Північтрудопровідбуд (ОАО Севертрубопроводстрой), зарахувавши один рік роботи як один рік і шість місяців.

Разом з тим, доводи відповідача про те, що період роботи з 04.12.1080 по 12.08.1985 пораховано в півторакратному розмірі, згідно з довідкою від 17.11.2006 № М-34, виданою ВАТ Мангазея - 2 оцінюються судом критично, оскільки жодного доказу в підтвердження зарахування вказаного періоду роботи в півторакратному розмірі відповідачем не надано.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд відповідно до частин першої та третьої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон Держави встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Конституція України містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Згідно статті 12 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються, зокрема, започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рiвнi, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення, серед іншого, рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін.

Крім того, згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України №1678-VII від 16 вересня 2014 року), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.

У статті 420 Угоди також передбачено досягнення таких цілей як покращення якості людського життя, а також посилення рівня соціального захисту та модернізації систем соціального захисту, зокрема щодо якості, доступності та фінансової стабільності.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.

Україна, ставши 9 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов`язання дотримуватися положень Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

У пункті 1 частини першої Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, на підставі якого відбулася ратифікація Конвенція зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території … щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)".

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерела права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначена стаття містить три окремі норми.

Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети: попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Справа "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" демонструє, що перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм: необхідно з`ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (CaseofSporrongandLonnroth v. Sweden, заяви №7151/75 та №7152/75, пункт 57).

ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила:

(а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;

(б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;

(в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності.

Право на пенсію включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з`ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можна зробити висновок, що поняття "майно", як і "власність", має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати:

Справа "Гайгузус проти Австрії" - якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (Gaygusuz v. Austria, заява №17371/90, пункт 39).

Крім того, у звіті Комітету Ради Європи у справі Міллер проти Австрії зазначено, що за певних обставин внесення обов`язкових внесків, наприклад, до пенсійного фонду чи схеми соціального страхування, може створити право власності, захищене статтею 1 Протоколу № 1, навіть до того, як виникне право фактично отримувати пенсію чи іншу виплату; це той випадок, коли існує прямий зв`язок між рівнем внесків та правом на пенсію; сплата внесків до пенсійного фонду може за певних обставин створити право власності на частину такого фонду, і зміна пенсійних прав за такою системою може, в принципі, порушити питання відповідно до статті 1 Протоколу № 1 (Mьller v. Austria, №5849/72, с. 25).

Концепція майна у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і майном (щодо прийнятності заяви у справі Broniowski v. Poland, заява № 31443/96, пункт 98, Сук проти України, заява № 10972/05, пункт 22).

Справа "Пічкур проти України" - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (Заява №10441/06, пункт 41).

Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonableexpectations) та принцип правової визначеності (legalcertainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права:

Справа "Суханов та Ільченко проти України" - якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява №68385/10 та №71378/10, пункт 35).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі легітимні очікування та майнові права (PineValleyDevelopmentsLtdandOthers v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. theUnitedKingdom, № 10741/84).

Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відтак є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань" у особи при призначенні пенсії, оскільки останні підпадають під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного "чіткого і недвозначного" закону, який гарантує право на отримання пенсії у визначеному розмірі та у встановлені строки.

Практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. theRomania, заява №28342/95). У пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (MetropolitanChurchofBessarabiaandOthers v. theMoldova, заява №45701/99).

Неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.

З урахуванням викладеного та керуючись принципом верховенства права суд дійшов висновку, що для належного захисту порушених прав позивача позовні вимоги слід задовольнити шляхом визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з врахуванням пільгового стажу періоди роботи в районах Крайньої Півночі, а саме: з 04.12.1980 по 12.08.1985 на посаді кухаря 5 розряду столової траси 0 км у ВАТ Мангазея- 2 (ОАО Мангазея-2); з 23.09.1985 по 15.11.1989 на посадах прибиральниці, прачки, транспортної робочої 2-го розряду у ВАТ Північтрудопровід (ОАО Севертрубопроводстрой); зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з 15.05.2021 (з моменту призначення пенсії) зарахувавши в пільговому обчисленні періоди роботи в районах Крайньої Півночі, а саме: з 04.12.1980 року по 12.08.1985 року на посаді кухаря 5 розряду столової траси 0 км у ВАТ Мангазея-2 (ОАО Мангазея-2 та з 23.09.1985 року по 15.11, 89 року на посадах прибиральниці, прачки, транспортної робочої 2-го розряду у ВАТ Північтрудопровідбуд (ОАО Севертрубопроводстрой), зарахувавши один рік роботи як один рік і шість місяців, та здійснити виплату пенсії , з урахуванням раніше сплачених сум.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатським бюро Юридична компанія «Шаповалов та партнери» та адвокатом Шаповаловим Андрієм Миколайовичем на підставі договору №25-12/21 про надання адвокатським бюро «Юридичною компанією» «Шаповалов та партнери» правової допомоги від 25.12.2021 (далі - договір) та ордеру серії АІ № 1228364 від 22.04.2022.

Відповідно до п. 1.5 договору конкретний вид правової допомоги, розмір винагороди за її надання, строки та форма розрахунку між сторонами встановлюється за домовленістю сторін та визначається у додаткових угодах до даного Договору.

Згідно з п. 2 Додатку №1 до договору про надання адвокатом правової допомоги від 25.12.2021 вартість робіт складає 20000,00 грн.

Відповідно до акта виконаних робіт №1 до Додатку №1 від 25.12.2021 до Договору 25-12/21 про надання правової допомоги адвокатом та комплексне юридичне обслуговування від 25.12.2021 вартість наданих послуг позивачу становить 20000,00 грн.

Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом від 26.04.2022, адвокатом Шаповаловим А.М. надано такі види правових послуг:

- усна юридична консультація щодо поставленої Клієнтом проблематики; Аналіз судової практики; Вивчення документів. наданих Клієнтом; Укладення договору про надання правової допомоги 3 год. 4000,00 грн;

- написання та формування адвокатського запиту з пакетом додатків до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області; відправлення адвокатського запиту з додатками до ГУ ПФУ у Львівській області.

- Написання адміністративної позовної заяви про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії; Узгодження тексту позовної заяви з Клієнтом; Написання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; Формування пакету документів до позовної заяви; Направлення позовної заяви- з додатками до Львівського окружного адміністративного суду; Юридичний супровід справи в суді до моменту отримання рішення.

Позивачкою сплачено 20000,00 грн за надання правової допомоги згідно з договором, що підтверджується копією долученого до матеріалів справи прибутковим касовим ордером №25-12/21 на суму 20000,00 грн.

З приводу наведених в акті виконаних робіт таких їх видів, як надання консультацій та аналіз судової практики, написання та формування адвокатського запиту з пакетом додатків до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області; відправлення адвокатського запиту з додатками до ГУ ПФУ у Львівській області суд зазначає, що такі включаються до витрат, пов`язаних із підготовкою та складанням позовної заяви, та охоплюються останніми.

Суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання заявником вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив рішення від 26.06.2019, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Вказаний висновок Верховного Суду в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується судом під час вирішення наведеного спору.

У той же час, відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ця справа належить до категорії справ, які є малозначними, а відтак розмір витрат на правничу допомогу заявлений позивачем до відшкодування, є необґрунтованим.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути з відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Суд вважає, що заявлені представником позивача до відшкодування на загальну суму 20000,00 грн. витрат на правничу допомогу не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатами та із обсягом наданих адвокатами послуг (виконаних робіт).

З огляду на викладене, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану учасників справи, вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області становить 2000 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у сумі 992,40 грн також підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) про визнання неправомірною відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з врахуванням пільгового стажу періоди роботи в районах Крайньої Півночі, а саме: з 04.12.1980 по 12.08.1985 на посаді кухаря 5 розряду столової траси 0 км у ВАТ Мангазея- 2 (ОАО Мангазея-2); з 23.09.1985 по 15.11.1989 на посадах прибиральниці, прачки, транспортної робочої 2-го розряду у ВАТ Північтрудопровід (ОАО Севертрубопроводстрой).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з 15.05.2021 (з моменту призначення пенсії) зарахувавши в пільговому обчисленні періоди роботи в районах Крайньої Півночі, а саме: з 04.12.1980 року по 12.08.1985 року на посаді кухаря 5 розряду столової траси 0 км у ВАТ Мангазея-2 (ОАО Мангазея-2 та з 23.09.1985 року по 15.11.1989 року на посадах прибиральниці, прачки, транспортної робочої 2-го розряду у ВАТ Північтрудопровідбуд (ОАО Севертрубопроводстрой), зарахувавши один рік роботи як один рік і шість місяців, та здійснити виплату пенсії, з урахуванням раніше сплачених сум.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Грень Н.М.