Решение № 105079607, 30.06.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2022 року Справа № 160/25568/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

14.12.2021 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області щодо нездійснення перерахунку надбавки за вислугу років державної служби у розмірі 20 % та середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області здійснити перерахунок надбавки за вислугу років державної служби у розмірі 20 % та середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 ;

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 25 000грн., що включає не нараховану та невиплачену надбавку до посадового окладу за вислугу років державної служби за січень - серпень 2021 року, не нараховану та недоплачену частину допомоги на оздоровлення при наданні відпустки; не нараховані та недоплачені при звільненні суми, що включають: компенсацію невикористаної додаткової відпустки, недоплачену частину вихідної допомоги при звільненні, індексацію заробітної плати, компенсацію за порушення грошового зобов`язання, компенсацію втрати частини доходу (заробітної плати) у зв`язку з порушенням термінів її виплати, та здійснити перерахування вказаних коштів на розрахунковий рахунок у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за наступними реквізитами: Одержувач ОСОБА_1 , рахунок НОМЕР_1 , банк одержувач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Київ, Україна; IBAN НОМЕР_2 , РНОКПП одержувача НОМЕР_3 , банківська картка НОМЕР_4 .

- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25000грн. та здійснити перерахування вказаних коштів на розрахунковий рахунок у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за наступними реквізитами: Одержувач ОСОБА_1 , рахунок НОМЕР_1 , банк одержувача - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Київ, Україна; IBAN НОМЕР_2 , PHOKПП одержувача 2936412263, банківська картка НОМЕР_4 .

- в порядку судового контролю зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області подати у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

17.12.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами з 05.01.2022року.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 року відповідачу подовжений строк для подання відзиву на 5 днів з моменту отримання ухвали

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що з 11.01.2021 року по 25.08.2021 року вона працювала головним державним інспектором сектору комунікацій та роботи з громадянами управління адміністративного забезпечення ГУ ДФС у Дніпропетровській області та була звільнення у зв`язку з ліквідацією (реорганізацією) установи за ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Однак, відповідач протиправно за весь період роботи не виплачував позивачу в повному обсязі 20% надбавки до посадового окладу за стаж держслужби більше 10 років. Через невірне обрахування надбавки за стаж держслужби, відповідачем було невірно нараховано та недоплачено частину допомоги на оздоровлення при наданні основної щорічної відпустки у липні 2021 року. При звільненні не була виплачена компенсація за 8 днів невикористаної додаткової відпустки, недоплачено частину вихідної допомоги при звільненні, індексацію заробітної плати, компенсацію за порушення грошового зобов`язання, компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати. Крім того, відповідачем було невірно обраховано середньомісячну зарплату на час звільнення, через що було невірно обраховано розмір вихідної допомоги при звільненні. Своєю бездіяльністю відповідач завдав позивачу не лише матеріальну шкоду, а й моральну, оскільки порушення прав у сфері невиплати належного розміру заробітної плати принизило позивача, вимагає від неї додаткових зусиль по організації свого життя, завдало душевних страждань, оскільки позивач постійно знаходиться в пригніченому стані, втратила спокій, самопочуття та психологічний стан погіршився. Крім того, через бездіяльність відповідача позивач змушена витрачати свій час на поновлення своїх прав в суді. Вбачаючи в таких діях відповідача бездіяльність, позивач звернулася до суду за захистом порушених прав.

Відповідач станом на 30.06.2022 року правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, шо підтверджується розпискою, наявною в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05.01.2021 року ОСОБА_1 був підписаний контракт № 5 про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, яким передбачені умови оплати праці, зокрема, заробітна плата особи складається з компонентів, визначених у Законі України «Про державну службу», розмір посадового окладу визначається відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Розмір надбавок, доплат, премій та компенсацій визначаються відповідно до законодавства з питань державної служби.

З 11.01.2021 року по 25.08.2021 року позивач працювала на посаді головного державного інспектора сектору комунікацій та роботи з громадянами управління адміністративного забезпечення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області та була звільнена у зв`язку з ліквідацією (реорганізацією) установи за ч. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується наданою позивачем копією наказу № 141-0 від 20.08.2021 року та записом № 30 трудової книжки позивача серія НОМЕР_5 .

За попередніми місцями роботи позивачу був проведений розрахунок стажу державної служби та служби в органах місцевого самоврядування для нарахування надбавки за вислугу років, що підтверджується розпорядженням Голови Дніпропетровської обласної ради С. Олійника № 64-ОС від 07.04.2020 року, згідно з яким стаж роботи, який дає право на отримання надбавки за вислугу років станом на 07.06.2020 року, становить 10 років 00 місяців 00 днів.

Розпорядженням Голови Дніпропетровської обласної ради С. Олійника від 01.06.2020 року № 89-ОС позивачу з 08.06.2020 року встановлена надбавка за вислугу років в розмірі 20 % посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг посадової особи місцевого самоврядування, оскільки особа має стаж служби в органах місцевого самоврядування 10 років.

Факт наявності у позивача права на отримання надбавки за вислугу років в розмірі 20 % посадового окладу також підтверджується листом Дніпропетровської обласної ради від 18.05.2021 року № 1560-0/2-21.

В листі Національного агентства України з питань державної служби № 4226/13-21 від 22.06.2021 року в межах звернення позивача повідомлено, що періоди її роботи з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, з 01.10.2008 року по 18.10.2009 року, з 19.10.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 року по 30.09.2015 року, з 01.10.2015 року по 26.09.2016 року та з 03.10.2016 року по 18.01.2017 року зараховуються до стажу державної служби.

В роз`ясненнях Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби у Дніпропетровській та Запорізькій областях № 281/11-4/022-21 від 24.09.2021 року з посиланням на інформацію, що міститься в трудовій книжці позивача, зазначено, що позивач, на час набуття стажу служби посадової особи місцевого самоврядування понад 10 років, отримала право на надбавку за вислугу років у розмірі 20 % та право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 5 календарних днів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (Далі Закон № 540/97-ВР), стаж роботи журналіста в державних та комунальних засобах масової інформації зараховується до стажу державної служби, а стаж державної служби зараховується до стажу роботи журналіста в державному або комунальному засобі масової інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 540/97-ВР охорона праці журналістів здійснюється за визначеними законодавством України правовими, соціально-економічними, організаційно-технічними, санітарно-гігієнічними та лікувально-профілактичними нормами.

Згідно ст. 14 Закону № 540/97-ВР заробітна плата журналістів регулюється законодавством України з урахуванням специфічних рис та умов журналістської діяльності, визначених статтею 12 цього Закону. До заробітної плати журналіста включаються посадовий оклад, встановлені нормативними актами надбавки, доплати, авторський гонорар, премії. Розмір заробітної плати журналіста визначається галузевими та регіональними угодами з профспілками, колективними договорами з урахуванням джерел фінансування на підставі законів, інших нормативно-правових актів України. Журналісти державних та комунальних засобів масової інформації отримують надбавки, користуються пільгами, передбаченими для державних службовців відповідних категорій посад.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» до стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету міністрів України № 229 від 25.03.2016 року «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби» стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу». До стажу державної служби зараховуються: час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону; час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Аналогічне міститься в частині 2 ст. 46 закону України «Про державну службу».

Відповідно до ч. 1 ст. 46 закону України «Про державну службу» стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 закону України «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Відповідно до п.п. 4 п. 3 Постанови Кабінет Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» з урахуванням змін в редакції на 11.01.2021 року (дату зарахуванням позивача на роботу до ГУ ДФС у Дніпропетровській області) працівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови виплачувати надбавку за вислугу років: державним службовцям, посадовим особам органів місцевого самоврядування у відсотках до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг (спеціальне звання) і залежно від стажу державної служби, служби в органах місцевого самоврядування в таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років- 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

З акту № 179/4.1-1004 від 18.10.2021 року, складеного Головним управлінням держпраці у Дніпропетровській області за результатами проведення позапланового заходу щодо додержання законодавства у сфері праці, вбачається, що станом на 01.02.2021 року наказом ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 15.01.2021 року № 9-о «Про встановлення стажу державної служби працівникам ГУ ДФС у Дніпропетровській області» станом на 01.02.2021 року позивачу встановлений стаж державної служби, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років 00 років 04 місяці 07 днів.

Однак, позивач, перебуваючи на посадах в органах місцевого самоврядування станом на 07.06.2020 року, та обіймаючи посаду державного службовця з 11.01.2021 року в ГУ ДФС України Дніпропетровській області, набула право на отримання надбавки за вислугу років в розмірі 20 % посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг (спеціальне звання) державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, оскільки має більше 10 років стажу державної служби, що підтверджується численними розпорядженнями Голови Дніпропетровської обласної ради, так і листами Національного агентства України з питань державної служби та Міжрегіонального управління Національного агентства України з питань державної служби у Дніпропетровській та Запорізькій областях.

Дані листи, з урахуванням записів трудової книжки позивача щодо періодів її роботи з 01.07.2006 року по 25.08.2021 року, містять посилання, що періоди роботи позивача до 01.05.2016 року на посадах відповідального секретаря та головного редактора державного або комунального засобу масової інформації зараховуються до стажу державної служби. Період роботи посадовою особою обласної ради та державним службовцем ГУ ДФС у Дніпропетровській області також зараховуються до стажу державної служби.

Отже, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області щодо нездійснення перерахунку надбавки за вислугу років державної служби у розмірі 20 % та середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 та зобов`язання Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області здійснити перерахунок надбавки за вислугу років державної служби у розмірі 20 % та середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки відповідачем неправомірно невраховані періоди роботи позивача на інших посадах, які прирівнюються до державної служби.

Даний перерахунок відповідачу слід проводити за період роботи позивача - з 11.01.2021 року по 25.08.2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про державну службу» за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Відповідно п. 3 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року № 270, державним службовцям, які мають стаж державної служби понад п`ять років, надається додаткова відпустка тривалістю один календарний день. Починаючи з шостого року стажу державної служби ця відпустка збільшується на один календарний день за кожний наступний рік. Тривалість додаткової відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.

Відповідно п. 4, 5, 10 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року № 270 додаткова відпустка, яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток.

У перший рік державної служби в державному органі державному службовцю, який має стаж такої служби понад п`ять років, додаткова відпустка надається після закінчення шести місяців безперервної служби в цьому органі, якщо інше не передбачено законодавством.

Додаткова відпустка надається державним службовцям одночасно із щорічною основною оплачуваною відпусткою або окремо від неї за згодою між державним службовцем і керівником державної служби в державному органі відповідно до затвердженого графіка відпусток.

За бажанням державного службовця у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку в році звільнення з подальшим звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Під час звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні додаткової відпустки.

За бажанням державного службовця додаткова відпустка або її частина може бути замінена грошовою компенсацією.

Враховуючи наявність у позивача стажу державної служби більше п`яти років, вона набула право на отримання додаткової відпустки, тривалість якої має бути обрахована роботодавцем та компенсацію за невикористані дні якої, позивач має право отримати.

Відповідно до положень ст. 57 Закону України «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

При цьому, розрахунок середньомісячної заробітної плати для виплати грошової допомоги встановлюється ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Приймаючи до уваги, що згідно п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати, структура якої визначена ст. 50 Закону України «Про державну службу», а також враховуючи, що з моменту прийняття позивача на роботу їй не була нарахована надбавка за вислугу років державної служби у розмірі 20 %, суд вважає, що позивачу не в повному розмірі була виплачена допомога на оздоровлення, а тому вимоги позивача щодо виплати не нарахованої та не виплаченої частини допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З наказу № 141-0 від 20.08.2021 року про припинення державної служби ОСОБА_1 вбачається, що підстави такого припинення передбачені п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Відповідно до ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 частини першої статті 87 державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Приймаючи до уваги, що для виплати вихідної допомоги застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року та при розрахунку враховуються всі суми нарахованої заробітної плати, визначені ст. 50 Закону України «Про державну службу», а також приймаючи до уваги, що позивачу не була нарахована надбавка за вислугу років державної служби у розмірі 20%, суд вважає, що позивачу невірно було проведено розрахунок вихідної допомоги, а тому, виплаті підлягає не нарахована та недоплачена частина вихідної допомоги при звільненні.

Щодо індексації заробітної плати позивача, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до положень п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка, а приймаючи до уваги, що індекс інфляції з січня 2021 року по серпень 2021 року не перевищив поріг індексації в розмірі 103, то доходи позивача не підлягають індексації та в цій частині вимог необхідно відмовити.

Крім того, даним рішенням встановлена неправомірність дій відповідача щодо не нарахування та недоплати частини допомоги на оздоровлення при наданні відпустки, компенсації невикористаної додаткової відпустки, недоплаченої частини вихідної допомоги при звільненні, які обраховують виходячи із середньомісячної заробітної плати, що відповідно до п. 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 не відносить до об`єктів індексації.

Крім того, вимоги в частині стягнення компенсації за порушення грошового зобов`язання, яку відповідно до положень ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути в розмірі 3%, також не підлягають задоволенню, оскільки дія цієї статті не поширюється на трудові правовідносини, які регулюються нормами трудового законодавства, а не нормами ЦК України.

Щодо компенсації втрати частини доходу (заробітної плати) у зв`язку з порушенням термінів її виплати слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до положень ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Актом № 179/4.1-1004 від 18.10.2021 року, складеним Головним управлінням держпраці у Дніпропетровській області за результатами проведення позапланового заходу щодо додержання законодавства у сфері праці, встановлено, що відповідачем були порушені вимог ст. 116 КЗпП України, та виплата сум, що належать позивачу при звільненні проведена лише 10.09.2021 року.

Також зазначено про невиплату відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку згідно положень ст. 117 КЗпП України.

Інші порушення під час перевірки не виявлені.

У додатку № 1 до позовної заяви, позивачем проведений розрахунок усіх сум, що належать їй до виплати та на аркуші справи № 27 зазначено, що 27.10.2021 року відповідач нарахував позивачу середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 11 днів, а отже відповідачем в добровільному порядку сплачено відповідно до положень ст. 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки розрахунку, і тому підстави для повторного нарахування та виплати такої компенсації позивачу відсутні та задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо відшкодування моральної шкоди, в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити з наступних підстав.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (стаття 2371 КЗпП України).

Відповідно до положень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди зазначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю

її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим позивачем доказам, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди.

Само по собі порушення прав позивача щодо виплати належних сум заробітної плати має наслідок згідно положень КЗпП України виплату компенсацій згідно ст. 117, які позивач, як вона сама зазначає, отримала.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Таким чином, суд не може підміняти орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення працівникові заробітної плати, надбавок та премій.

З огляду на вищевикладене, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку, що в рамках даного адміністративного спору належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області щодо нездійснення перерахунку надбавки за вислугу років державної служби у розмірі 20 % та середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 та зобов`язання Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області здійснити перерахунок надбавки за вислугу років державної служби у розмірі 20 % та середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 , а також зобов`язання Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 шляхом перерахування на розрахунковий рахунок у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за наступними реквізитами: Одержувач ОСОБА_1 , рахунок НОМЕР_1 , банк одержувач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Київ, Україна; IBAN НОМЕР_2 , РНОКПП одержувача НОМЕР_3 , банківська картка НОМЕР_4 ненараховану та невиплачену надбавку до посадового окладу за вислугу років державної служби з січня 2021 року по серпень 2021 року, не нараховану та недоплачену частину допомоги на оздоровлення при наданні відпустки, не нараховані та недоплачені при звільненні суми, що включають: компенсацію невикористаної додаткової відпустки, недоплачену частину вихідної допомоги при звільненні.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо встановлення судового контролю та зобов`язання Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області подати у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Судове рішення, яке набрало законної сили згідно ст. 370 КАС України, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному відновленню на вимогу уповноважених осіб.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просить позивач, є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення.

Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, і в цій частині вимог позивача слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при подачі позовної заяви позивач була звільнена від сплати судового збору, у зв`язку з чим питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49000 м. Дніпро, вул. Смферопольська, 17а, ЄДРПОУ 39394856) про визнання бездіяльності протиправної, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльності Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області щодо нездійснення перерахунку надбавки за вислугу років державної служби у розмірі 20 % та середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області здійснити перерахунок надбавки за вислугу років державної служби у розмірі 20 % та середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 шляхом перерахування на розрахунковий рахунок у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за наступними реквізитами: Одержувач ОСОБА_1 , рахунок НОМЕР_1 , банк одержувач АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Київ, Україна; IBAN НОМЕР_2 , РНОКПП одержувача НОМЕР_3 , банківська картка НОМЕР_4 ненараховану та невиплачену надбавку до посадового окладу за вислугу років державної служби з січня 2021 року по серпень 2021 року, не нараховану та недоплачену частину допомоги на оздоровлення при наданні відпустки, не нараховані та недоплачені при звільненні суми, що включають: компенсацію невикористаної додаткової відпустки, недоплачену частину вихідної допомоги при звільненні.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець