Постановление суда № 104865310, 17.06.2022, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1749/21

Провадження № 1-в/675/18/2022

У Х В А Л А

"17" червня 2022 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючої - судді Янішевської О. С., секретаря судового засідання Беліци М. О.,

за участю прокурора Денесюка Р. В.,

захисника Іванова А. Б.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі засідань у приміщенні суду у м. Ізяславі у режимі відеоконференції клопотання засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , такого, що відбуває покарання у державній установі «Замкова виправна колонія (№ 58)» про усунення сумнівів і протиріч в частині призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, констатацію факту, що виник під час відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк,

в с т а н о в и в :

Засуджений ОСОБА_1 20 жовтня 2021 року звернувся до суду з клопотанням про усунення сумнівів і протиріч в частині призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі, мотивуючи це тим, що він засуджений вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 07 вересня 2006 року за ст. ст. 115 ч. 2 п. п. 6, 12, 28 ч. 3, 115 ч. 2 п. п. 6, 12, 13, 152 ч. 3, 28 ч. 3, 152 ч. 3, 153 ч. 2, 185 ч. 3, 185 ч. 5, 187 ч. 4, 28 ч. 3, 304, 70, 71 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. ОСОБА_1 зазначає, що 16 вересня 2021 року Конституційним Судом України винесено рішення, яким визнані неконституційними положення частини 1 статті 81 та частини 1 статті 82 КК України, та констатував з огляду на установлення Європейським судом з прав людини факту порушення Україною статті 3 Конвенції на підставі того, що покарання у виді довічного позбавлення волі є покаранням без перспективи звільнення, а тому є несумісним з вимогами Конституції України. ОСОБА_1 вважає, що, призначаючи йому 07 вересня 2006 року покарання у виді довічного позбавлення волі без реалістичної перспективи звільнення, без визначення чіткої дати, коли може бути переглянутий строк його довічного покарання та на підставі яких критеріїв, Апеляційний суд Хмельницької області приписи і норми ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 63 Конституції України та Європейську Конвенцію з захисту прав людини.

16 травня 2022 року до суду від захисника засудженого ОСОБА_1 надійшло клопотання, у якому захисник просив застосувати норми міжнародного права з огляду на норми національного права, визнати порушеним право ОСОБА_1 , передбачене ст. 28 Конституції України та ст. 3 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод та замінити ОСОБА_1 довічне позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, оскільки зникли обґрунтовані пенологічні підстави для його подальшого тримання в установі виконання покарань.

Засуджений ОСОБА_1 , його захисник Іванов А.Б. у судовому засіданні заявлені вимоги підтримали з мотивів, наведених у клопотаннях.

Прокурор заперечував проти задоволення заявлених клопотань через відсутність підстав для їх задоволення.

Допитавши засудженого, перевіривши матеріали справи, з`ясувавши позицію прокурора, думку захисника, суд приходить до висновку, що подані клопотання задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, тому суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідностіКонституціїів усіх необхідних випадках застосовувати її як акт прямої дії.

Конституційний Суд України в своєму рішенні № 17-рп/2010 від 29 червня 2010 року зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3).

Згідно з ч. 1ст. 3 ККУкраїни законодавство України про кримінальну відповідальність становитьКримінальний кодекс України, який ґрунтується наКонституції Українита загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Відповідно дост.19Конституції Україниправовийпорядок вУкраїні ґрунтуєтьсяна засадах,відповідно дояких ніхтоне можебути примушенийробити те,що непередбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами ст. 129-1 КонституціїУкраїнисудове рішенняє обов`язковимдо виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджений вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 07 вересня 2006 року за ст. ст. 115 ч. 2 п. п. 6, 12, 28 ч. 3, 115 ч. 2 п. п. 6, 12, 13, 152 ч. 3, 28 ч. 3, 152 ч. 3, 153 ч. 2, 185 ч. 3, 185 ч. 5, 187 ч. 4, 28 ч. 3, 304, 70, 71 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 27 лютого 2007 року вирок Апеляційного суду Хмельницької області залишено без змін.

Вказаний вирок набрав законної сили 27 лютого 2007 року і звернений до виконання відповідно до розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили від 12 квітня 2007 року № 1-3/06.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

За вимогамич.1ст.533КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Згідно ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначенийчастиною другою статті 539цього Кодексу, має право вирішувати такі питання:

1) про відстрочку виконання вироку;

2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

3) про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким;

4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;

6) про звільнення від покарання за хворобою;

7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;

8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком;

9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку;

10) про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62Кримінального кодексу України;

11) про застосування покарання за наявності кількох вироків;

12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв`язку з розглядом справи в суді;

13) про звільнення від покарання і пом`якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74Кримінального кодексу України;

13-1)про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань;

13-2) про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери);

13-3) про зміну обов`язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням;

14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Таким чином відповідно до вимог ст. 537 КПК України під час виконання вироку суд має право розглядати питання, які пов`язані з виконанням вироку, але позбавлений права переглядати правильність, законність та обґрунтованість самого вироку.

У відповідності до ст. 152 КВК України,підставою звільнення від відбування покарання є відбуття строку покарання, призначеного вироком суду.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 9 Конституції України та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод становлять невід`ємну частину національного законодавства, є джерелом права та мають вищу юридичну силу, ніж національний закон.

Суд зважає на прийняте 12 травня 2019 р. ЄСПЛ рішення у справі «Петухов проти України», в якому констатовано порушення статті 3 Конвенції, яке пов`язане з тим, що в державі Україні довічно ув`язнені не мають реальної перспективи звільнення.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в п. 36 своєї постанови від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц звернула увагу на те, що 12 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петухов проти України». У цьому рішенні Європейський Суд визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст. 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ (194).

Також суд приймає до уваги, що 11 березня 2021 року Європейським Судом з прав людини винесене рішення у справі «Дембо та інші проти України» (Заява № 2778/18 та 46 інших заяв

У вказаному рішенні Європейський Суд з прав людини констатував порушення ст. 3 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод. При цьому суд у п. 7 вказаного рішення вказав, що Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів, наприклад, умисному вбивстві. Однак для того, щоб таке покарання відповідало вимогамстатті 3Конвенції,воно маєбути dejureта defactoскоротним,що означаєяк наявністьу засудженогоперспективи звільнення,так іможливість перегляду.Основа такогоперегляду повиннаохоплювати оцінкунаявності законнихпідстав пенологічногохарактеру дляподальшого триманнязасудженого підвартою.До цихпідстав належитьпокарання,стримування,захист суспільствата реабілітація.Співвідношення міжними необов`язковоє сталимі можезмінюватися упродовжвідбування покарання,тому підстави,які спочаткувиправдовували триманняпід вартою,можуть невиправдовувати йогопісля тривалогостроку відбуванняпокарання.Наголошується наважливості реабілітації,оскільки самев цьомунаразі полягаєакцент уполітиці країнЄвропи щодообрання покарань,як цевідображено упрактиці Договірнихдержав,відповідних стандартах,прийнятих РадоюЄвропи,та відповіднихміжнародних документах(див.рішення усправі «Вінтерта іншіпроти СполученогоКоролівства» [ВП](VinterandOthersv.theUnitedKingdom)[GC],№ 66069/09та 2інші заяви,пункти 59-81,ЄСПЛ 2013.У пункті8цього рішеннясуд зазначив,що у керівній справі«Петухов проти України (№ 2)»(Petukhov v. Ukraine (no. 2), заява № 41216/13, від 12 березня 2019 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

У справі «Хатчінсон проти Сполученого Королівства» [ВП] (Hutchinson v. the United Kingdom) [GC], заява № 57592/08, у пункті 42, від 17 січня 2017 року зазначено, що Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів, наприклад, умисному вбивстві. Однак, для того, щоб таке покарання відповідало вимогамстатті 3Конвенції, воно має бути de jure та de facto таким, яке може бути скороченим, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливість перегляду. Основа такого перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою.

Крім того, у справі «Хатчінсон проти Сполученого Королівства» [ВП] (Hutchinson v. the United Kingdom) [GC], заява № 57592/08, у пункті 44, від 17 січня 2017 року вказано, що закріплені у національному законодавстві критерії та умови перегляду повинні бути достатньо чіткими та визначеними, а також відображати відповідну практику Суду. Визначеність у цьому питанні є не тільки загальною вимогою принципу верховенства права, а й лежить в основі процесу реабілітації, який може ускладнитися, якщо порядок перегляду покарання та перспективи звільнення є неясними або невизначеними. У пункті 45 цього ж рішення викладено, що з огляду на свободу розсуду, яка має надаватися Договірним державам, його завдання не полягає у визначенні того, чи повинен цей перегляд здійснюватися органами судової або виконавчої влади (див. згадане рішення у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» (Vinter And Others v The United Kingdom), пункт 120). Отже, кожна держава самостійно визначає, здійснюється такий перегляд органами виконавчої чи судової влади.

Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Верховним Судом України в постанові від 17 грудня 2013 року у справі № 21-439а13 визначено, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

При цьому слід зазначити, що у справі «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20 травня 2014 року Європейський суд з прав людини, на яке, в тому числі, покликається засуджений, у своєму рішенні висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення.

Водночас, у рішенні «Ласло Магьяр проти Угорщини» Європейський суд з прав людини зазначив, що для належного виконання цього рішення держава відповідач повинна провести реформи, переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув`язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих пенологічних підставах, і надати довічникам можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов. При цьому Європейський суд з прав людини у вказаному рішенні наголосив, що встановлення судом порушення вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у даній справі не є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання. Судом також не визначено, чи повинне дострокове звільнення від відбування покарання бути правом особи, чи має відноситися до сфери дискреції. Вказане питання має бути вирішено державою - відповідачем відповідно до кримінального законодавства країни.

Рішенням Конституційного Суду№6-р(II)/2021від 16вересня 2021року у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81, частини першої статті 82 Кримінального кодексу України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 82 Кримінального кодексу України та за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81 Кримінального кодексу України (справа про перегляд вироку особі, караній на довічне позбавлення волі) визнані такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними),частину першустатті 81,частину першустатті 82 Кримінального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Зобов`язано Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установленестаттями 81,82Кримінального кодексу України, у відповідність доКонституції Українита цього Рішення.

При цьомуКонституційний Суд у п. 4.1 вказаного рішення зазначив, що з метою реалізаціїстатей 3,23,28Конституції України та приведенняКодексуу відповідність до Конституції України, а також з огляду на міжнародні зобов`язання, що їх взяла на себе Україна шляхом набуття членства в Раді Європи, обов`язком Верховної Ради України є законодавчо забезпечити реалістичну перспективу звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від подальшого відбування такого покарання шляхом унормування порядку заміни довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням або умовно-дострокового звільнення.

Судом також прийнято до уваги, що з Кримінального Кодексу України не виключено ст. 64 (довічне позбавлення волі), також положення цієї статті не були визнані такими,що невідповідаютьКонституції України(єнеконституційними).

Однак, на час розгляду даного клопотання система перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, Верховною Радою України не реформована, зміни до законодавства не внесені.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що в національному законодавстві України відсутній механізм перегляду довічних вироків, на даний час в України існує тільки інститут Президентського помилування, передбачений ст. 87 КК України, згідно якого актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком не менше 25 років.

Питання заміни покарання більш м`яким врегульовані ст. 82 КК України.

Порядок застосування зазначеної норми права було роз`яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким».

Відповідно до ч. 3 ст. 82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Таким чином, заміна невідбутоїчастини покараннябільш м`якимможлива лишепісля повногота всебічноговивчення данихпро особузасудженого.При цьомуголовною умовоюприйняття такогорішення єдоведеністьтого, що засуджений став на шлях виправлення (ч. 3 ст. 82 КК України).

Аналогічна позиція викладена у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Проумовно-достроковезвільнення від відбуванняпокарання і заміну невідбутої частини покараннябільш м`яким».

У абз. 2 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Проумовно-достроковезвільнення від відбуванняпокарання і заміну невідбутої частини покараннябільш м`яким» міститься вимога до суду ретельно з`ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.

З огляду на необхідність всебічного та повного з`ясування обставин справи та доводів засудженого, судом було ретельно перевірено характеризуючі дані про особу ОСОБА_1 під час відбування покарання, шляхом дослідження матеріалів особової справи та долучених до матеріалів справи письмових доказів, які свідчать, що ОСОБА_1 характеризується посередньо:не працевлаштований;участі упрограмах диференційованоговиховного впливуна засудженихне приймає,перебуває напрофілактичному облікуяк особа,схильна досамогубства.

ОСОБА_1 має одинадцять стягнень, накладених за порушення порядку відбування покарання. Вказані стягнення погашені у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 має одне заохочення, однак після заохочення вчинив п`ять порушень порядку відбування покарань, за що на нього накладені стягнення, крім того ОСОБА_1 вчинялись порушення режиму утримання, за які на нього не накладались стягнення, а застосовувались заходи профілактичного впливу, що підтверджується дослідженими в ході судового розгляду матеріалами особової справи, зокрема, характеристиками засудженого.

Інших об`єктивних даних, які б переконували суд у тому, що ОСОБА_1 став на шлях виправлення, суду надано не було.

За таких обставин суд приходить до висновку, що поведінка засудженого ОСОБА_1 свідчить про те, що він не довів, що став на шлях виправлення, а тому відсутні підстави та встановлена національним законодавством процесуальна процедура для заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що поставлені у клопотаннях вимоги засудженого не підлягають задоволенню.

На підставівикладеного,керуючись ст.64,81,82,87КК України,ст.ст.537,539КПК України,

п о с т а н о в и в :

ОСОБА_1 про усунення сумнівів і протиріч в частині призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, констатацію факту, що виник під час відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, а засудженим протягом семи днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: О. С. Янішевськ