Постановление суда № 104841996, 26.05.2022, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/2077/22

Провадження № 1-кп/461/411/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2022 року м. Львів

Галицький районний суд м.Львова

в складі

головуючого судді Радченка В.Є.

при секретарі Бобик Д.Л.

з участю:

прокурора Верхоляка В.Є.

захисника Стефановича Ю.М.

законний представник особи відносно

якої розглядається питання щодо застосування

примусових заходів медичного характеру ОСОБА_1

особа відносно якої розглядається питання

щодо застосування примусових заходів

медичного характеру ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження № 12022141360000087 за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру за вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.186 КК України відносно:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Львова, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 скоїв суспільно небезпечне діяння, передбачене ч.2 ст.15 ч.1 ст.186 КК України за наступних обставин:

ОСОБА_2 , 22.01.2022 року приблизно о 06 год. 50 хв. перебуваючи поблизу приміщення відділення банку «ПриватБанк», яке знаходиться за адресою: м.Львів, проспект Свободи,49, шляхом вільного доступу, намагався таємно викрасти велосипед марки «Funworks», вартістю 5000 грн., який належать ОСОБА_3 , однак його дії були викриті потерпілим, після чого на вимогу останнього припинити протиправну діяльність, ОСОБА_2 продовжив відкрите викрадення вказаного велосипеду та намагався втекти на ньому з місця події, але кримінальне правопорушення не було закінчено ним з причини, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_2 був затриманий потерпілим та перехожим.

Вина ОСОБА_2 в визначному судом обсязі підтверджується:

-протоколом огляду предметів від 23.01.2022 року, яким встановлено факт протиправної діяльності ОСОБА_2 щодо викрадення велосипеда та зафіксовано фрагменти переміщення ОСОБА_2 на велосипеді;

-оглянутим в судовому засіданні DVD-R диском із відеозаписами подій, що мали місце за адресою: АДРЕСА_2 від 22.01.2021 року;

-постановою про визнання речовим доказом від 23.01.2022 року;

-протоколом огляду місця події від 22.01.202 року, яким встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3 площею 10 м2. На вказаній території знаходиться велосипед марки «Funworks» чорного кольору. На рамі велосипеда з правого та лівого боків знаходиться надпис літерами білого кольору «Funworks» «RHCELRAIT», на кермі велосипеда спереду знаходиться надпис літерами білого кольору «RITEHEY» та емблема червоного кольору. На відстані 1м від вказаного велосипеда знаходилась особа чоловічої статті, яка назвалась ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одягнена у шапку синього кольору, темну куртку та темні штани, кросівки. Також на вказаній території знаходився ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

-постановою про визнання речовим доказом від 22.01.2022 року;

-висновком судово-психіатричного експерта №4 від 22.04.2022 року, згідно якого в період інкримінованих дій ОСОБА_2 страждав хронічним психічним захворюванням у виді параноїдної шизофренії, безперервний перебіг із стійким, вираженим дефектом в емоційно вольовій сфері та був нездатний усвідомлювати свої дії та керувати ними.

В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснив, що 22.01.2022 року приблизно о 06 год. 50 хв. перебуваючи біля банку «ПриватБанк», яке знаходиться за адресою: м.Львів, проспект Свободи,49, намагався викрасти велосипед марки «Funworks» та втекти з ним, проте був затриманий потерпілим та перехожим.

Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що всі вищезазначені докази є належними, допустимими та достовірними. Ці докази є достатніми, оскільки як окремо так і у сукупності в повній мірі доводять винуватість ОСОБА_2 у скоєнні суспільно небезпечного діяння у визначеному судом обсязі.

Вирішуючи питання щодо кваліфікації дій ОСОБА_2 , суд вважає, що органами досудового розслідування правильно кваліфіковані його дії, оскільки він вчинив закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), тобто суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч.2 ст.15 ч.1 ст.186 КК України

Згідно ч.2 ст.19 КК Українине підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Згідно ст.92 КК України, примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов`язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

В силу ст.93 КК України, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння.

У відповідності до вимог ст.ст.19,94 КК України, до осіб, залежно від характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння та ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб може бути застосована госпіталізація до психіатричних закладів зі звичайним, посиленим чи суворим наглядом або їм може бути надана у примусовому порядку амбулаторна психіатрична допомога за місцем проживання.

Згідно п.3 наказу МОЗ України № 397 від 08.10.2001 року «Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади», вид примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості психічного захворювання в особи, тяжкості вчинення нею діяння з урахуванням її ступеня суспільної небезпечності.

Виходячи з положень статей 23, 24 КК України, умисел є однією із форм вини, як ознаки злочину, яка включає усвідомлення особою характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання (свідоме допущення) їх настання. Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Відтак, умисел, мотив та мета є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушення психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними, тобто є неосудною. Із зазначеним станом несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст. 24 КК України, а також мети і мотиву, як ознак суб`єктивної сторони злочину.

Окрім цього, відповідно до ст. 505 КПК України, обставинами, які підлягають встановленню у такому кримінальному провадженні є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння; вчинення цього суспільно небезпечного діяння певною особою; наявність у особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи з психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування та інші обставини.Таким чином, предмет доказування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей та не включає питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, тоді як умисел, мотив та мета є елементами суб`єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи.

Такої позиції дотримується Верховний Суд України (постанови від 26.06.2019 року справа №202/5997/17, від 13.06.2019 року справа №185/67/18).

Відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» (надалі Закон), висновок судово - психіатричної експертизи, яка проводиться в кримінальних провадженнях на підставах та в порядку, передбаченому законом (ст. 21 Закону «Про психіатричну допомогу»), стає юридичною підставою для застосування будьякого примусового заходу медичного характеру тільки після його оцінки судом.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом обумовлюється законом, а саме частиною 3 статті 94 Кримінального кодексу України: госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

При вирішенні питання про потребу тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку беруться до уваги вірогідність вчинення ними діянь, що за об`єктивними ознаками схожі з тяжкими та особливо тяжкими злочинами, систематичність вчинення суспільно небезпечних діянь не дивлячись на застосування примусових заходів медичного характеру в минулому, агресивна налаштованість, невмотивована озлоблена поведінка, схильність до втеч тощо.

Визначаючи тип психіатричного закладу, суд має враховувати висновок судово-психіатричної експертизи з цього питання. Однак рекомендації експертів для суду не обов`язкові, оскільки вони встановлюють тип закладу, виходячи лише з психічного стану хворого, без урахування характеру вчиненого діяння, що не належить до їх компетенції (абз.2 п.9 постанови ПВСУ від 19 березня 1982 р. №2 "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру").

Згідно висновку судово-психіатричного експертизи №41 від 22.04.2022 року, ОСОБА_2 в період інкримінованих йому дій, страждав хронічним психічним захворюванням у параноїдної шизофренії, безперервний перебіг із стійким, вираженим дефектом в емоційно вольовій сфері та був нездатний усвідомлювати свої дії та керувати ними.

А відтак, суд приходить до переконання про необхідність виключити посилання на умисел та усвідомлене вчинення ОСОБА_2 суспільно небезпечного діяння.

У відповідності з постановою Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 року №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів. Для об`єктивної оцінки ступеня небезпечності хворого для себе або інших осіб суд має спочатку з`ясувати думку експертів-психіатрів стосовно виду примусових заходів медичного характеру, які можуть бути призначені психічно хворій особі в разі визнання її неосудною, а потім з урахуванням висновків експертів і характеру вчиненого цією особою суспільно небезпечного діяння, ухвалити рішення про вибраний ним вид примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до ст. 512 КПК України, судовий розгляд кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні, а в силуст. 513 КПК України, визнавши доведеним, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або після вчинення кримінального правопорушення захворіла на психічну хворобу, яка виключає можливість застосування покарання, суд постановляє ухвалу про застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно доп.1ч.1ст.503КПК Україникримінальне провадженнящодо застосуванняпримусових заходівмедичного характеру,передбачених закономУкраїни прокримінальну відповідальність,здійснюється занаявності достатніхпідстав вважати,що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності.

Відповідно до ч. 4 ст. 503 КПК України примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.

Частина 3 статті 94 КК України передбачає, що госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги і лікування у примусовому порядку.

ОСОБА_2 вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності. ОСОБА_2 з врахуванням обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння та по психічному стану потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру госпіталізації у психіатричний заклад із звичайним наглядом.

В зв`язку з цим суд вважає необхідним застосувати до ОСОБА_2 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації у психіатричний заклад із звичайним наглядом.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

На підставі викладеного, керуючись ст. 93, 94 КК України, ст.ст. 503, 508, 513, 516 КПК України, суд -

УХВАЛИВ :

Застосувати до ОСОБА_2 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації у психіатричний заклад із звичайним наглядом.

Речові докази:

-велосипед марки «Funworks» чорного кольору, який передано на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_3 залишити в потерпілого ОСОБА_3 ;

-DVD-R диск із відеозаписами подій, що мали місце за адресою: АДРЕСА_2 від 22.01.2021 року залишити в матеріалах кримінальної справи.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що ухвала суду не набрала законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали.

Головуючий суддя В.Є.Радченко