Решение № 104833256, 20.06.2022, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

20 червня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/830/22

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУНП в Луганській області), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020 та 2021 роки;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні 10 діб щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020 та 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 30 вересня 2021 року у повному обсязі;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 30 вересня 2021 року та з урахуванням виплачених сум.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 проходила службу в Національній поліції України з 08.09.2017 по 30.09.2021. В період проходження служби перебувала на посадах слідчого, старшого інспектора з ювенальної превенції сектору превенції Новоайдарського ВП ГУНП в Луганській області та інспектора з ювенальної превенції сектору превенції Щастинського районного відділу поліції ГУНП в Луганській області.

Позивач є учасником бойових дій з 29 грудня 2018 року.

30.09.2021 позивач наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 20.09.2021 № 347 о/с звільнена зі служби в поліції (за власним бажанням).

Позивач зазначила, що згідно довідки т.в.о. начальника СКЗ Щастинського РВП ГУНП в Луганській області від 20.12.2021 № 25294/111/41-2021 їй у 2018, 2019, 2020 та 2021 роках не надавалась відпустка як учаснику бойових дій, за період служби в поліції позивач не скористалась вказаною відпусткою. Позивачем також не використана частина щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік (за відпрацьований період часу з вересня 2017 по грудень 2017 року) у кількості 10 діб.

До того ж, відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області від 03.11.2021 № 1449/111/22-2021 про грошове забезпечення ОСОБА_1 , у 2017 році остання не отримувала матеріальну допомогу для оздоровлення з урахуванням посадового окладу, який установлений за посадою.

Також позивачу у вересні 2021 року була нарахована та виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у сумі 500 гривень. Позивач вважає, що відповідачем порушено норми Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 та не доплачено 1900 грн., оскільки на час виплати позивач перебувала на посаді інспектора з ювенальної превенції сектору превенцїї Щастинського РВП ГУНП в Луганській області і посадовий оклад за посадою складав 2400 грн.

Позивач, з посиланням на норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про Національну поліцію», «Про відпустки», Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив таке.

Щодо вимоги позивача про компенсацію за не використані дні щорічної основної відпустки за 2017 рік у кількості 10 діб відповідач вказує, що згідно довідки Управління кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області залишок щорічної оплачуваної відпустки позивача за 2017 рік складає 08 діб. Грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.

Також передбачено вказувати кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку в наказі про звільнення, з яким обов`язково має бути ознайомлений під підпис поліцейський. В наказі про звільнення позивача від 20.09.2021 № 347 о/с було визначено про її право на отримання компенсації невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері, яка самостійно виховує дитину.

Єдиною підставою для виплати компенсації за невикористану відпустку є визначення в наказі про звільнення інформації щодо кількості днів відпустки, яка підлягає компенсації.

Таким чином, як вважає відповідач, відсутня протиправна бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2017 рік у кількості 08 діб, у зв`язку з відсутністю передбаченого законодавством такого обов`язку.

Щодо визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Луганській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2021 рік, відповідач звертає увагу на те, що згідно довідки Управління кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області позивач не використала відпустки, як учасник бойових дій за 2019, 2020, 2021 роки.

Компенсація за не використані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ), законодавством не передбачена.

До того ж відповідач вказує, що позивач з рапортами про надання додаткової відпустки у 2019, 2020, 2021 роках як учаснику бойових дій не зверталась. Належність до виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 - 2021 роки в наказі ГУНП в Луганській області від 20.09.2021 № 347 о/с про звільнення останньої зі служби в поліції не визначена.

Позивач у встановленому порядку наказ ГУНП в Луганській області про звільнення зі служби, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим підрозділом ГУНП в Луганській області проводиться виплата коштів, не оскаржила, а тому позовні вимоги позивача є передчасними та такими, що суперечать законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, відповідач вказує, що допомога для оздоровлення надається поліцейському за його рапортом, погодженим керівником фінансового підрозділу, в межах асигнувань на зазначені цілі. Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області від 15.02.2022 № 221/111/22-2022, рапорт ОСОБА_1 про надання останній матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 рік до фінансового підрозділу не надходив, у зв`язку з чим виплати допомоги не було.

Виплата поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції.

Відповідно до резолюції на рапорті позивача, керівництвом ГУНП в Луганській області визначена сума до виплати в розмірі 500 грн., що в свою чергу повністю узгоджується з приписами нормативно-правових актів в частині виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме що вказана виплата не має мінімально встановленої межі та виплачується в межах асигнувань, а також є правом керівника.

На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79, 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини, що склалися між сторонами.

Позивач, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання згідно довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 29 грудня 2018 року є учасником бойових дій, у період з 08 вересня 2017 року по 30 вересня 2021 року проходила службу у Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, про що свідчать довідка про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру, посвідчення учасника бойових дій від 29.12.2018 серії НОМЕР_2 , копія трудової книжки серії НОМЕР_3 , довідка про проходження служби, витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 08.06.2017 № 643 о/с, витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 20.09.2021 № 347 о/с.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 20.09.2021 № 347 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0122972), інспектора сектору ювенальної превенції відділу превенції Щастинського районного відділу поліції ГУНП в Луганській області, з 30.09.2021 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 04 роки 00 місяців 22 дні, у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 07 років 00 місяців 00 днів, з виплатою компенсації за 50 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері, яка самостійно виховує дитину за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки, встановивши відсоток премії за вересень 2021 року 71,96 %, сума відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився, складає 3229,52 грн.

Згідно довідки т.в.о. начальника СКЗ Щастинського РВП ГУНП в Луганській області Наталії Василевської від 20.12.2021 № 25294/111/41-2021 додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2019, 2020, 2021 роки позивач не використала. Щорічна чергова відпустка використана за 2018, 2019, 2020 та 2021 роки.

За змістом довідки Управління кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області від 14.02.2022 № 564/111/19-2022, позивач за період проходження служби в ГУНП в Луганській області з 08.09.2017 по 30.09.2021 використала усі щорічні оплачувані відпустки за 2018 - 2021 роки. Не використала щорічну оплачувану відпустку за 2017 рік у кількості 08 діб та додаткову відпустку зі збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій за 2019, 2020, 2021 роки.

В листі Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області від 15.02.2022 № 221/111/22-2022, адресованому начальнику ВПЗ ГУНП в Луганській області Євгену Горбенку вказується про те, що грошова компенсація ОСОБА_1 за невикористані відпустки як учасника бойових дій за 2018 - 2021 роки та за частину щорічної відпустки за 2017 рік не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки відповідні підстави не були зазначені у наказі ГУНП від 10.09.2021 № 347 о/с, яким її було звільнено зі служби в поліції. Також повідомлено, що до УФЗБО ГУНП не надходив рапорт ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 рік.

Відповідно до довідок Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області від 03.11.2021 № 1449/111/22-2021 та від 14.02.2022 № 288/111/22-2022 про грошове забезпечення, ОСОБА_1 у 2017 році не отримувала матеріальну допомогу для оздоровлення. До того ж, позивачу у вересні 2021 року було нараховано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у сумі 500 грн. та компенсацію за відпустки в сумі 15625,27 грн.

Згідно довідки ГУНП в Луганській області від 03.11.2021 № 1451/111/22-2021 та від 14.02.2022 № 287/111/22-2022 про остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , останній нараховано грошового забезпечення 12389,29 грн., у тому числі: посадовий оклад - 2400 грн., оклад за військовим (спеціальним) званням - 1600,00 грн., надбавка за вислугу років - 553,33 грн., надбавка за специфічні умови проходження служби в поліції - 1821,34 грн., премія - 4587,22 грн., індексація - 1427,40 грн. Разом з тим, матеріальна допомога на оздоровлення - 2400,00 грн., матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань 500,00 грн., компенсація за відпустку (50 діб) - 18269,82 грн.

Судом встановлено, що спірним є право позивача на компенсацію всіх невикористаних нею за період проходження служби днів відпустки, кількість невикористаної у 2017 році щорічної основної оплачуваної відпустки, а також право позивача на отримання матеріальної допомоги для оздоровлення за 2017 рік та визначення розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Щодо вимоги позивача про компенсацію за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 10 календарних днів, суд зазначає таке.

Службовий час і час відпочинку поліцейських регулюється статтями 91 - 93 Закону № 580-VIII.

Приписами частини другої статті 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (із змінами та доповненнями), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 8 розділу III Порядку № 260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

При вирішені справи суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Суд зазначає, що частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Суд наголошує, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII.

Системний аналіз вказаної норми права свідчить про те, що поліцейським можуть надаватись такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Суд звертає увагу, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260, при вирішенні питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, а також у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19.

За цих обставин суд вважає, що позивач набула право на виплату компенсації за не використані календарні дні щорічної основної оплачуваної відпустки при звільненні зі служби в поліції, проте відповідач протиправно її не виплатив.

Разом з тим, при розрахунку кількості невикористаних позивачем днів відпустки суд враховує приписи статті 93 Закону № 580-VIII. Зокрема, частиною четвертою статті 93 вказаного закону установлено, що тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частини другої та третьої статті 93 Закону № 580-VIII тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Згідно витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 08.06.2017 № 643 о/с, копії трудової книжки, позивача прийнято на службу до поліції з 08.09.2017. Повні місяці служби у 2017 році - жовтень, листопад, грудень.

Відтак, позивач мала право на щорічну основну оплачувану відпустку у 2017 році в кількості 08 календарних днів та набула права на виплату компенсації за її не використання при звільненні.

Щодо невиплати компенсації за не використанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 - 2021 роки, суд зазначає таке.

Відповідно до статті п`ятої Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 29 грудня 2018 року.

За приписами пункту 12 статті 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно частини другої статті 92 Закону № 580-VIII, поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Як вже зазначалось, відповідно до частини дев`ятої та десятої статті 93 Закону № 580-VIII, поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Слід зазначити, що в частині десятій статті 93 Закону № 580-VIII та абзаці 8 пункту 8 розділу III Порядку № 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).

Закон № 504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво - важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року. При цьому, законодавцем не визначено робочий період, за який надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Тобто, ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу.

Суд також вказує, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Як вже зазначалось, відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.

З аналізу наведених вище норм, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 у справі №620/1487/20, від 29.04.2021 у справі № 200/602/20-а та від 26.05.2021 № 360/1362/20.

Таким чином, на момент звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2018 - 2021 роки.

Суд зазначає, що у разі, якщо позивач не звертався з відповідними заявами та рапортами про отримання відпустки, це не позбавляє позивача на отримання відповідної компенсації, оскільки наведені вище норми пов`язують виплату компенсації за невикористані дні відпусток із звільненням, а не з відповідним зверненням.

Посилання відповідача, що не оскарження наказу про звільнення позивача (щодо відсутності вказівки про виплату спірних компенсацій за невикористані відпустки), суд вважає незмістовним, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу позивача про звільнення, при цьому, розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 08 (вісім) календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2021 роки; зобов`язання Головного управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 08 (вісім) календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 30.09.2021.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУНП в Луганській області нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для оздоровлення за 2017 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988) визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно пункту 4 Постанови № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», надано право керівникам органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення, зокрема, надавати поліцейським один раз на рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» та Постанови № 988 з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (із змінами та доповненнями) затверджений згадуваний вище Порядок № 260.

Відповідно до абзаців 1 - 3 п. 13 розділу II Порядку № 260 поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.

Для визначення максимального розміру матеріальної допомоги для оздоровлення або матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань застосовується місячний розмір грошового забезпечення, нарахованого поліцейському за місяць, що передує місяцю, у якому приймається рішення про таку виплату, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії.

Виплата поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції.

З аналізу наведених вище норм слідує, що виплати таких допомог не є імперативним обов`язком ГУНП та залежить як від наявності відповідних асигнувань, так і від бажання поліцейського, що корелюється з поданням їм рапорту про виплату такої допомоги.

Тобто, відповідно до вказаного Порядку поліцейський повинен звернутися з рапортом до керівника (у даному випадку до начальника ГУНП в Луганській області), який визначає розмір такої допомоги.

Отже, відповідно до наведених правових норм, додаткові види грошового забезпечення, як то матеріальна допомога, можуть бути нараховані та виплачені в межах затверджених асигнувань на грошове забезпечення поліцейських відповідного органу поліції на підставі поданого рапорту, а розмір такої допомоги не має встановленого розміру та визначається керівником відповідного органу поліції в порядку реалізації дискреційних повноважень.

Відтак, суд зазначає, що зазначеними вище нормами чинного законодавства не визначено імперативного обов`язку для керівника органу поліції надавати в обов`язковому порядку матеріальну допомогу як для оздоровлення, так і для вирішення соціально-побутових питань, які в свою чергу є додатковими видами грошового забезпечення, не є постійними та обов`язковими і надаються в межах затверджених асигнувань.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву та зазначено в листі Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області від 15.02.2022 № 221/111/22-2022, адресованому начальнику ВПЗ ГУНП в Луганській області Євгену Горбенку, серед іншого, вказується про те, що до УФЗБО ГУНП не надходив рапорт ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 рік. Факт не подання рапорту про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 рік також не заперечується позивачем.

Відповідно до довідок Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Луганській області від 03.11.2021 № 1449/111/22-2021 та від 14.02.2022 № 288/111/22-2022 про грошове забезпечення, позивачу у вересні 2021 року було нараховано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у сумі 500 грн. Сума виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань була визначена згідно резолюції керівника.

Відтак, відповідач під час вирішення питання про надання позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань діяв обґрунтовано та в межах наданих повноважень.

Виходячи з наведеного, позивні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік; зобов`язання нарахувати та виплатити такі допомоги виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції (з урахуванням виплачених сум), не підлягають задоволенню.

Сторонами не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код 40108845, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 08 (вісім) календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 - 2021 роки.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 08 (вісім) календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 - 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 30.09.2021.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.06.2022, у зв`язку із збройною агресією РФ, небезпекою для державної незалежності України, її територіальної цілісності та запровадженням на всій території України воєнного стану.

Суддя О.М. Качанок