Решение № 104826839, 07.06.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2022 cправа № 914/4110/21

Суддя Юркевич М.В., за участю секретаря Кравчук І.В., розглянувши матеріали

позовної заяви: Керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави особі Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Самгородок», с. Самгородок, Козятинського району Вінницької області,

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», м. Львів-Брюховичі

про: усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення

За участю представників сторін:

від прокуратури: Леонтьєва Н.Т. - прокурор

від позивача: не з`явився.

від відповідача: Білостоцький С.М. адвокат; Гемелей Ю.М. адвокат.

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави особі Львівської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самгородок» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення.

Ухвалою від 04.01.2022 було відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 25.01.2022.

Ухвалою від 15.02.2022р. підготовче провадження у справі було відкладено на 15.03.2022р.

09.03.2022р. на адресу суду від Керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова надійшла заява про забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0119 площею 4,3578 га та 4610166300:04:003:0069 площею 0,4337 га, які належать ТОВ «Самгородок».

Ухвалою від 15.03.2022р. заяву прокурора про забезпечення позову було задоволено частково та відкладено розгляд справи на 12.04.2022р.

07.04.2022р. від відповідача поступило клопотання про закриття провадження у справі.

08.04.2022р. відповідачем подано клопотання про долучення додаткових доказів.

В судове засідання 12.04.2022р. з`явилися представники прокурора та відповідача. Позивач та третя особа явку своїх уповноважених представників не забезпечили.

На початку судового засідання представники відповідача просили суд розглянути клопотання про долучення доказів, а після цього клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою від 12.04.2022р. було задоволено клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи та відмовлено в задоволенні клопотання про закриття провадження.

Після вирішення всіх заяв та клопотань сторони висловили позицію стосовно готовності до закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

Ухвалою від 12.04.2022р. було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.04.2022р.

Розгляд справи по суті відкладався з підстав викладених в ухвалах суду від 26.04.2022р. та 17.05.2022р.

В ході розгляду справи по суті досліджуючи обставин справи та докази, судом з`ясовано наступне:

Під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням Галицькою окружною прокуратурою м. Львова виявлено порушення при набутті у власність земель державного лісового фонду.

СВ ВП №1 ЛРУП№1 ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розлідування у кримінальному провадженні №42013150090000215 від 11.10.2013р., за фактом зловживання своїм службовим становищем посадовими особами Брюховицької селищної ради, які видали рішення №245 від 11.03.2004р. та №263 від 18.03.2004р., якими вилучили земельні ділянки лісового фонду першої групи, в кварталі 44 Львівського Держлісгоспу, які з 2006 року по теперішній час перебувають на балансі Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно насіннєвий центр» та підлягали вилученню до 27.05.2021р. тільки на підставі рішень Кабінету Міністрів України, загальною площею 19,1 га та віднесли їх до земель селища рекреаційного призначення, які згодом передали у власність приватних осіб для громадської забудови, що призвело до незаконної вирубки лісів рекреаційно-оздоровчого призначення та спричинило державі тяжкі наслідки, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 185 КК України.

Обставини справи, на які покликається прокуратура.

Рішенням Брюховицької селищної ради № 280 від 01.04.2004 «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ТзОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно - навчального центру в районі вулиці Ряснянської» надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га, яку пропонувалось надати ТзОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно - навчального центру в районі вулиці Ряснянської, яка надається з земель запасу селища.

В подальшому, рішенням Брюховицької селищної ради № 328 від 01.07.2004р. «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,8643 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами житлового призначення в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) ТзОВ «Новобуддизайн» затверджено проект відведення земельної ділянки в смт. Брюховичі на вул. Ряснянській площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру та надано в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

Між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Новобуддизайн» укладено договір оренди землі на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області по справі №2-3327/04 від 15.11.2004 за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Новобуддизайн», Брюховицької селищної ради про зобов`язання ТзОВ «Новобуддизайн» подати до Брюховицької селищної ради пакет документів на викуп земельної ділянки, про зобов`язання ТзОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, зобов`язання Брюховицької селищної ради прийняти рішення про продаж ТзОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки, зобов`язання Брюховицької селищної ради та ТзОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, вирішив зобов`язати Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж Товариству з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га з якої 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує ТзОВ «Новобуддизайн» для будівництва дошкільного спортивно- навчального центру та укласти з ТзОВ «Новобуддизайн» договір купівлі- продажу зазначеної земельної ділянки. Даним рішенням зобов`язано ТзОВ «Новобуддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,8643 га., яка складала згідно з експертною оцінкою 2 646 740 грн.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі №2-3327/04» виконано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі №2-3327/04 та вирішено продати ТзОВ «Новобуддизайн» земельну ділянку площею 8,8643 га.

05.11.2008р. між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Новобуддизайн» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки в смт. Брюховичі в районі вул. Ряснянської площею 8,8643 га.

Окрім того, Рішенням Брюховицької селищної ради № 271 від 25.03.2004 «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно- навчального центру в районі вулиці Ряснянської» дано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,9965 га, яку пропонувалось надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської - Незалежності України, яка надається з земель запасу селища.

В подальшому, рішенням Брюховицької селищної ради № 318 від 24.06.2004р. «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами громадського - житлового призначення в районі вул. Незалежності України - Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність)» затверджено проект відведення земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного спортивного-навчального центру з об`єктами іромадсько-житлового призначення в районі вулиць Незалежності України - Ряснянської в смт. Брюховичі, з яких 5,0360 га під громадсько-житлове будівництво 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру. Даним рішенням надано вищевказану земельну ділянку ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років.

Між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» укладено договір оренди землі на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області по справі №2-3327/04 від 15.11.2004 за позовом ОСОБА_2 до ПП «Буддизайн», Брюховицької селищної ради про зобов`язання ПП «Буддизайн» подати до Брюховицької селищної ради пакет документів на викуп земельної ділянки, зобов`язання ПП «Буддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, визнання дій Брюховицької селищної ради незаконними, зобов`язання Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ПП «Буддизайн» земельної ділянки, зобов`язання Брюховицьку селищну раду та ПП «Буддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, вирішив зобов`язати Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж приватному підприємству «Буддизайн» земельної ділянки площею 8,9965 га, яка складає згідно з експертною оцінкою 2 622 720 грн.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3326/04» виконано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 у справі №2-3326/04 та продано ПП «Буддизайн» земельну ділянку площею 8,9965 га.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005р. у справі №2-38/2005 за позовом прокурора Львівської області до Брюховицької селищної ради було визнано незаконними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради №245 від 11.03.2004р., №263 від 18.03.2004р. Дане рішення було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області та ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 16.08.2005р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009р.

Разом з тим, вищевказані рішення Мукачівського міськрайонного суду, у зв`язку з нововиявленими обставинами за заявою заступника прокурора Львівської області, переглянуто Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області.

15.06:2010 ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області скасовано вищевказане рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 (справа №2-3327/04).

13.07.2010 ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області скасовано вищевказане рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 (справа №2-3326/04).

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 залишено без змін рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005р. по справі №2-38/2005 та встановлено, що Брюховицька селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками, зокрема передавати дані земельні ділянки у власність.

Водночас, ТОВ «Новобуддизайн» відчужило земельну ділянку площею 4,5363 га у власність ТОВ «Самгородок» (відповідача у даній справі) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним поділом її в натурі від 26.12.2008р.

Також на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним поділом її в натурі від 25.12.2008 ТОВ «Новобуддизайн» відчужило ТОВ «Самгородок» земельну ділянку площею 0,4337 га в АДРЕСА_1 .

В подальшому, ТзОВ «Самгородок» отримало державний акт серії ЯК №907034 від 27.01.2009 про право власності на земельну ділянку загальною площею 0,4337 га кадастровий номер 4610166300:04:003:0069, та державний акт серії ЯЖ №907033 від 27.01.2009 про право власності на земельну ділянку загальною площею 4,5363 га кадастровий номер 4610166300:04:003:0068.

Окрім того, в подальшому ТзОВ «Самгородок» розділило земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0068, внаслідок чого, утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0119, 4610166300:04:003:0120 та 4610166300:04:003:0121.

ТзОВ «Самгородок» відчужило земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0120 ОСОБА_3 , а земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:04:003:0121 ОСОБА_4 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 4610166300:04:003:0119 залишилась та на даний час перебуває у власності ТзОВ «Самгородок».

Таким чином, прокурор стверджує, що земельні ділянки кадастровими номерами 4610166300:04:003:0119 та 4610166300:04:003:0069 незаконно вибули із державної власності, як землі лісового фонду, а тому мають бути повернуті державі.

Водночас, судом також було встановлено наступне:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2013 позов прокурора Шевченківського району м. Львова задоволено частково, скасовано рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 року № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3327/04», визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 907034 від 27.01.2009 року, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Самгородок», зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:09:438:00003 кн. 02-7., витребувано у ТОВ «Самгородок», земельні ділянки площею 4,5363 га, кадастровий номер № 4610166300:04:003:0068, вартістю 1 473 843,87 грн., і площею 0,4337 га, кадастровий номер № 4610166300:04:003:0069, вартістю 140 909,13 грн., та передати їх у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України; провадження у справі в частині позовних вимог до Приватного підприємства «Буддизайн» припинено, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Проте, 25.06.2013 Львівський апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Львівської області від 01.02.2013 у справі № 5015/1397/12 скасував у частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат; постановив нове рішення, яким відмовлено прокурору Шевченківського району м. Львова в задоволенні заявлених позовних вимог. Вищий господарський суд України постановою від 25.09.2013 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.2013 залишив без змін.

Зокрема, відмовляючи прокурору в задоволенні позовних вимог, суди апеляційної та касаційної інстанції ствердили, що спірна земельна ділянка, яка була відчужена Брюховицькою селищною радою на користь Приватного підприємства «Буддизайн», знаходилася у межах смт. Брюховичі, а також те, що розмежування земель державної і комунальної власності в межах смт. Брюховичі не проводилося, відтак відповідно до п. 3.4 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пп. «а» ст. 12, ст. ст. 83, 122, 127, 128, п. 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України Брюховицька селищна рада мала усі необхідні повноваження щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

Також суд касаційної інстанції визнав обґрунтованою обставину, встановлену апеляційним судом про те, що ТОВ «Самгородок» є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, так як придбало земельну ділянку» за відплатним договором купівлі-продажу земельної ділянки і йому не було відомо і не могло бути відомо, що відчужувач не має права продавати відповідне майно.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, доказами не спростовувались.

Разом з тим, у даній справі прокурор в обгрунтування позовних вимог покликався на ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Так, згідно позиції Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц та від 07.04.2020р. у справі №372/1684/14-ц, набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам ЗК України є неможливим, а тому в даному випадку зайняття таких земельних ділянок треба розглядати як негаторний позов, що не пов`язаний з позбавленням права власності.

З огляду на наведене, оскільки на думку прокурора розпорядження земельними ділянками лісового фонду належить до повноважень обласних державних адміністрацій, то вказаний позовом пред`явлений в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

Щодо повноважень прокурора на заявлення даного позову.

Згідно з положеннями ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою та бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Приписами ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Враховуючи наведене, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, як уповноважені органи державної влади чи органи місцевого самоврядування самостійно, так і прокурори в їх інтересах, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Львівської обласної державної адміністрації шляхом подання позову на думку прокурора є неправомірне вибуття земельних ділянок із державної власності та з користування постійного лісокористувача - Державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», що призвело до заподіяння шкоди інтересам держави, при тому, Львівською обласною державною адміністрацією, як уповноваженим суб`єктом з 27.05.2021, не вжито достатніх заходів, в тому числі позовного характеру, щодо їх повернення у державну власність. Тобто, як стверджує прокурор, вибуття з державної власності спірних земельних ділянок порушує право Українського народу на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах землями лісового фонду та лісами, що є загальнонаціональним багатством, ослаблює економічні інтереси держави.

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

У даному випадку прокурором зазначається, що Львівська обласна державна адміністрація, як власник спірних земельних ділянок, володіючи інформацією про незаконність вибуття вказаної ділянки з державної власності, не вживала та не вживає належних та дієвих заходів на поновлення прав держави, маючи реальну можливість вжити таких заходів.

За таких умов, суд дійшов висновку, що прокурором доведено повноваження на заявлення позову в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

Позиція відповідача.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач покликався на наступні обставини:

1.На думку відповідача ЛОДА є неналежним позивачем в даній справі, оскільки згідно ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або в користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів. Водночас, спірна земельна ділянка знаходиться в межах селища Брюховичі. Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які доводять, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду. Зокрема, планшет лісовпорядкування є неналежним доказом, оскільки складений з порушенням вимог Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт від 28.11.1986. Проект організації і розвитку лісового господарства теж неналежний доказ, так як не затверджений територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Крім цього, з вказаних доказів не вбачається, що при складанні матеріалів лісовпорядкування враховані відомості з державного земельного кадастру, як це вимагає ст. 52 ЛК України. Водночас в Держгеокадастрі містяться відомості про зазначену земельну ділянку, як землі громадської і житлової забудови.

2.З урахуванням того, що ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» право постійного користування землями було передано в 2006 році, то таке право повинне підтверджуватися не планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а державною реєстрацією права постійного користування.

3.Прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові. Зокрема, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц особа за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно є його володільцем (принцип реєстраційного підтвердження володіння), а тому вимога про витребування земельної ділянки лісового фонду з незаконного володіння приватної особи в порядку ст. 388 ЦК України є ефективним способом захисту права власності держави на ці категорії земель, а не шляхом подання негаторного позову

4.Обставини, якими прокурор обгрунтовує свої позовні вимоги в інтересах держави були безпосередньо досліджені та встановлені судами, що знайшло своє відображення у мотивувальних частинах судових рішень у справі №5015/1397/12, де було відмовлено прокурору витребуванні спірних земельних ділянок, оскільки відповідач є добросовісним їх набувачем.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з позовної заяви, захищаючи інтереси держави, прокурор просить суд усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0119 площею 4,3578 га та 4610166300:04:003:0069 площею 0,4337 га шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ТОВ «Самгородок».

Судом встановлено, що заявлення такої позовної вимог (предмета спору, способу захисту) має ознаки і негаторного, і віндикаційного позовів, оскільки вимогою про усунення перешкод характеризуються негаторні позови, а вимогою про повернення, витребування, передання майна віндикаційні.

Водночас, звертаючись із таким позовом, прокурор кваліфікує його як суто негаторний позов, покликаючись при цьому на постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14.

З аналізу обставин справи та позицій сторін, суд теж приходить до висновку, що в даній справі заявлено саме негаторний позов.

Так, суд звертає увагу прокурора на те, що відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, на яку також здійснено посилання в позовній заяві, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 звернула увагу на неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). Тобто визначальною є обставина володіння майном.

Однак, формулюючи позов прокурором не було взято до уваги зазначені вище положення, що призвело до заявлення вимоги, друга частина якої має ознаки віндикаційного позову, при цьому нормативно-правове обгрунтування здійснено з посиланням на норми, що регулюють саме негаторні позови.

Розмежовуючи негаторний і віндикаційний способи захисту прав, суд враховує останню позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (п. 69).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (п. 70).

З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками (п. 71).

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (п. 72).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказала, що особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні (п. 66 постанови).

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про те, що позивачем у даній справі заявлено негаторний позов (позов про повернення земельних ділянок від фактичного володільця, що не є пов`язаним із позбавленням власника (позивача) його володіння (як складової права власності) цими ділянками).

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Як обґрунтовано зазначає відповідач, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Велика Палата Верховного Суду повторно підсумувала в п. 147 постанови, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Тобто, належним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Проте, як встановлено вище, у справі, що розглядається, заявлено негаторний позов.

Як стверджує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 у справа № 916/1415/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Поміж тим, суд також звертає на те, що із наданих сторонами доказів встановлено, що у справі № 5015/1397/12, серед іншого, було заявлено вимоги про витребування у ТОВ «Самгородок» спірних земельних ділянок кадастровий номер 4610166300:04:003:0119 та 4610166300:04:003:0069 (виділена частина внаслідок поділу), та про повернення їх у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Вищий господарський суд України, зазначаючи про добросовісність набувача спірних земельних ділянок ТОВ «Самгородок», кваліфікував положення ст. 388 Цивільного кодексу України та за наслідками розгляду віндикаційного позову у його задоволенні в кінцевому результаті було відмовлено. Тому, в даному випадку суд констатує, що до спірних правовідносин та обставин справи вже було застосовано прокурором інший спосіб захисту, а саме пред`явлення віндикаційного позову, про належність якого, як правильного способу захисту, було зроблено судом висновок вище.

Більше того, в ході підготовчого провадження у даній справі, судом, за наслідками розгляду клопотання відповідача про закриття провадження у справі, у зв`язку з наявністю судового рішення з аналогічного спору між тими самими сторонами та з тих самих підстав, вже наголошувалося, що у цій справі, попри згадування обставин, які мали місце при розгляді справи №5015/1397/12, прокурор звернувся з іншим позовом, а саме негаторним, так само як і мотивував його іншими правовими нормами та судовою практикою.

Враховуючи зазначене, встановивши неправильно обраний спосіб захисту права, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України серед основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права, невід`ємним елементом та органічною складовою якого є принцип правової визначеності.

Вказаний принцип, серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі Брумареску проти Румунії, №28342/95).

В основі принципу правової визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (остаточності рішень), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Як зазначив ЄСПЛ в пункті 46 рішення у справі №32053/13 Устименко проти України, згідно принципу res judicata жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Таким чином, враховуючи судове рішення у справі № 5015/1397/12, яким віндикаційний спір між сторонами було вирішено по суті, повторний перегляд правовідносин між цими сторонами, шляхом обрання іншого способу захисту, який до того ж є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації прав людини на справедливий суд, що є додатковою підставою відмови у позові.

Таким чином, суд прийшов до висновку в задоволенні позовних вимог відмовити.

Сплачений за подання позовної заяви судовий збір, відповідно до ст. 129 ГПК України, залишається за прокуратурою.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 145, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені в ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.06.2022р.

Суддя Юркевич М.В.