Решение № 104773016, 15.06.2022, Селидівський міський суд Донецької області

242/6888/21

2/242/491/22

РІШЕННЯ

Іменем України

15 червня 2022 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого - судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля», Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення заборгованості із заробітної плати при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.

В обґрунтування позову зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем. Станом на день звільнення існувала заборгованість із виплати заробітної плати яка до теперішнього часу не виплачена. Крім того, під час перебування у трудових відносинах отримав травму, яка була визнана такою, що пов`язана з виробництвом. Просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 6007,04 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку з 27.04.2021 р. по день ухвалення судового рішення та моральну шкоду у розмірі 17690,00 грн.

Представник відповідача - Державного підприємства «Селидіввугілля» - надано відзив, в якому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної плати у сумі 6007,04 грн. визнав. Зазначив про непропорційність і неспівмірність суми середнього заробітку в порівнянні з сумою заборгованості, просив застосувати принцип співмірності. Позовні вимоги в часті стягнення моральної шкоди не визнав та зазначив, що на момент настання нещасного випадку обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди було покладено на Фонд. З урахуванням того, що нещасний випадок стався під час входження ВП «Шахта «Росія» до ДП «Донецький вугільний енергетичний комплекс», то саме ця юридична особа повинна нести відповідальність у разі завдання моральної шкоди, а не ДП «Селидіввугілля», яке є правонаступником виключно прав та обов`язків, переданим за розподільчим балансом,у якому відсутні вимоги щодо покладення зобов`язання по відшкодуванню моральної шкоди. Крім того, позивачем не надано належних доказів спричинення моральної шкоди.

Представник відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - надав відзив, в якому позовні вимоги не визнав. Зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує страхові виплати у Новогродівському міському відділі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області у зв`язку з нещасним випадком, що стався 23.04.2005 р. під час праці на шахті «Росія» ДП «ДВЕК». За Висновком МСЕК від 23.06.2005 р. серії ДОН-04 № 011688 було встановлено 20 % втрати професійної працездатності. Зазначений висновок МСЕК не встановлює факт заподіяння моральної шкоди, а тому не може бути підставою для відшкодування шкоди, що повинно підтверджуватися висновками медичних установ. Одна по собі наявність втрати працездатності не завжди призводе до моральних страждань. Згідно довідки МСЕК, документів з лікарні, що містяться в матеріалах справи, не вбачається, що комісією було встановлено факт спричинення моральної шкоди. Нормами ч.8 ст.36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 29.12.2021 р. відкрито провадження по справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 29.03.2022 р. залучено співвідповідача.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем ДП «Селидіввугілля», звільнений 26.04.2021 р. зач.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується записами трудової книжки.

При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги довідку ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Котляревська» № 04-22/3647 від 22.12.2021 р., відповідно до якої сума заборгованості складає 6007,04 грн., з яких: за листопад 2019 р. за листком непрацездатності за рахунок підприємства - 551,78 грн., за липень 2020 р. за листком непрацездатності за рахунок підприємства (доплата до середнього заробітку за 10.2018 р.) - 2324,60 грн., квітень 2021 р. . за листком непрацездатності за рахунок підприємства - 793,37 грн., за червень 2021 р. за листком непрацездатності за рахунок підприємства (доплата до середнього заробітку за 11.2018 р.) - 2337,36 грн.

Згідно довідки 04-22/3677 від 22.12.2021 р. середньоденна заробітна плата позивача складає 1334,06 грн.

Позивач був звільнений 26.04.2021 року. В день звільнення розрахунок з ним не проведено і по теперішній час. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

Отже, період, за який слід стягувати середній заробіток, - з 27.04.2021 року (наступний день після звільнення) по 15.06.2022 р. (день ухвалення рішення) включно.

Загалом, з 27.04.2021 р. по 15.06.2022 р. включно норма тривалості робочого часу в робочих днях становить 283 робочих дні.

Таким чином, сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить: 283 дні х 1334,06 грн. = 377538,98 грн.

Надаючи оцінку встановленій сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 377538,98 грн., суд доходить до висновку про непропорційнійсть і неспівмірність вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, в порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати як на час звільнення, так і на час ухвалення судового рішення.

Вирішуючи питання щодо належного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає компенсації працівникові, суд враховує, що його розмір має надкомпенсаційний характер, і ця сума перевищує розмір недовиплаченої частини заробітної плати, що загалом становить 6007,04 грн., в чому полягає очевидна неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості. При визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд поміж іншим звертає увагу і на поведінку позивача, який звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі більш ніж через шість місяців після свого звільнення.

Як наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц: закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п.п. 71-72).

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи вищевикладене, а також висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, суд вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.177 ЦПК України, та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 10000 грн., що буде в повній мірі відповідати дотриманню балансу та принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Виведена сума, на переконання суду, відповідатиме меті відшкодування, передбаченій ст. 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, та ґрунтуватися на задекларованих п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, як от справедливість, добросовісність та розумність.

23.04.2005 р. з позивачем стався нещасний випадок, який згідно Акту за формою Н-1 від 26.04.2005 р. та Акту № 23 від 23.06.2005 р. було визнано таким, що пов`язаний з виробництвом.

Згідно Довідки МСЕК 12ААА від 106186 від 16.11.2021 р. ОСОБА_1 первинно-повторно встановлено 65 % втрати працездатності ( 55 % первинно та 10 % повторно за виробничою травмою від 23.04.2005 р.).

Доказів на підтвердження ступеню втрати працездатності первинно внаслідок виробничої травми позивачем не надано, зазначено, що довідку забрали при огляді 16.11.2021 р. Проте, у своєму відзиві представник відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - посилається на Висновок МСЕК від 23.06.2005 р. серії ДОН-04 № 011688, яким ОСОБА_1 первино було встановлено 20 % втрати професійної працездатності за виробничою травмою від 23.04.2005 р.

Нещасний випадок стався при виконанні позивачем трудових обов`язків на ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля», професійне захворювання виявлено також під час праці на ВП «Шахта «Котляревська» ДП «Селидіввугілля».

Вирішуючи питання про позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди суд приходить до такого.

Рішенням Конституційного Суду від 27.01.2004 р. № 1-рп/2004 встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п.4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, виникло у позивача з моменту встановлення вперше стійкої втрати професійної працездатності висновком МСЕК.

Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я позивача відбулося при виконанні ним трудових обов`язків внаслідок професійного захворювання, що, у свою чергу, призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до змушення прикладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовується працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби безпеки, які запобігають виробничому травматизму.

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність позивача матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що завдає моральних страждань позивачу.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, параграф 62, ЄСПЛ, 12.07.2007 р.).

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму ВСУ № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Ч.3 ст.23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідачем - ДП «Селидіввугілля» - доказів того, що саме ДП «Донецький вугільний енергетичний комплекс» повинне нести відповідальність у разі завдання моральної шкоди не надано.

А тому, враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності - 20 %, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, період роботи на підприємстві відповідача - з 14.06.2003 р. по 27.10.2003 р., з 26.01.2004 р. по 20.03.2017 р., з 04.04.2017 р. по 26.04.2021 р., виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди дещо завищений.

З огляду на наведене, враховуючи надані позивачем докази та позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду завдану внаслідок професійного захворювання, у розмірі 17690,00 грн.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход держави за вимогу про стягнення заробітної плати у розмірі 908,00 грн., середнього заробітку у розмірі 908,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 908,00 грн.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Відповідно до ст. ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Що стосується вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Що стосується вимог про стягнення моральної шкоди, то згідно ст..3 Основним Законом України людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст..4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно с.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв`язків та необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Вина роботодавця не відноситься до обов`язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівникові моральних страждань під час виконання своїх трудових обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України № 20-пр\2008 від 08.10.2008 р. обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди громадянам, які постраждали на підприємствах внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання, було покладено на підприємства, з чиєї вини відбулися відповідні події.

Таким чином, саме на підприємство покладено обов`язок відшкодувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь-яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров`я потерпілого погіршено.

Згідно вимог ст..23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

При зазначенні в резолютивній частині рішення висновку про оподаткування присуджених до стягнення сум, суд враховує, що відповідач має перед позивачем обов`язок по виплаті заробітної плати, згідно бухгалтерської довідки відповідача про суму заборгованості, де суми відображено вже з урахуванням проведених утримань податків, внесків й інших обов`язкових платежів.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати.

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою АДРЕСА_1 , до Державного підприємства «Селидіввугілля», код ЄДРПОУ 33426253, розташоване за адресою: Донецька область, м.Селидове, вул.К.Маркса,41, Фонду соціального страхування України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 41325231, розташоване за адресою: Донецька область, м.Слов`янськ, вул.Свободи, 5, про стягнення заборгованості із заробітної плати при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 6007 (шість тисяч сім) грн.. 04 коп., що складається із заборгованості за листопад 2019 р. за листком непрацездатності за рахунок підприємства - 551 (п`ятсот п`ятдесят одна) грн. 78 коп., за липень 2020 р. за листком непрацездатності за рахунок підприємства (доплата до середнього заробітку за 10.2018 р.) - 2324 (дві тисячі триста двадцять чотири) грн. 60 коп., квітень 2021 р. . за листком непрацездатності за рахунок підприємства - 793 (сімсот дев`яносто три) грн. 37 коп., за червень 2021 р. за листком непрацездатності за рахунок підприємства (доплата до середнього заробітку за 11.2018 р.) - 2337 (дві тисячі триста тридцять сім) грн. 36 коп. (з урахуванням проведених утримань податків, внесків й інших обов`язкових платежів).

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27.04.2021 р. по 15.06.2022 р. у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 17690 (сімнадцять шістсот дев`яносто) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» судовий збір в доход держави у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.. 00 коп. за вимогу про стягнення заборгованості із заробітної плати, 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. за вимогу про стягнення моральної шкоди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення було складено та підписано 15.06.2022 року.

Суддя