Решение № 104755838, 14.06.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5830/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області (вул.Дружби,126, с.Дальник, Одеська область, 67842) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області, за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області у неприйнятті рішення по заявi вiд 14.12.2021 року;

зобов`язати Дальницьку сільську раду Одеського району Одеської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в приватну власність громадянину України (учаснику АTO) ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,12 га, яка розташована на території Мар`янівської сільської ради (за межами населеного пункту) Одеського району (колишнього Овідіопольського району) Одеської області, кадастровий номер 5123781800:01:002:0553;

зобов`язати Дальницьку сільську раду Одеського району Одеської області подати суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Строк подачі звіту прошу встановити не більше 1-го тижня (це половина строку затвердження проекту землеустрою - відповідно до п. 9 статті 118 ЗКУ, мною заявляється половина строку оскільки це буде повторний розгляд з врахуванням висновків, встановлених судом);

зобов`язати Дальницьку сільську раду Одеського району Одеської області повернути позивачу витрати на судовий збір, на складання позову та іншу правничу допомогу у розмірі 15992,40 гривень (15000 витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір 992,40);

стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі однієї мiнiмальної заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 14.12.2021 року звернувся до Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області з клопотанням про затвердження погодженого проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,12 га. Проте у встановлений законом строк відповідного рішення відповідачем не прийнято. Позивач вважає, що допущена відповідачем протиправна бездіяльність призвела до порушення його права на отримання у власність земельної ділянки, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 19.04.2022 р. відкрито провадження у справі та визначено, що її розгляд буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст.262 КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити в задоволенні позову зазначивши, що діяв відповідно до норм чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року справа № 340/1911/20 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 10.01.2020 № 15-344/13-20-СГ. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозвілу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва, що розташована на території Мар`янівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

Проект землеустрою розроблено, через систему екстериторiальностi ділянку внесли в ДЗК. Так позивачем отримано кадастровий номер 5123781800:01:002:0553.

14.12.2021 року позивачем, подано заяву про затвердження проекту землеустрою на адресу Дальницької сільської ради.

Вказана заява отримана відповідачем 21.12.2021 року.

Листами листа № 205 вiд 10.02.2022 року та №2287 від 17.12.2021 року Виконавчий апарат Дальницької сільської ради звернулась із запитом про надання точної інформації про кiлькiсть дозволів (наказів) на розроблення Документації із землеустрою для безоплатної передачі громадянам України військовослужбовцям - учасниками ATO тa членам родини військовослужбовців, загиблих у ході її проведення земельних ділянок, які знаходяться на території Дальницької, Новоградківської, Мар`янівської сiльських ради Одеського району Одеської області.

Як зазначає відповідач, після того, як Дальницькою сільською радою оповідь з наданням точної інформації про кількість дозволів (наказів) на розроблення Документації із землеустрою для безоплатної передачі громадянам України військовослужбовцям - учасниками ATO тa членам родини військовослужбовців, загиблих у ході її проведення земельних ділянок, які знаходяться на території Дальницької, Новоградківської, Мар`янівської сільських ради Одеського району Одеської області, заява від 22.12.2021 року була розглянута постійною комісією Дальницької сільської ради та iз пропозицією «Задовольнити» документи були передані на розгляд сесії сільської ради.

Прете у встановлений законом строк відповідного рішення відповідачем не прийнято.

Позивач вважає, що допущена відповідачем протиправна бездіяльність призвела до порушення його права на отримання у власність земельної ділянки, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до п."б" ч.1 ст.80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За приписами ст.122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначенні у ст.116 ЗК України.

Так, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.ч.1,2,3 ст.116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

З огляду на це, позивач, який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для будівництва індивідуального гаража.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9 ст.118 ЗК України).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст.118 ЗК України).

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно ч.ч.1,2 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або відмову у затвердженні такого проекту землеустрою є повноваженнями міської ради, що реалізовується шляхом розгляду на пленарному засіданні міської ради, за результатами якого приймається рішення.

Судом встановлено, що клопотання позивача від 14.12.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в приватну власність громадянину України (учаснику АTO) ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,12 га, яка розташована на території Мар`янівської сільської ради (за межами населеного пункту) Одеського району (колишнього Овідіопольського району) Одеської області, кадастровий номер 5123781800:01:002:0553 на момент розгляду справи не розглянуто, жодного рішення за результатами розгляду клопотання відповідачем не прийнято.

Суд зауважує, що відповідач, розглядаючи клопотання позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: затвердити проект землеустрою або надати мотивовану відмову у його затвердженні з підстав, прямо визначених Земельним кодексом України. При цьому, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинне оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення.

Відсутність належним чином оформленого рішення Херсонської міської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні після спливу встановленого законом двотижневого строку розгляду клопотання особи, свідчить про те, що орган фактично відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо належного виконання свого обов`язку з прийняття рішення за наслідками розгляду клопотання позивача.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Враховуючи, що позивачем подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, та поведінку відповідача, яка в даному випадку, свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичної особи на отримання земельної ділянки у власність, суд вважає, що відповідача слід зобов`язати прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Частина 8статті 186 ЗК України передбачає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

На переконання суду, зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність забезпечить ефективний судовий захист порушених прав позивача та призведе до реального їх відновлення.

При цьому, обираючи спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує правові позиції Верховного Суду викладені у постановах №316/979/18 від 24.01.2020 та №560/1334/19 від 27.01.2021, у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права, який забезпечує позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань є зобов`язання суб`єкта владних повноважень саме затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправною бездіяльності Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області у неприйнятті рішення по заявi вiд 14.12.2021 року та зобов`язання Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в приватну власність громадянину України (учаснику АTO) ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,12 га, яка розташована на території Мар`янівської сільської ради (за межами населеного пункту) Одеського району (колишнього Овідіопольського району) Одеської області, кадастровий номер 5123781800:01:002:0553.

Суд дійшов переконання, що інший спосіб судового захисту неможливо застосувати, так як ним не буде забезпечено ефективне відновлення порушених прав позивача та не виключається повторність звернення позивача за захистом до суду з питань реалізації прав на отримання земельної ділянки у власність.

Щодо позовної вимоги про встановлення у відповідності до статті 382 КАС України судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

В той же час, щодо вимоги позивача про стягнення суми моральної шкоди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (абз.2 п.5 постанови).

Суд, з цього приводу, вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди, зауважує на тому, що позивачем не надано жодних належних доказів та не наведено ніяких переконливих обставин, які підтвердили б спричинення бездіяльністю відповідача моральних страждань.

Таким чином, з огляду на вищенаведене у сукупності, суд вважає, що вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.2-5 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що позивачем надано до матеріалів справи позивачем не надано необхідних доказів, для підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, в зв`язку з чим дана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Судових витрат, які б підлягали стягненню на користь позивача з відповідача, відповідно до ст.139 КАС України, судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області (вул.Дружби,126, с.Дальник, Одеська область, 67842) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області у неприйнятті рішення по заявi вiд 14.12.2021 року.

Зобов`язати Дальницьку сільську раду Одеського району Одеської області (67842, Одеська область, Одеський район, с. Дальник, вул. Дружби, 126, ЄДРПОУ: 04380270) прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в приватну власність громадянину України (учаснику АTO) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ,місце проживання: АДРЕСА_2 , для листування: АДРЕСА_3 ) земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,12 га, яка розташована на території Мар`янівської сільської ради (за межами населеного пункту) Одеського району (колишнього Овідіопольського району) Одеської області, кадастровий номер 5123781800:01:002:0553.

В решті позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко