Решение № 104669537, 08.06.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 червня 2022 р. Справа № 120/535/22-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Вінницької міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю пункту 32 Додатку 3 до рішення Вінницької міської ради №549 від 27.08.2021, а також відмови, оформленої листом від 18.11.2021, щодо надання позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою.

Ухвалою від 15.02.2022 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначив, що відповідно до вимог п. 6.1.32 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», граничний розмір площі земельних ділянок, які надаються громадянам для нового житлового будівництва, має становити не менше 150 кв.м. для блокованої забудови і не менше 500 кв.м. для індивідуальної забудови. В даному ж випадку, позивач просить надати їй дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,034 га, що є меншим аніж 500 кв.м.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 25.05.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,034 га, яка межує із належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:082:0178.

Пунктом 32 додатку 3 до рішення Вінницької міської ради №549 від 27.08.2021 позивачу було відмовлено у наданні відповідного дозволу. Відмова мотивована невідповідністю намірів вимогам нормативно-правових актів, зокрема ДБН Б.2.2-12:2019.

28.10.2021 позивач повторно звернулась до відповідача із клопотанням аналогічного змісту.

Листом від 18.11.2021 відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», граничний розмір площі земельних ділянок, які надаються громадянам для нового житлового будівництва, має становити не менше 500 кв.м. для індивідуальної забудови.

Не погоджуючись із пунктом 32 Додатку 3 до рішення Вінницької міської ради №549 від 27.08.2021, а також відмовою, оформленою листом від 18.11.2021, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В той же час, відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з тим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постановах від 21.08.2019 року у справі № 826/18591/15, від 12.09.2018 року у справі №826/3163/16, від 10.10.2019 року у справі № 820/2632/17 та від 15.11.2019 року у справі № 812/1646/17 та 12.06.2020 року у справі №808/3187/17.

Відповідно до частин 10, 11 ст. 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

В даному ж випадку, як було встановлено судом вище, пунктом 32 додатку 3 до рішення Вінницької міської ради №549 від 27.08.2021 позивачу було відмовлено у наданні відповідного дозволу. Відмова мотивована невідповідністю намірів вимогам нормативно-правових актів, зокрема ДБН Б.2.2-12:2019.

Надаючи оцінку відповідним підставам для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою, суд зазначає наступне.

Так, в силу п.п. 1.1-1.3 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, ці державні будівельні норми поширюються на планування і забудову територій населених пунктів та міжселенних територій на державному, регіональному та місцевому рівні.

Ці норми обов`язкові для органів державного управління, місцевого самоврядування, підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських населених пунктів та інших територіях.

Ці норми не поширюються на планування та забудову територій стратегічних об`єктів, об`єктів військово-промислового комплексу, пенітенціарних об`єктів, специфічних та вузькоспеціалізованих виробництв (у тому числі вугільних розрізів і шахт, газосховищ і газоперекачувальних станцій, кар`єрів відкритого видобутку корисних копалин).

При цьому, згідно з п. 6.1.32 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», граничний розмір площі земельних ділянок, які надаються громадянам для нового житлового будівництва, має становити не менше 150 м2 для блокованої забудови і не менше 500 м2 для індивідуальної житлової забудови.

Зі змісту наведених положень вбачається, що приписи ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» обов`язкові у разі здійснення проектування, будівництва і благоустрою на території міських і сільських населених пунктів та інших територіях. Натомість, положення ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» не застосовуються у чітко визначених випадках, який має вичерпний перелік, а саме: у разі планування та забудови територій стратегічних об`єктів, об`єктів військово-промислового комплексу, пенітенціарних об`єктів, специфічних та вузькоспеціалізованих виробництв (у тому числі вугільних розрізів і шахт, газосховищ і газоперекачувальних станцій, кар`єрів відкритого видобутку корисних копалин).

В даному ж випадку, позивач звернулась до відповідача із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,034 га.

Втім, як уже було зазначено судом вище, граничний розмір площі земельних ділянок, які надаються громадянам для нового житлового будівництва, має становити не менше 500 м.кв. для індивідуальної житлової забудови.

Таким чином, враховуючи те, що позивач звернулась за отриманням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,034 га, що є меншим аніж 500 м.кв., суд приходить до висновку про обґрунтованість відмови відповідача у наданні такого дозволу.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення №549 від 27.08.2021, задоволенню не підлягають.

Крім того, не підлягають також задоволенню вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 25.05.2021, адже такі вимоги є похідними від вимог про скасування рішення №549 від 27.08.2021.

Поряд із цим, як слідує із матеріалів справи, 28.10.2021 позивач повторно звернулась до відповідача із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,034 га, яка межує із належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 0510100000:02:082:0178.

Разом із тим, листом від 18.11.2021 відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», граничний розмір площі земельних ділянок, які надаються громадянам для нового житлового будівництва, має становити не менше 500 кв.м. для індивідуальної забудови.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Підпунктом 1 пункту "а" частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад.

Згідно частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З огляду на викладене, чинним законодавством встановлено, що за результатами розгляду клопотання заінтересованої особи у вирішенні питання щодо надання дозволу чи відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою повинно прийматись рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

При цьому, слід зазначити, що за наслідком розгляду саме на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування питань щодо земельних відносин, приймається одне із двох рішень, зокрема надається дозвіл на виготовлення документації із землеустрою або мотивована відмова у його наданні.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 826/8858/16 від 05.05.2020 року, №826/8108/16 від 18.06.2020 року та Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові № 560/2477/20 від 08 грудня 2020 року.

В даному ж випадку, за наслідком розгляду поданої позивачем заяви відповідачем не було прийнято саме рішення, як того вимагають положення ЗК України, а лише листом було повідомлено про обставини, які, на думку відповідача, унеможливлюють надання позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою.

При цьому, відсутність належним чином оформленого рішення суб`єкта владних повноважень про надання дозволу на розробку документації із землеустрою чи відмову у його наданні, свідчить про те, що відповідач в межах наданих йому повноважень не прийняв жодного відповідного рішення.

Таким чином, оскільки відповідачем не прийнято рішення відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту позивача буде саме визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не прийняття рішення за результатами розгляду поданої заяви.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Виходячи із обставин цієї справи, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою від 28.10.2021, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати, понесені позивачем у даній справі, підлягають відшкодуванню в сумі 992,40 грн., пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Вінницької міської ради щодо не прийняття по суті рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 про надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою від 28.10.2021.

Зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою від 28.10.2021, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Вінницька міська рада (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 25512617).

Повний текст рішення складено 08.06.2022.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна