Решение № 104669496, 11.05.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 травня 2022 р. Справа № 120/16390/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Джереловської А.О.,

позивачки: ОСОБА_1 ,

представниця відповідачів: Моніч Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Вінницької обласної прокуратури

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка) з адміністративним позовом до Вінницької обласної прокуратури (далі - відповідач) та Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 29.11.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачці 10-денний строк для усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивач подала до суду заяву з додатками, відповідно до якої недоліки позовної заяви усунуто ( а.с. 53 ).

Ухвалою суду від 08.12.2021 відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (а.с. 58 ).

В обгрунтування позову позивачка зазначає, що вона з 03.07.2001 року по 22.10.2021 року безперервно працювала в органах прокуратури Вінницької області на різних прокурорських посадах. Вказує, що перебуваючи на посаді прокурора Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області відносно неї роботодавцем Вінницькою обласною прокуратурою порушено вимоги Закону України « Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності 15.07.2015 року, щодо нарахування та виплати заробітної плати.

Позивачка вважає, що в період з 01.12.2015 по 22.10.10.2021 її заробітна плата повинна була бути обрахована Вінницькою обласною прокуратурою відповідно до змісту ст. 81 Закону України « Про прокуратуру», а не постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року, яка визнана неконституційною.

Позивачка вказує, що вона звернулася до Вінницької обласної прокуратури із заявою від 02.11.2021 року з метою проведення перерахунку її заробітної плати у звязку з неправильним застосуванням постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 щодо розміру посадового окладу та з метою приведення розміру нарахованої та виплаченої заробітної плати у відповідність до вимог ст. 81 Закону України « Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року.

Проте, за результатом розгляду заяви, їй було повідомлено, що прокуратура не наділена правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадового окладу працівників органу та здійснювати виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012.

Таким чином позивачка просила суд визнати протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо невиплати їй частини заробітної плати посадового окладу та надбавки за вислугу років, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України « Про прокуратуру» за період з 01.12.2015 по 22.10.10.2021; стягнути на її користь з держави України в особі Вінницької обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора матеріальну шкоду у вигляді не отриманої частини заробітної плати за період з 01.12.2015 по 22.10.10.2021 в сумі 851600,50 грн ( а.с. 1 24 ).

31.12.2021 року до суду від представниці відповідача надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що посилання позивачки на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року, що оплата праці прокурорів регулюється нормами ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", відповідач вважає безпідставним, оскільки вказаним рішенням не визнано неконституційним норми Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури (надалі Закон № 113), яким також врегульоване питання оплати праці прокурорів. Представник відповідача наголошує, що саме Законом №113, а не Бюджетним кодексом України ( норма якого визнана неконституційною ) передбачено оплату праці працівників місцевих прокуратур відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012 року, яка на сьогодні є чинною.

З огляду на положення Закону № 113, оплата праці прокурорів окружних прокуратур має здійснюватися з дня початку їх роботи. Згідно наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 року №40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.

Представниця відповідача зазначає, що позивачка не переведена в окружну прокуратуру в зв`язку із неуспішним проходженням атестації. При цьому, ОСОБА_1 перебувала на посаді прокурора Вінницької місцевої прокуратури після неуспішного проходження атестації до дня звільнення

Відтак, прокурори, які не призначені в окружні прокуратури, не набувають права на отримання заробітної плати відповідно до норм ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697, а отримують заробітну плату в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а саме постановою № 505 від 31.05.2012 року ( а.с. 64 71 ).

06.01.2022 позивачкою подано до суду заяву про уточнення (зміну) позовних вимог, в якій вона просила прийняти зміни до позовної заяви та прохальну частину позовної заяви викладає в такому вигляді:

- визнати протиправними дії Вінницької обласної прокуратури, яка відповідно до ст. 52 КАСУ з 11.09.2020 є правонаступником прокуратури Вінницької області, щодо невиплати ОСОБА_1 частини заробітної плати - посадового окладу та надбавки за вислугу років визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, за період з 01.12.2015 по 22.10.2021;

- зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру в особі Офісу Генерального прокурора нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату (включаючи оплату часу відпустки) за період з 01.12.2015 по день її звільнення, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону з урахуванням усіх встановлених їй у цей період надбавок і премій та виплатити різницю між нарахованою, таким чином, сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період;

- рішення суду допустити до негайного виконання;

- зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру, як суб`єкта владних повноважень, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення ( а.с. 107 109 ).

Усною ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 11.01.2022 року, зазначену уточнену позовну заяву судом не прийнято до розгляду та повернуто позивачці, в зв`язку з невідповідністю вимогам ч. 7 ст. 47 КАС України ( а.с. 116 117 ).

12.01.2022 позивачкою подано до суду заяву про уточнення (зміну) позовних вимог, в якій вона просила прийняти зміни до позовної заяви та прохальну частину позовної заяви викладає в такому вигляді:

- визнати протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо не нарахування ОСОБА_1 з 27.03.2020 по 22.10.2021 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України Про прокуратуру;

- зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату (включаючи надбавку за вислугу років та оплату часу відпусток) за період з 27.03.2020 по 22.10.2021, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України Про прокуратуру, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період;

- рішення суду допустити до негайного виконання;

- зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру як суб`єкта владних повноважень, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення ( а.с. 121 124 ).

Позовні вимоги мотивовані рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6р/2020, яким визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (зі змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивачка зазначає, що на даний час є чинними положення Закону № 113 щодо збереження за прокурорами регіональних, місцевих прокуратур відповідного статусу, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення, зокрема, до обласної прокуратури, окружної прокуратури. З урахуванням викладеного, позивачка вважає, що у період з 27.03.2020 року Вінницька обласна прокуратура повинна була здійснювати нарахування їй заробітної плати згідно вимог ст. 81 Закону №1697, але не здійснювала цього, що свідчить про протиправну бездіяльність.

Усною ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 20.01.2022 року, зазначену уточнену позовну заяву судом прийнято до розгляду та надано відповідачу час для подання відзиву, оголошено перерву в підготовчому засіданні ( а.с. 135 136 ).

21.01.2022 представницею відповідача подано заперечення проти заяви про уточнення (зміну) позовних вимог ( а.с. 149 151 ).

Також 21.01.2022 року до суду надійшов відзив Офісу Генерального прокурора на позовну заяву ( а.с. 156 163 ).

24.01.2022 позивачкою подано до суду відповідь на відзив, в якому вона заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву ( а.с. 140 148 ).

Усною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 03.02.2022 закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до розгляду по суті. На підставі ч. 7 ст.181 КАС України за письмовою згодою всіх учасників справи розгляд справи по суті було розпочато у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання. Також усною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 03.02.2022 витребувано у відповідача додаткові докази та оголошено перерву в судовому засіданні ( а.с. 188 189, 192 ).

15.02.2022 представницею відповідача надано витребуванні судом доказу ( а.с. 194 198).

Судове засідання 15.02.2022 року відкладено в зв`язку з першою неявкою позивачки (а.с. 200 ).

Судове засідання 21.03.2022 року відкладено за клопотанням позивачки, яке мотивовано введенням на території України воєнного стану, що перешкоджає прибуттю позивача в судове засідання.

У судовому засіданні 11.05.2022 позивачка позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви від 12.01.2022 про уточнення (зміну) позовних вимог, а також враховуючи доводи наведені у відповіді на відзив.

Представниця відповідача проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на заяву про уточнення ( зміну ) позовних вимог.

Суд, з`ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачка, відповідно до записів у трудовій книжці, працювала з 03.07.2001 в органах прокуратури, зокрема, з 15.12.2015 на посаді прокурора Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області ( а.с. 30 32, 187 ).

13.09.2021 п`ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення № 243 про неуспішне проходження прокурором атестації, згідно з яким прокурор Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області ОСОБА_1 неуспішно пройшла атестацію ( а.с. 198 ).

На підставі такого рішення наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 20.10.2021 № 1364к позивачку звільнено з посади прокурора Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області та з органів прокуратури ( а.с. 35 ).

02.11.2021 позивачка звернулась до Вінницької обласної прокуратури із заявою про проведення перерахунку та виплати їй заробітної плати за період з 27.03.2020 по 22.10.2021 відповідно до вимог частини 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" ( а.с. 36 37 ).

Листом від 16.11.2021 відповідач зазначив, що норми Закону України №113 не визнано неконституційними, а тому оплата праці прокурорів регіональних, місцевих і військових прокуратур з 26.03.2020 і до початку роботи обласних та окружних прокуратур продовжує здійснюватися згідно з постановою Кабінету Міністрів України з питань оплати праці працівників органів прокуратури. Враховуючи, що позивачка не пройшла атестацію, оплата її праці здійснювалась відповідачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 року № 505.

Не погодившись з такою відмовою відповідача здійснити перерахунок розміру заробітної плати у період з 27.03.2020 по 22.10.2021 позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачено, що органи прокуратури України та їх посадові особи зобов`язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначаються Законом України "Про прокуратуру" ( надалі - Закон №1697-VII).

Статтею 16 Закону №1697-VII визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до положень статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора регіональної прокуратури - 1,2; прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

У відповідності до вимог п. 26 р. VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України установлено, що норми і положення, зокрема, ст. 81, пунктів 13, 14 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

25.09.2019 року набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 року № 113 (надалі - Закон № 113). Так, у частині 1 статті 7 Закону України від 14.10.2014 року №1697 «Про прокуратуру» слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні».

Відповідно до п. 3 р. II. Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113 до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, є Постанова № 505 від 31.05.2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року визнано неконституційним положення п. 26 р. VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ч. 1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 року № 2222-IV(справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких обставин, дія окремого положення п. 26 р. VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020 року.

Поряд з цим, на теперішній час, як вже зазначалось, є чинними положення Закону № 113 щодо збереження за прокурорами регіональних, місцевих прокуратур відповідного правового статусу, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення, зокрема, до обласної прокуратури, окружної прокуратури. І саме на цей зазначений період оплата праці працівників регіональних, місцевих прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505.

Так, предметом спору в даній справі є невиплата позивачці заробітної плати в період з 27.03.2020 року по 22.10.2021 року згідно з вимогами ст. 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру".

Як видно із розрахункових листів ОСОБА_1 за 2020 і 2021 роки в період з 27.03.2020 по 22.10.2021 року позивачці нараховувалась та виплачувалась заробітна плата згідно із вимогами Постанови № 505, зокрема з підстав того, що позивачка не переведена до окружної прокуратури, не здійснює функції прокурора, відповідно, не набула права на отримання заробітної плати згідно ст. 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" (а.с. 38 39 ).

В той же час, в ході розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що позивачка, зокрема, в період з 27.03.2020 року по 22.10.2021 року обіймала посаду прокурора Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області, з визначенням робочого місця у Вінницькій обласній прокуратурі. Позивачка здійснювала у спірний період свої повноваження прокурора, з урахуванням наданих їй умов роботи. Відповідачем (Вінницькою обласною прокуратурою) здійснювалось нарахування позивачці заробітної плати, її трудова книжка також знаходилась у відповідача ( а.с. 38 39, 32 - 33 ).

Так, наказом керівника Вінницької обласної прокуратури № 351к від 15 березня 2021 року, прокурору вінницької місцевої прокуратури Вінницької області Муляр О.М. тимчасово визначено робоче місце у Вінницькій окружній прокуратурі Вінницької області; керівнику Вінницької окружної прокуратури Вінницької області наказано забезпечити ведення щодо ОСОБА_1 табельного обліку використання робочого часу та контроль за службовою дисципліною ( а.с. 125 ).

Відтак, суд констатує, що з дня початку роботи окружних прокуратур, яким згідно з наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 року №40 визначено 15 березня 2021 року, за позивачкою зберігався її статус прокурора та вона фактично приступила до роботи в Вінницькій окружній прокуратурі, відповідно, у наявності виконання усіх умов щодо фактичного переведення позивачки до вказаної прокуратури.

Таким чином, виходячи з встановлених фактичних обставин справи, суд вважає необгрунтованими твердження відповідача, що на позивачку не розповсюджуються умови оплати праці визначені ст. 81 Закону України "Про прокуратуру".

Щодо доводів відповідача, що питання оплати праці позивачки має регулюватися з урахуванням норм Закону №113, а саме пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень, суд також зазначає таке.

Конституційний Суд України у рішенні від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 вказав, що стале забезпечення фінансування, зокрема, органів прокуратури, робота якої тісно пов`язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини). Потреба у належному матеріальному забезпеченні прокурорів випливає з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 6 жовтня 2000 року, № Rec (2000)19 зазначено, що «у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення взаконісуті й обсягу незалежності прокуратури» (пункт 14).

Отже, незалежність прокурорів не є прерогативою або наданим привілеєм, а є гарантією справедливого, неупередженого та ефективного здійснення ними своїх повноважень (своєї діяльності).

Згідно Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (частина друга статті 19). Виключно законами України визначаються, зокрема, організація і діяльність прокуратури (пункт 14 частини першої статті92, частина друга статті 131-1 Основного Закону України). Оскільки норми Основного Закону України, якими передбачено перелік питань, що регулюються виключно законами України, мають імперативний характер, то всі рішення мають бути ухвалені у формі закону.

Закон №1697, як передбачено у його преамбулі, визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Однією із засад, на яких ґрунтується діяльність прокуратури, визначено незалежність прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов`язків (пункт 5 статті 3 Закону).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 16 Закону №1697, незалежність прокурора забезпечується, зокрема, забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора (пункт 3); установленимзакономпорядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури (пункт 4); належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора (пункт 5).

Здійснюючи функції прокуратури, прокурор керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України (частина друга статті 16 Закону). Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, а також фізичні та юридичні особи і їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність прокурора та утримуватися від здійснення у будь-якій формі впливу на прокурора з метою перешкоджання виконанню службових обов`язків або прийняття ним незаконного рішення (абзац перший частини п`ятої статті 16 Закону).

Статтею 87 Закону №1697 встановлено особливості забезпечення функціонування прокуратури, які полягають у тому, що держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування прокуратури і діяльності прокурорів; забезпечення функціонування системи прокуратури передбачає: визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування прокуратури не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення нею повноважень відповідно до закону; законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування прокуратури; гарантування достатнього рівня соціального забезпечення прокурорів.

Відтак, суд вважає, що однією з необхідних передумов незалежної діяльності прокуратури, неупередженого, об`єктивного, безстороннього виконання прокурорами своїх функцій є заходи щодо їх юридичного захисту, належного рівня матеріального та соціального забезпечення прокурорів, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення. Це може бути реалізовано лише шляхом визначення відповідним законом України належних умов для функціонування прокуратури та системи фінансування, у тому числі регулювання заробітної плати прокурора для забезпечення неупередженості при реалізації встановлених Конституцією та законами України повноважень.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Юридична визначеність є ключовою у розумінні верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми мають бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правовідносин.

Таку позицію зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020.

З огляду на наведене, заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, в частині, що «На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури», є таким, що суперечить частині другій статті 131-1 Основного Закону України.

Водночас, вимоги пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачають, що до дня початку роботи обласних прокуратур, окружних прокуратур, їх повноваження здійснюють відповідно регіональні прокуратури, місцеві прокуратури, однак такий підхід стосовно прокурорів регіональних та місцевих прокуратур є дискримінаційним та порушує права прокурорів на забезпечення належних умов праці, створює передумови для посягань на їх незалежність, а також порушує положення ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Таким чином, положення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113, які застосовано відносно позивачки, не відповідають сукупності приписів частини 1 та 2 статті 24 Основного Закону і частини 2 статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Відповідно до вимог частини 3 статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акту Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відтак, наведене враховується при перевірці відповідності дій (бездіяльності) відповідача критеріям правомірності, визначеним у ч.2 ст. 2 КАС України, і суд приходить до висновку про наявності підстав для визнання протиправною бездіяльності Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 27.03.2020 по 22.10.2021 у відповідності до положень статті 81 Закону України Про прокуратуру.

Вирішуючи спір, суд виходить з завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а також керується принципом верховенства права відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, в якій також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Також суд звертає увагу, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах /"Лелас проти Хорватії",/ заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і /"Тошкуце та інші проти Румунії",/ заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі /"Лелас проти Хорватії"/, п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі /"Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"/, п. 58, а також рішення у справі /"Ґаші проти Хорватії"/, заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі /"Трґо проти Хорватії",/ заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009року).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2022 р. у справі №120/5889/21-а, в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 р. у справі № 240/1847/20, в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021 року в справі № 460/4351/20.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що з метою належного захисту порушених прав позивачки слід зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату (включаючи надбавку за вислугу років та оплату часу відпусток) за період з 27.03.2020 по 22.10.2021, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до положень статті 81 Закону України Про прокуратуру, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, та виплатити різницю між нарахованою відповідно до положень статті 81 Закону України Про прокуратуру заробітною платою та фактично отриманою сумою заробітної плати за вказаний період.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і рішень та докази надані позивачкою в обгрунтування заявлених вимог, суд доходить висновку, що встановлені у справі фактичні обставини підтверджують правову позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

В той же час суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивачки про допуск рішення до негайного виконання та про зобов`язання Вінницьку обласну прокуратуру, як суб`єкта владних повноважень, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, зважаючи при цьому на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Водночас негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання рішенням суду законної сили, як це передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий та реальний захист життєвоважливих прав та інтересів позивача.

Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначається статтею 371 КАС України.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць. Отже, до негайного виконання допускається рішення суду про "стягнення" відповідних виплат, а не про зобов`язання відповідача до їх нарахування та виплати позивачеві. Тобто, саме у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь позивача недоплачених сум заробітної плати та іншого грошового утримання у відносинах публічної служби, суд повинен також визначити суму стягнення за один місяць та в цій частині допустити рішення до негайного виконання.

Разом з тим, обраний у цій справі спосіб захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці заробітну плату за період з 27.03.2020 по 22.10.2021, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до положень статті 81 Закону України Про прокуратуру, означає, що суму недоплаченої заробітної плати повинен визначити сам відповідач в процесі виконання рішення суду після набрання ним законної сили.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що передбачивши певні категорії справ, рішення у яких підлягають негайному виконанню, законодавець переслідував мету створити гарантії для забезпечення швидкого і реального захисту життєвоважливих прав та інтересів позивача у виняткових ситуаціях, зокрема тоді, коли незаконно звільнена особа у відносинах публічної служби позбавлена джерел доходів, або ж в інших подібних випадках.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для звернення ухваленого рішення до негайного виконання.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, то в цьому контексті слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення вирішується судом залежно від обставин кожної адміністративної справи та є його розсудом, а не обов`язком.

Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Принцип обов`язковості судового рішення також закріплений у статті 14 КАС України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відтак, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, а судом не встановлено обставин, які б ставили під сумнів добросовісність відповідача при виконанні рішення суду у цій справі, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача обов`язку подати звіт про виконання судового рішення у відповідності до вимог ст. 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України Про судовий збір позивачка звільнена від сплати судового збору, відтак такий нею не сплачувався, а отже не підлягає стягненню. В той же час, судом не встановлено факту понесення сторонами інших судових витрат.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 27.03.2020 по 22.10.2021 у відповідності до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату (включаючи надбавку за вислугу років та оплату часу відпусток) за період з 27.03.2020 по 22.10.2021, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, та виплатити різницю між нарахованою відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітною платою та фактично отриманою сумою заробітної плати за вказаний період.

В решті вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Вінницька обласна прокуратура (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 02909909).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна