Решение № 104628562, 03.06.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2022 року м.Київ № 320/524/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Військова частина НОМЕР_1 з позовом до ОСОБА_1 про стягнення завданих збитків державі у розмірі 40 960, 50 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 25 травня 2020 року на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшов аудиторський звіт № 234/3/8/аз від 17 квітня 2020 року. За результатами проведення внутрішнього фінансового аудиту та відповідності фінансово господарської діяльності військової частини НОМЕР_2 (військової частини НОМЕР_1 , яка знаходиться на фінансовому забезпечені у військовій частині НОМЕР_2 ) за період з 01 вересня 2017 року по 29 лютого 2020 року було встановлено, що відповідно до пункту 4 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення № 260 від 07.06.2018 ОСОБА_2 було зайво виплачено кошти в загальній сумі 81921,00 грн, у тому числі зайво перераховано кошти до державних цільових фондів в сумі 23406,00 грн. За наслідками службового розслідування за фактом неправомірної виплати ОСОБА_2 встановлено вину підполковника запасу ОСОБА_1 та вину ОСОБА_3 у заподіянні переплати грошової допомоги для оздоровлення за 2019 рік та грошової компенсації за невикористану відпустку за 2019 рік ОСОБА_2 на загальну суму 81921 грн, зокрема, через особисту неуважність помічника начальника штабу з кадрів і стройової частини капітана ОСОБА_3 при підготуванні проекту наказу по стройовій частині та неуважності начальника штабу військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 , який перевіряв та погоджував даний наказ. Відтак, відповідач допустив безпідставну виплату грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористану відпустку за 2019 рік підполковнику ОСОБА_2 , право на яку він не набув, чим завдав збитки у розмірі 40 960 грн 50 коп., що становить другу рівномірну частину завданої шкоди. Оскільки відповідач добровільно відмовляється компенсувати завдані збитки, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 18.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач не погоджуючись з позовними вимогами подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що підстави та умови для притягнення його до повної матеріальної відповідальності відсутні, оскільки відсутні факт неналежного виконання ним обов`язків військової служби або службових обов`язків, вини у завданні шкоди, відсутність факту протиправної поведінки, та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Ухвалою суду від 27.08.2021 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 , виданим Краснопольським РУ МВС України в Сумській області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 62).

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 11.11.2017 по 09.09.2020.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №3 від 16.11.2017 підполковник ОСОБА_1 вважається таким, що з 10.11.2017 справи прийняв і приступив до виконання обов`язків (а.с. 9).

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України №547 від 29.11.2018 підполковника ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника штабу першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №273 від 05.12.2018 підполковник ОСОБА_1 вважається таким, що з 05.12.2018 справи та посаду прийняв і приступив до виконання обов`язків (а.с. 10).

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних сил України від 09.09.2020 №339 підполковника ОСОБА_1 звільнено у запас за станом здоров`я відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Пров військовий обов`язок і військову службу".

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2020 №195 підполковника ОСОБА_1 , начальника штабу першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 , з 09.09.2020 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення, вважати, що справи та посаду здав та направлений для зарахування на військовий облік до Бориспільського ОМВК м. Бориспіль Київської області (а.с. 12).

25.05.2020 на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшов аудиторський звіт № 234/3/8/аз від 17 квітня 2020 року. За результатами проведення внутрішнього фінансового аудиту та відповідності фінансово господарської діяльності військової частини НОМЕР_2 (військової частини НОМЕР_1 , яка знаходиться на фінансовому забезпечені у військовій частині НОМЕР_2 ) за період з 01 вересня 2017 року по 29 лютого 2020 року було встановлено, що відповідно до пункту 4 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення № 260 від 07.06.2018 ОСОБА_2 було зайво виплачено кошти в загальній сумі 81921,00 грн., в тому числі зайво перераховано кошти до державних цільових фондів в сумі 23406,00 грн (а.с. 13-17).

Відповідно до наказу військової частини НОМЕР_1 №330 від 05.11.2020 призначено службове розслідування за фактом неправомірної виплати під час звільнення підполковнику ОСОБА_2 , на підставі рапорту ТВО начальника штабу першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 (а.с. 24).

За наслідками проведеного службового розслідування було складено акт, згідно з яким встановлено вину підполковника запасу ОСОБА_1 (на посаді начальника штабу першого заступника командира частини) та вину ОСОБА_3 у заподіянні переплати грошової допомоги для оздоровлення за 2019 рік та грошової компенсації за невикористану відпустку за 2019 рік ОСОБА_2 , на загальну суму 81 921 грн (у тому числі зайво перерахованих коштів до державних цільових фондів на суму 23 406 грн), яка полягає у наступному: переплата грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік підполковнику ОСОБА_2 , за 2019 рік сталася внаслідок особистої неуважності помічника начальника штабу з кадрів і стройової частини капітана ОСОБА_3 , і полягає в тому, що готуючи проект наказу по стройовій частині (у подальшому наказ командира військової частини НОМЕР_1 №33 від 07.02.2019) щодо виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , на підставі витягу з наказу КСВ ЗСУ №598 від 26.12.2018, капітан ОСОБА_3 , включив до проекту наказу відомості щодо виплати підполковнику ОСОБА_2 , грошової допомоги на оздоровлення, яка була нарахована раніше на підставі рапорту підполковника ОСОБА_2 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 №5 від 08.01.2019 та грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік, право на яку він не набув відповідно до абзацу шостого пункту 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, накази про звільнення яких підписано в минулому році, але не виключеним із списків військової частини, відпустки за період служби в поточному році не надаються та відповідно до п.4 Розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення, закріпленого в наказі Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), накази про звільнення яких підписано минулого року, але які не виключені зі списків військової частини, відпустка за період служби в поточному році не надається грошове забезпечення за час такої відпустки не виплачується, та неуважності начальника штабу військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 , який перевіряв та погоджував даний наказ. При відпрацюванні проекту наказу на виключення підполковника ОСОБА_2 , з списків особового складу військової частини на той час начальник штабу військової частини підполковник запасу ОСОБА_1 , повинен був організувати перевірку проекту наказу командира військової частини щодо встановлення та виплати доплат, надбавок, винагород, одноразових видів грошового забезпечення та заробітної плати, преміювання військовослужбовців, працівників ЗСУ, з метою запобігання подібних переплат (а.с. 25-32).

З метою вирішення спірної ситуації військова частина НОМЕР_1 звернулась до відповідача з письмовим запитом від 22.12.2020 №1733 щодо добровільного відшкодування завданих збитків у розмірі 40 960 грн 50 коп, однак відповідач не надав жодної відповіді (а.с.56).

На цій підставі, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення завданих збитків у розмірі 40960,50 грн.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою та четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Зазначеними нормами права право прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XІV (далі - Статут; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту).

В статті 69 Статуту закріплено, що начальник бригади (полку, окремого батальйону) зобов`язаний:

організовувати роботу штабу й щоденно керувати нею; узгоджувати роботу заступників командира бригади (полку, окремого батальйону), начальників родів військ і служб;

знати про справжній стан справ у підрозділах бригади (полку, окремого батальйону), а також про хід виконання поставлених перед ними завдань;

розробляти план бойової та мобілізаційної готовності бригади (полку, окремого батальйону), заходи щодо захисту його від зброї масового ураження та звичайних засобів ураження, керувати мобілізаційною роботою у бригаді (полку, окремому батальйоні);

розробляти план бойової підготовки бригади (полку, окремого батальйону), заходи щодо охорони державної таємниці, план перевірки підрозділів і служб посадовими особами, безпосередньо підпорядкованими командирові бригади (полку, окремого батальйону), та офіцерами штабу; здійснювати контроль за виконанням цих планів і заходів;

організовувати зв`язок у бригаді (полку, окремому батальйоні), приховане управління військами, захист інформації від несанкціонованого доступу та протидію технічним засобам розвідки;

організовувати своєчасне й правильне доведення до підрозділів і служб усіх наказів командира бригади (полку, окремого батальйону) та старших командирів (начальників), а також перевірку їх виконання; особисто доводити найважливіші накази та перевіряти їх виконання;

проводити заняття з офіцерами штабу бригади (полку, окремого батальйону), керувати підготовкою штабів і підрозділів, що забезпечують керування бригадою (полком, окремим батальйоном), а також перевіряти стан і бойову готовність засобів зв`язку в бригаді (полку, окремому батальйоні);

знати ділові та морально-психологічні якості кожного військовослужбовця офіцерського складу бригади (полку, окремого батальйону), головного сержанта бригади та головних сержантів підрозділів, до роти включно, а також усіх військовослужбовців сержантського (старшинського) складу штабу і безпосередньо підпорядкованих йому підрозділів;

розподіляти за підрозділами поповнення, яке прибуло до бригади (полку, окремого батальйону);

організовувати охорону Бойового Прапора бригади (полку, окремого батальйону) (згідно з додатком 2 до цього Статуту), державних нагород, військових символів, документів та грошової скриньки бригади;

встановлювати і підтримувати порядок у розробленні, користуванні, зберіганні та розсиланні секретних документів;

організовувати й не менше ніж один раз на тиждень особисто перевіряти підготовку та несення вартової і внутрішньої служб у бригаді (полку, окремому батальйоні);

постійно знати про наявність особового складу, наявність і стан озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів, а також щоденно керувати веденням їх обліку в бригаді (полку, окремому батальйоні), забезпечувати додержання штатної дисципліни та раціональне службове використання особового складу відповідно до набутого фаху;

організовувати ведення обліку скарг, заяв та пропозицій військовослужбовців і членів їх сімей, здійснення прийому відвідувачів;

інструктувати перед заступанням у наряд чергового бригади (полку, окремого батальйону), його помічника, начальника варти, командира чергового підрозділу, чергового штабу, чергового контрольно-пропускного пункту, а також старших машин, командирів підрозділів (начальників команд), які відбувають у відрядження; перевіряти забезпечення зазначених підрозділів (команд) усім необхідним;

вести облік бойової підготовки, кримінальних та інших правопорушень, а також надзвичайних подій, вчинених військовослужбовцями;

своєчасно подавати до вищого штабу необхідні донесення;

вести історичний формуляр бригади (полку, окремого батальйону);

організовувати й не менше ніж двічі на рік проводити перевірку наявності та стану озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, засобів зв`язку та майна у безпосередньо підпорядкованих йому службах і підрозділах.

Відповідно до статей 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з порядком притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків спеціальним нормативним актом.

Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-IX від 03.10.2019 (далі - Закон №160-ІХ), визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків.

Відповідно по п. 4 ст. 1 Закону №160-ІХ, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Згідно з ст.1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До нього належать: будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітнецьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Прямою дійсною шкодою згідно п.5 ч.1 ст. 1 Закону №160-ІХ визнаються збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно статті 3 Закону №160-ІХ, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.

Завдана особою шкода, не пов`язана з виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, відшкодовується в порядку, передбаченому законами України.

Статтею 7 Закону №160-ІХ встановлено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Закону №160-ІХ, посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Згідно з аудиторським звітом за результатами фінансового аудиту та аудиту відповідності військової частини НОМЕР_2 за період з 01.09.2017 по 29.02.2020 від 17.04.2020 №234/3/8/аз встановлено, що заступнику командира військової частини з морально-психологічного забезпечення підполковнику ОСОБА_2 , звільненого з військової служби наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 26.12.2018 №598 за п.п. «б» (за станом здоров`я) було виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік, право на яку він не набув.

При цьому, в аудиторському звіті зазначено, що порушення було допущено старшим помічником начальника штабу з кадрів і стройової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_3 , який готував проект наказу про виплату грошової допомоги на оздоровлення та проект наказу про виключення зі списків особового складу та помічником командира частини з фінансово-економічної роботи ТВО начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 працівником ОСОБА_5 , ТВП помічника командира військової частини з правової роботи ОСОБА_6 , які погоджували дані накази.

З наведеного вбачається, що вина відповідача у виплаті ОСОБА_2 грошової допомоги за 2019 рік, право на яку він не набув, зазначеним аудиторським звітом не встановлена.

Відтак, оскільки у даному випадку винні особи були встановлені за результатами аудиту (перевірки), призначення службового розслідування було не обов`язковим.

У свою чергу, суд зазначає, що призначення позивачем службового розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.11.2020 №330 здійснено із грубим порушенням строку, оскільки про факт спричинення матеріальної шкоди позивач дізнався 25.05.2020 з аудиторського звіту, та мав би призначати службове розслідування протягом трьох діб (тобто до 28.05.2020 включно).

Суд, також зазначає, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акту (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Згідно статті 10 Закону №160-ІХ, відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами 3, 4 та 5 цієї статті та частиною 1 статті 12 цього Закону.

Статтею 13 Закону №160-ІХ визначено, що стягнення сум завданої шкоди у разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що проведеним розслідуванням встановлено, що переплата грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік підполковнику ОСОБА_2 , за 2019 рік сталася внаслідок особистої неуважності помічника начальника штабу з кадрів і стройової частини капітана ОСОБА_3 , і полягає в тому, що готуючи проект наказу по стройовій частині щодо виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , на підставі витягу з наказу КСВ ЗСУ №598 від 26.12.2018, капітан ОСОБА_3 , включив до проекту наказу відомості щодо виплати підполковнику ОСОБА_2 , грошової допомоги на оздоровлення, яка була нарахована раніше на підставі рапорту підполковника ОСОБА_2 , та наказу командира військової частини НОМЕР_1 №5 від 08.01.2019 та грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік, право на яку він не набув відповідно до п.4 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення №260 від 07.06.2018, та абз.5 п. 14 Закону України «Про соціальний і правий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та неуважності на той час, начальника штабу військової частини НОМЕР_1 підполковника запасу ОСОБА_1 , який погоджував даний наказ.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_4 «Про результати проведення службового розслідування за фактом неправомірної виплати під час звільнення підполковнику ОСОБА_7 » №373 від 16.12.2020, встановлено порушення підполковником запасу ОСОБА_1 , та капітаном ОСОБА_8 вимог ст.ст. 11, 16, 26, 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п.4 Розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення №260 від 07.06.2018 та абз.5 п.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; п.1.9 абз. 13, 14, 16 наказу Міністерства оборони України №280 від 22.05.2017 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України»; п.п. 1.3, 2.8.20.8, 2.9.1.3 інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124.

Також, наказано помічнику командира частини з фінансово-економічної роботи-начальнику фінансово-екномічної служби військової частини суму стягнення з підполковника запасу ОСОБА_1 у розмірі 40 960, 50 грн за рішенням суду занести до книги обліку стягнень і нарахувань.

Водночас, суд звертає увагу, що у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 16.12.2020 №373 «Про оголошення результатів службового розслідування за фактом неправомірної виплати під час звільнення підполковнику О.Чорному» жодним чином не відображено конкретні неправомірні дії (бездіяльність), які ставляться ОСОБА_1 у вину заподіяної шкоди державі.

Також, суд зазначає, що у відповідності до ч.1 ст. 6 Закону України №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі, завданої з її вини шкоди у разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

З наведеного вбачається, що притягнення особи до повної матеріальної відповідальності згідно п.1 ч.1 ст. 6 Закону України №160-ІХ є наявність вини у формі умислу та наявність передбачених законодавством підстав і всіх умов для притягнення до матеріальної відповідальності.

Проте, у жодному з документів позивача (аудиторський звіт, акт службового розслідування, наказ про результати службового розслідування) не міститься відомостей про форму вини відповідача та конкретизацію дій/бездіяльності відповідача щодо неналежного виконання ним своїх службових обов`язків.

Натомість, саме в аудиторському звіті визначено коло винних осіб, дії яких спричинили переплату грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік підполковнику ОСОБА_2 за 2019 рік.

Також, посилання позивача у наказі від 16.12.2020 №373 «Про оголошення результатів службового розслідування за фактом неправомірної виплати під час звільнення підполковнику О.Чорному» на порушення відповідачем вимог ст.ст. 11, 16, 26, 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п.4 Розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення №260 від 07.06.2018 та абз.5 п.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; п.1.9 абз. 13, 14, 16 наказу Міністерства оборони України №280 від 22.05.2017 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України»; п.п. 1.3, 2.8.20.8, 2.9.1.3 інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124, є безпідставними, оскільки вказані норми визначають лише загальні обов`язки усіх військовозобов`язаних Збройних Сил України щодо несення військової служби, їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

При цьому, Інструкція про діловодство встановлює загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами у військових частинах (установах) ЗСУ, штабах угрупувань військ, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням, а не підстави та у мови матеріальної відповідальності за її невиконання.

Щодо посилання позивача на порушення відповідачем п.4 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення №260 від 07.06.2018; абзацу 5 п.14 Закону Україну «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; наказу Міністерства оборони України№280 від 22.05.2017 «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» п.1.9 абз.13, 14, 16 ці нормативно-правові акти не спростовують того факту, що відповідач, як начальник штабу, не є особою, яка приймає рішення щодо виплати і нарахування грошового забезпечення.

Крім того, позивач дізнався про виникнення підстав, що дають йому право на пред`явлення позову до винних осіб про стягнення збитків з аудиторського звіту від №234/3/8/аз від 17.04.2020, отриманого позивачем 25.05.2020, згідно вхідного штемпелю.

Однак, станом, на 09.09.2020 при звільненні відповідача не було встановлено наявність у нього жодної заборгованості чи неналежне виконання службових обов`язків.

Відтак, Військовою частиною НОМЕР_4 не доведено завдання відповідачем прямої дійсної шкоди у розмірі 40960,50 грн та не доведено, що поведінка відповідача була протиправною та перебувала у причинному зв`язку з настанням шкоди. Також, під час службового розслідування, відповідачем не встановлено форму вини відповідача (умисна чи з необережності), від визначення якої, відповідно до приписів Закону №160-ІХ, залежить вид матеріальної відповідальності, який може бути застосовано до військовослужбовця за нестачу військового майна (коштів).

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з положеннями статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування у спорі покладається на позивача, як на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин встановлених під час судового розгляду справи, суд дійшов висновку про доведеність позивачем заявлених вимог у частині визнання протиправними та скасування рішень суб`єкта владних повноважень та необхідності відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки вина відповідача є недоведеною.

Щодо строків притягнення до матеріальної відповідальності, суд зазначає, що пунктом 5 Розділу І Положення №243/95-ВР передбачено, що час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.

Оскільки спеціальним законодавством це питання не врегульовано, суд вважає за можливе застосувати субсидіарні норми законодавства, якими є норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якими врегульовані питання покладання на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Відповідно до частини третьої статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установу, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Тобто, до цього спору слід застосувати спеціальний преклюзивний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, який необхідно відраховувати з наказу командира військової частини, коли позивачу стало відомо про наявність завданої ним шкоди відповідачу.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року №380/1242/16-ц.

Як вбачається із матеріалів справи, вина відповідача встановлена наказом командира від 16.12.2020 №373 «Про оголошення результатів службового розслідування за фактом неправомірної виплати під час звільнення підполковнику ОСОБА_7 ».

До адміністративного суду військова частина НОМЕР_1 звернулась у січні 2021 року. Відтак, вказаний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, не сплинув.

Стосовно клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення позивача до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди, суд зазначає наступне.

Строк, протягом якого винна особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності та строк, протягом якого особа може звернутися до суду про стягнення матеріальної шкоди є різними поняттями та регулюється різними нормами матеріального та процесуального права відповідно.

Згідно з частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З огляду на те, що позивач звернувся у розумний строк після оголошення наказу про результати проведення службового розслідування від 16.12.2020, суд вважає, що останній не пропустив строки звернення до суду з позовною заявою.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.