Решение № 104597938, 27.05.2022, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/5881/21

Провадження № 2/210/357/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 травня 2022 року

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сільченко В. Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що вона звернулася до юриста і він погодився здійснювати юридичний супровід цього позову.

У позивачки є дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка тепер ОСОБА_2 , так як заміжня за ОСОБА_6 , і у них є син ОСОБА_3 років десяти-одинадцяти, який відвідує школу №8 в Центрально-Міському районі Кривого Рогу.

ОСОБА_1 , на підставі обмінного ордеру №12047 від 19.09.1996 на праві користування майном комунальної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

В квартирі зареєстровані громадяни: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартиронаймач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка, ОСОБА_3 , дата народження невідома, малолітній син ОСОБА_2 . Відповідачі не проживають в даній квартирі, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в квартирі не мають і взагалі квартирою вони не цікавляться.

Перешкод в користуванні жилим приміщенням відповідачам не чинили.

Треті особи можуть провести комісійний огляд квартири АДРЕСА_1 .

Факт реєстрації відповідачів порушує право позивача на вільне розпорядження і користування квартирою, вона позбавлена можливості оформити субсидію та «теплі кредити». Факт відсутності за місцем реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 понад один рік не заперечують учасники справи, і ця обставина згідно статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, на думку позивачки.

У зв`язку з викладеним, позивачка просила суд визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .

В судове засідання сторони не викликалися.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.

З урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд вважає за можливе вирішити справу в письмовому порядку, з огляду на те, що відповідач повідомлявся про перебування в провадженні суду даної справи на поштову адресу місцем реєстрації, а також за місцем мешкання, адреса якого була вказана в тексті позову. Однак у встановлений судом термін відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи з викликом сторін - не подав.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, ратифікованої Україною 11 вересня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до п. 1 ст. 8 вказаної Конвенція кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою цього житла.

Пункт 2 ст. 8 цієї Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим.

Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.

Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 ч.4 Конституції України, статтею 321 ч.1 ЦК України передбачена непорушність права власності, в т.ч. те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

В свою чергу відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Отже право користування відповідачем спірною квартирою підлягає захистові відповідно до змісту вказаної конвенції.

Так, матеріалами справи встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 з 21.04.2020 року (а.с. 11, 12).

ОСОБА_1 , на підставі обмінного ордеру №12047 від 19.09.1996 надано у користування комунальну власність - квартиру АДРЕСА_1 . Згідно ордеру вказана квартира надана у користування сім`ї з двох чоловік, а саме позивачці та ОСОБА_2 (а.с. 4). З тексту позову встановлено, що відповідачка змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 » у зв`язку з укладенням шлюбу. Вказана обставина позивачкою не оспорюється.

Також, позивачка зазначає, що факт відсутності за місцем реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 понад один рік не заперечують учасники справи, і ця обставина, на її думку, згідно статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

При цьому, жодних доказів на підтвердження вказаної обставини стороною позивача не надано.

Відповідно до ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Так у відповідності до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами про непроживання члена сім`ї можуть бути будь-які фактичні дані, зокрема:

пояснення свідків, котрі підтвердять в суді факт непроживання особи в житловому приміщенні.

акти про відсутність члена сім`ї протягом одного року за місцем проживання (для багатоквартирних будинків - складаються працівниками ЖЕКу чи ОСББ, для приватного сектору в містах - квартальними комітетами), тощо.

Однак до матеріалів позову не надано а ні клопотання про виклик свідків, а ні жодної довідки на підтвердження факту не проживання осіб у квартирі.

Погодження відповідача з вказаною обставиною в матеріалах справи також відсутні, будь-які інші докази, котрі б підтверджували вказану обставину -не долучені.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що зазначені позивачем обставина щодо не проживання відповідачів понад один рік без поважних причин не доведено належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Клопотання про витребування доказів на підтвердження вказаної обставини позивачем не заявлялось.

При цьому, позивачкою в тексті позову зазначено, що у неї були напружені відносини з дочкою і в 2008 році вона зняла її з реєстрації як особу, що втратила право користування житловим приміщенням, за рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу, котре просила витребувати з архіву і оглянути в судовому засіданні.

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Згідно ч. 2 ст. 84 ЦПК України, у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Вказані обставини позивачкою не зазначені, окреме клопотання про витребування доказів - не подано, у зв`язку з чим питання про витребування доказів не вирішується.

Також, позивачка в тексті позову зазначає, що згідно частини 3 статті 15 ЦПК України їй може бути призначена безплатна правнича допомога, при цьому нею ж неодноразово вказано, що вона звернулась до юриста, котрий надавав їй допомогу в складені позову, здійсненні запитів, тощо. При цьому, у відповідності до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» суд в даному випадку не уповноважений на призначення представників, а отже дане питання судом також не вирішується.

Приписами ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно вимог ст. 319 ЦК України визначено здійснення права власності, а саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Крім того, за нормами міжнародного права, зокрема ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав» передбачено, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме: від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

За положеннями ч.1 ст. 71, ст.72 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається житлове приміщення протягом 6 місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад установлені строки, провадиться в судовому порядку.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до ст.107 ЖК наймач житлового приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше житлове приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму не розривається, а член сім`ї, який вибув, утрачає право користування цим приміщенням з дня вибуття.

Згідно з чч.1, 2 та 3 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітня дитина набула право власності або право постійного користування іншим житлом, відмінним від спірного, позивач не надав, хоча це відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Окрім того, суд доходить до висновку, що позивачем невірно визначена особа відповідача-2 - неповнолітня дитина, яка за своїм віком не може бути самостійним відповідачем, оскільки її права має представляти законний представник.

Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявник (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного суду від 10 липня 2019 у справі № 465/7083/13-ц, якою, зокрема, керується суд під час вирішення даного спору по суті.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку про те, що вимоги позивача є не обґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню, обставини, що обґрунтовано доводять позовні вимоги, судом не встановлені, за таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, ст. 29, 30, 31, 310, 405 ЦК України, ст. 9, ч. 1 ст. 156 ЖК України, керуючись 10, 60, 131, 212, 215, 218, 224-226 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України.

Суддя: В. Є. Сільченко