Приговор № 104522837, 30.05.2022, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/1208/20

Провадження № 1-кп/177/19/22

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2022 року м. Кривий Ріг

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Березюк М.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Баля А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040230001099 від 13.06.2020 щодо:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого в с. Слов`яносербськ, Слов`яносербського району, Луганської області, громадянина України, з вищою освітою, працюючого завідувачем кафедри Криворізького національного університету, одруженого, має на утриманні малолітнього сина, зареєстрований та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 287 КК України,

за участі:

прокурора Бондаря В.Ю.,

потерпілої ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника обвинуваченого Шемета І.О., Горелікова М.М.

В С Т А Н О В И В:

12.06.2020 приблизно в 20:20 год., знаходячись на автодорозі Кропивницький-Кривий Ріг-Запоріжжя, на ділянці дороги між м. Кривий Ріг та смт Радушне, в Криворізькому районі Дніпропетровської області, ОСОБА_1 являючись особою, яка використовує транспортний засіб на законних підставах та маючи право керування автомобілем «Geely MK Cross», реєстраційний номер НОМЕР_1 , діючи умисно, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, достовірно знаючи, що його дружина ОСОБА_3 не має права керування транспортними засобами, передав останній ключі та допустив її до керування власним автомобілем «Geely MK Cross», реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим порушив вимоги п. 2.2, п. 2.9 ґ Правил дорожнього руху України, відповідно до яких: власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії (п. 2.2. ПДР України); водієві забороняється: передавати керування транспортним засобом особам, які не мають при собі посвідчення на право керування ним, якщо це не стосується навчання водінню відповідно до вимог розділу 24 Правил дорожнього руху України (п. 2.9 ґ ПДР України).

В цей же день приблизно о 20:30 годині, водій ОСОБА_3 (відносно якої ухвалено обвинувальний вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 30.07.2021 з визнанням винуватою за ч.2 ст. 286 КК України, який набрав законної сили 23.11.2021), в порушення вимог п. 2.1 (а) ПДР України, не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом, керуючи технічно справним автомобілем «Geely MK Cross», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в світлий час доби, рухаючись з пасажиром ОСОБА_1 по проїзній частині вул. Вільній, з боку вул. Лікарняної в бік вул. Щасливої в смт Радушне Криворізького району Дніпропетровської області, зі швидкістю близько 10 км/год, наближаючись до пішоходів ОСОБА_2 , з новонародженою донькою ОСОБА_4 , та її чоловіка ОСОБА_5 , які йшли попереду неї в попутному з нею напрямку, в габаритній смузі руху керованого нею автомобілю, ОСОБА_3 діючи зі злочинною недбалістю, проявила неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не вжила заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого нею автомобілю «Geely MK Cross», реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим порушила вимоги п.п. 1.5, 2.3 «б», 12.3 ПДР України, виконання яких було необхідною умовою для запобігання події, водій ОСОБА_3 (відносно якої за вказаним фактом ухвалено обвинувальний вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 30.07.2021 з визнанням винуватою за ч.2 ст. 286 КК України) допустила наїзд керованого нею автомобілю на пішохода ОСОБА_2 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді: перелому кісток носу, закритої травми грудної клітини: закриті переломи задніх відрізків 4-10 ребер ліворуч зі зміщенням, закритий уламковий перелом правої лопатки, розрив лівої легені, гемапневматоракс ліворуч, травматичний гемоторакс праворуч, закрита травма черевної порожнини: забій нирок, гематома правої нирки; закритий перелом поперечних відростків тіл 1-4 поперекових хребців ліворуч, закритий перелом лівої лонної та сідничної кісток з переходом на кришу суглобової западини; забійна рана правого променево-зап`ясткового суглобу, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознаками небезпеки для життя.

Між діями ОСОБА_1 , які виразилися у допуску до керування транспортного засобу особи, яка не має права на керування транспортним засобом і наслідками - заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2 є прямий причинний зв`язок.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 суд кваліфікує за ст. 287 КК України, за ознаками допуску до керування транспортним засобом особи, яка не має права на керування транспортним засобом, вчинене особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортного засобу, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_1 вину в пред`явленому обвинуваченні визнав, не заперечував обставини викладені в обвинувальному акті. Надав суду покази про те, що 12.06.2020 у вечірній час доби, він допустив до керування належним йому автомобілем «Geely MK Cross», реєстраційний номер НОМЕР_1 , свою дружину ОСОБА_3 , яка на той час мала певні знання з керування транспортними засобами, але завідомо для нього не мала права на керування транспортними засобами. Про те, що ОСОБА_3 не має прав на керування транспортним засобом, він достовірно знав, як і знав про заборону передачі їй права керування транспортним засобом, але все ж допустив її до керування. Пояснював, що ОСОБА_3 рухалася зі швидкістю до 10 км/год, мала намір припаркувати автомобіль, він скеровував її дії, але в певний момент ОСОБА_3 , скоріш за все, не попала на педаль гальм та здійснила наїзд на потерпілу ОСОБА_2 , яка йшла попереду автомобілю. В результаті чого, потерпілу спочатку кинуло на капот автомобілю, а потім затягнуло під автомобіль та деякий час протягло. Після того, як вони змогли вибратися з автомобілю, почали надавати допомогу потерпілій, дістали її з під автомобілю, після чого її забрала швидка медична допомога. Зазначав, що усвідомлює свою провину у вчиненні вказаного правопорушення та заподіянні шкоди потерпілій, яку його родина частково відшкодувала, надавши кошти на лікування потерпілої в розмірі 26100 грн., висловлював вибачення за вчинене. Пояснював, що спочатку їх сім`я оплачувала всі рахунки на лікування, що надавалися чоловіком потерпілої, однак в певний момент виявили їх повторення, про що сказали чоловіку потерпілої та з того часу між ними зникло порозуміння щодо можливого відшкодування шкоди завданої вказаною дорожньо-транспортною пригодою. Зазначав, що в рахунок відшкодування завданої шкоди потерпілій, пропонував провести оплату її санаторного лікування, на що вона не погодилася.

Обвинувачений вказував, що цивільний позов він не визнає, вважає суми заявлені до стягнення необґрунтованими, безпідставно завищеними та не доведеними належними доказами. Вказував, що сам факт заподіяння шкоди потерпілій він не заперечує, але вважає розмір компенсації шкоди неоціненою належним чином та не доведеною позивачем, крім цього підтримав позицію захисника про те, що за шкоду завдану вказаною дорожньо-транспортною пригодою має відповідати ОСОБА_3 , як безпосередній винуватець ДТП, з якої відшкодування такої шкоди вже стягнуто вироком суду та сплачується позивачу.

Окрім повного визнання вини самим обвинуваченим, його вина в інкримінованому кримінальному правопорушенні підтверджується наданими в судовому засіданні показаннями потерпілої ОСОБА_2 , яка суду пояснила, що з обвинуваченим є сусідами, до події дорожньо-транспортної пригоди мали нормальні стосунки. 12.06.2020 вона з сім`єю прогулювалася по вулиці в смт Радушне, вони бачили автомобіль ОСОБА_1 «Geely MK Cross», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що рухався позаду них та вважала, що за кермом ОСОБА_1 , який завжди їздив обережно. Вона йшла по краю обочини з дитячим візочком в якому знаходилася новонароджена донька, коли відчула удар, впала на капот, а потім її затягнуло під автомобіль, в той момент вона не розуміла, що відбувається. В результаті дорожньо-транспортної пригоди вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, потребувала тривалого лікування, пересувалася на милицях, наразі потребує реабілітації. Внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , їй заподіяно матеріальну та моральну шкоду, адже кардинально змінився спосіб її життя, вона втратила можливість дбати про новонароджену дитину, годувати її грудьми. Отримані травми постійно про себе нагадують, турбують її при зміні погоди, через них їй тяжко доглядати за дитиною, яка підростає. Потерпіла просила суд задовольнити заявлений нею позов у повному обсязі та стягнути з обвинуваченого матеріальну та моральну шкоду, а також витрати на професійну правничу допомогу. Просила суд призначити обвинуваченому суворе реальне покарання.

Крім цього, вказувала, що зверталася до ПАТ «СК «АРКС», в якій на момент ДТП була застрахована цивільно-правова відповідальність по керуванню автомобілем Geely MK Cross», реєстраційний номер НОМЕР_1 , але страхового відшкодування не отримала. У зв`язку з чим, вона звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та просила суд стягнути з нього матеріальну шкоду в розмірі 250000 грн., моральну шкоду в розмірі 500000 грн. та витрати на оплату послуг адвоката 70000 грн. (а.с. 168-169).

Вина обвинуваченого ОСОБА_1 підтверджується також іншими доказами, які досліджені в ході судового розгляду та містяться в матеріалах кримінального провадження.

Так, згідно з протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 12.06.2020 з доданою до нього схемою ДТП (а.п. 23-30), долученими до матеріалів даного кримінального провадження в порядку тимчасово доступу до матеріалів кримінального провадження № 120200040230001098 від 13.06.2020 за ч.2 ст. 286 КК України щодо ОСОБА_3 (а.п. 20-21), у присутності понятих, по АДРЕСА_2 , оглянута ділянка дороги з цементобетонним монолітним покриттям, ширина якої становить 4,5 м, призначена для руху в обох напрямках, покриття сухе, чисте, до проїзної частини справа та зліва примикає узбіччя, далі за узбіччям з обох сторін примикають прибудинкові ділянки з насадженнями, рух на даній ділянці не регулюється, попереджувальні знаки відсутні, на момент оформлення був темний час доби, ділянка освітлювалась міським освітленням, видимість не обмежена. З місця події вилучено відеореєстратор на якому міститься напис Micko Full HD та автомобіль «Geely» НОМЕР_1 , на передній частині якого виявлено пилові зноси справа на капоті, з лівого боку є пошкодження (подряпина), є подряпини від контакту автомобіля з забором будинку №22/2 по вул. Вільній смт Радушне Криворізького району.

Відповідно до протоколу огляду речей від 18.06.2020, проведеного уповноваженою особою, у присутності понятих, слідує, що оглянуто відеозаписи, які містилися на відеореєстраторі без назви, чорного кольору, з написом «Micko Full HD», з карткою пам`яті, з обставинами ДТП, що мала місце 12.06.2020 та внаслідок якої травмовано ОСОБА_2 . В ході огляду, переглядом встановлено, що на відеозаписі «АМВА1858» зафіксовано, як водій чоловік на ділянці дороги між м. Кривий Ріг та смт Радушне Криворізького району Дніпропетровської області, зупинив автомобіль та передав керування жінці, окрім них в салоні автомобіля в той момент знаходився малолітній пасажир. Після чого, водій жінка поновила рух та почала рухатись в смт Радушне Криворізького району Дніпропетровської області. На відеозаписі «АМВА1862» зафіксовано обставини дорожньо - транспортної пригоди (а.п. 31).

З відповіді територіального сервісного центру МВС № 1243 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровський області Головного сервісного центру МВС за вих. № 31/4-1243-374 від 12.08.2020 слідує, що за даними ЄДР МВС, станом на 08.08.2020 ОСОБА_3 посвідчення водія не отримувала (а.п. 62). Згідно довідки ТОВ «Автошкола «За кермом» № 19 від 17.06.2020, ОСОБА_3 зареєстрована з 13.03.2020 до учбової групи № 86 з «Підготовки водіїв транспортних засобів категорії «В» (а.п. 64).

З висновку інженерно-транспортної експертизи від 12.08.2020 № 19/104-17/1/4/263, слідує, що на момент огляду робоча гальмова система та система рульового керування автомобіля «Geely MK Cross», р/н НОМЕР_1 , знаходиться в працездатному стані (а.п. 33-37).

Відповідно до висновку автотехнічної експертизи № 19/104-17/1/4/295 від 21.08.2020, в діях водія ОСОБА_3 по керуванню автомобілем «Джиллі» вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 ПДР України, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з подією, яка розглядається (а.п. 51-53).

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1326 від 18.08.2020, встановлено, що на момент огляду ОСОБА_2 пересувалася за допомогою милиць, у неї виявлено наступні тілесні ушкодження: перелом кісток носа, закрита травма грудної клітина: закриті переломи задніх відрізків 4-10 ребер ліворуч зі зміщенням, закритий уламковий перелом правої лопатки, розрив лівої легені гемопневмоторакс ліворуч, травматичний гемоторакс праворуч; закрита травма черевної порожнини: забій нирок, гематома правої нирки; закритий перелом поперечних відростків тіл 1-4 поперекових хребців ліворуч, закритий перелом лівої лонної та сідничної кісток з переходом на кришу суглобової западини; забійна рана правого променево-запясткового суглоба. Ушкодження виникли від ударної дії тупого твердого предмета (предметів), який міг мати як обмежену, так і необмежену травмуючи поверхню, або при ударі об такий же предмет (предмети), що могло бути при механізмі дорожньо-транспортної пригоди. Давність виявлених ушкоджень може відповідати 12.06.2020. За своїм характером виявлені ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя (а.п. 45-47).

Досліджені судом висновки експертиз учасниками під сумнів не ставилися, є належним чином аргументованими, містять повні та вичерпні відповіді на всі поставлені перед експертом питання, ґрунтуються на ретельному дослідженні обставин, які підлягали встановленню експертами, не допускають подвійного тлумачення та суперечностей, які потребували б роз`яснення, тому можуть бути покладені в основу вироку.

Згідно висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану сп`яніння від 13.06.2020, ОСОБА_1 в стані сп`яніння не перебував (а.п. 38), а копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу підтверджується факт належності ОСОБА_1 на праві власності автомобілю «Geely MK Cross», р/н НОМЕР_1 (а.п. 40, 78), що свідчить про те, що саме він є особою відповідальною за технічний стан та експлуатацію вказаного транспортного засобу.

В момент ДТП цивільно-правова відповідальність по керуванню транспортним засобом «Geely MK Cross», р/н НОМЕР_1 була застрахована в АТ «СК «АРКС» (а.с. 41), що підтверджується полісом № АО 3819366 (а.п. 41,79), відповідно до якого ліміт відповідальності за шкоду завдану життю та здоров`ю складає 200000 грн., за шкоду завдану майну 100000 грн., а розмір франшизи складає 2000 грн.

Факт вчинення злочину за ч.2 ст. 286 КК України ОСОБА_3 встановлено вироком суду (а.с. 19 т.2).

Таким чином, дослідивши у судовому засіданні кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, після з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, аналізуючи показання обвинуваченого, потерпілої, які мають логічний та послідовний характер, відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються між собою та з іншими дослідженими доказами, суд приходить до висновку про доведеність поза розумним сумнівом обвинувачення ОСОБА_1 за ст. 287 КК України, за ознаками допуску до керування транспортним засобом особи, яка не має права на керування транспортним засобом, вчинене особою, відповідальною за технічний стан та експлуатацію транспортного засобу, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, адже він визнав факт вчинення правопорушення, висловлював жаль з приводу допущеного порушення та його наслідків, засуджував свою поведінку, просив вибачення у потерпілої в ході судового засідання та вказував про готовність понести покарання визначене судом. Факт не відшкодування ним шкоди завданої потерпілій, розмір якої він вважав безпідставно завищеним, не спростовує факту його щирого каяття, адже він та ОСОБА_3 , будучи однією сім`єю, з сімейного бюджету добровільно сплатили кошти в сумі 26100 грн. на лікування потерпілої, і хоча вказана сума коштів враховувалася судом при ухвалені вироку відносно ОСОБА_3 , але вказане не спростовує факту надання вказаних коштів й ОСОБА_1 , оскільки вони виділені з їх спільного з ОСОБА_3 бюджету, адже кожен з яких усвідомлював свою вину у заподіянні шкоди потерпілій.

Крім цього, ОСОБА_1 вину визнав, надавав правдиві покази як на стаді досудового так і судового розгляду, повідомив суду факти по справі, що в своїй сукупності свідчить про його активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, суд враховує приписи ст. ст. 50, 65 КК України, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Саме на зазначені критерії призначення кримінального покарання звернуто увагу Верховним Судом у постанові від 10.07.2018, постановах від 18.02.2021 по справі № 341/1887/19 та від 09.12.2021 по справі № 242/2002/20.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Отже, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд керується ст. ст. 50, 65 КК України та враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким, з необережною формою вини щодо наслідків, крім цього суд враховує негативні наслідки вчинено, якими є заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій, а також особу обвинуваченого, який свою вину визнав повністю, розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, має на утримані малолітню дитину, офіційно працевлаштований, за місцем роботи характеризується позитивно (а.п. 76), на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває та не перебував (а.п.74-75), до кримінальної відповідальності притягується вперше, судимостей не має (а.п. 82).

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує й думку потерпілої, яка просила суд про призначення суворого покарання обвинуваченому.

Конституційний Суд України в Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Таким чином, зважаючи на тяжкість скоєного злочину, його обставини, наслідки кримінального правопорушення у виді заподіяння потерпілій ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, ставлення обвинуваченого до допущених ним порушень правил дорожнього руху та їх наслідків, його поведінку після дорожньо-транспортної пригоди, наявність пом`якшуючих обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також з урахуванням особи обвинуваченого, суд приходить до висновку про призначення йому покарання в межах санкції ст. 287 КК України, у вигляді обмеження волі. Суд не знаходить підстав для призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, оскільки останній такі посади ні в момент вчинення правопорушення, ні на час розгляду справи не займає.

На переконання суду, з урахуванням тяжкості вчиненого правопорушення, його обставин, зокрема передання права керування автомобілем дружині, яка достовірно для ОСОБА_1 не мала права керування транспортним засобом, в межах населеного пункту, за присутності в автомобілі дитини, а також наявності на проїзній частині пішоходів які перебували в полі їх зору, з урахуванням наслідків таких дій у виді тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , призначення ОСОБА_1 менш суворого покарання, як то штрафу або виправних робіт не відповідатиме меті покарання, не сприятиме виправленню обвинуваченого та запобігання новим правопорушенням.

Беручи до уваги той факт, що обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, жалкує про вчинене, розкаюється у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, вибачився перед потерпілою, раніше не судимий, разом з дружиною ОСОБА_3 , з їх спільного сімейного бюджету, добровільно відшкодував матеріальну шкоду завдану ОСОБА_2 на суму 26100 грн., пропонував потерпілій оплатити її санаторно-курортне лікування, що визнано потерпілою, а також враховуючи висновки органу пробації щодо можливості виправлення обвинуваченого без позбавлення чи обмеження волі на певний строк, що не становитиме небезпеки для суспільства (а.с. 73-74), суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливе без реального відбування покарання, а тому вважає за можливе застосувати до нього положення ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_1 від призначеного основного покарання у виді обмеження волі з іспитовим строком. Питання застосування положень ст. 75 КК України належить до дискреційних повноважень суду.

Враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, суд не вбачає підстав для застосування положень ст.ст. 69, 69-1 КК України.

Саме таке покарання, на переконання суду, є справедливим, та у розумінні ст. 50 КК України, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також для запобігання вчинення ним нових злочинів.

Вирішуючи заявлений потерпілою ОСОБА_2 цивільний позов про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 250000 грн., моральної шкоди в розмірі 500000 грн., а також витрат на послуги адвоката 70000 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивач звернулася до суду з даним позовом, в обґрунтування якого вказала, що вказана дорожньо-транспортна пригода є наслідком не лише порушення правил дорожньою руху ОСОБА_3 , яка в момент ДТП перебувала за кермом автомобілю, а й протиправних дій ОСОБА_1 , який достовірно знаючи про відсутність у дружини ОСОБА_3 прав керування транспортним засобом, передав їй керування автомобілем, не впоравшись з яким ОСОБА_3 здійснила на неї наїзд. Зазначала, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди вона була травмована, отримала тяжкі тілесні ушкодження, що повністю доведено матеріалами кримінального провадження. Витрати на її лікування склали 162750 грн., витрати на постлікування (проходження трьох курсів масажу) склали 32250 грн., реабілітаційний період - 50000 грн. та послуги няні для дитини - 5000 грн. До матеріальних витрат потерпіла віднесла витрати на послуги адвоката в розмірі 70000 грн.

Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, потерпіла вказувала на втрату нею та чоловіком спокою, появою підвищеної нервовості, що негативно впливає на взаємини з оточуючими. Наслідки дорожньо-транспортної пригоди значно погіршили стан її здоров`я, вона втратила можливість годувати дитину груддю та була розлучена з нею на час проходження тривалого лікування, змушена витрачати значні суми коштів на ліки та оздоровчі процедури. Також вказувала, що її чоловік був змушений розірвати трудовий договір, що негативно відобразилося на матеріальному становищі їх сім`ї.

Відповідач вказаний позов не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову вказував на подання позову до неналежного відповідача, оскільки вважав, що за заподіяну шкоду має відповідати виключно ОСОБА_3 , яка в момент ДТП правомірно володіла автомобілем, що здійснив наїзд на потерпілу. Вказував, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 вже стягнуто 200000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджено вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області у справі № 177/1206/20 від 30.07.2021, який набрав законної сили, що визнано сторонами. Оскільки позов подано до неналежного відповідача, сторона захисту ОСОБА_1 просила суд відмовити в задоволенні позову. Крім цього, обвинувачений вказував, що заявлений розмір шкоди, в тому числі матеріальної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу адвоката не обґрунтований та не доведений належними доказами.

Третя особа ПАТ «СК «АРКС», залучена до участі у справі на підставі ухвали суду від 11.11.2021 (а.с. 184 т. 1), надала суду письмові пояснення щодо цивільного позову. Представник третьої особи не заперечував, що в момент ДТП цивільно-правова відповідальність осіб, які правомірно володіли забезпеченим транспортним засобом «Geely MK Cross», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в АТ «СК «АРКС». Однак, посилаючись на п. 1.4, 1.7 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», представник вказував, що в момент ДТП за кермом забезпеченого транспортного засобу перебувала особа, яка не мала права керування транспортним засобом, неправомірно володіла ним, а тому її відповідальність не була застрахована полісом, а випадок ДТП не є страховим випадком у розумінні ст. 6 Закону. Страховик не відшкодовує шкоду, завдану при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правова відповідальність. Крім цього зазначав, що страховик позбавлений можливості вирішувати питання щодо виплати чи відмові у виплаті страхового відшкодування до моменту отримання від потерпілого визначеного законом переліку документів. Оскільки заяви про виплату страхового відшкодування з визначеними законом додатками цивільним позивачем страховику не надано, хоча страховик звертав на це увагу потерпілої (а.с. 204-205 т.1), тому будь-які вимоги до АТ «СК «АРКС» представник вважав передчасними, надуманими та безпідставними (а.с. 196-212 т.1).

Страховик реалізував право поставити питання цивільному позивачу та відповідачу. Цивільний відповідач такі відповіді надав, підтвердивши факт допуску ним до керування автомобілем ОСОБА_3 , яка не мала права керування транспортним засобом (13-16 т.2). Цивільний позивач відповіді на поставлені питання не надала, посилаючись на відсутність до того підстав, а саме закінчення повноважень представника третьої особи, а також неналежне посвідчення копій документів доданих до пояснень третьої особи. Представник позивача просила суд не брати до уваги пояснення третьої особи (а.с. 17).

Вказані доводи представника цивільного позивача суд не приймає до уваги, оскільки письмові пояснення третьої особи подані до суду в період чинності повноважень представника третьої особи, а додані до них копії є належним чином посвідчені (а.с. 196-212 т.1).

Вислухавши учасників провадження з питань цивільного позову, дослідивши докази подані на його обґрунтування, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого.

За ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, в тому числі, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Вказані норми є загальними, у той час, як чинний ЦК України містить спеціальні норми, щодо порядку відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки та особою, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до змісту ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до правового висновку, викладеного ВП ВС у постанові від 04.07.2018 по справі № 755/18006/15ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Беручи до уваги встановлені судом обставини, зокрема факт передачі ОСОБА_1 за власною волею права керування автомобілем «Geely MK Cross», реєстраційний номер НОМЕР_1 , своїй дружині ОСОБА_3 , яка не мала права керування транспортним засобом, що було відомо ОСОБА_1 , яка в послідуючому не впоравшись з керуванням автомобілем, допустила наїзд на потерпілу ОСОБА_2 завдавши їй тяжких тілесних ушкоджень, суд приходить до висновку про доведення перед судом як факту завдання останній шкоди, в тому числі моральної, так і наявності неправомірних дій та вини ОСОБА_1 в її заподіянні.

Заподіяння позивачу шкоди стало можливим також через неправомірні дії самого власника транспортного засобу ОСОБА_1 , які полягають у передачі керування транспортним засобом дружині, яка не мала права керування, що у подальшому призвело до настання для потерпілої негативних наслідків. Наведене свідчить про те, що між умисними неправомірними діями власника транспортного засобу по передачі права керування ним особою, яка не має права керування транспортним засобом, та шкодою, заподіяною позивачу, існує причино-наслідковий зв`язок.

Відповідно, суд приходить до висновку, що шкоду позивачу завдано спільними взаємопов`язаними сукупними діями водія транспортного засобу ОСОБА_3 та його власника ОСОБА_1 , відповідно суб`єктом відповідальності за завдану шкоду ОСОБА_2 є водій транспортного засобу та власник транспортного засобу як особи, спільними діями яких завдано шкоди.

Аналогічні висновки викладено в постанові КЦС ВС у справі № 686/10026/16-ц від 10.06.2020.

Доводи сторони захисту щодо пред`явленні позову, зокрема в частині стягнення моральної шкоди, до обвинуваченого, як неналежного відповідача, суд розцінює критично, оскільки вони спростовуються вище вказаними твердженнями, які узгоджуються з усталеною судовою практикою, що наведена судом.

Посилання захисника на висновки викладені в постанові ВС по справі № 456/881/17 від 05.08.2020, суд не приймає до уваги, оскільки обставини у справі, що перебувала на розгляді ВС, не є ідентичними обставинам даної справи, адже в даній справі має місце факт передання ОСОБА_1 права керування транспортним засобом особі, які завідомо для нього такого права не мала, тобто апріорі не володіла навиками водіння. У справі № 456/881/17 власник транспортного засобу передав право керування водію в стані сп`яніння, а не особі, що взагалі не мала такого права. Тому суд не приймає до уваги висновки викладені у справі № 456/881/17 та враховує висновки викладені в постанові ВС № 686/10026/16-ц від 10.06.2020, обставини в якій є максимально наближеними до обставин даної справи.

Особливості відповідальності осіб, спільними діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, визначені положеннями статті 1190 ЦК України.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що транспортний засіб марки «Geely MK Cross», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , який перед моментом дорожньо-транспортної пригоди добровільно передав право керування вказаним автомобілем своїй дружині ОСОБА_3 , яка в момент ДТП керувала ним, в момент ДТП був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/3819366, зі строком дії з 18.07.2019 до 17.07.2020 (а.с. 203 т.1), тобто на момент ДТП був діючим, та яким визначено страхові суми на одного потерпілого в межах лімітів: за шкоду заподіяну життю і здоров`ю в сумі 200000 грн та за шкоду завдану майну 100000 грн, розмір франшизи 2000 грн, суд приходить до висновку, що обов`язок відшкодування матеріальної шкоди завданої в результаті ДТП може бути покладено на ОСОБА_1 в тому випадку, якщо за результатами розгляду позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди завданої ДТП, буде визначено розмір такої шкоди та він буде перевищувати суму страхового відшкодування (200000 грн).

В даній справі, позивач вільно реалізуючи право на позов, пред`явила позовні вимоги виключно до ОСОБА_1 , хоча в позасудовому порядку звернулася до страховика, отримала роз`яснення щодо порядку отримання страхового відшкодування (а.с. 204-205 т.1), а право на пред`явлено позовних вимог до страховика роз`яснювалося судом. Відповідні зауваження суду були проігноровані потерпілою та її представником, хоча за їх клопотанням судом надавався час для уточнення позовних вимог, але вільно реалізуючи свої права, потерпіла та її представник не вважали за необхідне залучити страховика до участі у справі як співвідповідача та подали окремі позови щодо стягнення шкоди за однією подією ДТП окремо до ОСОБА_3 та до ОСОБА_1 .

Оскільки позовні вимоги пред`явлено не до всіх належних відповідачів, зокрема їх не пред`явлено до страховика, суд позбавлений можливості давати оцінку обґрунтованості таких позовних вимог, визначати розмір сум, які підлягають відшкодуванню внаслідок ДТП, та здійснювати їх розподіл між страховиком у межах страхових сум та іншими особами, які мають нести цивільно-правову відповідальність за наслідки ДТП в розмірі, що перевищує розмір страхового відшкодування. Аналогічні правові висновки викладено в постанові ВС від 10.12.2019 по справі № 199/6524/18 (Огляд судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні).

Вирішуючи вимоги про стягнення моральної шкоди завданої ДТП, суд приймає до уваги те, що вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області відносно ОСОБА_3 , за фактом вищевказаної ДТП, на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 вже стягнуто 200000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Законодавством визначено обов`язок страховика відшкодувати потерпілому й частину моральної шкоди у разі ушкодження здоров`я під час ДТП (ст. 26-1 Закону). Вказаний розмір залежить від розміру страхової виплати за шкоду завдану здоров`я та складає 5 % такої виплати. Заявляючи вимоги про відшкодування моральної шкоди завданої вказаною ДТП, ОСОБА_2 заявила окремі позови про стягнення моральної шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою (однією й тією ж подією) до ОСОБА_3 , який задоволено в розмірі 200000 грн. та окремо до ОСОБА_1 , заявивши вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 грн.

В даному кримінальному провадженні ОСОБА_2 пред`явила позов виключно до ОСОБА_1 , хоча моральна шкода завдана спільними винними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , однак з різною часткою їх вини. Оскільки кримінальні провадження щодо безпосереднього водія ОСОБА_3 , яка здійснювала експлуатацію забезпеченого транспортного засобу в момент ДТП та ОСОБА_1 були виділені в окремі кримінальні провадження, позивач була позбавлена можливості подати позов в рамках кримінального провадження про солідарне стягнення шкоди з вказаних осіб, відповідно подала позов про стягнення шкоди в рамках кожного із кримінальних проваджень. Однак, вирішення цивільного позову, без врахування сум стягнутих з ОСОБА_3 , сум які можуть бути виплачені страховиком, може призвести до подвійного стягнення шкоди, завданої ДТП.

Враховуючи положення ст. 26-1 Закону розмір моральної шкоди, яка має бути стягнута з винних осіб підлягає зменшенню на розмір виплати за вказану шкоду страховика (5 %) (відповідний правовий висновок сформовано в поставної ВС від 27.07.2021 у справі № 431/1397/20), а розмір моральної шкоди, що має бути сплачена страховиком напряму залежить від суми страхової виплати за шкоду здоров`ю ОСОБА_2 (яка на даний час не відома, оскільки страхове відшкодування за шкоду завдану здоров`ю не проведено), суд приходить до висновку, що пред`явлення позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди виключно до ОСОБА_1 , без пред`явлення таких вимог до страховика (не залучення його як співвідповідача), унеможливлює надання оцінки обґрунтованості таких позовних вимог, визначення загального розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_2 внаслідок ДТП, та здійснити її розподіл між страховиком у межах сум визначених ст. 26-1 Закону та іншими особами, які мають нести цивільно-правову відповідальність за наслідки ДТП.

Беручи до уваги викладене, не пред`явлення позову до всіх належних відповідачів, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні цивільного позову подано в рамках даного кримінального провадження та вважає за необхідне роз`яснити потерпілій та її представнику право звернення до суду в порядку цивільного судочинства з відповідними позовними вимогами, в тому числі до ОСОБА_1 після виплати страховиком страхового відшкодування у межах страхових сум за заявою потерпілої, або ж одночасно до всіх суб`єктів цивільно-правової відповідальності.

Твердження третьої особи, що вказана дорожньо-транспортна пригода не є страховим випадком, суд розцінює критично, адже згідно змісту поліса - страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.

Чинна редакція пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів» визначає, що особи, відповідальність яких застрахована, - це страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Отже, з 4 листопада 2012 року з дня набранням чинності Законом № 5090-VI законодавець по-іншому визначив поняття "особи, відповідальність яких застрахована", поклавши в основу такого визначення критерій "правомірного володіння", а не "законної експлуатації" транспортного засобу.

Розмежовуючи категорії власника транспортного засобу і його експлуатанта (тобто особи, яка має право користуватися ним як водієм за правилами дорожнього руху), потрібно виходити з того, що не кожен власник (володілець) транспортного засобу має право його експлуатувати. Лише особа, яка має водійське посвідчення, або інші документи, встановлені законом та видані визначеним державою органом, має право керувати транспортним засобом за правилами дорожнього руху.

Тобто, "правомірна експлуатація транспортного засобу" - це право особи, яка має водійське посвідчення або інший документ, встановлений законом, експлуатувати транспортний засіб, тоді як "правомірне володіння транспортним засобом" надає особі лише прав щодо володіння транспортним засобом як річчю, але за відсутності в особи водійського посвідчення, або іншого документа встановленого законом, у такої особи відсутнє право на експлуатацію автомобіля.

Відповідно до змісту частини першої статті 397 ЦК володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Положеннями статті 398 ЦК встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

За змістом пункту 2.2 із змінами, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Отже, власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.

Проте експлуатація транспортного засобу перебуває у сфері регулювання норм публічного права, оскільки стосується прав невизначеного кола осіб та суспільства і держави в цілому, й можлива в силу наявності певного дозволу від держави.

Правомірність володіння транспортним засобом не виключає неправомірності його експлуатації. Ці дві категорії використовуються різними галузями законодавства та мають відмінне правове призначення.

Експлуатація оцінюється у сфері дорожнього руху, регулюється нормами публічного права. Натомість володіння оцінюється за загальними правилами цивільного права, виходячи з презумпції правомірності будь-якого фактичного володіння.

В даній справі судом встановлено, що ОСОБА_1 добровільно передав право керування забезпеченим транспортним засобом ОСОБА_3 , хоча й був достеменно обізнаний про відсутність в останньої права керування транспортним засобом, а отже суд приходить до висновку, що володіння ОСОБА_3 в момент ДТП забезпеченим транспортним засобом не було неправомірним, оскільки відбулося зі згоди власника ОСОБА_1 , який передав їй ключі від транспортного засобу та допустив до керування ним, перебуваючи поруч на пасажирському сидінні.

Передача власником транспортного засобу іншій особі із порушенням публічно-правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, не може вважатися неправомірним володінням, з огляду на наявність певної волі власника транспортного засобу. У такому випадку має місце неправомірна експлуатація особою транспортного засобу, що не є тотожним неправомірному володінню особою транспортним засобом, а тому у розумінні пункту 1.6 статті 1 Закону «Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів» особа не може вважатися такою, відповідальність якої не застрахована.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що випадок даної дорожньо-транспортної пригоди є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, у разі звернення до нього потерпілої у визначеному законом порядку.

При цьому, права страховика в даному випадку захищені підпунктом "б" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 ст. 38 Закону, яким передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові ККС ВС від 11 листопада 2021 року по справі № 185/5823/20.

Що стосується вимог цивільного позивача про стягнення з обвинуваченого судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що заявлена сума 70000 грн. не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, а є витратами на правову допомогу, що передбачені ч.2 ст.120 КПК України, розподіл яких здійснюється в порядку визначеному ст. 124 КПК України. Вказане узгоджується з висновками ВП ВС сформованими у постанові від 14.04.2020 по справі № 925/1196/18.

Так, відповідно до ч.1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Судом встановлено, що адвокат Андріяшевська М.С. надавала правничу допомогу потерпілій по даному кримінальному провадженню на підставі відповідних договорів від 22.06.2020 (на стадії досудового розслідування (а.п. 11) та від 28.10.2020 (на стадії судового провадження (а.с. 28 т.1), якими визначено обов`язок сплати гонорару адвоката, але його розмір не вказано (а.с. 28-29 т.1). В підтвердження понесення витрат на оплату послуг представника потерпілої суду надано копію товарних чеків на суму 2000 грн (а.с. 27) та 38000 грн (а.с. 170 т.1). Товарний чек на суму 2000 грн (а.с. 170 т.1) судом до уваги не приймається, оскільки він ідентичний чеку від 28.10.2020 (а.с. 27), що визнано представником позивача.

При цьому, представником цивільного позивача суду не надано опису наданих адвокатом послуг, їх вартості, часу витраченого адвокатом на надання таких послуг, як того вимагає ст. 137 ЦПК України (на що неодноразово звертав увагу ВС, зокрема у постанові від 25 серпня 2020 р. по справі N 372/3192/18), хоча суд наголошував на цьому при з`ясуванні обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 70000 грн. Обґрунтовуючи визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу представник Андріяшевська М.С. вказувала, що у вказану суму включається надання правової допомоги на стадії досудового розслідування та судового розгляду, надання консультацій, складення процесуальних документів, підтримка потерпілої та членів її родини, в тому числі в лікарні, вважала, що вказана вартість послуг в тому числі враховує її особисті заслуги як адвоката, зокрема її перебування на міжнародних семінарах. Також вказувала про моральні страждання, які їй, як представнику потерпілої, завдає обвинувачений.

Цивільний відповідач та його захисник не визнали вказаний розмір витрат на професійну правничу допомогу, просили в цих вимогах відмовити.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу, згідно з п. 3 ч.1 ст. 91 КПК України, підлягає доказуванню.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Необхідність та порядок обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу визначено ст. 137 ЦПК України.

З урахуванням положень ст. 137 ЦПК України, не надання суду потерпілою та її представником детального опису наданих адвокатом послуг, їх вартості, заперечення стороною захисту розміру заявлених витрат, але без доведення перед судом неспівмірності таких витрат, як того вимагають відповідно положення ч.3-6 ст. 137 ЦПК України, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу потерпілої. При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з обвинуваченого, суд виходить з принципів розумності, справедливості, відповідності розміру таких витрат обсягу наданих адвокатом послуг, складності справи, та беручи до уваги обсяг наданої потерпілій правової допомоги на стадії досудового розслідування, що підтверджена матеріалами кримінального провадження, а також обсяг наданих послуг на стадії судового розгляду, зокрема складення позовної заяви, заяв з процесуальних питань, участь представника у судових засіданнях та здійснення представництва Левченко С.В. не лише як цивільного позивача, а й як потерпілої, суд приходить до висновку, що обґрунтованим перед судом та розумним, відповідним обсягу наданих послуг адвоката Андріяшевської М.С., буде розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 20000 грн., які підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 .

В решту суми вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд вважає необґрунтованими, невиправдано завищеними.

Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні до обвинуваченого ОСОБА_1 не застосовувався.

Речові докази та процесуальні витрати по даному кримінальному провадженню відсутні.

Керуючись ст. ст. 369-371, 373-374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 287 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі без позбавлення права обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_1 від призначеного основного покарання у виді обмеження волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Покласти на ОСОБА_1 обов`язки, визначені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок, у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Матеріали кримінального провадження № 12020040230001099 від 13.06.2020, залишити при обвинувальному акті, з подальшим зберіганням у справі № 177/1208/20 (провадження № 1-кп/177/19/22).

Вирок може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя М.В. Березюк