Решение № 104417169, 24.02.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/31069/19

Провадження № 2/761/2073/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2022 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Бондар О.Д.,

за участі:

представника позивача: Пискун Л.М.,

представника відповідача - Акціонерного

товариства «Альфа - банк»: Зеленої Н.Ю.,

представника третьої особи: Стрельнікова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", Акціонерного товариства «Альфа - банк», третя особа: Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про захист прав споживача, -

В С Т А Н О В И В:

06.08.2019 року до суду надійшла зазначена позовна заява, яка була розподілена судді Піхур О.В..

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 14.01.2020 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2020 року, зазначена справа надійшла в провадження судді Притули Н.Г.

В позовних вимогах позивач просить: визнати недійсним, з моменту його укладення Договір про іпотечний борг № 213, укладений 21.12.2007 року між ОСОБА_1 та ЗАКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ „АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОМИСЛОВО-ІНВЕСТИЦІИНИЙ БАНК" правонаступником якого є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОМИСЛОВО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК", невід`ємною частиною якого є Договір про внесення змін № 20-1805/2-1 від 24.05.2012 року до Договору про іпотечний борг № 213 від 21.12.2007 року, укладений 24.05.2012 року між ОСОБА_1 та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОМИСЛОВО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" право вимоги за яким було передано (відступлено) ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ „АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОМИСЛОВО-ІНВЕСТИЦІИНИЙ БАНК" АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ „АЛЬФА-БАНК" на підставі Договору відступлення прав вимоги, укладеного 17.12.2012 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ „АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОМИСЛОВО-ІНВЕСТИЦІИНИИ БАНК" та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ „АЛЬФА-БАНК", з підстав здійснення правочину (тобто укладення Договору про внесення змін № 20-1805/2-1 від 24.05.2012 року до Договору про іпотечний борг № 213 від 21.12.2007 року, що є невід`ємною частиною Договору про іпотечний борг № 213 від 21.12.2007 року) з використанням нечесної підприємницької практики, що встановлено рішенням Шевченківського районного суду міста Києва (головуючий суддя Юзькова О.Л.) від 03.09.2018 року у цивільній справі № 761/5203/18 (провадження № 2/761/4316/2018), за позовом ОСОБА_1 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА „АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ ПРОМИСЛОВО-ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК", третя особа: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО „АЛЬФА- БАНК" про захист прав споживача, визнання дій нечесною підприємницькою практикою та визнання окремих пунктів кредитного договору недійсним, що набрало законної сили 04.10.2018 року.

Вимоги позову обгрунтовані тим, що 21.12.2007 року між ОСОБА_1 (далі - Позичальник) та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - Банк) (правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк») було укладено договір про іпотечний борг №213 за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит строком повернення до 20.12.2027 року зі сплатою 15 % річних та комісійної винагороди 0,3% річних від залишку кредитної заборгованості.

24.05.2021 року було укладено Договір про внесення змін №20-1805/2-1 до Кредитного договору.

Як зазначає позивач, кредит надавався для споживчих потреб, фактично є договором споживчого кредиту на та нього поширюються норми чинного законодавства України щодо захисту прав споживачів.

Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Як зазначає позивач, Додатковий договір було укладено з порушенням зазначеної норми, оскільки ним фактично передбачено зміни у витратах за кредитним договором, відмінних від відсоткової ставки, з огляду на що, відповідно до норм ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови п.п.3.4 та 3.5 Кредитного договору мали бути визнані недійсними.

Крім того позивач зазначає, що при укладенні Додаткового договору Банком було навмисно не надано Позивачу важливу інформацію, тобто використано відносно позивача нечесну підприємницьку практику шляхом введення позивача в оману.

Як зазначає позивач, рішенням у справі №761/5203/18 було встановлено що дії Банку щодо укладення Додаткового договору до Кредитного договору є нечесною підприємницькою практикою, тому договір, укладений з використанням нечесної підприємницької практики є недійсним.

За договором відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року, укладеним між ПАТ «Промінвестбанк» та ПАТ «Альфа-Банк» право вимоги за Договором про іпотечний кредит №213 перейшло до ПАТ «Альфа-Банк».

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

В той же час представник позивача вважає, що позивач не пропустила строки звернення до суду з позовом, оскільки позивач дізналась про порушення власного права 04.10.2018 року коли було встановлено факт нечесної підприємницької практики з боку Публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку». Крім того, згідно положень Закону України «Про захист прав споживачів» передбачені спеціальні строки позовної давності - 10 років в разі виявлення недоліків з вини виробника.

Представник відповідача - АТ «Альфа-Банк» в судовому засіданні, яке відбулось 08.06.2021 року позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні оскільки вони не обгрунтовані на вимогах закону. Крім того, представник подав заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності в якій представник зазначив, що в 2019 році позивач звернулась до суду з даним позовом, а оспорений договір датований 21.12.2007 року та строк звернення до суду з позовом сплив 22.12.2010 року. У зв`язку із зазначеним представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідач - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в судове засідання представника не направив. хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив, відзив на заявлені вимоги до суду не направив.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, вислухавши сторони, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як встановлено судом, 21.12.2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) (далі - Банк) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) був укладений Договір про іпотечний борг №213 за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит в сумі 600 000,00 грн. терміном повернення не пізніше 20.12.2017 року зі сплатою 15,5% річних. За обслуговування кредитної заборгованості Позичальник сплачує Банку комісійну винагороду, виходячи із встановленої Банком відсоткової ставки у розмірі 0,3% річних від залишку кредитної заборгованості.

Невід`ємними додатками до договору є Додаток №1 - графік погашення кредиту та Додаток №2 - детальний розпис сукупної вартості кредиту, розмір абсолютного подорожчання кредиту, обгрунтування вартості супутніх послуг.

Договір та додатки підписані позивачем, що свідчить про її згоду із зазначеними умовами.

Договором про внесення змін №20-1805/2-1 від 24.05.2012 року до Договору про іпотечний борг №213 від 21.12.2007 року, Додаток №1 та №2 викладені в новій редакції.

За договором відступлення прав вимоги від 17.12.2012 року, укладеним між ПАТ «Промінвестбанк» та ПАТ «Альфа-Банк» право вимоги за Договором про іпотечний кредит №213 перейшло до ПАТ «Альфа-Банк».

Позивач не погодилась з Додатковою угодою від 24.05.2012 року та звернулась до суду з позовом в якому просила визнати дії банку щодо укладення договору про внесення змін № 20-1805/2-1 від 27.12.2007 р., який було укладено між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 , нечесною підприємницькою практикою; ухвалити рішення яким пункти 3.4. та 3.5. Кредитного договору № 213 від 27.12.2007 р., який було укладено між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_1 , визнати недійсним з моменту укладання угоди, тобто з 27.12.2007 р.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 03.09.2018 року (справа №761/5203/18) позов ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» про захист прав споживача, визнання дій нечесною підприємницькою практикою та визнання окремих пунктів кредитного договору недійсним задоволено частково - визнано дії Публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку» щодо укладання договору про внесення змін № 20-1805/2-1 від 24 травня 2012 року до кредитного договору № 213 від 27.12.2007 р., який було укладений між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_1 нечесною підприємницькою практикою; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Як зазначила позивач, оскільки рішенням суду встановлено, що дії Публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку» щодо укладання договору про внесення змін № 20-1805/2-1 від 24 травня 2012 року до кредитного договору № 213 від 27.12.2007 р., який було укладений між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_1 є нечесною підприємницькою практикою, тому кредитний договір має бути визнаний недійсним.

Частина 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний правочин було вчинено 21.12.2007 року. Позивач звернулась до суду з позовом 31.07.2019 року, направивши позов до суду засобами поштового зв`язку.

Представник АТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з клопотанням про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Зазначеним вище рішенням суду встановлено, що згідно до приписів ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, ч.1 ст.259 ЦПК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Так, як вже зазначалось, у п. 6.10 договору про іпотечний борг № 213 від 21.12.2007 р. сторони визначили строк позовної давності для вирішення суперечок тривалістю у 10 років.

Позов надіслано позивачем службою поштового зв`язку до Шевченківського районного суду м. Києва суду 05.02.2018 р. та зареєстрований 14.02.2018 р. вх. № 13164.

З огляду на вищенаведене підстави вважати порушеним строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх справ щодо вимоги про визнання дій банку нечесною підприємницькою практикою відсутні.

Разом з тим, суд вважає за можливе погодитись з твердженнями представника відповідача в частині необхідності застосувати до вимог ОСОБА_1 положення ч. 4 ст. 267 ЦК України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.261 цього Кодексу, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

За положеннями ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин вимоги позивача в частині визнання п. 3.4., 3.5. договору про іпотечний кредит від 21.12.2007 р. недійсними з моменту укладання угоди задоволенню не підлягають.

Отже, судом було встановлено, що на момент звернення ОСОБА_1 в лютому 2018 року до суду з позовом, спливли строки звернення до суду щодо визнання недійсними п. 3.4, 3.5 договору про іпотечний кредит від 21.12.2007 р.

Крім того, суд не може взяти до уваги посилання позивача на ч.10 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів» якою визначено, що Споживач має право пред`явити виробнику (продавцю) вимогу про безоплатне усунення недоліків товару після закінчення гарантійного строку. Ця вимога може бути пред`явлена протягом установленого строку служби, а якщо такий не встановлено - протягом десяти років, якщо в товарі було виявлено недоліки (істотні недоліки), допущені з вини виробника. Так як вказана норма не поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником.

В той же час суд не може взяти до уваги посилання представника позивача що про порушення прав позивачу стало відомо 04.10.2018 року, оскільки строк з якого обраховується можливість звернення до суду з позовом є дата укладення договору, тобто 21.12.2007 року (щодо самого договору) та дата укладення додаткового договору - 24.05.2021 року (щодо додаткового договору).

Також позивач звертаючись до суду зазначала, що при підписанні кредитного договору вона була введена в оману.

Частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша стаття 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивач не надала суду доказів, що вона була введена в оману стосовно обставин, які впливають на укладення правочину.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Так, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи що позивач звернулась до суду з пропуском строків звернення до суду з позовом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76- 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк", Акціонерного товариства «Альфа - банк», третя особа: Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» про захист прав споживача- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 09 березня 2022 року

Суддя: Н.Г.Притула