Решение № 104392243, 17.05.2022, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

17 травня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/1293/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Федоренка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Тарасевич А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХ-АБ,

вул. Ахсарова, 18, кв. 233, м. Харків, 61202;

до відповідача: Державного підприємства Державне господарство Іванівка Інституту сільськогосподарського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України,

вул. Перемоги, 5, с. Іванівка, Ніжинський район Чернігівська область, 16433;

про стягнення 848 120,14 грн

За участю представників:

від позивача: Мамай А.С., адвокат,

від відповідача: Лаврищев В.В., адвокат.

Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТЕХ-АБ подано позов до Державного підприємства Державне господарство Іванівка Інституту сільськогосподарського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України про стягнення 848 120,14 грн, з яких 769 376,80 грн боргу, 23 069,66 грн інфляційного збільшення, 8550,82 грн 3 % річних, 47 122,86 грн процентів за неправомірне користування коштами.

У позовній заяві позивачем також заявлено до стягнення 138 033,81 грн судових витрат, з яких 40 500,00 грн - надані позивачу Адвокатським об`єднанням юридичні послуги, 84 812,01 грн - додаткова винагорода Адвокатського об`єднання (гонорар успіху), 12 721,80 грн - судовий збір.

Ухвалою суду від 28.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 25.01.2022 на 10:30.

Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце підготовчого засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 31.12.2021 поштового відправлення № 1400053818988.

14.01.2022 на поштову адресу суду від представника позивача адвоката Самілика М.В. надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання призначеного на 25.01.2022 на 10:30 та всіх подальших можливих судових засідань по цій справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу «Easy Con».

17.01.2022 на поштову адресу суду від представника відповідача адвоката Лаврищева Віктора В`ячеславовича надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання призначеного на 25.01.2022 на 10:30 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням програмного забезпечення «Con».

Ухвалою суду від 18.01.2022 у задоволенні клопотання представника позивача та заяви представника відповідача про проведення підготовчого судового засідання 25.01.2022 о 10:30 в режимі відеоконференції відмовлено.

17.01.2022, у встановлений судом строк, відповідачем подано відзив на позовну заяву з додатком.

25.01.2022 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату відповідно до п.2 ч.2 ст.202 ГПК України та провести його в режимі відеоконференції.

25.01.2022 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшла заява, в якій просить відкласти судове засідання на іншу дату, оскільки відповідач не отримав відповіді на відзив від позивача.

В підготовче засідання 25.01.2022 представники сторін не прибули.

В підготовчому засіданні суд залучив до матеріалів справи поданий відповідачем відзив на позов з додатками.

Суд задовольнив клопотання представника позивача та заяву представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 25.01.2022 відкладено підготовче засідання на 08.02.2022 на 10:00. Ухвалено засідання призначене на 08.02.2022 о 10:00, провести в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку EаsyCon (https://easycon.com.ua/). Забезпечити участь представників позивача та відповідача в судовому засіданні у справі №927/1293/21, призначеному на 08.02.2022 на 10:00 в режимі відеоконференції.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце підготовчого засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 28.01.2022 відповідачу поштового відправлення № 1400054221683 та 03.02.2022 позивачу поштового відправлення № 1400054221675.

Судом також здійснено направлення ухвали від 25.01.2022 на електронні адреси представника позивача та представника відповідача.

В підготовчому засіданні 08.02.2022, яке проводилось в режимі відеоконференції, приймали участь представники сторін.

В підготовчому засіданні 08.02.2022 суд постановив протокольно ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.02.2022 на 10:00. Судом зазначено про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

11.02.2022 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив від 07.02.2022 з додатком, яка долучена судом до матеріалів справи.

28.02.2022 року судове засідання не відбулося у зв`язку з введенням в країні військового стану на підставі Указу президента України №64/2022 від 24.02.2022 року.

Відповідно до Указу Президента № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 26.03.2022 на 30 діб. Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25.04.2022 на 30 діб.

Відповідно до розпорядження Голови Верховного суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 Про відновлення територіальної підсудності судових справ, Господарським судом Чернігівської області відновлено роботу з 25.04.2022 року.

Ухвалою суду від 03.05.2022 призначено судове засідання на 17.05.2022 на 11:00, яке ухвалено провести в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку EаsyCon (https://easycon.com.ua/).

В судове засідання 17.05.2022, яке проводилось в режимі відеоконференції, приймали участь повноважні представники сторін.

У судовому засіданні 17.05.2022 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача основного боргу, інфляційного збільшення, 3% річних, процентів за неправомірне користування грошовими коштами за неналежне виконання відповідачем умов договору, укладеного між сторонами.

До обставин, які є предметом доказування у даній справі, відноситься встановлення факту наявності між сторонами договірних відносин, виконання позивачем умов договору поставки № 19/04/21 від 19.04.2021 та виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, наявність підстав для нарахування сум процентів річних, інфляційних втрат та процентів за неправомірне користування грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 19/04/21 від 19.04.2021 у частині своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить зменшити розмір відсотків річних, інфляційного збільшення та процентів за неправомірне користування грошовими коштами, зазначає, що заявлені позивачем інфляційні збільшення, 3 % річних та проценти за користування коштами становлять більше 10 % від суми поставленого товару при їх нарахуванні за 3,5 місяці; позивачем не подано будь-яких доказів понесення ним збитків чи додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення; з 10.08.2021 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках відповідача, що перешкоджає проведенню будь-яких розрахунків державного підприємства, у тому числі погашення заборгованості перед позивачем; під час збору врожаю восени 2021 року невстановленими особами здійснювались систематичні дії у формі перешкоджання господарській діяльності та проведенню польових робіт, у результаті чого зареєстровані відповідні кримінальні провадження, де відповідача визнано потерпілим.

Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу відповідач зазначає, зокрема, що позивачем не надано доказів оплати наданих адвокатом послуг на суму 27000,00 грн; з аналізу Звіту (Акт) №1 наданих послуг до Договору № 72/04/01-11/2021/МСП від 01.11.2021 вбачається, що у п. 1 та п. 2, у п.4 та п.5 Звіту види наданих послуг є тотожними, тобто фактично є однією послугою, що унеможливлює витрачення заявленого часу на кожну послугу окремо; послуги, зазначені в п.3 Звіту взагалі не надавалась позивачу; п.6 Звіту дублює послугу п.5 Звіту, адже вищенаведені види послуг є обов`язковими елементами позовної заяви, тобто такими що були виконані в інтересах позивача при наданні йому послуг у формулюванні підготовка та складення позовної заяви (п.5 Звіту). Просить відмовити в задоволенні стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, зокрема, що відповідачем не доведено в чому саме полягає винятковість обставин даної справи, яка дозволяє суду зменшити розмір штрафних санкцій; не доведено поважність причин невиконання зобов`язання і вчинення ним добросовісних дій, спрямованих ним на врегулювання спору у досудовому порядку; факт накладення арешту на банківські рахунки не є поважною причиною порушення ним договірних зобов`язань; сума нарахованих відповідачу санкцій майже в 10 разів менша за загальну вартість неоплаченого поставленого товару; факт «рейдерського захоплення» активів відповідача не доведений, оскільки за відсутності вироку суду не доведено факт вчинення будь-яких неправомірних дій.

Відсутність квитанції про сплату вартості фактично наданих правових послуг не є підставою для відмови у розподілі судових витрат, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відсутність тотожності змісту документів (в тому числі з огляду на порядок викладу матеріалу, нормативного обґрунтування, здійснення обрахунку та періоди такого обрахунку тощо) підтверджується самими цими документами. Складення і подання досудової вимоги та складення і подання позовної заяви - є абсолютно різними видами правових послуг і різними документами правового характеру, що регулюються різними нормативно-правовими актами. Обсяг правових послуг з п. 5 Звіту охоплювався підготовкою і складанням тексту позовної заяви, і не включав в себе послуги з оформлення письмових матеріалів, які додаються до позову, надання організаційно-методологічної допомоги клієнту в оплаті судового збору, направлення процесуальних документів контрагенту, до суду тощо. Всі ці послуги були надані клієнту за розділом 6 Звіту. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження неспівмірності витрат або нерозумності таких витрат, не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для зменшення витрат.

19.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр впровадження інноваційних технологій «АГРОТЕХ-АБ» (далі постачальник) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Іванівка» ІСГПС НААН України» (далі - покупець) укладено Договір поставки № 19/04/21 від 19.04.2021.

Відповідно до п. 1.1 Договору в строки, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі товар), а покупець зобовязується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму.

Найменування, асортимент та загальна кількість товару, що поставляється згідно цього договору, ціна за одиницю товару, а також інші умови поставки товару, визначається у видаткових накладних, які оформляються постачальником на підставі заявки (заявок) покупця. Сторони погоджуються, що будь-які поставки товару покупцеві, здійснені впродовж строку дії цього договору, здійснені в його рамках та на виконання його умов (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 1.4 Договору на підставі отриманого замовлення, постачальник готує та виставляє покупцю рахунок, у якому вказує найменування товару, його кількість, ціну, за одиницю, вартість замовленого товару. У разі зміни курсу продажу іноземної валюти, встановленої на міжбанку, постачальник має право змінити ціну неоплаченого товару та виставити покупцю новий рахунок з урахуванням зміненого курсу (в цьому разі раніше виставлений рахунок сплаті не підлягає). Постачальник має право вказати в рахунку інший строк його оплати.

Відповідно до п. 1.8 Договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі останньому товару, що оформляється видатковими накладними постачальника чи товарно-транспортними накладними перевізника третьої особи у разі, якщо останній здійснює доставку товару покупцеві. Дата оформлення видаткової накладної є датою поставки товару.

Згідно з п. 2.1 Договору ціна товару вказується у видатковій накладній та в рахунку-фактурі. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях та в грошовому еквіваленті в іноземній валюті (дол. США та/або євро). Ціну договору в гривнях становить вартість фактично поставленого товару в період дії договору, яка визначається згідно видаткових накладних. Грошовий еквівалент вартості товару в іноземній валюті визначається шляхом ділення гривневої вартості товару на курс продажу відповідної валюти, встановлений на міжбанку, який склався на час закриття торгів в день поставки товару.

Відповідно до п. 2.2 Договору сторони встановлюють, що протягом строку дії договору, грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у гривні. Сума у гривні, що підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов`язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, на середньозважений курс продажу цієї валюти на міжбанківському ринку (www.mezhbank.org.ua) дня, який передує дню фактичної сплати покупцем ціни договору (її неоплаченої частини), або у разі звернення постачальника із позовом до покупця станом на день підписання позову. Ця умова не застосовується якщо на день оплати чи подання позову курс гривні до іноземних валют на міжбанку буде нижчий або дорівнюватиме курсу, який склався на дату підписання договору. В цьому разі застосовується курс, який діяв на дату підписання. Покупець проводить оплату ціна товару шляхом перерахування коштів у гривнях на рахунок постачальника у банківській установі.

Згідно з п. 2.3 Договору ціна товару сплачується покупцем протягом двох робочих днів з моменту отримання рахунку в розмірі 100 % вартості товару. На умовах відстрочення кінцевого розрахунку вартість товару оплачується покупцем у строк до 30 вересня 2021 року.

Відповідно до п. 5.1 Договору цей договір набирає чинності з 19 квітня 2021 року та діє до 30 вересня 2021 року, але в будь-якому разі до повного та належного виконання зобов`язань за цим договором.

Пунктом 7.1 Договору сторони передбачили, що у разі прострочення з виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни товару сплачує за весь період прострочення на користь постачальника проценти за неправомірне користування коштами в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка в діяла в період прострочення, від простроченої з оплатою суми.

На виконання умов вказаного Договору, між сторонами було підписано та скріплено печатками сторін Специфікацію від 20.04.2021, Специфікацію № 2 від 10.05.2021, Специфікацію № 3 від 21.05.2021, Специфікацію № 4 від 24.06.2021, Специфікацію № 5 від 01.07.2021.

У вищевказаних специфікаціях сторони визначили найменування, асортимент, кількість та загальну вартість товару, що постачається.

Позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату: № 08/21 від 20.04.2021 на суму 238 687,50 грн, № 09/21 від 10.05.2021 на суму 206 930,00 грн, № 12/21 від 21.05.2021 на суму 39 060,00 грн, № 16/21 від 24.06.2021 на суму 49 032,00 грн, № 14/21 від 16.06.2021 на суму 155 692,80 грн, № 15/21 від 18.06.2021 на суму 79 974,50 грн.

Також, на виконання умов Договору позивач поставив, відповідач отримав товар на загальну суму 769 376,80 грн, а саме по видатковій накладній № 05/21 від 20.04.2021 на суму 238 687,50 грн (Специфікація від 20.04.2021), по видатковій накладній № 06/21 від 10.05.2021 на суму 141 930,00 грн, по видатковій накладній № 07/21 від 10.05.2021 на суму 65 000,00 грн (Специфікація № 2 від 10.05.2021), по видатковій накладній № 10/21 від 21.05.2021 на суму 39 060,00 грн (Специфікація № 3 від 21.05.2021), по видатковій накладній № 16/21 від 24.06.2021 на суму 49 032,00 грн (Специфікація № 4 від 24.06.2021), по видатковій накладній № 15/21 від 05.07.2021 на суму 155 692,80 грн, по видатковій накладній № 17/21 від 16.07.2021 на суму 79 974,50 грн (Специфікація № 5 від 01.07.2021).

Вказані накладні підписані та скріплені печатками сторін.

Згідно специфікації № 2, 3 оплата товару, визначеного даними специфікаціями, здійснюється покупцем не пізніше 01.09.2021, згідно специфікацій № 4, 5 - до 30.09.2021.

Оплата Специфікації від 20.04.2021 здійснюється відповідно до умов договору, а саме протягом двох робочих днів з моменту виставлення рахунку (п. 2.3 Договору).

Проте відповідач своїх зобов`язань не виконав, за отриманий товар в повному обсязі та обумовлені Договором та Специфікаціями строки не сплатив.

Позивачем направлено відповідачу 09.11.2021 претензію № 03/21 від 04.11.2021 з проханням оплатити протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії заборгованість за отриманий товар, нараховані проценти за неправомірне користування коштами та 3 % річних. Дана претензія отримана відповідачем 17.11.2021, що підтверджується матеріалами справи, а саме трекінгом Укрпошти.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 769 376,80 грн.

Доказів сплати коштів у розмірі 769 376,80 грн відповідач суду не надав.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 769 376,80 грн, а тому позивачем також нараховано та заявлено до стягнення 23 069,66 грн інфляційного збільшення, 8550,82 грн 3 % річних, 47 122,86 грн процентів за неправомірне користування коштами.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом (ч.1 ст.193 ГК України).

За своєю юридичною природою, укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ч.1-3 ст.691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язаннявідповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, позивачем належним чином виконано свої зобов`язання за договором поставки № 19/04/21 від 19.04.2021 та Специфікаціями від 20.04.2021, № 2 від 10.05.2021, № 3 від 21.05.2021, № 4 від 24.06.2021, № 5 від 01.07.2021, а саме: передано відповідачу товар по видатковим накладним № 05/21 від 20.04.2021 на суму 238 687,50 грн (Специфікація від 20.04.2021), № 06/21 від 10.05.2021 на суму 141 930,00 грн, № 07/21 від 10.05.2021 на суму 65 000,00 грн (Специфікація № 2 від 10.05.2021), № 10/21 від 21.05.2021 на суму 39 060,00 грн (Специфікація № 3 від 21.05.2021), № 16/21 від 24.06.2021 на суму 49 032,00 грн (Специфікація № 4 від 24.06.2021), № 15/21 від 05.07.2021 на суму 155 692,80 грн, № 17/21 від 16.07.2021 на суму 79 974,50 грн (Специфікація № 5 від 01.07.2021) на загальну суму 769 376,80 грн.

Згідно специфікації № 2, 3 оплата товару відповідачем повинна бути здійснена не пізніше 01.09.2021, специфікації № 4, 5 до 30.09.2021. Оплата Специфікації від 20.04.2021 повинна бути здійснена відповідно до умов договору, а саме протягом двох робочих днів з моменту виставлення рахунку (п. 2.3 Договору), тобто до 22.04.2021 включно.

Як свідчать матеріали справи, відповідач свої зобов`язання за договором та специфікаціями своєчасно не виконав, плату за поставлений товар в повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 769 376,80 грн.

Оскільки відповідач у порушення ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193. Господарського кодексу України, взятих на себе зобов`язань не виконав та не провів повну оплату вартості отриманого товару у визначений договором та специфікаціями строк, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 769 376,80 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річні не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Посилаючись на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 8550,82 грн за період з 23.04.2021 по 16.12.2021 та інфляційне збільшення в сумі 23 069,66 грн за період з 23.04.2021 по 01.12.2021.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати орендної плати за договором поставки № 19/04/21 від 19.04.2021, суд доходить висновку, що вимога позивача щодо стягнення 3% річних в розмірі 8550,82 грн за період з 23.04.2021 по 16.12.2021 обґрунтована.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційного збільшення суми, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційного збільшення в сумі 23 069,66 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач також просить стягнути з відповідача 47 122,86 грн процентів за неправомірне користування коштами за період з 23.04.2021 по 16.12.2021.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства ( ст.536 ЦК України).

Сторонами у п. 7.1 Договору узгоджено, що у разі прострочення з виконання грошових зобов`язань по оплаті ціни товару сплачує за весь період прострочення на користь постачальника проценти за неправомірне користування коштами в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка в діяла в період прострочення, від простроченої з оплатою суми.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок процентів за неправомірне користування грошовими коштами, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати орендної плати за договором поставки та специфікаціями, суд доходить висновку, що вимога позивача щодо стягнення 47 122,86 грн процентів за неправомірне користування грошовими коштами за період з 23.04.2021 по 16.12.2021 обґрунтована та підлягає стягненню в повному розмірі.

Водночас, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафу, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд бере до уваги таке.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), 3 % річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені), 3 % річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки, 3 % річних й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013).

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, 3 % річних є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та 3 % річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки, 3 % річних вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, 13.01.2020 у справі № 902/855/18.

Як встановлено судом, позивачем було заявлено до стягнення 769 376,80 грн основного боргу, у той же час, за несвоєчасне та неповне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки позивач нарахував відповідачу за час прострочки оплати крім 23 069,66 інфляційного збільшення, 47 122,86 грн процентів за неправомірне користування грошовими коштами, ще й 8550,82 грн 3 % річних.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум у вигляді 3 % річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір нарахованої суми 3 % річних, що заявлено до стягнення, на 90 відсотків.

Відповідно, з урахуванням зменшення судом розміру нарахованої суми 3 % річних на 90%, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягає стягненню з відповідача нарахування 3 % річних в сумі 885,09 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати поставленого товару по договору № 19/04/21 та Специфікаціям, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної оплати поставленого товару є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов`язання не виконав, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 769 376,80 грн основного боргу, 23 069,66 грн інфляційного збільшення, 885,09 грн 3% річних, 47 122,86 грн процентів за неправомірне користування грошовими коштами.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7665,73 грн 3 % річних слід відмовити.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір у розмірі 12 606,82 грн.

Керуючись ст. 129, 233, 238-239, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Державне господарство Іванівка Інституту сільськогосподарського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (вул. Перемоги, 5, с. Іванівка, Ніжинський район Чернігівська область, 16433; код ЄДРПОУ 00729853) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТЕХ-АБ» (вул. Асхарова, 18, кв. 233, м. Харків, 61202; код ЄДРПОУ 35701901) 769 376,80 грн боргу, 23 069,66 грн інфляційних, 885,09 грн 3 % річних, 47 122,86 грн процентів за неправомірне користування грошовими коштами та 12 606,82 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст.256 Господарського процесуального кодексу України

Повний текст рішення складено 20.05.2022.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя Ю.В. Федоренко