Решение № 104331013, 17.05.2022, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/22305/21

Провадження №2-а/522/77/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2022 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Федчишеної Т. Ю.,

за участі секретаря судового засідання - Гаркуші Є. О.,

представника позивача - адвоката Ворсуляка О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі - ГУ ДМС України в Одеській області) про скасування рішення про примусове повернення в країну походження.

В обґрунтування позову зазначив, що 23.10.2021 ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення № 368 про його примусове повернення в країну походження та зобов`язано його залишити територію України в строк до 21.11.2021. З обставинами, викладеними у зазначеному рішенні він не погоджується, вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що містить неправдиві відомості, а відтак таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивач документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданою 14.07.2010 ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області (правонаступником якого є відповідач) безстроково, перебуваючи на промринку «7 км» пред`явив дану посвідку працівникам ГУ ДМС України в Одеській області, проте останні повідомили про затримання позивача та доправили його до ГУ ДМС України в Одеській області, не пояснивши причин такого затримання. Також позивач зазначає, що в оскаржуваному рішенні відповідач вказує, що в результаті проведеної перевірки наявних документів та відібраних пояснень встановлено, що позивач, перебуваючи на території України постійного місця проживання та законного джерела існування не має, на території України перебуває незаконно, не вказавши при цьому які саме документи він досліджував. Натомість позивач, згідно посвідки на постійне проживання, з 2010 року має зареєстроване місце проживання, також з 2017 року має реєстраційний номер облікової картки платника податків, є платником податків, з 24.02.2017 зареєстрований як фізична особа-підприємець та хоча й тимчасово припинив підприємницьку діяльність, продовжує працювати за наймом. Крім цього позивач повідомляв працівників відповідача про те, що він одружений на громадянці В`єтнаму ОСОБА_2 і в шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина, яка реєструється громадянином України, проте в оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що зі слів особи (не вказуючи якої) позивач не одружений, дітей не має. Щодо відібраних пояснень, на які посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, позивач зазначає, що він не володіє українською мовою, в деякій мірі володіє російською, просив надати йому можливість зв`язатися із захисником та надати йому перекладача, проте посадові особи відповідача йому відмовили та погрожували негайним видворенням, у зв`язку з чим позивач, побоюючись такої поведінки, вимушено підписав деякі документи, складені українською мовою, без перекладу, не розуміючи їх змісту.

Посилаючись на те, що оскаржуване рішення є протиправним, містить неправдиві відомості про особу позивача та водночас не містить відомостей про наявність у позивача посвідки на постійне проживання, дружини та малолітньої дитини, реєстрації місця проживання, роду занять, на формальне посилання відповідачем на низку норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та безпідставну ідентифікацію позивача як нелегального мігранта, на порушення права позивача на правову допомогу та перекладача, зауважуючи, що відповідач не був позбавлений можливості забезпечити йому такі права та дослідити законність його перебування на території України та його сімейний стан, проте умисно усунувся від своїх обов`язків, просив визнати протиправним та скасувати рішення № 368 Головного управління державної міграційної служби від 23.10.2021 про його примусове повернення в країну походження.

Ухвалою суду від 30 листопада 2021 року відкрито провадження у справі.

10 грудня 2021 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач перебуває на території України без законних на те підстав, порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме проживав без документів на право проживання в Україні, у зв`язку з чим був притягнутий до адміністративної відповідальності. З особової справи позивача за № 327523 встановлено, що останній документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 , виданою ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 14.07.2010 безстроково за № 32758, 18.11.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про обмін посвідки на постійне проживання у зв`язку з досягненням 25-річного віку, за результатами розгляду якої 08.01.2020 відповідачем прийнято рішення про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп.9 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 за № 321, у зв`язку з надходженням з УДМС в Херсонській області рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 05.12.2019, відтак вказує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення позивач перебував на території України незаконно. Позивач розумів, що він є нелегальним мігрантом, із заявою про добровільне повернення до країни походження або третьої країни до органів Державної міграційної служби не звертався. Про те, чи звертався позивач до посольства своєї країни в Україні та чи повідомляв про свій намір виїхати за межі України та обґрунтовував таку потребу, не відомо. Оскаржуваним рішення позивача було зобов`язано залишити територію України до 21.11.2021, проте у визначений термін позивач з України не виїхав, тому відповідач посилається на наявність підстав вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення. Під час ухвалення рішення про примусове повернення позивача в країну походження відповідачем у повному обсязі з`ясовано обставини та враховано його пояснення. Вказує, що на всіх етапах підготовки матеріалів про примусове повернення брав участь перекладач та всі дії посадових осіб відповідача роз`яснювалися позивачу зрозумілою йому мовою. Також позивачу була доведена інформація про можливість звернення до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, та про те, що рішення може бути оскаржене в судовому порядку. Позивач не легалізував своє перебування на території України, у зв`язку з чим порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, тому рішення про примусове повернення в країну походження було прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення та відповідно до вимог чинного законодавства, а факт батьківства позивача не спростовує порушень національного законодавства України.

До відзиву відповідачем було долучено копії матеріалів особової справи позивача.

12січня 2022року від ОСОБА_1 ,в інтересахякого дієпредставник -адвокат ВорсулякО.В.,надійшла відповідьна відзив,у якійпредставник позивачазазначив,що відзивмістить тількизагальні запереченнящодо наведенихпозивачем підставпозову,але належнихпосилань навідповідні доказита нормиправа вньому ненаведено,відповідачем визнанообставини,повідомлені позивачему позові,а самете,що останнійдокументований посвідкоюна постійнепроживання вУкраїні.Із вказаноїпосвідки,виданої ВГІРФОГУ МВСУкраїни вОдеській області,правонаступником якогоє відповідач,слідує,що позивачне прибувв Українув 2016році іне тимчасовогопроживає запевною адресою,а зареєстрованийза неюз 2010року.У відповідачанаявна особовасправа позивача№ 327523,матеріали якоївін жоднимчином непоклав воснову оскаржуваногорішення,а томувідповідно доположень ч.2ст.77КАС України,відповідач неможе посилатисяна матеріалицієї особовоїсправи якна докази.Вказує,що увідзиві відповідачпідтвердив своюобізнаність пропозивача з2019року узв`язку зподанням нимзаяви прообмін посвідки,на підставіякої відповідачемсформовано заяву-анкету,проте такихвідомостей незазначено воскаржуваному рішенні,тому відповідачне можепосилатися натакі документияк надокази уданій справі.Також зазначає,що проприйняття рішеннявідповідачем зарезультатами розглядузаяви позивачапро обмінпосвідки,останнього неповідомлено жоднимчином.На часприйняття оскаржуваногорішення відповідачубуло відомопро прийняттявідносно позивачадвох рішень:про скасуваннядозволу наімміграцію від05.12.2019,прийняте УДМСУкраїни вХерсонській областіта провідмову воформленні (видачі)посвідки напостійне проживаннявід 08.01.2020,прийняте відповідачем,про прийняттятаких рішеньпозивачу сталовідомо вжепісля 23.10.2021,при цьомуні УДМСУкраїни вХерсонській області,ні відповідачне повідомилипозивача проприйняття такихрішень,в томучислі і23.10.2021під часзатримання позивачата прийняттяоскаржуваного рішення,а відповідачемдо відзивуне доданожодного документа,який бице спростував.24.11.2021до Одеськогоокружного адміністративногосуду ОСОБА_1 подано позовдо УДМС України в Херсонській області про визнання протиправним і скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію. Щодо доданих відповідачем до відзиву документів зазначає, що довідка про особу позивача не містить підпису перекладача; у письмових поясненнях відсутні відомості про сімейний стан позивача та наявність малолітньої дитини, яка є громадянкою України, а також те, що він мав дозвіл на імміграцію та документований посвідкою на постійне проживання в Україні; в повідомленні директору Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України про прийняте 23.10.2021 рішення зазначено про ухилення позивача від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування на території України, при цьому не вказано, який саме термін мав на увазі відповідач та від якого моменту цей термін обраховано. Користуючись незнанням позивачем державної мови і законів України, а також поганим володінням державною мовою перекладачем, посадові особи відповідача склали відносно позивача лише два документи: письмове пояснення та розписку про отримання копії рішення. Вказує, що позивач, при складенні відносно нього посадовими особами відповідача документів, повідомляв останніх про свій сімейний стан, склад сім`ї, єдиним годувальником в якій він є, реєстрацію місця проживання та наявність на розгляді у відповідача документів про обмін посвідки, натомість посадова особа відповідача, надаючи для підпису позивачу друковане пояснення, позиціонувала вказаний документ як такий, в якому викладено усі відомості про позивача з його слів. При цьому посадові особи відповідача не з`ясували у нього чи вручалося йому рішення про скасування дозволу на імміграцію, тільки повідомили його, що з власної бази даних їм відомо про скасування посвідки. Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення відносно позивача складався формально, без перекладача, протокол про адміністративне затримання не складався, тому і права позивачу, в тому числі на правову допомогу, роз`яснені не були. Головною підставою для скасування оскаржуваного рішення, попри порушення законодавства, допущені відповідачем при його прийнятті, позивач вважає нез`ясування відповідачем станом на 23.10.2021 чи був повідомлений позивач належним чином про скасування дозволу на імміграцію 05.12.2019 УДМС України в Херсонській області.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 травня 2022 року у задоволенні усного клопотання представників ГУ ДМС в Одеській області Білоконь Н. О. та Саркісяна А. Р. про зупинення провадження у справі відмовлено.

У судових засіданнях представник позивача - адвокат Ворсуляк О. В. позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представники Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Білоконь Н. О. та Саркісян А. Р. у судових засіданнях у справі проти задоволення позову заперечували.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки В`єтнам.

03.11.2009 відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України в Херсонській області позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну.

Також ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданою ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 14.07.2010, дійсною безстроково (яка видана замість попередньої ХС 048982).

05.12.2019 Управлінням ДМС України в Херсонській області прийнято рішення про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_3 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.06.2021, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка згідно з довідкою № 387248 на підставі рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 02.12.2021 набула громадянства України з 02.12.2021.

23 жовтня 2021 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення № 368 про примусове повернення громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 в країну походження та зобов`язано його залишити територію України у термін до 21 листопада 2021 року, оскільки останній своїми діями порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме проживав без документів на право проживання на території України.

З указаногорішення слідує,що 23.10.2021співробітниками ГУДМСУ вОдеській областіспільно зУСБУ вОдеській області,УМП ГУНПв Одеськійобласті,під часвідпрацювання заадресою:Одеська область,Овідіопольський район,смт.Авангард,промринок «7км»було виявленота доставленодо підрозділуГУ ДМСв Одеськійобласті громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі слів особи, він не одружений, дітей не має. В результаті проведеної перевірки наявних документів та відібраних пояснень встановлено, що громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до України зі слів прибув 2016 року. Тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Перебуваючи на території України ОСОБА_1 постійного місця проживання та законного джерела існування не має. ГУ ДМС України в Одеській області встановлено, що станом на 23.10.2021 ОСОБА_1 на території України перебуває незаконно. Із заявою до ДМС України про добровільне повернення не звертався. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, у зв`язку з чим 23.10.2021 був притягнутий до адміністративної відповідальності.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Предметом спору у даній справі є рішення, прийняте ГУ ДМС України в Одеській області 23.10.2021 № 368 про примусове повернення в країну походження громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Тобто, перевірці судом підлягає правомірність прийнятого міграційним органом рішення про примусове повернення позивача в країну походження.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Зі змісту наведеної правової норми слідує, що однією з підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну є порушення ними законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Водночас, положення ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не містять виключного переліку дій іноземців або осіб без громадянства, що можуть кваліфікуватись, як порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, та відповідно є наслідком настання відповідальності у вигляді прийняття рішення про їх примусове повернення в країну походження або третю країну.

Таким чином, приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства з підстав порушення ними законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, орган міграційної служби в обов`язковому порядку має зазначити, які саме норми законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства порушені іноземцем або особою без громадянства та в чому це виразилось.

Проте, оскаржуване рішення відповідача про примусове повернення, яке прийняте саме з підстав порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не містить жодних посилань на конкретну норму Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», яку порушив позивач, що є наслідком настання відповідальності у вигляді прийняття рішення про його примусове повернення в країну походження.

Так, рішення відповідача містить загальну фразу про встановлення обставин щодо порушення позивачем правил перебування іноземців в Україні - проживання без документів на право проживання на території України, без конкретизації, які саме норми чинного законодавства порушив позивач та в чому це виразилося.

Листом ГУ ДМС в Одеській області повідомлено директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України про прийняте 23.10.2021 відносно позивача рішення та зазначено про ухилення позивача від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування на території України.

У судовому засіданні 12.05.2022 представник відповідача Білоконь Н. О. пояснила, що позивач мав законні підстави перебувати в Україні з 2009 року до моменту скасування йому дозволу на імміграцію в Україну, а саме до 05.12.2019, після чого позивач мав залишити територію України. У 2019 році позивач звертався до міграційного органу про обмін посвідки на постійне проживання та протягом майже двох років не цікавився станом розгляду його заяви та питанням законності свого перебування на території України. Вказує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення, рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію було чинним та ним не оскаржено, а тому у останнього не було законних підстав перебувати на території України.

Разом з тим, посилаючись на ухилення з боку позивача від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, відповідачем не вказано, коли позивач мав виїхати з України, чим це передбачено, коли закінчився термін перебування позивача на території України.

Більш того, як встановлено судом та підтверджується відповідачем, що 03.11.2009 відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України в Херсонській області позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну.

Також ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданою ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області 14.07.2010, з безстроковим терміном дії (яка видана замість попередньої ХС 048982).

За правилами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Таким чином, виданий 03.11.2009 відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України в Херсонській області дозвіл на імміграцію надав позивачу право на імміграцію в Україну, а посвідка на постійне проживання з безстроковим терміном дії від 14.07.2010 № НОМЕР_1 , підтверджувала його право на постійне проживання в Україні, що не заперечується відповідачем.

Обґрунтовуючи правомірність прийнятого оскаржуваного рішення про примусове повернення позивача з підстав порушення ним правил перебування іноземців в Україні представник відповідача у відзиві та у судовому засіданні посилалася на те, що 05.12.2019 УДМС в Херсонській області було прийнято рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, яке було чинним на час прийняття оскаржуваного рішення та не є спірним у даній справі, відтак вказує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення позивач перебував на території України незаконно.

Водночас, за правилами ч. ч. 1-4 ст. 13 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року № 2491-III (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

Таким чином, вказаними положеннями Закону України «Про імміграцію» чітко передбачено, що орган міграційної служби має надіслати копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, не пізніш як у тижневий строк та вилучити у неї посвідку на постійне проживання.

В свою чергу, особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Тобто, з наведеного слідує, що позивач мав виїхати з України протягом місяця з дня отримання ним копії рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Проте, будь-яких доказів сповіщення відповідачем позивача про скасування його дозволу на імміграцію або доказів, які б підтверджували отримання позивачем рішення про скасування дозволу на імміграцію матеріали справи не містять.

Про те, що позивач на момент прийняття оскаржуваного рішення не був обізнаний про скасування йому дозволу на імміграцію, свідчить також і відкриття Одеським окружним адміністративним судом 29.11.2021 провадження в адміністративній справі № 420/23423/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УДМС України в Херсонській області про визнання протиправними дій та скасування рішення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , визнано протиправними дії УДМС України в Херсонській області щодо скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну від 03.11.2009 № 5/8547, визнано протиправним та скасовано рішення УДМС України в Херсонській області від 05.12.2019 № 6501.4/30050-19 про скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну.

Також у позивача міграційним органом після скасування йому дозволу на імміграцію не було вилучено посвідку на постійне проживання, як то передбачено Законом України «Про імміграцію», що не заперечується відповідачем.

За таких обставин, враховуючи, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення позивачу не було вручено рішення про скасування дозволу на імміграцію, тобто, позивач не був обізнаний про прийняття рішення щодо скасування дозволу на імміграцію, висновок відповідача про порушення ним правил перебування іноземців в Україні є безпідставним.

Суд зазначає, що фактично станом на момент прийняття оскаржуваного рішення про примусове повернення для позивача не розпочав перебіг місячний строк, протягом якого він мав виїхати з території України у зв`язку із скасуванням йому дозволу на імміграцію.

У відзиві на позовну заяву відповідач жодним чином не обґрунтовує підстав прийняття рішення про примусове повернення позивача за відсутності доказів отримання позивачем цього рішення, всупереч вимог ст. 13 Закону України «Про імміграцію».

Доводи відповідача не спростовують незаконність рішення про примусове повернення позивача в країну походження.

Безпідставним є і посилання відповідача на те, що позивачем фактично визнано відсутність законних підстав свого перебування на території України, оскільки ним не оскаржено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та добровільно сплачено штраф, адже такі доводи не спростовують протиправність прийнятого відповідачем рішення.

Також не має правового значення і посилання відповідача на те, що на час розгляду даної справи позивач добровільно залишив територію України.

На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 72-73, 79, 90, 241-246, 288, 293 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 368 від 23.10.2021 про примусове повернення в країну походження громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Т. Ю. Федчишена