Решение № 104307790, 16.05.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2022 р. м. Київ Справа № 911/281/22

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ (04108, м. Київ, просп. Свободи, буд. 2Г, літ. А)

до Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради (08500, Київська обл., м. Фастів, пл. Соборна, буд. 1)

про стягнення 24103,46 грн. заборгованості за договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41СВ417-2057-21 від 07.10.2021 р., у тому числі 22917,41 грн. основного боргу, 739,01 грн. пені, 126,20 грн. 3% річних, 320,84 грн. інфляційних втрат,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ (далі ТОВ КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради (далі Управління освіти, відповідач) про стягнення 24103,46 грн. заборгованості за договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41СВ417-2057-21 від 07.10.2021 р.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41СВ417-2057-21 від 07.10.2021 р., згідно з яким відповідачеві було поставлено газ. Проте, Управлінням освіти оплата за поставлений газ була здійснена частково, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 22917,41 грн. основного боргу, 739,01 грн. пені, 126,20 грн. 3% річних, 320,84 грн. інфляційних втрат, і судові витрати покласти на відповідача.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ позовною заявою до Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради про стягнення 24103,46 грн. заборгованості за договором постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41СВ417-2057-21 від 07.10.2021 р., у тому числі 22917,41 грн. основного боргу, 126,20 грн. 3% річних, 739,01 грн. пені, 320,84 грн. інфляційних втрат, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.01.2022 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

18.04.2022 р. до Господарського суду Київської області від Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради надійшов відзив б/н, б/д (вх. № 4418/22 від 18.04.2022 р.) на позовну заяву, за змістом якого відповідач просить суд відмовити ТОВ КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ у задоволенні позову в повному обсязі з огляду на таке.

07.10.2021 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 41СВ417-2057-21 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів. Згідно зазначеного договору постачальник зобов`язався передавати у власність споживачу природний газ у строк до 31.12.2021 р. (включно) у визначених обсягах, загальну вартість договору сторони визначили в сумі 195876,00 грн. Додаткові угоди про збільшення обсягу постачання газу та збільшення вартості договору сторонами не укладались.

Враховуючи визначену сторонами загальну вартість договору, відповідачем в повному обсязі було оплачено загальну суму договору в розмірі 195876,00 грн., про що зазначає і сам позивач в позовній заяві, отже, заборгованість за договором відсутня.

Відповідач зазначав, що вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 22917,41 грн. за договором є безпідставною та задоволенню не підлягає, як не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо вимоги позивача про стягнення 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначив, що в матеріалах справи відсутнє будь-яке обґрунтування обсягу робіт (послуг), які надаватимуться адвокатом (адвокатами) позивачу, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також відсутні докази понесення (сплати) витрат на професійну правничу допомогу позивачем (зокрема, договір про надання правової допомоги тощо), тому враховуючи ціну позову, та що дана категорія справ є типова та не складна для позивача, визначений останнім розмір витрат на професійну правничу допомогу (6000,00 грн.) є неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

Також відповідач наголошував на тому, що позивач та його представник неодноразово зверталися до відповідних судів, в тому числі - до Господарського суду Київської області, з аналогічними позовами. Так, лише в 2021 році в Господарському суді Київської області знаходились більше 30 справ про стягнення заборгованості за договорами постачання природного газу. Згадані позовні заяви є однотипними. Зокрема, їхній зміст відрізняться тим, що у наведених документах змінюється відповідач, а також деякі інші факти, що мають значення в конкретній справі (наприклад, номер договору та сума боргу).

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що заявлений позивачем розмір професійної правової допомоги для представництва інтересів у даній справі, в сумі 6000,00 грн., є завищеним.

Відповіді на відзив або будь-яких інших пояснень у даній справі сторонами надано не було.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

07.10.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ (постачальник) та Управлінням освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради (споживач) було укладено договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41СВ417-2057-21.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність споживачу товар за кодом ДК 021:2015-09120000-6 Газове паливо, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Річний плановий обсяг постачання газу - 5441 куб.м у жовтні 2021 р. (п. 1.3 договору).

За умовами підпункту 2.9.1 п. 2.9 договору, за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ.

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (пп. 2.9.2 п. 2.9 договору).

Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу (пп. 2.9.3 п. 2.9 договору).

Ціна за 1 тис.куб.м становить 35836,10 грн. (п. 3.2 договору).

Пунктом 3.6 договору визначено, що загальна сума договору становить 195876,00 грн.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору розрахунковий період за договором становить один календарний місяць. Оплата газу за договором здійснюється споживачем до 10-го числа місяця, наступного за місяцем постачання газу.

При цьому підпунктом 4.2.1 п. 4.2 договору передбачено, що у разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду споживач здійснює оплату вартості додатково заявлених обсягів газу в п`ятиденний строк після збільшення цього обсягу.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів ТОВ КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ в інформаційній платформі оператора ГТС, до 31.12.2021 р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

27.10.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ та Управлінням освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради було укладено додаткову угоду № 1 ДУ-1/41СВ417-2057-21, згідно з п. 1.1 якої п. 3.2 договору було викладено в наступній редакції: «Ціна за 1 тис.куб.м природного газу становить 37510,00 грн. До ціни природного газу також додається тариф за компенсацію вартості послуги доступу до потужності, який становить 163,89 грн. Всього ціна газу з урахуванням тарифу за компенсацію вартості послуги доступу до потужності становить 37673,89 грн.».

Як слідує з позову, на виконання умов договору постачальник передав, а споживач прийняв у жовтні 2021 року природний газ, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками актами приймання-передачі природного газу № КОЗ81019349 від 31.10.2021 р. на суму 195875,98 грн., № КОЗ81020567 від 31.10.2021 р. на суму 22917,41 грн.

З боку споживача акти підписано без будь-яких зауважень, зокрема, щодо обсягу поставленого природного газу.

В обґрунтування поданого позову ТОВ КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ зазначило, що відповідно до умов договору поставки позивач поставив відповідачу у жовтні 2021 року природний газ в обсязі 5807,56 куб.м загальною вартістю 218793,39 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти, однак відповідач свої грошові зобов`язання за договором виконав лише частково, сплативши вартість отриманого газу в сумі 195875,98 грн., що підтверджується довідкою ПАТ «Банк «Кліринговий Дім» № 02/01-01-191 від 17.01.2022 р. Вартість отриманого газу в сумі 22917,41 грн. згідно акту № КОЗ81020567 від 31.10.2021 р. залишилась відповідачем не оплаченою.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо своєчасної оплати природного газу Товариство з обмеженою відповідальністю КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ і звернулось до суду з даним позовом.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку оплатити природний газ, а також застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством за порушення взятих на себе зобов`язань.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Відповідач заперечує проти позову, зазначаючи про те, що, на виконання умов укладеного між постачальником та споживачем договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41СВ417-2057-21 від 07.10.2021 р., відповідачем належним чином були виконані зобов`язання щодо оплати природного газу в сумі 195875,98 грн.

Поряд з цим, відповідач стверджує, що підстави для договірного стягнення заборгованості в сумі 22917,41 грн. відсутні, а отже й відсутні підстави для задоволення похідних вимог щодо стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат.

Отже, заперечення відповідача зводяться до того, що у нього відсутній обов`язок щодо оплати природного газу на підставі акту приймання-передачі природного газу № КОЗ81020567 від 31.10.2021 р. на суму 22917,41 грн., оскільки зобов`язання з оплати граничної ціни договору виконані, а збільшення ціни договору не було обумовлено між сторонами.

Розглянувши заперечення відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів, правочинів, інших юридичних фактів.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За частиною першою статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою третьою статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 Господарського кодексу України).

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Пунктом 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Водночас, згідно з частиною першою статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

При дослідженні первинних документів судом встановлено, що надані до матеріалів справи акти приймання-передачі газу № КОЗ81019349 від 31.10.2021 р. на суму 195875,98 грн., № КОЗ81020567 від 31.10.2021 р. на суму 22917,41 грн. містять всі обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, та в розумінні вказаного Закону є первинними й такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки природного газу та зміни у майновому стані позивача, тобто проведені сторонами господарські операції є реальними, а відтак, повністю підтверджують факт господарських операцій з поставки позивачем відповідачу природного газу.

Поряд з цим, матеріали справи не містять ані доказів відмови відповідача від підписання акту приймання природного газу № КОЗ81020567 від 31.10.2021 р. на суму 22917,41 грн., ані будь-яких доказів чи заперечень відповідача стосовно самого факту отримання ним природного газу за спірною поставкою.

Тобто, природний газ на суму 22917,41 грн. за актом № КОЗ81020567 від 31.10.2021 р. був прийнятий відповідачем без будь-яких зауважень, відмов або повідомлень відповідача про відмову в прийнятті газу, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Натомість акт № КОЗ81020567 від 31.10.2021 р. підписаний в двосторонньому порядку та скріплений печатками юридичних осіб.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що в частині поставки товару на суму 22917,41 грн. за актом № КОЗ81020567 від 31.10.2021 р. між сторонами відбулося укладення господарського договору у спрощений спосіб, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.

Разом з цим, слід зазначити, що відповідно до п. 1 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 р., підставою для постачання природного газу споживачу є, зокрема, наявність у споживача, об`єкту який підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та оператором ГРМ, та присвоєння споживачу оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу.

Відповідно до п. 6 глави 3 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 р., визначені оператором ГРМ в акті приймання-передачі природного газу фактичні об`єм та обсяг розподілу та споживання природного газу по об`єкту споживача за підсумками розрахункового періоду (календарного місяця) передаються оператору ГТС у встановленому Кодексом ГТС порядку для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача і є підставою для їх використання у взаємовідносинах між суб`єктами ринку природного газу, у тому числі для взаєморозрахунків між споживачами та його постачальником.

Водночас, пунктом 10 Правил визначено, що споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання.

Доказів щодо вчинення відповідачем дій з самостійного припинення газопостачання до справи не надано.

Отже, факт порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати поставленого позивачем природного газу на підставі акту № КОЗ81020567 від 31.10.2021 р. на суму 22917,41 грн. судом встановлений, у зв`язку з чим суд дійшов висновку щодо задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 22917,41 грн. основного боргу.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, в частині своєчасної оплати за отриманий природний газ, позивач просить суд стягнути з відповідача 739,01 грн. пені.

Згідно з ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись пенею (неустойка), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Водночас, відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Оскільки у даному випадку судом було встановлено, що господарські зобов`язання між позивачем та відповідачем, в частині заявлених позовних вимог, були врегульовані шляхом укладення договору у спрощений спосіб, і узгоджена сторонами відповідальність споживача за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань в письмовій формі відсутня, то позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати отриманого природного газу, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 126,20 грн. 3% річних та 320,84 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 11.11.2021 р. по 16.01.2022 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Як зазначалось вище, за приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Аналіз наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (наведений висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 р. у справі № 910/8612/19).

Обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати (аналогічний висновок міститься у п. 7.3 постанови Верховного Суду від 21.10.2019 р. у справі № 908/2258/18).

З огляду на викладене та враховуючи, що наявні в матеріалах справи розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є обгрунтованими і арифметично вірними, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також відповідно до змісту позовної заяви, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, у позовній заяві викладено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, а саме: 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, станом на час прийняття рішення позивачем, у підтвердження понесення заявлених очікуваних судових витрат (витрат на правову допомогу), не надано доказів на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Оскільки у процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Водночас, у даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Вказані висновки щодо застосування ч. 8 ст. 129 ГПК України містяться у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 р. у справі № 922/376/20.

Отже, питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу може бути вирішено судом за умови подання позивачем відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради (08500, Київська обл., м. Фастів, пл. Соборна, буд. 1, код 02143844) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ (04108, м. Київ, просп. Свободи, буд. 2Г, літ. А, код 39592941) 22917 (двадцять дві тисячі дев`ятсот сімнадцять) грн. 41 коп. основного боргу, 126 (сто двадцять шість) грн. 20 коп. 3% річних, 320 (триста двадцять) грн. 84 коп. інфляційних втрат, 2404 (дві тисячі чотириста чотири) грн. 93 коп. судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 16.05.2022 р.

Суддя В.М. Бабкіна