Постановление суда № 10428842, 06.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" липня 2010 р. м. КиївК-20663/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівМаринчак Н.Є.

Усенко Є.А.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Коваль Є.В.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 року

та постанову Господарського суду Чернівецької області від 27.03.2008 року

по справі № 9/35

за позовом Закритого акціонерного товариства "Чернівціцукор"

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "Чернівціцукор" звернулось до Господарського суду Чернівецької області із позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці, про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 000624231/0 від 28.11.2007 року та № 000624231/1 від 29.01.2008 року в частині донарахування позивачу податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 980 673 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 490336,50 грн.

Постановою Господарського суду Чернівецької області від 27.03.2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі; визнано нечинними спірні податкові повідомлення-рішення у спірній частині з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у м. Чернівці звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та апеляційного судів скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ "Чернівціцукор" за період діяльності з 01.07.2006 р. по 30.06.2007 р.

За результатами документальної перевірки ЗАТ "Чернівціцукор", складено акт від 16.11.2007 р. №4442/23-02/32554359 яким встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 1002588 грн.

В результаті прийнято податкове рішення-повідомлення №000624231/0 від 28.11.2007 p., яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1503882 грн., в тому числі основного платежу 1002588 грн. та штрафних санкцій 501294грн.

Відносно оскаржуваної частини податкового повідомлення-рішення, відповідач стверджує, що в порушення частини третьої п. 4.8 ст.4, п.7.4.1, п.7.4.3 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР) ЗАТ "Чернівціцукор" завищено податковий кредит по податку на додану вартість по операціях, в яких розрахунки за придбані товари, роботи послуги проведено шляхом видачі простих векселів, не погашених в періоді, що перевірявся.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дату виникнення права платника податку на податковий кредит регулюють лише положення п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, які ставлять в залежність момент виникнення такого права платника податків від дати здійснення першої з подій, визначених вказаним підпунктом Закону. Тобто, датою виникнення права ЗАТ "Чернівціцукор" на податковий кредит, в межах спірних правовідносин, є дата отримання податкових накладних від контрагентів.

Одночасно, суди зазначили, що платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10 Закону № 168/97-ВР, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст.10 Закону).

Таким чином, на думку судів, сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця (отримувача послуг), а тому податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обовязок вживати передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобовязує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно з ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Суди згідно зі статтями 70, 71, 79 Кодексу адміністративного судочинства України мали можливість витребувати належні докази на підтвердження чи спростування наведених позивачем фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Зокрема, судами під час розгляду справи не досліджувався факт правоздатності контрагентів позивача під час надання ними послуг та реальну можливість здійснення ними таких господарських операцій. Не було досліджено факту державної реєстрації контрагентів позивача, як таких, що мали право видавати позивачу передбачені у таких випадках первинні документи, наявність у них відповідних ліцензій на право надання обумовлених послуг, наявність персоналу тощо.

З'ясування зазначених обставин дозволить зробити обґрунтовані висновки щодо реальності або фіктивності спірних господарських операцій, що в свою чергу має важливе значення для правильного вирішення спору.

Крім того, суди, задовольняючи вимоги позивача шляхом визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, не врахували наступне.

Відповідно до статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Встановлені статтями 105, 162 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі зі встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 року та постанову Господарського суду Чернівецької області від 27.03.2008 року по справі № 9/35 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписМаринчак Н.Є.

підписУсенко Є.А.

підписФедоров М.О.

підписШипуліна Т.М. Ухвала складена у повному обсязі 08.07.2010р.