Решение № 104091304, 25.04.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2022 року Київ№ 320/10843/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пенсійних платежів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач), в якому позивачка просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо перерахунку та виплати пенсії позивачці, особі з інвалідністю 2 групи, потерпілій внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 2 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 26.03.2021 (з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати за період перерахунку) та відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсію у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з урахуванням виплачених сум з 26.03.2021 (з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати за період перерахунку);

- стягнути з відповідача на користь позивачки перераховану пенсію відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 2 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 26.03.2021 (з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати за період перерахунку) та відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсію у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, розраховуючи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з урахуванням виплачених сум з 26.03.2021 (з урахуванням зміни розміру мінімальної заробітної плати за період перерахунку);

- допустити негайне виконання рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка має статус потерпілої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, є працюючою пенсіонеркою та проживає в смт Іванків Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, має 2 групу інвалідності внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а тому, враховуючи рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, з 26.03.2021 має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також у відповідності до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам віднесеним до 1 категорії, особам з інвалідністю 2 групи у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, розрахованої з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ухвали від 13.09.2021 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копія зазначеної ухвали отримана, зокрема, відповідачем 17.09.2021 засобами електронної пошти, про що свідчить звіт про успішне доставлення електронної пошти.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .

У відповідності до посвідчення серії НОМЕР_2 від 21.06.2010, позивачка є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.

Згідно з посвідченням № НОМЕР_3 від 22.05.1995 позивачка є пенсіонеркою та отримує пенсію по інвалідності.

У позовній заяві позивачка зазначала про наявність у неї статусу потерпілого внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, проте до позовної заяви відповідного підтверджуючого доказу (посвідчення) не надано.

Позивачка також стверджувала, що вона є працюючою пенсіонерко, проте підтверджуючих доказів (трудової книжки, довідки з місця роботи тощо) матеріали справи не містять.

Судом установлено, що позивачка з 05.02.1986 по теперішній час зареєстрована та проживає в смт Іванків Іванківського району Київської області, що підтверджено відміткою в паспорті, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивачка через уповноваженого представника ОСОБА_2 , який діяв на підставі нотаріальної довіреності від 18.12.2019 строком дії до 18.12.2022, зареєстрованої в реєстрі за № 2071, звернулася до відповідача із заявою від 26.03.2021 (зареєстрована 26.03.2021 за № 5431/Б-1000-21), в якій просила, зокрема, здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статей 39, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 18.07.2018, а саме з періоду прийняття Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018. У заяві було зазначено, що позивачка має статус потерпілої 1 категорії від аварії на ЧАЕС, а також є працюючою пенсіонеркою. Просила також надати в письмовій відповіді довідку про перерахунок пенсії. Зазначено, що копія довіреності представника знаходиться в пенсійній справі заявниці.

Відповіді за результатами розгляду заяви відповідачем не надано. Натомість листом від 16.04.2021 № 4139-5431/Б-02/8-1000/21 представнику позивачки ОСОБА_2 відмовлено в наданні інформації на звернення за відсутності підтверджуючих документів на представництво інтересів заявниці.

Предметом цього спору є бездіяльністю відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати пенсії позивачці відповідно до статей 39, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Підставами цього позову є наявність у позивачки статусу потерпілого від аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та те, що позивачка є працюючою пенсіонеркою, що дає їй право на перерахунок і виплату пенсії відповідно до статей 39, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати пенсії відповідно до статей 39, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивачка звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 49 Закону № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 39 Закону № 796-XII, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII (далі Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015 внесено зміни до Закону № 796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Однак, Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987, який набрав чинності з 01.01.2016 включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-р/2018 від 17.07.2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, встановлених Законом № 796-XII, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, Закон № 76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Згідно із частиною третьою статті113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Статтею 67 Закону № 796-XII встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Надання Законом № 76-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-XII, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-XII, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в її постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18.

Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 6-р/2018 від 17.07.2018, відновлено право зазначеної категорії громадян на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796-XII.

Разом із тим, як установлено судом, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а саме як доказів щодо статусу потерпілого від аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , так і доказів того, що вона є працюючою пенсіонеркою.

Відсутність у матеріалах справи зазначених доказів виключає можливість задоволення позову із зазначених у ньому підстав, оскільки відповідно до статті 49 Закону № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1 встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, а у відповідності до статті 39 Закону № 796-XII, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо перерахунку та виплати позивачці пенсії відповідно до статті 50 Закону № 796-XII у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, розрахованої з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з урахуванням виплачених сум з 26.03.2021 (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку) та про стягнення з відповідача на користь позивачки перерахованої суми зазначених спірних пенсійних платежів, з огляду на таке.

Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими, зокрема, статтю 50 Закону № 796-XII викладено в новій редакції.

Законом № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, статтю 50 Закону № 796-XII викладено в такій редакції: «Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Вказані зміни до статті 50 Закону № 796-XII у подальшому неконституційними не визнавались.

Таким чином, з 01.01.2015 щомісячна додаткова пенсія, передбачена статтею 50 Закону № 796-XII, встановлюється у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, а не в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення цього позову.

Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Натомість, позивачкою не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи спростовані фактичними обставинами справи.

У підсумку, з урахування зазначеного у сукупності, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходив із того, що статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено відшкодування позивачці витрат зі сплати судового збору у випадку відмови у позові, а також те, що позивачка звільнена від сплати збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю ІІ групи, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 .

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.