Решение № 104058239, 14.04.2022, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2596/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2022 року м.Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого - судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Скрутень Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом

Адвоката ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ) , який діє в інтересах

Позивач - ОСОБА_2

( АДРЕСА_2 )

до

Відповідач ? Акціонерное товариство «Ідея Банк»

(адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова,11),

Відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович

(01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 5/6, літ. В)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -

Шаргородський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький)

(23500, Вінницька область, м. Шаргород, вул. Героїв Майдану, 220)

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Адвокат Курочкін Олександр Олександрович, який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Шаргородський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький), у якому просить визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем від 23.01.2020 р. за № 3181 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості в сумі 58230 грн. 14 коп. таким, що не підлягає виконанню.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем був вчинений виконавчий напис за № 3181 від 23.01.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості в сумі 58230 грн. 14 коп. Зазначений виконавчий напис представник позивача, вважає незаконним та таким, що не підлягає виконанню. Позивач вказує, що даний виконавчий напис вчинено з порушенням норм Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Зокрема, останній вказує на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року та постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. З огляду на викладене, на думку позивача, до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001 року.

Таким чином, позивач вважає, що стягнення заборгованості у безспірному порядку, на підставі виконавчих написів нотаріусів можливе виключно щодо нотаріально посвідчених договорів. Також, адвокат Курочкін Олександр Олександрович, посилаючись на положення Закону України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, «Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженого Постановою Правління НБУ № 75 від 04.07.2018 року зазначає, що для вчинення виконавчого напису нотаріусом кредитор повинен подати не довідку про заборгованість клієнта чи розрахунок заборгованості, а виписку по рахунку, яка повинна відповідати положенням НБУ та відображати усі транзакції по рахунку клієнта з відміткою кредитора про наявну заборгованість за договором. Окрім того, для вчинення виконавчого напису кредитор мав подати нотаріусу оригінал кредитного договору, оскільки виконавчий напис повинен вчинятися саме на оригіналі документу, який передбачає основне зобов`язання.

Разом з позовною заявою надійшло клопотання позивача про витребування від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича документів, які йому подавалися для вчинення виконавчого напису № 3181 від 23.01.2020 року.

Одночасно з пред`явленням позову, представником ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову, у якій останній просив забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. №3181 від 23.01.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості в сумі 58230 грн. 14 коп.

Ухвалою суду від 02.04.2022 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Курочкін Олександр Олександрович до Акціонерного товариства «Ідея Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ? Шаргородський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Клопотання позивача про витребування доказів задоволено, зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. подати до Галицького районного суду міста Львова, в строк до 27 квітня 2021 року, засвідчені копії документів, які стали підставою для вчинення виконавчого напису №3181 від 23.01.2020 року.

Заяву позивача про забезпечення позову ухвалою суду від 02.04.2021 року залишено без задоволення.

30.04.2021 року до суду надійшов відзив Акціонерного товариства «Ідея Банк» на позовну заяву, у якому уповноважений представник відповідача просить в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі, з підстав наведених у відзиві, зокрема вказуючи на необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог, а розгляд справи проводити у відсутності представника банку.

21.05.2021 року представником позивача подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

У процесі виконання ухвали про витребування доказів, судом встановлено, що відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 04.01.2020 року № 1293/5 «Про анулювання свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю», анульовано свідоцтво №5486 про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України на ім`я приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича.

Таким чином, ухвалою суду від 27.09.2021 року витребувано у Київському обласному державному нотаріальному архіві, належним чином завірені копії документів та матеріалів, на підставі яких приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем вчинявся виконавчий напис №3181 від 23.01.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості в сумі 58230 грн. 14 коп.

05.11.2021 року до суду від Київського обласного державного нотаріального архіву надійшов лист, зі змісту якого вбачається, що документи Київських державних нотаріальних контор та документи від приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу передаються до Київського державного нотаріального архіву.

Ухвалою суду від 25.11.2021 року, на підставі листа Київського обласного нотаріального архіву, витребувано у Київського державного нотаріального архіву (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 76-Г), належним чином завірені копії документів та матеріалів, на підставі яких приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем, вчинявся виконавчий напис №3181 від 23.01.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості в сумі 58230 грн. 14 коп.

06.12.2021 року до суду від адвоката Курочкіна Олександра Олександровича надійшла заява про врахування висновку Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою суду від 23.12.2021 року повторно витребувано у Київського державного нотаріального архіву (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 76-Г) належним чином завірені копії документів та матеріалів, на підставі яких приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем вчинявся виконавчий напис №3181 від 23.01.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості в сумі 58230 грн. 14 коп.

21.02.2022 року до суду від Київського державного нотаріального архіву надійшли належним чином завірена копія виконавчого напису та документів на підставі яких він посвідчувався.

Ухвалою суду від 22.02.2022 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання призначене на 14.04.2022 року учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлялися належним чином, зокрема у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи.

У матеріалах справи наявна заява представника позивача про проведення розгляду справи у відсутності позивача.

У відзиві представник відповідача просила проводити розгляд справи у її відсутності.

Відповідно до ч.2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

В свою чергу, сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також неодноразових неявок учасників процесу та наявності заяв про слухання справи за відсутності сторін, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Суд приходить до висновку про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, з врахуванням тривалості провадження, з метою забезпечення розумних строків розгляду у справі, суд вважає, що розгляд справи у відсутності учасників судового провадження є можливим, а законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

При цьому, суд також виходить з того, що Законом України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено наступне.

Стаття 10. Неприпустимість припинення повноважень органів державної влади, інших державних органів в умовах воєнного стану

1. У період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

Стаття 12-2. Діяльність судів, органів та установ системи право суддя в умовах воєнного стану

1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Стаття 26. Правосуддя в умовах воєнного стану

1. Правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

2. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

3. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Наведені положення покладають на суд обов`язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги

При ухваленні рішення суд має з`ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.

Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права". Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду.

Наведене вище відповідає висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду висловленому у постанові від 08 квітня 2020 року (справа № 761/41071/19, провадження № 61-2192св20 ).

Згідно висновку наведеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (справа № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).

З позовної заяви та долучених до неї матеріалів, а також наявних у справі доказів судом встановлено, що 23.01.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. було вчинено виконавчий напис №3181 про звернення стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , на підставі якого державним виконавцем Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) Захарчуком Т.В. 03.03.2020 року відкрито виконавче провадження №61444307. 10.03.2021 року державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Також, з досліджених судом позовної заяви, відзиву та долучених до справи матеріалів (доказів), судом встановлено наступне.

Відповідно до відзиву, 08.08.2018 року між позивачем та відповідачем було укладено Угоду №С-613-003987-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної карти. Оскільки, ОСОБА_2 , як позичальник власних зобов`язань не виконувала, станом на 10.12.2019 року у неї утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 56330 грн. 14 коп. Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. із заявою про вчинення виконавчого напису та стягнення зі ОСОБА_2 56330 грн. 14 коп. боргу за кредитним договором та 1900 грн. витрат на його вчинення, разом ? 58230 грн. 14 коп. На виконання вимог Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, АТ «Ідея Банк» було надано нотаріусу: 1) заяву АТ «Ідея Банк» про вчинення виконавчого напису; 2) Угоду C-613-003987-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 08/08/2018; 3) довідку АТ «Ідея Банк» про ненадходження платежів; 4) вимогу АТ «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про усунення порушення кредитних зобов`язань; 5) довідку-розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за Угодою C-613-003987-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 08.08.2018 року, видану АТ «Ідея Банк» станом на 10.12.2019р.; 6) список згрупованих поштових відправлень АТ «Ідея Банк»; 7) список згрупованих поштових відправлень цінних листів АТ «Ідея Банк»; 8) опис вкладення до цінного листа, що підтверджує направлення на адресу позивача документів, визначених пунктами 4-5 даного переліку, а також фіскальний чек по оплаті вищевказаних послуг поштового зв`язку; 9) виписку по особовому рахунку ОСОБА_2 . Представник відповідача вважає, що сукупний аналіз усіх вище перелічених документів дає змогу стверджувати, що такі в повній мірі встановлюють суму заборгованості позивача, як боржника перед АТ «Ідея Банк», з врахуванням усіх сплат, визначених умовами Угоди №С-613-003987-18-980 про відкриття кредитної лінії від 08.08.2018 р. та внесеними боржником; відповідають вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а відтак підтверджують безспірність заборгованості позивача. Відповідач вказує, що АТ «Ідея Банк» було надіслано позивачу вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань від 10.12.2019 року за допомогою якої позивач була повідомлена про те, що у неї наявна заборгованість за кредитним договором, вказано розмір боргу, а також з чого він складається. Позивача попереджено, також про можливість стягнення боргу шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або іншим способом на вибір відповідача у випадку її непогашення в тридцятиденний строк з дня направлення відповідної вимоги. Додатком до вищевказаної вимоги було долучено також довідку-розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором, що містила інформацію про загальний розмір боргу, а також кожну його складову. Після надсилання АТ «Ідея Банк» позивачу відповідної вимоги, ОСОБА_2 жодним чином не висловила заперечень щодо її змісту. Таким чином, на думку відповідача, позивач погодилася з вимогами АТ «Ідея Банк».

Щодо дійсності та чинності положень Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662, відповідач зазначає, що спірний виконавчий напис вчинено до втрати чинності зазначеної постанови.

В свою чергу, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87,88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Даний висновок викладений у постанові ВП ВС в постанові від 27.03.2019 року у справі №137/1666/16-ц, яку суд вважає за необхідне врахувати при розгляді даної справи, оскільки така висловлена щодо подібних правовідносин.

Відповідно до статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановленому законом.

Згідно статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 662 Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б)засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084\14, наведену постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.

Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у ст. 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акту чи окремих його положень такими, що втратили чинність органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10.12.2014 року, втратила чинність (у частині) 22.02.2017 року, з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14.

З огляду на вищевикладене, вчиняючи 23.01.2020 року виконавчий напис № 3181, приватний нотаріус Гуревічов О.М. неправомірно керувався пунктом 2 Переліку документів, у редакції постанови № 662, яка на той час вже була нечинною, згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 року № 23.

Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

В свою чергу, при вчиненні виконавчого напису, нотаріус зобов`язаний запитувати пояснення боржника щодо безспірності заборгованості.

Такої позиції також дотримується Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2021 року по справі №758/14854/20.

Крім того, у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику.

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Також, Верховний Суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №910/13233/17), розглядаючи позовну заяву про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню зазначив наступне:

Вчинення виконавчого напису за кредитним договором є незаконним (таке право не передбачено законом), оскільки Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 (залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14), визнав незаконною та нечинною постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в тому числі за кредитними договорами".

В ході розгляду даної справи встановлено, що позивач і відповідач дійсно мають спір стосовно надання кредитних коштів ОСОБА_2 банком і неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Крім того, судом встановлено, що сторони подали до суду письмові докази, які засвідчують наявність відповідних правовідносин між ними. Так, позивач подав докази і навів обставини стосовно заперечень вимог та дій банку, а відповідач надав суду докази щодо надання грошових коштів позивачу, невиконання ним зобов`язань та наявності у позивача заборгованості. Наведені докази детально проаналізовані та досліджені судом.

Натомість, у даній справі до предмету доказування відноситься не розмір заборгованості (окрім встановлення безспірності заборгованості) або обставини отримання кредитних коштів боржником, а законність здійснення виконавчого напису нотаріусом, тобто чи були підстави для його вчинення та чи була дотримана процедура визначена законом під час його вчинення.

Оцінюючи доводи сторін стосовно посилання на практику судів касаційної інстанції, суд, виходячи з встановлених в ході розгляду обставин, вважає, що саме наведена вище практика, яка покладена в основу даного рішення, є найбільш релевантною до правовідносин у цій справі, а тому саме ці висновки Верховного Суду повинні та можуть бути застосовані у даній справі.

Водночас, суд не вважає, що наведена відповідачем судова практика касаційного суду не має значення для даної справи, оскільки дійсно деякі висновки, зокрема щодо порядку скерування вимоги або переліку документів які подаються нотаріусу можуть бути застосовані у цій справі. Водночас, як наведено вище, у цій справі доказуванню підлягає законність здійснення виконавчого напису нотаріусом, тобто чи були підстави для його вчинення та чи була дотримана процедура визначена законом під час його вчинення.

Недотримання хоча б однієї вимоги чи положення чинного законодавства під час здійснення виконавчого напису є законною підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Наведене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною та достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує також усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема те, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

У відповідності до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи . Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки доводи позивача щодо наявності законних підстав для задоволення позовної заяви знайшли своє підтвердження в ході судового провадження.

Відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати, що складаються із судового збору за подання позовної заяви у розмірі ? 908, 00 грн., судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі - 454, 00 грн., підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Згідно ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний

представник.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ч.1 ст.26, вказаного Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Наведене також відповідає правовому висновку зробленому Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане відповідає правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц.

Відповідно до роз`яснень у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у Постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).

Також, діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом, згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що між АО «ТРАЯ» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання правової допомоги від 04.02.2021 року.

Згідно Акту № 1 приймання-передачі наданих послуг за виконавцем, у зв`язку із наданням послуг затрачено 2 (дві) години. При цьому правова допомога включає у себе попередню консультацію, вивчення матеріалів та їх аналіз, вивчення судової практики в аналогічних справах, підготовку позовної заяви, формування позову та подання його до суду, підготовку відповіді на відзив. Вартість адвокатської послуги наданої замовнику, згідно цього Акту та договору про надання правової допомоги від 04.02.2021 року складає 4000 грн.

Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу у справі №461/2596/21, з врахуванням відповідного розрахунку наданого суду, склали 4000 грн. Згідно наведеного вище акту виконаних робіт сторони зауважень, доповнень та претензій до якості, обсягу, строків та порядку надання адвокатської допомоги не мають.

Суд вважає, що визначена адвокатом сума гонорару є обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатом послуг, у зв`язку з чим вказана сума підлягає відшкодуванню в повному розмірі.

Враховуючи те, що суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації відповідних понесених судових витрат у справі, які становлять 4000 грн.

Також, ухвалюючи рішення у справі, суд враховує висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14.08.2019 року у справі № 519/77/18, відповідно до якого відповідачем у даній категорії справ є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Разом з тим, як наведено вище, саме до компетенції позивача входить питання визначення осіб до яких пред`являються відповідні вимоги. В свою чергу, позивач в ході судового розгляду клопотань про виключення нотаріуса з кола відповідачів не заявляв, чим, у силу положень ст.51 ЦПК України, фактично не дав можливості вирішити вказане питання під час підготовчого провадження та розгляду справи по суті. Таким чином, оскільки у даній справі приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович фактично є неналежним відповідачем, тому судові витрати понесені позивачем підлягають до стягнення з Акціонерного товариства «Ідея Банк» .

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати виконавчий напис №3181 від 23.01.2020 року, вчинений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості в розмірі 58230 гривень 14 копийок, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк»» на користь ОСОБА_2 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1362,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі - 4000 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22 квітня 2022 року.

Представник позивача ? Адвокат Курочкін Олександр Олександрович

( АДРЕСА_1 ) ,

Позивач - ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1 )

( АДРЕСА_2 )

Відповідач ? Акціонерне товариство «Ідея Банк»

(адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова,11),

Відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович

(01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 5/6, літ. В)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Шаргородський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький)

(23500, Вінницька область, м. Шаргород, вул. Героїв Майдану, 220)

Головуючий суддя Стрельбицький В.В.