Решение № 104053972, 21.02.2022, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8444/20

Провадження № 2/204/71/22 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2022 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», про захист прав споживачів та визнання договору позики недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати договір позики, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» недійсним. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» було укладено договір, відповідно до якого ним було отримано позику. Ознайомившись зі змістом договору, позивач вважає, що укладений договір є недійсним, з огляду на наступне. По-перше: Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне Агентство Необхідних щитів» було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи. Проте, позивач звертає увагу суду, що ним не підписано даний договір. Так, позивач вказує, що споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб установлюються виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача. Відповідачем було проігноровано зазначену вимогу та не повідомлено письмово позивача про необхідну інформацію щодо умов договору. Відповідач скористався тим, що позивачу, як позивачльнику об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і позивач був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. Позивач вказує, що прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір (акцепт) здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик відповідачем та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що не відповідає положенням третього частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію». Таким чином, оскільки порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає положенням абзацу третього частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», договір про надання позики, укладений між позивачем та відповідачем є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Також, позивач зазначає, що договір про надання позики на умовах фінансового кредиту укладеного між позивачем та відповідачем містить ознаки кредитного договору. Позивач зазначає, що в оспорюваному договорі не була вказана ціна та сукупна вартість кредиту. Працівниками відповідача було проігноровано вимоги законодавства та не було надано розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов`язанні з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. У зв`язку з цим реально нарахований позивачу відсоток за користування кредитними коштами став значно більшим, за зазначений працівниками фінансової установи у розрахунку платежів. Відповідачем було введено в оману позивача на рахунок істотних умов договору, а зокрема на рахунок відсоткової ставки за користування кредитом та позивачу не було зазначено нічого на рахунок непомірно великої відсоткової ставки у випадку порушення зобов`язання. Позивачу було повідомлено значно меншу ціну кредиту (відсотків) через що позивач погодився на укладання зазначених договорів. Також при укладенні договору було порушено принцип рівності сторін, так як йому запропонували укласти договір на фактично відомих лише відповідачу умовах. Позивач вказує, що розмір нарахованих відсотків, значно перевищує розмір заборгованості за кредитом.

Відповідачем у справі було подано письмовій відзив, в якому він просив відмовити в задоволенні позивних вимог позивача, оскільки 11 березня 2020 року між Товариством та ОСОБА_1 укладено договір позики № 6298176, відповідно до умов якого Товариство зобов`язалося передати позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 7 000,00 грн. на визначений строк, а позичальник зобов`язувався повернути таку ж суму грошових коштів у день позики, або достроково, та сплатити плату (проценти) від суми позики. Договір укладався дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, внаслідок чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» у сторін такого договору виникли цивільні права та обов`язки майнового характеру. Договір було укладено згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». 11 березня 2020 року позивальником було підписано (акцептовано) оферту, чим засвідчено вивчення умов форти, повну та безумовну згоду з цими умовами, свідоме прийняття пропозиції укласти договір та згоду на використання одноразового ідентифікатора в якості особистого підпису договору. Підписавши договір позивальник підтвердив, що вивчив умови договору та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, а їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладання цього договору йому зрозумілі. Позичальник на момент укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов позики та, в подальшому, прийняв наданні Товариством грошові кошти. Під час укладання договору позивальником було вчинено певну сукупність дій, спрямованих на отримання позики від Товариства, крім того, відповідач самостійно визначив для себе необхідний обсяг часу для ознайомлення з умовами договору, після чого проявив намір вступити з Товариством у договірні відносини на умовах, визначених правилами. В договорі зазначено про умови надання позики, в тому числі: сума позики - 7 000,00 грн., строк, на який надається позика - 30 днів, дата повернення позики (останній день) - 10.04.2020 року, розмір процентів акційних у день - 0,80%, базова процентна ставка у день - 1,60%, процентна ставка за кожний день прострочення в день - 2,70%. Жодних змін до договору не здійснювалось. Протягом строку позики у позичальника жодних застережень та претензій щодо умов позики та її погашення не виникало. Твердження позивача, про ненадання йому інформації про споживчий кредит не відповідає дійсності. 11 березня 2020 року, до моменту укладання договору позики №6298176 позивачеві було надано паспорт позики тобто інформація, яка надається споживачу відповідно до Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, зазначає, що жодних додаткових витрат, які пов`язані із отриманням, обслуговуванням та поверненням позики, товариством відносно позивача не нараховувалось та відповідно не застосовувалось. Пункт 2 Договору передбачає, що за порушення позичальником виконання зобов`язань щодо погашення суми позики за цим договором, він зобов`язується сплатити на користь товариства нараховані проценти на прострочену позику 2,7% від суми позики за кожен день прострочення повернення, що не становить понад 50% суми позики, адже даний пункт договору передбачає відповідальність за порушення позичальником умов договору, отже, при належному виконанні договірних зобов`язань підвищення процентної ставки не застосовується. Також вказує, що ч.1 ст. 13 Закону України «Про захисту прав споживачів» визначено, що положення цієї статті не застосовуються до договорів, укладених на відстані, які стосуються - фінансових послуг.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, раніше надав клопотання, в якому просив розгляд справи провести без участі позивача та його представника.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, раніше надав клопотання, в якому просив розгляд справи провести без участі його представника.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд розглядає справу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню по наступним підставам.

11 березня 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики № 6298176, за умовами якого позичальник отримав позику в сумі 7 000,00 грн. строком на 30 днів зі сплатою 1,60 % за кожний день користування. У разі, якщо позичальник не повернув суму позики у визначений договором строк, за весь час прострочення, включаючи день повернення позики, позикодавець має право нарахувати, згідно вимог чинного законодавства України, а позичальник зобов`язаний сплатити 2,70 % від неповерненої суми позики за кожен день прострочення (а.с. 52).

Згідно з пунктом 4.1 договору позичальник ознайомився на сайті відповідача з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачені ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

У відповідності до пункту 4.2 договору позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/, їх зміст, суть, об`єм, зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в правилах процедура і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація), йому зрозумілі.

За приписами пункту 5 договору, він укладений дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим (ідентифікатором). Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Як вбачається з копії спірного договору позичальник використав електронний підпис одноразовим ідентифікатором НОМЕР_2, позикодавець - НОМЕР_3.

Пунктом 6 сторони підтвердили, що договір укладений в результаті зваженого рішення сторін, на взаємовигідних умовах, на принципах ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, згідно з якими сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахування вимог розумності та справедливості.

Позивач просить визнати договір позики, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» недійсним.

Позивач в обґрунтування позовних вимог про визнання укладеного договору недійсним зазначив, що не було дотримано письмової форми його укладення та не підписано сторонами, не було погоджено всі істотні умови договору.

Між сторонами виникли правовідносини щодо визнання договору кредиту недійсним.

Предметом доказування є недодержання вимог, що є необхідними для чинності правочину.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 Цивільного кодексу необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 Цивільного кодексу тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Такий висновок сформовано постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, стаття 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої, третьої ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинено у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчинені правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразок відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно з ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що 11 березня 2020 року сторонами укладено договір позики № 6298176, отримання грошових коштів позивач не заперечує.

Як вбачається з оспорюваного договору 11 березня 2020 року позичальником було підписано (акцептовано) оферту, чим засвідчено вивчення умов оферти, повну та безумовну згоду з цими умовами, свідоме прийняття пропозиції укласти договір та згоду на використання одноразового ідентифікатора в якості особистого підпису договору. Підписанням оферти одноразовим ідентифікатором позичальник засвідчив, що погоджується з усіма без виключення умовами оферти. При укладанні договору позичальник мав обсяг цивільної дієздатності та його волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов позики та в прийняв надані товариством грошові кошти.

Отже, договір позики укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, внаслідок чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» у сторін такого договору виникли цивільні права та обов`язки майнового характеру. Договір було укладено згідно з частиною другою ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в порядку, передбаченому Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до вищезазначеного порядку, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Договір підписувався з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої ст. 3 цього Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор для укладення договору надсилається засобами зв`язку, зазначеними заявником в інформаційно-телекомунікаційній системі.

Згідно з Правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» отримання коштів у позику можливе шляхом подання заявки в особистому кабінеті на веб-сайті товариства за умовами, які позичальник вважає зручними для себе, та підтверджує умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «Погоджуюсь», після чого формується одноразовий ідентифікатор, який використовується для підтвердження підписання договору. Договір містить персональні дані позичальника, зокрема його ПІБ, номер картки платника податків, контактний номер телефону. Без використання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету договір між позичальником та товариством неможливий.

За таких обставин укладення договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, який в свою чергу вчинив певну сукупність дій, спрямованих на отримання позики за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи.

Аналізуючи положення законодавства, суд зазначає, що договір позики № 6298176 від 11 березня 2020 року укладено від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» уповноваженими на те особами. Правочин вчинений у передбаченій чинним законодавством формі. Зміст правочину не суперечить нормам чинного на момент укладення договору законодавства та містить всі істотні умови, передбачені законом для такого виду договорів, які були погоджені сторонами, про що свідчить підписання договору та його подальше виконання. Крім того, позивачем не заперечується факт отримання від відповідача грошових коштів. Отже, волевиявлення сторін договору на його укладення було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

Крім того, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання договору (чи його умов) недійсним.

Так, згідно з частинами першою, другою ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Для кваліфікації умов договору, як «несправедливі» необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, закріплений законодавцем у пункті 6 частини першої ст. 3 Цивільного кодексу України та частині третій ст. 509 Цивільного кодексу України; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Варто зауважити, що принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Зміст цього принципу полягає в тому, що умови правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 12 лютого 2018 року у справі № 707/2953/15-ц.

Відповідно до положень частини п`ятої ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Твердження позивача про те, що ним не погоджено істотні умови договору суд розцінює критично, оскільки дані доводи спростовуються договором позики, у якому чітко викладені умови надання коштів, а саме: розмір позики, строк та плата за користування грошима та відповідальність за порушення умов договору.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Обставини на які посилається сторона позивача в обґрунтування позовних вимог не відповідають критеріям ознак нечесної підприємницької практики, визначеним у статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», та відповідно не можуть слугувати підставою для визнання судом недійсним кредитного договору.

Аналізуючи умови оспорюваного договору та встановлені обставини, суд приходить висновку про відсутність в ньому несправедливих умов.

Згідно 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у частині першій, другій ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частинами першою, шостою ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки, підписуючи договір позичальник погоджується зі всіма його умовами, маючи для цього всі можливості та час ознайомитися із цими умовами, то посилання позивача на те, що він не приймав пропозицію, не погоджував умови договору та не укладав його є безпідставними, такі твердження спростовуються встановленими обставинами у справі.

Таким чином, суд приходить висновку, що укладений сторонами договір позики відповідає вимогам законодавства щодо укладення договорів позики та кредитних правочинів, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 203, 205, 207, 215, 509, 626, 627, 628, 638, 1046 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронній документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», про захист прав споживачів та визнання договору позики недійсним - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Товариство з обмеженою «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39861924, місцезнаходження: 01001, м. Київ, площа Арсенальна , буд. 1-Б.

Суддя В.В. Самсонова