Решение № 103882467, 24.01.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/1999/17

Провадження № 2/761/66/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Горюк В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Головне бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров`я України» про визнання недійсним акту судово-медичного дослідження,

ВСТАНОВИВ:

19.01.2017 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДУ «Головне бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров`я України» про визнання недійсним акту судово-медичного дослідження, відшкодування майнової і моральної шкоди та скасування постанови про відмову в порушення кримінальної справи.

Ухвалою від 12.04.2017 р. закрито провадження в справі у частин вимог про скасування постанови про відмову в порушення кримінальної справи.

Ухвалою від 05.06.2019 р. залишено без розгляду позов у частині вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Решту своїх вимог позивач обґрунтовує тим, що постановою старшого прокурора відділу нагляду прокуратури Чернівецької області Дениса В.М. від 08.12.2011 р. відмовлено в порушенні кримінальної справи за ознаками злочинів передбачених ст.ст. 139, 140 КК України, за зверненням ОСОБА_2 щодо неналежного виконання професійних обов`язків лікарями медичних закладів Хмельницької області під час лікування його сина ОСОБА_1 та його самого, оскільки відсутні цих склади злочинів. Разом з тим, під час перевірки викладених у зверненні ОСОБА_2 обставин, на підставі вимоги заступника прокурора Чернівецької області Васильчука О.К. від 06.09.2011 р. № 06/1-1667-11, було призначено судово-медичну експертизу, за результатами якої складено акт судово-медичного дослідження № 422/11 від 31.10.2011 р. Так, зі змісту вказаного акту, який приймався до уваги під час винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, вбачається, що встановити чи спричинили допущені лікарями Старосинявської ЦРЛ та Хмельницької ОКЛ у період 1992-1994 років недоліки під час обстеження та лікування ОСОБА_1 негативні наслідки для здоров`я останнього, не виявляється можливим. Також у акті зазначено, що причини та давність захворювання печінки (хронічного гепатиту з переходом в цироз) невідомі, то визначити чи є розвиток цирозу печінки наслідком встановлення несвоєчасного або неправильного діагнозу, а також застосування лікарями невірного лікування ОСОБА_1 , є неможливим. За таких обставин, посилаючись на те, що під час проведення експертного дослідження та оформлення відповідного акту судовими експертами допущені порушення ряду вимог Закону України «Про судову експертизу», позивач вважає, що цей акт є неповним, недостовірним та підлягає визнанню недійсним, а тому звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав.

Ухвалою від 27.02.2017 р. відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Ухвалою від 12.02.2019 р. справа прийнята до провадження суддею Савицьким О.А., розгляд якої вирішено продовжити у порядку загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання.

Ухвалю від 29.01.2020 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні. Також, подав відзив на позов, у якому виклав заперечення проти нього, які підтримав в судовому засіданні.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що постановою старшого прокурора відділу нагляду прокуратури Чернівецької області Дениса В.М. від 08.12.2011 р. відмолено в порушенні кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 139, 140 КК України, за зверненням ОСОБА_2 щодо неналежного виконання професійних обов`язків лікарями медичних закладів Хмельницької області під час лікування його сина ОСОБА_1 та його самого, оскільки склади злочинів відсутні.

Разом з тим, під час перевірки викладених у зверненні ОСОБА_2 обставин, на підставі вимоги заступника прокурора Чернівецької області Васильчука О.К. від 06.09.2011 р. № 06/1-1667-11, було призначено судово-медичну експертизу, за результатами якої складено акт судово-медичного дослідження № 422/11 від 31.10.2011 р.

Так, зі змісту вказаного акту, який приймався до уваги під час винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, вбачається, що встановити чи спричинили допущені лікарями Старосинявської ЦРЛ та Хмельницької ОКЛ у період 1992-1994 років недоліки під час обстеження та лікування ОСОБА_1 негативні наслідки для здоров`я останнього, не виявляється можливим. Також у акті зазначено, що оскільки причини та давність захворювання печінки (хронічного гепатиту з переходом в цироз) невідомі, то визначити чи є розвиток цирозу печінки наслідком встановлення несвоєчасного або неправильного діагнозу, а також застосування лікарями невірного лікування ОСОБА_1 , є неможливим.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилається на те, що при проведенні експертного дослідження та оформлення відповідного акту судовими експертами допущені порушення ряду вимог Закону України «Про судову експертизу», а тому вважає, що акт є неповним, недостовірним та підлягає визнанню недійсним.

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності, з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об`єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки, визначає Закон України «Про судову експертизу».

Даний Закон передбачає гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку; підстави проведення судової експертизи; права та обов`язки, відповідальність судового експерта.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про судову експертизу» судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до юридичної відповідальності.

Порядок притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності передбачений Положенням про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, затверджений наказом Міністерства юстиції України 03.03.2015 р. № 301/5 (далі по тексту - Положення).

Це Положення відповідно до ст.ст. 10, 14, 16, 17 та 21 Закону України «Про судову експертизу» визначає: організаційні засади, завдання та порядок діяльності Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України (далі по тексту - ЦЕКК); порядок підготовки та стажування фахівців, які мають намір отримати або підтвердити кваліфікацію судового експерта; порядок проведення атестації з метою присвоєння та підтвердження кваліфікації судового експерта в ЦЕКК; порядок видачі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, його дубліката, переоформлення та анулювання свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта; порядок тимчасового припинення здійснення судово-експертної діяльності та її поновлення; порядок розгляду питань дисциплінарної відповідальності судових експертів.

Пунктом 1 Розділу VI Положення передбачено, що відповідно до ст. 14 Закону України «Про судову експертизу» атестовані судові експерти за порушення вимог законодавства України про судову експертизу та/або методичних вимог під час проведення досліджень можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Підставою для розгляду питань щодо порушення дисциплінарного провадження є подання керівника Структурного підрозділу Мін`юсту (п.3 Розділу VI Положення).

За результатами розгляду подання та доданих до нього документів дисциплінарна палата ЦЕКК приймає одне з таких рішень: не порушувати дисциплінарне провадження; порушити дисциплінарне провадження (п.6 Розділу VI Положення).

Пунктом 9 Розділу VI Положення передбачено, що дисциплінарна палата ЦЕКК розглядає питання щодо дисциплінарної відповідальності судового експерта в межах порушень, зазначених у документах, доданих до подання.

Відповідно до п.10 Розділу VI Положення за наслідками розгляду питання щодо дисциплінарної відповідальності судового експерта дисциплінарна палата ЦЕКК приймає одне з таких рішень: 1) притягнути судового експерта до дисциплінарної відповідальності та застосувати відповідне дисциплінарне стягнення; 2) не притягувати судового експерта до дисциплінарної відповідальності; 3) припинити дисциплінарне провадження.

Пунктом 21 Розділу VI Положення визначено, що рішення дисциплінарної палати ЦЕКК про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Так, позивач у поданому позові зазначає, що він не згоден з оскаржуваним актом судово-медичного дослідження № 422/11 від 31.10.2011 р., оскільки експертами ДУ «Головне бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров`я України» при його складені були допущені порушення, а тому за даних обставин вважає його неповним, недостовірним та просить визнати недійсним.

Згідно з положеннями Закону України «Про судову експертизу» не передбачено можливості оскарження дій експертів під час проведення експертизи та складеного ними акту у спосіб, який визначив позивач. Повноваження щодо з`ясування питання чи існували в діях експертів порушення під час проведення експертизи покладені на Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України, а тому суд, в даному випадку не може перебрати на себе функції цього органу. При цьому, рішення даного орану за результатами розгляду дисциплінарного провадження може бути оскаржено в судовому порядку.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів у тому числі є визнання правочину недійсним (п.2 ч.2 ст. 16 ЦК України).

Так, стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а стаття 215 ЦК України визначає підстави недійсності правочину.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 12 Закону України «Про судову експертизу» незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи судовий експерт зобов`язаний, зокрема провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок.

Отже, висновок експерта є результатом проведення експертизи, викладений у вигляді докладного опису проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Законодавство України не надає висновку судового експерта статусу документа, який мав би обов`язковий характер чи породжував права і обов`язки у певного суб`єкта чи кола суб`єктів, а отже, такий висновок не може вважатися актом державного чи іншого органу і оспорюватися в судовому порядку. А відтак, висновок експерта, в розумінні ст. 202 ЦК України, не є правочином, а тому не може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом для застосування до спірних правовідносин.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та враховуючи, що позивач, заявляючи вимогу про визнання недійсним акту судово-медичного дослідження, обрав невірний спосіб захисту своїх цивільних прав, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим на вимогах закону, а тому відмовляє в його задоволенні.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355, 430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Державної установи «Головне бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров`я України» про визнання недійсним акту судово-медичного дослідження.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: