Решение № 103771113, 16.03.2022, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/3612/20

Провадження № 2/206/221/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2022 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.,

за участю:

секретаря судового засідання Різниченко Я.М.,

представника відповідача Малютіна В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про звернення стягнення кредитором спадкодавця, виселення та зняття з реєстрації,-

І. Стислий виклад позиції представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи.

В обґрунтування позовної заяви, з урахуванням заяви про зміну підстав та предмету позову, представник позивача зазначила, що 21.05.2007 ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (в подальшому назву змінено на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», після чого - на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № DNU0GK00000198, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредитні кошти на строк з 21.05.2007 по 21.05.2037 включно у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 45500,00 доларів США на купівлю квартири, а також 14625,00 доларів США на сплату страхових платежів. Також, 21.05.2007, між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № DNU0GK00000198, відповідно до умов якого позичальник в забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором передав в іпотеку квартиру загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику кредит. В порушення відповідних умов кредитного договору та відповідних приписів законодавства позичальник допустив прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором щодо повернення отриманого кредиту та інших платежів. У зв`язку із чим, у позичальника утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 158644,25 доларів США, у тому числі 57822,22 доларів США - заборгованість за наданим кредитом, яка і становить ціну позову. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_3 , помер. 27.02.2020 позивач направив претензію кредитора до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоти Тетяни Олександрівни. 17.03.2020 позивачем було отримано відповідь про те, що нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Красотою Тетяною Олександрівною заведено спадкову справу після смерті позичальника, проте відомості про осіб, які прийняли спадщину надано не було. Як вбачається з довідки про склад сім`ї, позичальник мав дружину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 була зареєстрована до 31.01.2008 за адресою: АДРЕСА_2 , а також, ОСОБА_1 володіє 1/5 частини квартири за вказаною адресою. Окрім цього, померлий спадкодавець під час свого життя був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 , разом із матір`ю ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Володільцем квартири за цією адресою по 1/3 є спадкодавець ОСОБА_3 , його мати ОСОБА_4 та його батько ОСОБА_5 . Станом на 15.02.2016 позивачу стало відомо, що разом із боржником проживала лише його мати, а відомості про батька відсутні, хоча всі троє є власниками в рівних частках цього майна. Відповідачі зареєстровані за адресою предмета іпотеки з 26.10.2009. Таким чином, відповідачі, будучи зареєстровані з порушенням вимог законодавства, як неправомірно зареєстровані особи, підлягають виселенню зі зняттям з реєстрації місця проживання, що є предметом іпотеки, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи викладене, представник позивача просила звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNU0GK00000198 від 21.05.2007, а саме заборгованості за наданим кредитом в розмірі 57822,22 доларів США на квартиру загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах з визначенням ціни предмета іпотеки при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, виселити та зняти з реєстрації громадянок: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та/або проживає у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована та/або проживає у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючи з позовними вимогами, представник відповідача подав відзив, відповідно до якого зазначив, що ОСОБА_1 була законною дружиною померлого ОСОБА_3 та весь час була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею постійно проживала та проживає їх спільна донька ОСОБА_2 , яка є неповнолітнім спадкоємцем після померлого ОСОБА_3 , а відтак немає жодного способу заробити кошти для купівлі власного житлового приміщення. Цей факт виключає наявність у неповнолітньої дитини іншого законного приміщення для проживання. Зазначена квартира є єдиним можливим місцем проживання ОСОБА_1 та її неповнолітньої доньки ОСОБА_2 . Іншого житла у власності ніхто із них немає. Займана квартира за площею є значно меншою, ніж передбачені законодавством 140 кв.м., а в іпотеку вона передавалась як застава під надання споживчого кредиту в іноземній валюті. Крім того, банк грубо порушує права дитини, вимушуючи її до життя просто неба та кидаючи дитину на призволяще. Окрім цього, позивач знав про смерть ОСОБА_3 з моменту отримання свідоцтва про смерть, тобто з листопада 2015 року, однак з вимогою до спадкоємців звернувся лише у серпні 2020 року, тобто з пропуском установленого преклюзивного строку, втративши право вимоги до спадкоємців боржника за кредитним та іпотечним договорами № DNU0GK00000198 від 21.05.2007. Враховуючи викладене, представник відповідача просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача щодо звернення стягнення за кредитним та іпотечним договорами № DNU0GK00000198 від 21.05.2007 та відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з викладеними обставинами у відзиві стороною відповідача, представник позивача зазначила, що закон не обмежує права іпотекодержателя на звернення в суд за захистом своїх прав з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, як і не обмежує суд можливості задовольнити заявлені позовні вимоги про звернення стягнення. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитись від прийняття спадщини протягом встановленого законом строку. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти років до вісімнадцяти років може відмовитись від прийняття спадщини за згодою батьків, піклувальника і органу опіки та піклування. Таким чином, відповідач прийняв спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов`язання померлого позичальника. Спадкування обов`язків відбулось, так як відповідач не відмовився від спадщини у встановлені законодавством строки, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємців права на спадщину. Позивач дізнався про смерть ОСОБА_3 лише 18.05.2018, посилання представника відповідача про те, що позивач дізнався про смерть останнього у листопаді 2015 року є безпідставними та ґрунтуються виключно на його власних домислах. 18.05.2018 та 27.02.2020 повторно було направлено претензію кредитора до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоті Т.О. Позивач просив надати відомості про те, чи була заведена спадкова справа, які особи прийняли спадщину або відмовились від неї, тощо. Лише 17.03.2020 позивач отримав відповідь від нотаріуса про те, що після смерті позичальника була заведена спадкова справа. Тобто, вимога про погашення заборгованості була пред`явлена до спадкоємців через нотаріуса, а отже позивачем не пропущено строк пред`явлення кредиторських вимог до спадкоємців померлого. До відповідачів у порядку спадкування перейшли права та обов`язки спадкодавця за договором іпотеки.

Представником третьої особи було надано висновок органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації ДМР про недоцільність звернення стягнення кредитором спадкодавця, виселення та знаття з реєстрації неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, представник третьої особи просила розгляд справи проводити без її участі та просила при винесені рішення суду врахувати висновок та інтереси неповнолітньої дитини.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила задовольнити та зазначила, що оскільки перша претензія позивача була надана через нотаріуса, строки пред`явлення кредиторських вимог не пропущенні.

В судовому засіданні представник відповідача повністю заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що при розгляді даної справи слід враховувати інтереси неповнолітньої дитини. Крім того, позивач не міг не знати про те, що ОСОБА_3 помер, оскільки в 2015 році був судовий розгляд з тими самими учасниками справи, що і у даній справі. Просив суд засотувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

07.08.2020 представником позивача подано позовну заяву з додатками (т. 1 а.с. 1-36).

25.08.2020 у даній справі відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання на 24.09.2020 та витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоти Тетяни Олександрівни належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 42).

24.09.2020 судове засідання було відкладено на 22.10.2020 у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання (т. 1 а.с. 48).

22.10.2020 судове засідання було відкладено на 16.11.2020 у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання (т. 1 а.с. 54).

22.10.2020 від представника позивача до канцелярії суду надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника позивача (т. 1 а.с. 57-58).

11.11.2020 від представника позивача до канцелярії суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (т. 1 а.с. 59-62).

12.11.2020 ухвалою суду вищезазначену заяву було повернуто представнику позивача без розгляду (т. 1 а.с. 63).

16.11.2020 судове засідання було відкладено на 10.12.2020 у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання (т. 1 а.с. 66).

08.12.2020 до канцелярії суду надійшла заява від представника позивача про розгляд справи у відсутність представника позивача (т. 1 а.с. 72).

10.12.2020 судове засідання було відкладено на 23.12.2020 у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання (т. 1 а.с. 73).

17.12.2020 до канцелярії суду від приватного нотаріуса надійшла копія спадкової справи (т. 1 а.с. 77-105).

23.12.2020 судове засідання було відкладено на 25.01.2021 у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання (т. 1 а.с. 107).

У судові засідання призначені 24.09.2020, 22.10.2020, 16.11.2020, 10.12.2020, 23.12.2020 та 25.01.2021 відповідач, яка повідомлялась про дату та час судового засідання, не з`явилась, в зв`язку із чим, за наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

25.01.2021 судом закінчено підготовчі дії, закрито підготовче провадження, проведено розгляд справи по суті під час якого досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

25.01.2021 судом складено вступну та резолютивну частини заочного рішення (т. 1 а.с. 113-114).

03.02.2021 судом складено повний текст судового рішення від 25.01.2021 (т. 1 а.с. 115-121).

09.03.2021 представник позивача звернуся до суду із заявою про видачу рішення та виконавчих листів (т. 1 а.с. 127-128).

18.03.2021 представник позивача звернувся до суду із заявою про видачу виконавчого листа (т. 1 а.с. 129-131).

26.08.2021 представник відповідача, адвокат Малютін В.Г. ознайомився з матеріалами даної цивільної справи (т. 1 а.с. 132-134).

07.10.2021 на адресу суду від відповідача надійшла заява про перегляд заочного рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25.01.2021 з додатками (т. 1 а.с. 135-144).

11.10.2021 ухвалою судді заява відповідача про перегляд заочного рішення залишена без руху (т. 1 а.с. 146-147).

15.11.2021 від представника відповідача до канцелярії суду надійшла уточнена заява про перегляд заочного рішення з додатками та заява про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення (т. 1 а.с. 150-163).

16.11.2021 поновлено відповідачу пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та розгляд заяви призначено на 26.11.2021 (т. 1 а.с. 164).

26.11.2021 представник позивача ознайомилась з матеріалами даної цивільної справи (т. 1 а.с. 168).

26.11.2021 заяву відповідача про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25.01.2021 скасовано та призначено розгляд справи на 28.12.2021 (т. 1 а.с. 172-176).

17.12.2021 від представника відповідача до канцелярії суду надійшла заява про застосування строку позовної давності та відзив на позовну заяву з додатками (т. 1 а.с. 184-202).

28.12.2021 від представника позивача на електронну адресу суду надійшла заява про відкладення судового засідання (т. 1 а.с. 205-207).

28.12.2021 від представника позивача до канцелярії суду надійшла заява про долучення письмових доказів та відповідь на заяву (т. 1 а.с. 208-218).

28.12.2021 від представника третьої особи до канцелярії суду надійшла заява, відповідно до якої остання просила розгляд справи проводити без її участі та при прийнятті рішення врахувати інтереси дитини (т. 1 а.с. 219).

28.12.2021 до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про зміну підстав та предмету позову з додатками (т. 2 а.с. 1-62).

28.12.2021 відкладено судове засідання на 21.01.2022 (т. 2 а.с. 63).

30.12.2021 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на заяву (т. 2 а.с. 66-99).

21.01.2022 заслухано виступи представників позивача та відповідача із вступними словами, відповіді на запитання та оголошено перерву до 08.02.2022 (т. 2 а.с. 100-103).

21.01.2022 зобов`язано підготувати та надати до суду до 08.02.2022 письмовий висновок Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації ДМР щодо розв`язання спору у даній цивільній справі, відносно неповнолітньої ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 105-106).

08.02.2022 від представника відповідача до канцелярії суду надійшла заява про відкладення судового засідання (т. 2 а.с. 108).

08.02.2022 представник позивача ознайомилась з матеріалами даної справи (т. 2 а.с. 109).

08.02.2022 від представника третьої особи до суду надійшла заява про проведення судового засідання без її участі та зазначено, що засідання комісії Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації ДМР з питання виконання ухвали суду від 21.01.2022 відбудиться 10.02.2022 (т. 2 а.с. 110).

08.02.2022 відкладено судове засідання на 23.02.2022 у зв`язку з ненаданням до суду висновку третьою особою (т. 2 а.с. 112).

22.02.2022 від представника третьої особи до суду надійшла заява відповідно до якої, остання просить провести судове засідання без її участі та зазначила, що висновок Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації ДМР буде надано до суду найближчим часом (т. 2 а.с. 114-115).

22.02.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (т. 2 а.с. 116-121).

23.02.2022 судове засідання відкладено у зв`язку з ненаданням третьою особою висновку (т. 2 а.с. 122).

12.03.2022 від представника позивача до суду надійшла заява про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції (т. 2 а.с. 124-125).

15.03.2022 від представника третьої особи до суду надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (т. 2 а.с. 129-133).

16.03.2022 досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано виступ представника відповідача у судових дебатах (т. 2 а.с. 134-135).

16.03.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду (т. 2 а.с. 137).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

03.11.2004 на підставі свідоцтва про право власності б/н від 23.09.2004 за ОСОБА_1 зареєстровано 1/5 частки приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 (т. 2 а.с. 21).

28.10.2006 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб виданого повторно 08.11.2007 Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 492, серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 89, 156, 195).

Відповідно до копії свідоцтва про народження виданого повторно 08.11.2007, серії НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_2 , батьками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 82, 157, 196).

Судом встановлено, що між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір відповідно до якого позичальник отримав кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 21.05.2007 по 21.05.2037 включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 45000,00 доларів США на наступні цілі: купівля квартири за адресою: АДРЕСА_5 , а також у розмірі 14625,00 доларів США на сплату страхових платежів, що підтверджується копією кредитного договору № DNU0GK00000198 від 21 травня 2007 року.

Відповідно до п. 7.3. кредитного договору, забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека квартири: трьохкімнатна квартира, за адресою: АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 21-22, т. 2 а.с. 37-38).

Також, між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким останній передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну квартиру загальною площею 67,5 кв.м., житлова площа 40,2 кв.м., яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 21.05.2007, що підтверджується копією іпотечного договору № DNU0GK00000198 від 21 травня 2007 року.

Відповідно до п. 16.7. іпотечного договору, іпотекодержатель має право з метою задоволення своїх вимог: звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконанні. Звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань за кредитним договором у випадках: відмови іпотекодавця в переоформленні договорів страхування, згідно кредитного договору; порушення іпотекодавцем зобов`язань, передбачених умовами кредитного договору, у тому числі при порушенні цільового використання коштів; порушення іпотекодавцем зобов`язань по іпотечному договору у тому числі при порушенні порядку заміни предмета іпотеки, надання іпотекодавцем предмета іпотеки у користування (аренда, найм и т.п.) іншій особі без письмової згоди іпотекодаржателя; встановлення невідповідності дійсності відомостей, які містяться в кредитному або іпотечному договорі, або інших документів, представлених іпотекодавцем під час отримання або обслуговування кредиту, перевірки стану предмету іпотеки; пред`явлення третім особам вимог до забезпечення й/або порушення іпотекодавцем зобов`язань по договорах, укладених з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором; надання іпотекодавцем предмета іпотеки іншій особі без письмової згоди банку.

В п. 16.9. іпотечного договору зазначено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно п. 16.7. цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи відсотки, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмету іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог.

Відповідно п.п. 18.13. звернення стягнення на предмет застави у випадках, передбачених п.п. 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору здійснюється відповідно чинного законодавства України та цього договору. Якщо банк у випадку порушення заставодавцем умов кредитного договору набуває права звернення стягнення на предмет застави, він може використати таке право у випадках: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10 %, або несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту, або іншого істотного порушення умов кредитного договору.

В п. 22 зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 16.7.1., 16.7.2, 16.9. цього договору, відповідно до розділу 5 Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. В разі продажу предмету іпотеки на публічних торгах іпотеко держатель відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснює реалізацію предмета іпотеки у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів № 1448 від 22 грудня 1997 року, якщо інше не передбачене законодавством на день реалізації предмету іпотеки. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі 50 % від його вартості згідно п. 11 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної в цьому пункті.

Згідно п. 33.4. іпотечного договору, вартість предмету іпотеки складає 328250,00 грн. (т. 1 а.с. 26-27, т. 2 а.с. 39-40).

Згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 12609471 від 21.05.2007 було внесено заборону на відчуження майна, переданого в іпотеку ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 28, т. 2 а.с. 41).

24.03.2011 винесено рішення Апеляційним судом Дніпропетровської області відповідно до якого ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_6 (т. 2 а.с. 118-119).

Згідно статуту АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» у новій редакції від 14.08.2019, Банк змінив своє найменування із ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» від 30 квітня 2009 року. Наказом Мінфіну від 21 травня 2018 року було змінено тип банку на приватне та його найменування на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (т. 1 а.с. 14-15, т. 2 а.с. 54-55).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 288978541 від 08.12.2021, 29.04.2021 на підставі постанови про опис та арешт майна боржника № 64964065, виданої 29.03.2021 приватним виконавцем Бурхан-Крутоуст Л.А., накладено арешт на майно ОСОБА_6 , а саме: квартиру АДРЕСА_6 .

25.08.2009 за ОСОБА_3 зареєстровано 1/1 частку на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу ВЕО № 802794 від 21.05.2007.

21.05.2007 накладено обтяження на вказану квартиру на підставі договору іпотеки DNU0GK00000198 від 21.05.2007 (т. 2 а.с. 14).

ОСОБА_3 з 10.12.1996 по 13.11.2015 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 та був власником квартири та незареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до довідки № 203 від 17.12.2014 та довідки № 08 від 03.02.2016 до складу сім`ї входять: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - дружина та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - дочка(т. 1 а.с. 34, 85, т. 2 а.с. 48).

10.09.2015 винесено рішення Апеляційним судом Дніпропетровської області відповідно до якого відмовлено ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 , яка діяла у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 про виселення з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 120-121).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть виданого повторно 12.11.2015 відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 7317, серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с.29, 84, 101, т. 2 а.с. 25, а.с. 43).

В той же час, свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 було видано 26.09.2015 відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровським міським управлінням юстиції, актовий запис № 7318, серії НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 160, 199).

14.04.2016 ОСОБА_6 звернулась з заявою від свого імені та заявою від імені та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоти Т.О. в яких просила видати на її ім`я та на ім`я своєї доньки свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, а саме: частку квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_7 ; квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 79, 88).

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_4 - мати ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_5 (т. 1 а.с. 93).

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красотою Т.О. від 27.03.2017 заявнику ОСОБА_6 було відмовлено у вчинені нотаріальної дії, а саме видачі на її ім`я свідоцтв про право на спадщину за законом, у зв`язку з тим, що ОСОБА_6 не було надано доказів фактичного прийняття нею спадщини та вона не подала у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини заяву за місцем її відкриття, тобто у спадкоємця відсутній факт прийняття спадщини (т. 1 а.с. 92).

Згідно відповіді КП «ДМБТІ» ДОР № 3882 від 29.03.2017 на запит нотаріуса, квартира за адресою: АДРЕСА_1 в цілому на праві власності належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 21.05.2007; квартира за адресою: АДРЕСА_3 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 90).

Згідно копії свідоцтва про зміну імені від 24.02.2018, ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 161, 200).

Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 1217-1612729-2018, сформованого 11.05.2018, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 159, 198).

27.02.2020 позивачем було подано претензію кредитора до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоті Тетяні Олександрівні вих. № 70521DNU0L912 від 14.02.2020, що підтверджується копією цієї претензії та копією поштових відправлень (т. 1 а.с.30-31, 100-102, т. 2 а.с. 44-45).

18.03.2020 позивач отримав відповідь, згідно якої нотаріус зазначив, що спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 заведена, кредитна претензія долучена до матеріалів спадкової справи (т. 1 а.с. 32-33, т. 2 а.с. 46).

Заборгованість відповідача за кредитним договором № DNU0GK00000198 від 21.05.2007 складає 158664,25 доларів США, у тому числі 57822,22 доларів США - заборгованість за наданим кредитом (тіло кредиту), що підтверджується копією розрахунку заборгованості за договором № DNU0GK00000198 від 21.05.2007 та копією виписки (а.с. 17-20, 23-25, т. 2 а.с. 29-32, 34-36).

Згідно довідки № 3316 від 02.08.2021 про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 26.10.2009 по теперішній час (т. 1 а.с. 158, 197).

Відповідно до висновку № 7/11-89 від 01.03.2022 органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації ДМР про недоцільність звернення стягнення кредитором спадкодавця, виселення та зняття з реєстрації неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначено, що враховуючи, що неповнолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 26.10.2009 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , заяви про зняття її з реєстрації не надавала, прийняла спадщину після померлого батька, члени комісії з питань захисту прав дитини, одноголосно вирішили доцільним відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (т. 2 а.с. 130-132).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання, відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (перше речення частини першої); звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, із наведених законодавчих положень вбачається, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підстави припинення іпотеки визначено статтею 17 Закону України «Про іпотеку». Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Таким чином, відсутні такі підстави для припинення іпотеки, як смерть боржника за кредитним договором, враховуючи те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 було укладено з позивачем кредитний договір № DNU0GK00000198 від 21.05.2007 та іпотечний договір № DNU0GK00000198 від 21.05.2007 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та з позовної заяви вбачається, що на час його смерті у останнього існувала заборгованість за кредитним договором.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1231 ЦК України).

Згідно ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого та нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

Ч. 2 ст. 1220 ЦК України вбачається, що часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Судом було встановлено, що до першої черги права на спадкування після смерті ОСОБА_3 входять відповідачі ОСОБА_2 (неповнолітня донька) та ОСОБА_1 (дружина) та входила його мати ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ст. 7, п. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов`язань переходять обов`язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

Судом встановлено, що відповідачі є спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 та до них перейшли всі права, обов`язки та зобов`язання, які входять до спадщини. Стороною відповідача не заперечується даний факт.

Так, ОСОБА_1 , яка була законною дружиною померлого ОСОБА_3 та їх неповнолітня донька ОСОБА_2 є спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 . Даний факт ними не заперечується, тобто до них після смерті спадкодавця перейшли всі права, обов`язки та зобов`язання, які входять до складу спадщини.

ОСОБА_1 та її неповнолітня донька ОСОБА_2 весь час були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Дана квартира є єдиним можливим місцем їх мешкання, іншого житла у власності вони не мають.

Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.

Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Сплив таких строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.

Відповідно до положень ч.ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Подібні висновки були зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 26.09.2015 відповідачу ОСОБА_1 , як дружині та особі, яка займалась похованням чоловіка було видано відповідне свідоцтво про смерть, копію якого нею було надано приватному нотаріусу.

В той же час, при зверненні до суду з даною позовною заявою, позивачем було долучено копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , яке було видано повторно 12.11.2015. Тобто, позивач знав про смерть ОСОБА_3 з моменту отримання свідоцтва про смерть ще з 12.11.2015.

Дана обставина знайшла своє підтвердження, оскільки представником позивача було завірено копію свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_3 , виданого повторно 12.11.2015 з відміткою «Згідно з оригіналом».

Суд критично ставиться до тверджень представника позивача щодо того, що позивачу не були відомі відомості щодо осіб, які прийняли спадщину, оскільки відповідно до рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.09.2015 позивач вже звертався до ОСОБА_6 , яка діяла у власних інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 з позовною заявою щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, позивач звернувся з вимогою до спадкоємців боржника у серпні 2020 року, тобто з пропуском установленого ст. 1281 ЦК України преклюзивного строку, втративши право вимоги до спадкоємців боржника за кредитним та іпотечним договорами № DNU0GK00000198 від 21.05.2007.

Крім того, стороною позивача не було доведено жодним достатнім та допустимими доказом поважності причини пропущення цього строку, а тому суд погоджується з аргументами сторони відповідача щодо втрати позивачем права вимоги до спадкоємців.

Також, суд вважає необхідним звернути увагу на те, що твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 та її неповнолітня донька ОСОБА_2 були зареєстровані починаючи з 26.10.2009 з порушенням вимог законодавства, як неправомірно зареєстровані особи не обґрунтовані та не відповідають дійсності, оскільки рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.03.2011 по справі № 22ц-4352/11 та рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.09.2015 по справі № 206/2564/15-ц було неодноразово відмовлено в позовних вимогах ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , яка діяла у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, зняття з реєстраційного обліку.

Згідно п. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо твердження представника позивача, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем з виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки, суд вважає необхідним зазначити наступне.

На момент звернення з позовною заявою діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реструктуризації зобов`язань за кредитами в іноземній валюті та адаптації процедур неплатоспроможності фізичних осіб» № 1382-IX, прийнятого 16.09.2020, він втратив чинність через двадцять місяців з дня введення в дію Кодексу з процедур банкротства.

Оскільки Кодекс з процедур банкрутства введено в дію 21.10.2019, мораторій на стягнення майна за валютними кредитами припинився 21.06.2021. В той же час, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1382-IX, прийнятого 13.04.2021, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», із змінами, внесеними Законом України від 16.09.2020 № 895-IX, втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Твердження представника позивача щодо того, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність на підставі Кодексу № 2597-VIII від 18.10.2018, не відповідає даним обставинам, оскільки враховуючи положення ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Так, відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, що є предметом застави, згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки, згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно вистпуає як забезпечення виконання зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання боржника та/або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Так, судом встановлено, що нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 є єдиним можливим місцем проживання ОСОБА_1 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_2 .

Враховуючи, що займана квартира за площею значно менша, ніж передбачена законодавством - 140 кв.м. (загальна площа квартири - 67,50 кв.м.), а в іпотеку вона передавалась як застава під надання споживчого кредиту в іноземній валюті, неможливо звернути стягнення на вказану квартиру та виселити проживаючих в ній громадян без надання іншого житла.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на нерухоме майно (нерухомість), оформлене в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за договорами, укладеними після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», або за договорами, до яких після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов`язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Крім того, відповідно до положень ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до положень ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання дитини є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Відповідно до ст. 6 СК України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

До того ж, відповідно до Конвенції про права дитини, держава зобов`язала забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Вважливим також є те, що відповідно до положень ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд враховує наданий органом опіки та піклування Лівобережної адміністрації ДМР висновок щодо того, що неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 26.10.2009 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , заяви про її зняття з реєстрації не надавала, прийняла спадщину після померлого батька ОСОБА_3 , враховуючи положення чинного законодавства, яке захищає інтереси дитини та враховуючи, що неповнолітня ОСОБА_2 не має жодного способу заробити грошові кошти для купівлі житлового приміщення, а тому члени комісії з питань захисту прав дитини вважають доцільним відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Окремо суд звертає увагу, що зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14.05.2020 у справі № 336/1773/17.

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Водночас, відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; визнання особи безвісно відсутньою; оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.

За таких обставин, заявлена у цій справі вимога про зняття з реєстраційного обліку місця проживання відповідача та її дитини у вказаній квартирі не може бути задоволена у розумінні статті 16 ЦК України, оскільки поняття «зняття з реєстрації» нерозривно пов`язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 11, 14, 15, 29, 267, 316, 317, 319, 328, 509, 525, 526, 575, 598, 608, 610, 615, 626, 627, 628, 1216, 1218, 1219, 1220, 12331, 1261, 1268, 1270, 1273, 1281, 1282 ЦК України, ст.ст. 1, 12, 17, 23, 33 Закону України «Про іпотеку», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 6, 19 СК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 29, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNU0GK00000198 від 21.05.2007, а саме заборгованості за наданим кредитом в розмірі 57822,22 доларів США на квартиру загальною площею 67,5 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах з визначенням ціни предмета іпотеки при примусовому виконанні рішення суду на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, виселення та зняття з реєстрації громадянок: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та/або проживає у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована та/або проживає у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення буде складено 25.03.2022.

Головуючий суддя: К.С. Маштак