Постановление суда № 103550249, 25.01.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/13085/14-ц

Провадження № 4-с/761/61/2022

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Яницькій О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан Інни Леонідівни, боржник: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання бездіяльності незаконною; зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2021р. заявник ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаною скаргою, в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан Інни Леонідівни у виконавчому провадженні №65749438;

- зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні №65749438, спрямовані на примусове виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2021р. у справі №761/13085/14-ц за виконавчим листом від 04 червня 2021р. про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2800,00 грн.

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що на виконанні в Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з 10 червня 2021р. і дотепер перебуває виконавче провадження №65749438 за виконавчим листом від 04 червня 2021р. на примусове виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2021р. у справі №761/13085/14-ц про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2800,0 грн.

Постановою від 10 червня 2021р. державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. відкрито виконавче провадження №65749438; копії постанови направлено сторонам; зобов`язано Боржника подати декларацію про доходи та майно; попереджено Боржника про відповідальність за неподання декларації; стягнуто з Боржника виконавчий збір у розмірі 280,0 грн, а також витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 195,30 грн. Проте в подальшому, після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем не було вчинено необхідних та достатніх виконавчих дій у виконавчому провадженні №65749438.

Станом на час подання скарги вказане судове рішення залишається невиконаним.

Учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, поважності причин неявки суду не повідомили, - що не перешкоджає розгляду справи відповідно до приписів ч. 2 ст. 450 ЦПК України.

Розглянувши наявні у справі матеріали, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення скарги по суті, суд приходить до висновку про задоволення скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2021р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 травня 2021р. в цивільній справі №761/13085/14-ц, стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 2800,0 грн судових витрат. Виконавчий лист від 04 червня 2021 р. на примусове виконання вказаного судового рішення, виданий Шевченківським районним судом міста Києва, пред`явлено стягувачем до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Постановою від 10 червня 2021р. державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. відкрито відповідне виконавче провадження №65749438, копії вказаної постанови направлено сторонам, зобов`язано Боржника подати декларацію про доходи та майно, попереджено Боржника про відповідальність за неподання декларації, стягнуто з Боржника виконавчий збір у розмірі 280,00 грн, а також витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 195,30 грн.

Проте в подальшому державним виконавцем необхідні виконавчі дії не вчинялися.

Судом встановлено, що відповідно до даних реєстру Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), як на час подання скарги, так і на час розгляду та вирішення справи, - єдиною виконавчою дією, вчиненою виконавцем у виконавчому провадженні №65749438, було і залишається відкриття виконавчого провадження шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 10 червня 2021р., а отже з моменту відкриття виконавчого провадження №65749438 державним виконавцем Красноштан І.Л. у цьому виконавчому провадженні не вчинено жодних виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення у справі №761/13085/14-ц та відповідного виконавчого листа від 04 червня 2021р. про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 2800 грн судових витрат.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з п. 9) ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України, беручи до уваги ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ч.ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019р. № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007р.).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004р. № 15-рп/2004).

Відповідно до ст.ст. 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997р.).

У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 20 січня 2021р. в цивільній справі №619/562/18 про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, - є повне виконання рішення.

Згідно з ч. 2 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, про задоволення скарги.

Відповідно до ст. 452 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

На підставі ст. 141 ЦПК України, з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь стягувача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 2 000,0 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 18 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 18, 447-453 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан Інни Леонідівни, боржник: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності незаконною; зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан Інни Леонідівни у виконавчому провадженні №65749438.

Зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 65749438, спрямовані на примусове виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2021р. у справі №761/13085/14-ц за виконавчим листом від 04 червня 2021р. про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2800,00 грн.

Зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити Суд та Стягувача про виконання вказаної ухвали.

Стягнути з Шевченківського відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 34967593, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 110) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати на правову допомогу у розмірі 2000,0 /дві тисячі/ грн.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею

Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: