Решение № 103500372, 21.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/23264/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними дії, визнання протиправною та скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про:

- визнання протиправними дії відповідача по нарахуванню позивачу боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування за період з 01.03.2017 року по 30.06.2020 року включно;

- визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11612-51 від 11.10.2021 року зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині суми 29 961,22 грн.;

- зобов`язання відповідача відкоригувати інтегровану картку платника податків, здійснити перерахунок та скасувати заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, нараховану на ім`я позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона вважає оскаржувану вимогу Головного управління ДПС в Одеській області в частині періоду з 01.03.2017 року по 30.06.2020 року незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивач була найманим працівником і єдиний внесок за неї, як за застраховану особу, в розмірі не менше мінімального, регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у зв`язку із чим ОСОБА_1 вважає, що у неї був відсутній обов`язок самостійно сплачувати ЄСВ за спірний період.

04.01.2022 року через канцелярію суду від Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що з 01.01.2017 року набув чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон України №2464-VI). Так незважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску, визначений у статті 4 Закону №2464-VI, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від господарської діяльності.

Ухвалою суду від 21.12.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця з 25.09.2015 року, про що зроблено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 припинено з 10.11.2021 року.

Також судом на підставі копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 01.11.2021 року встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 20.03.2017 року по 01.06.2020 року працювала на підприємстві «Альфамед» у формі малого приватного підприємства.

Відповідно до відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування за період з березня 2017 року по червень 2020 року підприємство «Альфамед» у формі малого приватного підприємства сплачувало за ОСОБА_1 єдиний внесок як за застраховану особу, в розмірі не менше мінімального.

Водночас судом встановлено, що Головним управлінням ДПС в Одеській області відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, було сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11612-51 від 37759, 34 грн., в якій зазначено про наявність у позивача станом на 31.01.2021 року боргу зі сплати єдиного внеску на загальну суму 37759, 34 грн.

Судом встановлено, що загальну суму єдиного внеску позивачу контролюючим органом було нараховано в інтегрованій картці платника єдиного внеску у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік - 2019 року та за 11 місяців 2020 року, а саме:

- за 2017 рік (по строку 09.02.2018 року) - 8447,87 грн. (мінімальна заробітна плата - 3200 грн. х 22% = 704,00 грн. х 12 місяців переплата у розмірі 0, 13 грн.);

- за І-ІV квартали 2018 року - 9828,72 гри. (мінімальна заробітна плата - 3723 грн. х 22% = 819,06 грн. х 3 місяці = 2457,18 грн. за кожний квартал);

за І-ІV квартали 2019 рік 10 780,61 грн. (мінімальна заробітна плата - 4173 грн. х 22% = 918,06 грн. х 3 місяці = 2754, 18 грн. за кожний квартал);

- за 2020 рік 9 595,30 грн., що складається з:

І квартал 2020 року (січень та лютий 2020 року) 2 078,12 грн. (мінімальна заробітна плата 4 723,00 грн. * 22% * 2 місяці);

ІІ квартал 2020 року (червень 2020 року) 1 039,06 грн. (мінімальна заробітна плата 4723,00 грн. * 22% * 1 місяць);

ІІІ квартал 2020 року на загальну суму 3 178,12 грн.: липень, серпень 2020 року - 2078,12 грн. (мінімальна заробітна плата 4 723,00 грн. * 22% * 2 місяці) та вересень - 1100,00 грн. (мінімальна заробітна плата 5000,00 грн. * 22% * 1 місяць);

ІV квартал 2020 року (жовтень листопад 2020 року) - 2200,00 грн. (мінімальна заробітна плата 5000,00 грн. * 22% * 2 місяці).

Судом взято до уваги, що згідно з п. 9-10 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 року за себе. При цьому положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовуються.

Такі особи можуть прийняти рішення про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску за періоди з 1 по 31 березня та з 1 по 30 квітня 2020 року в розмірах та порядку, визначених цим Законом. У такому разі інформація про сплачені суми зазначається у звітності про нарахування єдиного внеску за звітний період, визначений для таких осіб цим Законом.

Не погоджуючись із вищенаведеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та вважаючи її протиправною і необґрунтованою, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом у справі №420/23264/21.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року (далі - Інструкція №449).

Статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зазначено, що виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Статтею 12 зазначеного Закону в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 року №406-VII до завдань центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, віднесено забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує збір та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску; встановлює форми, строки і порядок прийняття та обробки звітності, зокрема в електронній формі, від платників щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування; здійснює інші функції, передбачені законодавством.

За змістом ст. 13 Закону №2464-VI з метою виконання зазначених завдань та функцій органам доходів і зборів були надані повноваження, в тому числі: проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб-підприємців, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки; застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску; здійснювати інші функції, передбачені законодавством.

Крім того, в ст. 14 Закону №2464-VI встановлені обов`язки органів доходів і зборів, серед яких є обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

З наведеними нормами Закону №2464-VI кореспондуються п.п. 41.1 і 41.2 ст. 41 Податкового кодексу України, за змістом яких органи доходів і зборів (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, та його територіальні органи) забезпечують формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Одночасно органи доходів і зборів (як контролюючі органи) є органами стягнення, уповноваженими здійснювати заходи щодо забезпечення погашення недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, визначених цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Законом України від 06.12.2016 року №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до Закону України №2464-VІ, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Так, відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Водночас системний аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02 квітня 2020 року (справа №620/2449/19), від 03 квітня 2020 року (справа №140/642/19).

Згідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами, як джерела права.

Як встановлено судом позивач у період з березня 2017 року по червень 2020 року працювала на підприємстві «Альфамед» у формі малого приватного підприємства, тобто була найманим працівником.

У вказаний період вказаним підприємством здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за позивача, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу».

Доказів отримання позивачем у цей період інших доходів, зокрема від провадження господарської діяльності як ФОП відповідачем до суду не надано та про наявність таких доходів не зазначено.

При цьому факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі, не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Так, як вже було встановлено судом вище, загальну суму єдиного внеску у розмірі 37759,34 грн. позивачу контролюючим органом нараховано в інтегрованій картці платника єдиного внеску за 2017 рік - 2019 роки та за 11 місяців 2020 року.

На підставі вищевикладеного, враховуючи що за період з березня 2017 року по червень 2020 року підприємство «Альфамед» у формі малого приватного підприємства сплачувало за ОСОБА_1 єдиний внесок як за застраховану особу, в розмірі не менше мінімального, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11612-51 від 11.10.2021 року на суму 30973, 22 грн.

Разом з тим, враховуючи наявність у позивача обов`язку нараховувати та сплачувати самостійно єдиний соціальний внесок за період січень-лютий 2017 року, та липень-листопад 2020 року, суд вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11612-51 від 11.10.2021 року у розмірі 6786, 12 грн. (січень та лютий 2017 року 1408, 00 грн., липень-листопад 2020 року 5378, 12 грн.) є правомірною, винесеною на підставі та у спосіб, встановлений законом, а отже скасуванню не підлягає.

При цьому суд зауважує, що наведенні позивачем у позові розрахунки податкового боргу, який вона вважає протиправним, а саме в частині суми 29961, 22 грн. є помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зокрема включає в себе суми за грудень 2020 року та січень 2021 року, тоді як позивач у листопаді 2020 року вже припинила свою діяльність як ФОП та податковим органом за зазначений період податкова заборгованість не нараховувалась.

Разом з тим позовні вимоги позивача про визнання незаконними дій відповідача по нарахуванню боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування за період з 01.03.2017 року по 30.06.2020 року включно задоволенню не підлягають, оскільки належним та достатнім способом захисту прав та інтересів позивача при вирішенні адміністративної справи №420/23264/21 буде визнання протиправним та скасування саме спірного рішення суб`єкта владних повноважень.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача відкоригувати інтегровану картку платника податків, здійснити перерахунок та скасувати заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, нараховану на ім`я позивача, суд зазначає наступне.

Підпунктом 19-1.1.10 пункту 19-1.1 статті 19 Податкового кодексу встановлено, що контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема, забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів.

Наказом Міністерства фінансів України №5 від 12 січня 2021 року (набрав чинності з 05.04.2021 року), затверджений Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок), який визначає правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Згідно п.2 розділу І Порядку інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю.

Згідно з п.4-5 розділу І Порядку відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

Моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми інформаційної системи забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, що здійснює облік платежів.

Оскільки облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника, то матеріально-правовий інтерес платника податків полягає в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах №816/2042/16 від 13.02.2018, від 10 квітня 2020 року по справі №813/1760/18 та від 01 липня 2020 року по справі №640/8980/19.

Протиправне відображення грошових зобов`язань в інтегрованій картці платника без належних правових підстав очевидно вказує на порушення прав платника податків та необхідність проведення коригування даних інтегрованої картки платника в цілях поновлення порушених прав.

На підставі вищезазначеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині адміністративного позову підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління ДПС в Одеській області відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки - заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 30973, 22 грн.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано квитанцію №35 від 15.12.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 908,00 грн.

Таким чином з урахування часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору сплаченого позивачем з Головного управління ДПС в Одеській області.

Керуючись статтями 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-11612-51 від 11.10.2021 року на суму 30973, 22 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки - заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 30973, 22 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. згідно квитанції №35 від 15.12.2021 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_2 ).

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул.Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).

СуддяІванов Е.А.