Решение № 103425971, 14.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/24746/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Заступника директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Плохути Бориса Валерійовича (вул. Погранична, 9, м. Миколаїв, 54020), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (вул. Погранична, 9, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 42341034) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Заступника директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність заступника директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Плохути Бориса Валерійовича по відмові у наданні постанови про закриття кримінального провадження №42020160000000951, згідно запиту на інформацію ОСОБА_1 від 29 листопада 2021 року;

зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві надати ОСОБА_1 копію постанови про закриття кримінального провадження №42020160000000951.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 листопада 2021 року він звернувся із запитом на інформацію до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, у якому просив надати копію постанови про закриття кримінального провадження № 42020160000000951 як заявнику.

Позивач вказує, що 03.12.2021 за №T-4105/зпі/16-03-16/21 отримана відмова у задоволенні запиту, підписана заступником директора Борисом Плохутою.

Відмова аргументована наслідком розгляду зазначеного запиту, згідно з вимогами Закону України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон №2939-VI).

Відповідачем було зазначено, що із змісту запиту вбачається надання копії постанови про закриття кримінального провадження № 42020160000000951.

Позивач зазначає, що відповідач роз`яснив, що відповідно до ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, а при цьому, ч. 6 ст. 284 КПК України передбачено, що копія постанови слідчого, дізнавача, про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору.

Відповідачем встановлено, що за результатом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020160000000951 від 23.12.2021 за ч. 1 ст. 328 КК України 30.08.2021 прийнято рішення на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, а згідно з вимогами ч. 6 ст. 284 КПК України про прийняте рішення повідомлено зацікавлених осіб.

Позивач вважає, що у даному випадку зацікавлених осіб двоє: заявник та прокурор, а от стосовно повідомлення зацікавлених осіб, на думку позивача, відповідач трохи перебільшує (надає зовсім неправдиві відомості).

З листа Одеської обласної прокуратури №27-1439 вих-21 від 22.09.2021 слідує, що у період з 28.08.2021 по 22.09.2021 супровідний лист та постанова про закриття кримінального провадження № 42020160000000951 від 23.12.2021 до Одеської обласної прокуратури не надходили та у системі IС "СЕД" не обліковані.

Позивач вважає, що ніяким доказами відповідач не підтвердить не те, що отримання, а і направлення позивачу копії постанови про закриття кримінального провадження.

Також позивач зазначає, що він у кримінальному провадженні № 42020160000000951 значиться заявником, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а отже, особою, яка має право на отримання копії постанови про закриття кримінального провадженні в порядку абзацу першого частини шостої статті 284 КПК України.

Відмова у наданні постанови про закриття кримінального провадження, вчинена відповідачем, як зазначає позивач, є порушенням права позивача на безумовне отримання інформації, надання якої передбачено законом, у зв`язку із чим звернувся до суду.

Ухвалою суду від 13.12.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

30.12.2021 до суду від представника відповідача - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

На адресу ТУ ДБР у м. Миколаєві (вх. Т-4105/ЗПІ від 29.11.2021) надійшов запит на інформацію від 29.11.2021 ОСОБА_1 про надання копії постанови про закриття кримінального провадження №42020160000000951 як заявнику та викривачу.

Відповідач зазначає, що за результатами розгляду вказаного запиту на публічну інформацію, ТУ ДБР у М. Миколаєві запитувачу надано відповідь від 03.12.2021 за вих.№Т-4105/ЗПІ/16-03 16/21, якою роз`яснено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, а отже отримання процесуальних документів здійснюється відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідач вважає, що вказаний запит не може бути розглянутий в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації», а ОСОБА_1 , як заявник у кримінальному провадженні, має право отримати запитувану інформацію лише у порядку та межах визначених КПК України.

Відповідач вважає помилковим твердження позивача, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з огляду на те, що предметом позову у цій справі є оскарження бездіяльності відповідача щодо ненадання постанови про закриття кримінального провадження №42020160000000951, у якій позивач є заявником, а також зобов`язання відповідача надати позивачу копію такої постанови.

Тобто, на думку відповідача, у межах спірних правовідносин сторони діють учасники як кримінального провадження, права і обов`язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

Отже, як зазначає відповідач, правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення, отримання відомостей, документів у кримінальному провадженні за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.

30.12.2021 року від представника відповідача - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.02.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Провадження по справі відкрито 13.12.2021 року, у зв`язку з чим 11.02.2022 року був останнім днем для розгляду справи.

Зважаючи на перебування головуючого судді у відпустці в період з 01.02.2022 по 11.02.2022 включно, справа розглядається 14.02.2022 року - у перший робочий день після виходу судді з відпустки, який є останнім днем строку, визначеного ст. 258 КАС України для розгляду справи, з урахуванням приписів ч.1 та ч.6 ст.120 КАС України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

29 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві із запитом на інформацію, в якому просив надати на адресу електронної пошти та на домашню адресу копію постанови про закриття кримінального провадження № 42020160000000951 як заявнику та викривачу(а.с.6).

03 грудня 2021 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві було надано відповідь №Т-4105/ЗПІ/16-03-16/21 в якій зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. При цьому, ч. 6 ст. 284 КПК України передбачено, що копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Встановлено, що за результатом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020160000000951 від 23.12.2020 за ч. 1 ст. 328 КК України, 30.08.2021 прийнято рішення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Згідно з вимогами ч. 6 ст. 284 КПК України про прийняте рішення у зазначеному кримінальному провадженнi повідомлено зацікавлених осіб. Роз`яснено, що закриття кримінального провадження є процесуальною дією, порядок вчинення якої унормований положеннями кримінального процесуального законодавства i не може розглядатися як владна управлінська функція. ТУ ДБР у м. Миколаєві у цих правовідносинах не є стороною кримінального провадження у розумінні КПК України, що унеможливлює розгляд запиту позивача відповідно до Закону № 2939-VI. Таким чином, для отримання постанови про закриття кримінального провадження, позивачу необхідно звернутись з відповідним клопотанням в порядку, передбаченому КПК України (а.с.7-8).

Крім того, судом встановлено, що за результатом звернення ОСОБА_1 (№49379-21 від 16.09.2021 року), Одеською обласною прокуратурою було надано відповідь від 22.09.2021 року №27-1439 вих-21 від 22.09.2021 року в якій зазначено, що відповідно до інформації наданої відділом документального забезпечення Одеської обласної прокуратури повідомлено, що за даними інформаційної системи «Система електронного документообігу органів прокуратури України» (далі - ІС «СЕД»), супровідний лист та постанова про закриття кримінального провадження № 42020160000000951 від 23.12.2020 з ТУ ДБР у м. Миколаєві до Одеської обласної прокуратури не надходили та в системі ІС «СЕД» не обліковані. Крім того, інформовано, що журнал реєстрації вхідної кореспонденції ведеться в електронному виді шляхом заповнення даних реєстраційно-моніторингової картки в ІС «СЕД». Водночас, з урахуванням наданих позивачем даних, виокремити більш повну інформацію із облікової бази даних органів прокуратури - ІС «СЕД», не надається можливим.

Позивач вважаючи, що йому протиправно відмовили у наданні постанови про закриття кримінального провадження №42020160000000951 згідно його запиту на інформацію, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право на отримання, зберігання та поширення інформації. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес регулюються Законом України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI).

Статтею 1 цього Закону визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно із ст.12 Закону, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною 1 та 2 статті 2 Закону України від 13.01.2011 року № 2939-VI визначено, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

З правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що публічною інформацією є наявна відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI).

Статтею 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено шляхи доступу до інформації, а саме: систематичне та оперативне оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до частини 4 статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Як уже зазначено, частиною 1 статті 13 Закону №2939-VI визначено перелік розпорядників публічної інформації, якими, зокрема, є суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Положеннями пункту 6 частини 1 статті 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з положеннями статті 16 Закону №2939-VI, розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Згідно частин 1-2 статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

З аналізу наведених норм закону вбачається, що публічна інформація, крім встановлених законом випадків, є відкритою, а доступ до неї може забезпечуватися шляхом надання розпорядником інформації, до яких належать і суб`єкти владних повноважень, у встановлені законом строки інформації за відповідними запитами, зокрема, фізичних осіб. Перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію є вичерпним.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона повинна бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

Зазначеним Законом не передбачено надання роз`яснень з будь-яких питань та надання правової оцінки певним фактам.

Статтею 2 цього Закону визначено, що його дія не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також, на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладеними в постанові від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», процесуальні закони (Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України) регламентують спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження.

Відтак, положення Закону «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на доступ учасників кримінального провадження до отримання інформації або документів, створених у ході здійснення досудового розслідування.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України Про Державне бюро розслідувань, Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 КПК України заявник має право:

1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

1-1) отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань;

2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;

3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

Відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до ст. 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.

Також, ч. 6 ст. 284 КПК України передбачено, що копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити.

Отже, суд вважає що КПК України є спеціальним законом, який регулює як порядок надіслання постанови слідчого про закриття кримінального провадження, так і можливість оскарження бездіяльності слідчого.

З урахуванням вищевикладеного, розглянувши справу в межах позовних вимог, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що з огляду на те, що саме КПК України регулюються питання надіслання постанови про закриття кримінального провадження, а також оскарження бездіяльності директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Плохути Бориса Валерійовича по відмові у наданні постанови про закриття кримінального провадження №42020160000000951, згідно запиту на інформацію ОСОБА_1 від 29 листопада 2021 року в порядку Закону України Про доступ до публічної інформації не можуть вважатися протиправними, а відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими.

В свою чергу, бездіяльність слідчого щодо не надіслання постанови про закриття кримінального провадження не може бути предметом судового розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Вимога позивача про зобов`язання Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві надати ОСОБА_1 копію постанови про закриття кримінального провадження №42020160000000951 є похідною вимогою від вимоги про визнання протиправною бездіяльність заступника директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Плохути Бориса Валерійовича по відмові у наданні постанови про закриття кримінального провадження №42020160000000951, згідно запиту на інформацію ОСОБА_1 від 29 листопада 2021 року, а відтак задоволенню також не підлягає.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Заступника директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Плохути Бориса Валерійовича (вул. Погранична, 9, м. Миколаїв, 54020), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (вул. Погранична, 9, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 42341034) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.