Решение № 103425925, 14.02.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/23249/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглядаючи за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 23 листопада 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 26 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

10.12.2021 до суду від позивача за вх. №70065/21 надійшла позовна заява з належним чином засвідченими копіями додатків до позовної заяви, в якій позовні вимоги викладені в наступній редакції:

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії та щодо відмови зарахування спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до підпункту 3 пункту 2 ст.114 розділу XIV-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за період роботи з 08.07.1985 року по 30.11.2006 року у фермерському господарстві «Любашівська Зоря»;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до спеціального пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи з 08.07.1985 року по 30.11.2006 року у фермерському господарстві «Любашівська Зоря», з дня, що настає за днем досягнення 55 років, та зобов`язати виплатити пенсію за віком на пільгових умовах, починаючи з березня місяця 2018 року.

15 грудня 2021 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у вересні 2021 року звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії відповідно до пп.3 п.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак отримав відмову від 26.10.2021 (рішення №155150002769). Вказує, що його загальний трудовий стаж на посаді тракториста за всі роки трудової діяльності становить 24 роки 6 місяців 22 дні. Вважає бездіяльність Головного управління ПФУ в Одеській області відділу з питань перерахунків пенсій щодо не призначення позивачу пенсії та не зарахування стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до підпункту 3 пункту 2 ст.114 розділу XIV-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» протиправною.

28 грудня 2021 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за вх. №74118/21 надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що відповідач діяв на підставі норм чинного законодавства України. Період роботи позивача з 08.07.1985 по 31.07.2005 зараховано до пільгового стажу на посаді тракториста-машиніста та становить 19 років 09 місяців 07 днів. Оскільки в період з 01.08.2005 по 30.11.2006 відсутня інформація про сплату страхових внесків, у відповідача були відсутні підстави для його врахування.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

12 січня 2022 року до суду від позивача за вх. №1991/22 надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не зарахування йому пільгового трудового стажу.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї доказами, з відзивом на адміністративний позов, відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та відзив, перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 26.08.2021 №1074 (а.с.81-82) щодо призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, до якої були додані наступні документи:

- довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру;

- паспорт серії НОМЕР_1 ;

- військовий квиток;

- диплом про навчання;

- довідку із СПОВ про заробітку плату з 01.07.2000 по день звернення;

- довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000;

- документи про стаж;

- інші документи;

- трудову книжку.

29 вересня 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про результати розгляду заяви про підтвердження стажу роботи (а.с.16, 125), яким підтверджено ОСОБА_1 право у зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи 08.07.1985 по 30.11.2006 на посаді тракториста-машиніста відповідно до підпункту 3 пункту 2 статті 114 розділу XIV-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та в якому зазначено, що час роботи у роки, в яких не виконаний без поважних причин встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві, зараховувати до пільгового стажу за фактичною тривалістю.

26 жовтня 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №155150002769 про відмову в призначенні пенсії (а.с.20, 113), відповідно до якого: «…Страховий стаж становить 30 років 04 місяці 07 днів, з них по спеціальності 19 років 09 місяців 07 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

До страхового та спеціального стажу не зараховано період роботи з 01.08.2005 по 30.11.2006, так як відсутня сплата страхових внесків в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Право на пенсію згідно ст.26 Закону №1058 гр. ОСОБА_1 за наявним стажем має з 01.03.2023».

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Як вбачається з записів у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 (а.с.43-46) та з архівних довідок Любашівського районного трудового архіву №7 від 10.01.2018 (а.с.47), №8 від 10.01.2021 (а.с.48) та архівної довідки КУ «Любашівський об`єднаний трудовий архів» Любашівської селищної ради №480 від 30.08.2021 (а.с.49) ОСОБА_1 у період з 08.07.1985 по 15.01.1998 працював трактористом в колгоспі «Зоря комунізму» (в подальшому КСП «Зоря», ЗАТ «Агрофірма «Зоря»), та з 15.01.1998 по 30.11.2005 механізатором у фермерському господарстві «Любашівська Зоря».

У період 1986-2006 роки позивачем перевищено встановлений річний мінімум трудової участі.

При цьому, відповідно до довідки форми ОК-5 (а.с.51-54, 130-133), у період серпень 2005 року - листопад 2006 року страхові внески за позивача фермерським господарством «Любашівська Зоря» не сплачувались.

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту «в» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

Згідно з п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається: чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Процедура застосування Списків №1 і №2 визначена Порядком застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 року № 383 (далі Порядок №383).

Згідно пункту 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005 року зазначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період роботи, а у разі відсутності в трудовій книжці таких відомостей, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

Аналогічні положення закріплене і в Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, відповідно до пункту 1 якого зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як встановлено судом та підтверджується рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.09.2021 про результати розгляду заяви про підтвердження стажу роботи, яке відповідачем не скасоване, позивачем було надано всі необхідні документи, що підтверджують його пільговий стаж роботи за період з 08.07.1985 по 30.11.2006.

При цьому відповідачем позивачу враховано до пільгового стажу за Списком №2 період його роботи трактористом-машиністом з 08.07.1985 по 31.07.2005.

Період роботи з 01.08.2005 по 30.11.2006 не врахований до загального та пільгового стажу позивача, оскільки у вказаний період відсутня інформація щодо сплати за позивача страхових внесків.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на таке.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі ч.1, 10, 12 ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання фермерським господарством «Любашівська Зоря» обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування періодів роботи в фермерському господарстві «Любашівська Зоря» через несплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

В розрізі даної справи та за умови підтвердження пільгового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №423/757/17.

Відтак, враховуючи викладене, те, що позивачу враховано до пільгового стажу роботи період з 08.07.1985 по 31.07.2005 та у рішенні №155150002769 від 26.10.2021 йому відмовлено у зарахуванні періоду з 01.08.2005 по 30.11.2006 та у призначенні пенсії, тобто вчинено дії, підлягають задоволенню частково вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльність з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови, викладеної у рішенні №155150002769 від 26.10.2021, у призначенні ОСОБА_1 пенсії та у зарахуванні до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоду роботи з 01.08.2005 по 30.11.2006 у фермерському господарстві «Любашівська Зоря».

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відтак, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, керуючись ч.2 ст.9 КАС України суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155150002769 від 26.10.2021 про відмову у призначенні пенсії.

При цьому, щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача вчинити дії, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.23 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

Відтак, враховуючи викладене, вимога позивача щодо зобов`язання вчинити дії підлягає задоволенню частково шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи ОСОБА_1 з 01.08.2005 по 30.11.2006 у фермерському господарстві «Любашівська Зоря», та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах починаючи з 26.08.2021.

При цьому є необґрунтованими вимоги позивача в частині призначення йому пенсії з березня 2018 року, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

Враховуючи те, що позивач досягнув віку 55-ти років у 2018 році, однак звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії лише у серпні 2021 року, відтак він не має права на призначення пенсії з дати досягнення пенсійного віку.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,60 грн.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 908,00 грн.

Позивач у позовній заяві просить стягнути на його користь з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

На підтвердження наявності витрат на правничу допомогу позивачем до суду надано квитанцію до прибуткового касового ордеру №27 від 18.11.2021 (а.с.31А), видану адвокатом Кравченко Оленою Сергіївною.

При цьому, у відповіді на відзив позивач зазначає про те, що адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо він встановлений у фіксованому розмірі, та посилається при цьому на постанову Верховного Суду від 18.12.2020 у справі №640/18402/19.

Суд, дослідивши матеріали справи дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем витрат на правничу допомогу виходячи з такого.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 04.09.2020 у справі №756/6129/16-а.

Однак, позивачем до суду договору про надання йому правової допомоги, обґрунтованого розрахунку вартості правової допомоги та її детального опису не надано.

При цьому щодо правової позиції Верховного Суду у постанові від 18.12.2020 у справі №640/18402/19: «Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Доводів податкового органу щодо неспівмірності витрат на правову допомогу відзив на позовну заяву не утримує».

Тобто, не є доказом на підтвердження обґрунтованості витрат на правничу допомогу детальний опис робіт в тому випадку, якщо гонорар адвоката є фіксованим та визначеним у договорі про надання правової допомоги.

Суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Суд, враховуючи ненадання позивачем до суду належних та допустимих доказів на підтвердження обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови, викладеної у рішенні №155150002769 від 26.10.2021, у призначенні ОСОБА_1 пенсії та зарахуванні до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоду роботи з 01.08.2005 по 30.11.2006 у фермерському господарстві «Любашівська Зоря».

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155150002769 від 26.10.2021 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи ОСОБА_1 з 01.08.2005 по 30.11.2006 у фермерському господарстві «Любашівська Зоря», та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах починаючи з 26.08.2021.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя О.А. Вовченко