Постановление суда № 103303621, 16.02.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/7094/22-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 року суддя Печерського районного суду м. Києва Литвинова І. В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про компенсацію моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

09 лютого 2022 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України в якості компенсації моральної шкоди, завданої посадовими особами Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та посадовими особами Головного управління Національної поліції у м. Києві грошові кошти у розмірі 250 000, 00 грн, посилаючись на те, що старшим оперуповноваженим Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві Забугою Ю. С. 02 жовтня 2013 року було вилучено матеріали приватизаційної справи щодо квартири АДРЕСА_1 в органі приватизації державного житлового фонду - управлінні житлово-комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації на підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/13262/13-к і не повернуто. Оскільки позивач була позбавлена можливості ознайомитися з матеріалами вказаної приватизаційної справи, внаслідок її вилучення і того, що матеріали були втрачені, на її переконання, вона не змогла доказати у суді той факт, що договір дарування 1/2 частки згадуваної квартири від 03 липня 2014 року між нею та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений правомірно.

На переконання позивача, якби вона ознайомилася із матеріалами приватизаційної справи і надала їх суду, договір дарування 1/2 частки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований за № 232, Оболонським районним судом м. Києва у справі № 756/11354/14-ц не був би визнаний недійсним і позивач не була б виселена з квартири АДРЕСА_1 .

Але рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/11354/14-ц, яке набрало законної сили 20 січня 2016 року, згідно з ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року (реєстраційний номер судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень 52212337, 55189613), договір дарування № 232 від 03 липня 2014 року визнаний недійсним, а рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/780/17 від 26 січня 2018 року, яке набрало законної сили, згідно з постановою Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2018 року та законність якого була перевірена Верховним Судом постановою від 27 березня 2019 року, позивача виселено з вказаної квартири (реєстраційний номер судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень 72020981, 73896923, 80950549).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що означає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до частини третьої, четвертої вказаної статті Кодексу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Припущення позивача, що якби вона отримала доступ до матеріалів приватизаційної справи, які виявилися втраченими слідчим Оболонського РУГУ МВС України в м. Києві Гегою Р. В., вона могла б доказати суду правомірність укладення договору дарування і не була б виселена з квартири, що сталося на підставі рішень Оболонського районного суду м. Києва, є надуманою підставою для звернення до суду про стягнення компенсації з відповідачів, які, на думку позивача, є відповідальними за втрату матеріалів справи по приватизації квартири АДРЕСА_1 , а отже і за завдання позивачу моральної шкоди, якої вона зазнала внаслідок виконання рішень суду.

До такого висновку суд приходить з тих міркувань, що судом ухвалюються судові рішення, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва у справах №№ 756/11354/14-ц і 756/780/17 набрали законної сили і є виконаними, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тому позов є завідомо безпідставним і предмет спору відсутній.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зацікавлена особа має лише демонструвати належне виконання всіх процесуальних заходів, які її стосуються з метою запобігання затримок, і отримання доступу до заходів національного законодавства щодо скорочення проваджень (рішення у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» від 07 липня 1989 року, заява № 11681/85, § 35).

Аналогічно ЄСПЛ, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 04 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)).

За приписами пункту 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).

За правилами частини першої, пункту 3 частини другої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).

У частині четвертій статті 44 ЦПК України встановлено, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (частина перша статті 143 ЦПК України).

Відтак подання цього завідомо безпідставного позову, за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, судом визнається зловживанням процесуальними правами, внаслідок чого суд застосовує положення частини третьої статті 44 та повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 144 ЦПК України заходом процесуального примусу є попередження.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 44, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Визнати подання позовної заяви ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про компенсацію моральної шкоди - зловживанням процесуальними правами та вважати позовну заяву поверненою.

Застосувати до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у вигляді попередження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя І. В. Литвинова