Дата принятия
15.02.2022
Номер дела
460/17097/21
Номер документа
103299016
Форма судопроизводства
Административное
Компании, указанные в тексте судебного документа
Государственный герб Украины

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 лютого 2022 року м. Рівне №460/17097/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.В. Поліщук розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доАпарату Верховної Ради України про стягнення компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), у якому просить:

зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 136,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100;

зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнення по день фактичного розрахунку.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що ОСОБА_1 29.08.2019 був звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України у зв`язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України (п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України), зазначає, що за період роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України ним не використано 136,5 календарних днів щорічної основної відпустки, що підтверджується довідкою керівника Управління Апарату Верховної Ради України від 01.12.2021 № 20-17/11-06. Стверджує, що дії відповідача про те, що компенсацію за невикористану відпустку повинен надавати народний депутат у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів суперечить чинному законодавству. Також позивач вважає, що оскільки відповідач не провів з ним повний розрахунок у день його звільнення, так як це передбачено ст. 116 КЗпП України, то наявні підстави для зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Просить суд задовольнити позов у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

18.01.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що виходячи зі змісту ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та ст. ст. 3.1, 3.2 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, який самостійно здійснює підбір помічників-консультантів, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів в межах загального фонду, а також несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Саме народний депутат України визначає, хто з його помічників консультантів прикріплюється для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, а хто - до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.

Відповідач вказує, що постановою Верховної Ради України «Про структуру апарату Верховної Ради України» від 20 квітня 2000 року № 1678-ІІІ встановлено граничну чисельність кількості штатних одиниць та затверджено чітку структуру Апарату Верховної Ради України, однак серед такого переліку відсутні посади помічників-консультантів народних депутатів України. Тобто, на думку відповідача, Апарат Верховної Ради України не є роботодавцем для них, а отже не може здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, тощо.

Таким чином, відповідач вважає, що умови проходження публічної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, оскільки безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України. Водночас, Апарат Верховної Ради України лише здійснює документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між ними, в даному випадку - народними депутатами України VІІІ скликання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та позивачем. Також, здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" такі бюджетні призначення не були передбачені. Звертає увагу на те, що Апарат Верховної Ради України не має права брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. Зауважує, що як видно із розрахункового листа за серпень 2019 року при звільнені позивачу було нараховано 47833,33 грн., тобто розрахунок був проведений у повному обсязі в межах фонду оплати праці помічників-консультантів, які працювали у штаті народного депутата України VIII скликання ОСОБА_2 .

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, відповідач стверджує, що позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог до відповідача лише тоді, коли відбудеться факт виплати грошової компенсації, проте натепер відсутня подія фактичного розрахунку і дана вимога є передчасною. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заяви, клопотання учасників справи.

Заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 20.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи ухвалено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 19.01.2022, після відкриття провадження у справі, позовну заяву залишено без руху, з підстав неповної сплати судового збору, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю не більше п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

На виконання вимог ухвали від 19.01.2022 позивачем усунуто недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом. Ухвалою суду від 01.02.2022 ухвалено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 19.12.214 № 8351 «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України», позивача з 12.12.2014 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України "Про державну службу" порядком переведення із Рівненської обласної ради та присвоєно сьомий ранг державного службовця /а.с. 57/.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 28.04.215 № 4808 «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України», позивача з 21.04.2015 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень з поширенням дії "Про державну службу" із збереженням раніше присвоєного рангу державного службовця порядком переведення, увільнивши його від виконання обов`язків помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 . Проведено виплату компенсації за 10,5 календарних днів невикористаної основної відпустки в межах фонду, втсановленого народному депутату України ОСОБА_2 для оплати праці помічників-консультантів відповідно до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» /а.с. 60/.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 24.06.2015 № 6859 «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України», позивача з 10.06.2015 зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії "Про державну службу" із збереженням раніше присвоєного рангу державного службовця порядком переведення, увільнивши його від виконання обов`язків помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 . Проведено виплату компенсації за 4 календарні дні невикористаної основної відпустки в межах фонду, втсановленого народному депутату України ОСОБА_4 для оплати праці помічників-консультантів відповідно до ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» /а.с. 64/.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 08.06.2016 № 1959-к «Про переведення ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України без поширення дії Закону України про державну службу», позивача з 01.06.2016 переведено на посаду помічника-консультанта народного депутата України Сидорчука В.В. на чай його депутатських повноважень без поширення дії Закону України про державну службу /а.с. 68/.

Відповідно до Витягу з розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27 серпня 2019 року «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» ОСОБА_1 , помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 звільнено з займаної посади 29 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (пункт 2 стаття 36 КЗпП України ), підстава: пункт 2 частини першої статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР. Також у вказаному розпорядженні зазначено провести виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно статті 19 Закону України "Про відпустки" у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до стаття 34 Закону України «Про статус народного депутата України». Згідно вказаного розпорядження кількість невикористаних днів основної щорічної відпустки позивача становить 136,5 днів /а.с. 41/.

Згідно довідки від 01.12.2021 № 20-17/1106 за період роботи з 10.06.2015 по 29.08.2019 ОСОБА_5 не використав 136,5 календарних днів щорічної основної відпустки /а.с. 5/.

Відповідно до розрахункового листа за квітень 2015 року позивачу нараховано грошові кошти на суму 8365,00 грн., з яких: компенсація за невикористану відпустку – 3087,00 грн. /а.с. 79/.

Відповідно до розрахункового листа за червень 2015 року позивачу нараховано грошові кошти на суму 1694,88 грн., з яких: компенсація за невикористану відпустку – 560,28 грн. /а.с. 82/.

Відповідно до розрахункового листа за травень 2016 року позивачу нараховано грошові кошти на суму 3406,00 грн. /а.с. 80/.

Відповідно до розрахункового листа за серпень 2019 року позивачу нараховано грошові кошти на суму 48833,33 грн. /а.с. 79/.

У відповідь на лист від 28.12.2021 № 30/5-2021/ НОМЕР_1 (777304) про надання інформації стосовно ОСОБА_1 – помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 , Апаратом Верховної Ради надана інформація про те, що Апарат Верховної Ради України здійснює кадрове та фінансове обслуговування помічників-консультантів за поданням народного депутата України. Всі виплати помічникам-консультантам виплачуються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. Станом на 29.08.2019 розмір фонду, що використовувався для оплати праці помічників-консультантів народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_2 становив 48025,00 грн. та розподілений у повному обсязі. У зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів зазначеного народного депутата України, здійснити нарахування та виплату компенсації ОСОБА_1 при його звільненні (29.08.2019) не було правових підстав /а.с. 43-44/.

Так, спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що позивач вважає дії відповідача щодо відмови у виплаті компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 10.06.2015 по 29.08.2019 у кількості 136,5 календарних днів та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку необґрунтованими та такими, що порушують його права на гарантовані виплати при звільненні.

Докази відхилені судом та мотиви їх відхилення.

Суд не відхиляє докази подані учасниками справи. Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII (далі – Закон № 2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення).

Частиною першою Закону № 2790-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої Закону № 2790-ХІІ помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06 листопада 1992 року роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до частини другої Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Відповідно до статті 4.1 Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".

Щодо застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки", суд зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої стаття 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження державної та патронатної служби, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом № 504/96-ВР.

Згідно із частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВРкореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 Кодексу законів про працю України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВРпередбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, як слідує з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані 136,5 днів основної щорічної відпустки, а тому позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за 136,5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Мотивована оцінка аргументів сторін і висновки суду.

Предметом спору у даній справі є оцінка наявності підстав для виплати позивачу: недоотриманої компенсації за 136,5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 10.06.2015 по 29.08.2019 та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд критично сприймає твердження відповідача про те, що позивач не був працівником Апарату Верховної ради, а перебував у трудових відносинах із народними депутатами України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , і всі виплати, які виникли з таких трудових правовідносин здійснюються виключно з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого встановлюється Верховною радою України з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом першим пункту першого Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту десятого Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Судом встановлено, що позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України, відтак, у трудових відносинах ОСОБА_1 перебував виключно із Апаратом Верховної Ради України, народні депутати України у контексті даних правовідносин не виступають суб`єктами працевлаштування позивача. Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 757/9144/16-ц.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відсутність коштів не може бути підставою для недотримання своїх зобов`язань. Відмова у проведенні відповідних виплат розцінюється Європейським Судом з прав людини як свавільна, така, що не ґрунтується на законі, та порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" заява № 10972/05).

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути залежною від бюджетних асигнувань та від наявності фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

Тому доводи відповідача - Апарату Верховної Ради України про те, що відсутність у Законі України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Так, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19, що також враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Суд зауважує, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, у своєму рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Слід зазначити, що при частковому задоволенні позову працівника, суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17.

Отже, у випадку стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої компенсації на її відповідність наведеним вище критеріям.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зазначила що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним Кодексом України не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так, сплата таких сум відповідачем на користь позивача на момент розгляду даної справи ще не відбулась, що не дає змоги встановити розмір виплати, яка буде нарахована відповідачем за рішенням суду та загальний період затримки, тому на даний час неможливо обґрунтовано визначити суму відшкодування за час затримки розрахунку, застосувавши критерії, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні а тому в задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Оскільки розрахунок суми компенсації за невикористані позивачем 136,5 днів основної щорічної відпустки належить до повноважень Апарату Верховної Ради України, суд вказує, що належним способом захисту прав та інтересів позивача в межах спірних правовідносин є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату такої компенсації, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Порушене право позивача та мотиви такого висновку.

Виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці, тому суд дійшов висновку, що дії відповідача не відповідають вимогам закону, порушують трудові права та гарантії, які є складовими конституційного права на соціальний захист, що є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Таким чином, невиплата відповідачем позивачу грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, порушує майнові права та інтереси позивача.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають до задоволення частково.

Судові витрати.

Частиною 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн. 00 коп., що підтверджується квитанціями: № 40725 від 16.12.2021, № 6688-2360-2867-9389 від 31.01.2022, що наявні в матеріалах справи.

Відтак, на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України судовий збір у сумі 908 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 9, 73-79, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, ідентифікаційний код 20064120) про визнання неправомірними дій - задовольнити частково.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 136,5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунки при звільненні по день фактичного розрахунку – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, буд. 5, м. Київ, 01008, ідентифікаційний код 20064120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - АПАРАТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ (вул. Грушевського, 5,м. Київ,01008, ЄДРПОУ/РНОКПП 20064120)

Повний текст рішення складений 15 лютого 2022 року

Суддя О.В. Поліщук

Часті запитання

Який тип судового документу № 103299016 ?

Документ № 103299016 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 103299016 ?

Дата ухвалення - 15.02.2022

Яка форма судочинства по судовому документу № 103299016 ?

Форма судочинства - Адміністративне

В якому cуді було засідання по документу № 103299016 ?

В Ровенский окружной административный суд
Предыдущий документ : 103299014
Следующий документ : 103299021