Решение № 103125026, 31.01.2022, Київський районний суд м. Харкова

Справа№ 953/17835/21

н/п 2/953/1185/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2022 р. м.Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Лисиченко С.М.,

за участю: секретаря судового засідання - Кот Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі- позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі- відповідач, ОСОБА_2 ), третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, у якому прохає суд:

-визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею;

- стягнути з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 4480 (чотири тисячі чотириста вісімдесят) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона є матір`ю малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким вона на даний час проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Батьком є відповідач по справі. З відповідачем вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.09.2013, на даний час між ними шлюбні відносини фактично припинилася. Відповідач проживає окремо, з дитиною майже не спілкується, не бере участі у її вихованні, матеріально не забезпечує. Вказала, що на даний час вона самостійно приймає активну участь у житті та вихованні малолітньої дитини, дбає про його стан здоров`я та нормальний розвиток, необхідний для дитини такого віку. Наразі, вона перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною. З огляду на зазначене, з урахуванням інтересів дитини, вважає за можливе визначити місце проживання сина разом з нею.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 21.09.2021 прийнято до розгляду та відкрите загальне позовне провадження у цивільній справі.

22.12.2021 представником третьої особи подано письмові пояснення у справі, зі змісту яких вбачається, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради підтримує позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, у зв`язку з тим, що вона виконує свої батьківські обов`язки, створила належні умови для проживання та розвитку дитини. До пояснень додано письмовий висновок щодо розв`язання спору та акт обстеження умов проживання дитини.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, про час, день та місце судового засідання повідомлена у встановленому законом порядку. Через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує та прохає їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час, день та місце судового засідання повідомлений у встановленому законом порядку. Право на подання відзиву не скористався. Заяв, клопотань не подавав.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час, день та місце судового засідання повідомлений у встановленому законом порядку. Подав заяву, яка міститься у змісті письмових пояснень у справі від 22.12.2021, про розгляд справи за його відсутністю, проти задоволення позову не заперечує.

Згідно частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

З огляду на те, що неявка в судове засідання учасників справи, які належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу по суті на підставі наявних в справі доказів.

Фіксація судового розгляду справи технічними засобами не проводилась, згідно частини 2 статті 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові заяви по суті справи, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

27.09.2013 ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_1 , який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1622.

Зазначений факт підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 , видане 27.09.2013 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом встановлено, оскільки не спростовано відповідачем, на час розгляду даної справи шлюбні відносини між сторонами фактично припинені Малолітній син проживає разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно висновку Департаменту служб у справах дітей № 684 від 13.12.2021 щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній проживає разом з матір`ю, ОСОБА_1 , якою створені належні умови для проживання та всебічного розвитку дитини ( акт обстеження умов проживання від 12.11.2021). ОСОБА_1 матеріально забезпечена, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває. Згідно з інформацією адміністрації КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №373 «Паросток», з 01.09.2020 приводить і забирає малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в основному її мати, ОСОБА_1 , рідше батько, ОСОБА_2 . Батьки спілкуються з вихователями, цікавляться успіхами сина, беруть участь у житті групи та закладу, у вересні 2021 року разом відвідували батьківські збори. Згідно з інформацією адміністрації КНП «Міська дитяча поліклініка №23», де малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває під наглядом фахівців поліклініки з народження, вихованням дитини та забезпеченням їй належного догляду займається мати , ОСОБА_1 , рекомендації лікарів виконує в повному обсязі, амбулаторно прийоми лікарів дитина регулярно відвідує у супроводі матері. ОСОБА_2 надав заяву про те, що він не заперечує проти позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради. Враховуючи надані документи, рекомендації Комісії, керуючись статями 19,161 Сімейного кодексу України, в інтересах дитини, Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 .

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

В межах розгляду даної справи встановлено, що після фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами, малолітній ОСОБА_3 залишився проживати разом з позивачкою.

Судом встановлено, що позивачка є матеріально забезпечена, останньою створені належні умови для проживання та всебічного розвитку дитини. З огляду на вік малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у позивачки з сином існує міцний психологічний контакт, безумовна прив`язаність один до одного.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги інтереси малолітньої дитини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки це відповідає інтересам дитини та вважає за доцільне визначити місце проживання дитини разом з матір`ю.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат на професійну допомогу у розмірі 4 480,00 грн. позивачка надала суду: договір про надання юридичних послуг №13П-003 від 13.09.2021; акт надання юридичних послуг від 15.09.2021.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 480,00грн.

Згідно з частини 1 статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки судовий збір у розмірі 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями. 12, 247, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4480 (чотири тисячі чотириста вісімдесят) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, код ЄДРПОУ:26489104, адреса:61002, вул. Чернишевська,55.

Повний текст рішення складено 09.02.2022

Суддя С.М. Лисиченко