Решение № 102810170, 24.01.2022, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/5971/21

н/п 2/953/443/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Лях М.Ю.,

при секретарі - Хомінської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовою заявою, в якій просить стягнути з відповідача Головного управління Національної поліції в Харківській області моральну шкоду в зв`язку з незаконним звільненням позивача в розмірі 100 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивача було призначено на посаду дільнічого офіцера поліції СППП Слобідського ВП ГУНП в Харківській області. 30.07.2019 р., приблизно в 14:30 годин, на території Слобідського району м. Харкова, відносно нього як працівника правоохоронного органу був здійснений напад, якому передували провокаційні дії, направлені на дискредитацію особисто його, в зв`язку зі здійсненням ним діяльності на посаді дільничного офіцера поліції, за заявою позивача про спричинення йому тілесних ушкоджень відомості внесені до ЄРДР та розпочато кримінальне провадження №12019220540001810, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.125 КК України (нанесення легких тілесних ушкоджень), за фактом нанесення ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 , слідство по якому ще триває. Але в зв`язку із виставленням його винним в засобах масової інформації (ЗМІ), керівництвом ГУНП в Харківській області прийнято рішення про його звільнення з органів поліції. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 р. по справі № 520/9929/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Харківській області, яке залишено в силі Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2020 р., позивача з 04.09.2019 р. поновлено в органах поліції на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області, а накази про його звільнення та застосування дисциплінарного стягнення визнано протиправними та скасовано. В зв`язку з цим незаконним звільненням, з-за дій відповідача позивачу спричинено моральну шкоду, яка полягає в підірванні його ділової репутації, як працівника правоохоронних органів, авторитету перед колегами та безпосереднім керівництвом. Одночасно з цим, на різних телеканалах, зокрема, «АТН» «СТБ» «Ictv» вийшли відео сюжети, в яких показали місце проживання ОСОБА_1 , показали будинок, де він мешкає, що це АДРЕСА_1 , показали у відео вхідні двері до квартири, було видно, що ОСОБА_1 мешкає на останньому поверсі, та було видно номер квартири, тобто АДРЕСА_2 . Вказану інформацію журналісти могли дізнатись лише від керівництва відповідача. Такі дії відповідача поставили ОСОБА_1 у несприятливі умови через надання журналістам особистих даних останнього, оскільки ОСОБА_1 , будучи працівником органів поліції на посаді дільничного офіцера поліції, щоденно стикається з особами, які вчиняють злочини або адмінправопорушення та ведуть антисоціальний образ життя. Цей факт, поставив під загрозу життя та здоров`я його самого та його дружини, так як це могли побачити особи з якими він щоденно стикається, які причетні до «криміналу» та ведуть антисоціальний образ життя, в тому числі раніше засуджені особи. Всі ці обставини викликали у позивача негативні емоції, через сильне переживання за себе та свою дружину, були порушені нормальні життєві зв`язки та можливості, у позивача виникли дуже сильні душевні страждання, моральні переживання, порушення нормальних життєвих зав`язків з оточуючими, родичами, близькими, так як факт звільнення його з органів поліції підірвав його ділову репутацію, яку останній заробляв не один рік, дискредитував як сумлінного працівника поліції, втратив авторитет в очах близьких людей. В подальшому у позивача виник страх неможливості працевлаштування, страх виходу на вулицю, страх коли повз проходить невідома особа, виникло багато фобій та страхів, через побоювання за своє та дружини життя та здоров`я та просто страх перед невідомими людьми, впевненість в тому, що позивача переслідують з метою заподіяння шкоди життю та здоров`ю та весь час на вулиці позивачу чутно голоси, що про нього негативно говорять. Крім того, звільнення з органів Національної поліції призвело до судових тяжб, в зв`язку з необхідністю поновлення на роботі, що викликає постійний стрес, нервові переживання, витрату часу, сил, енергії, неможливість відволікатися від думок про необхідність пошуку джерела доходів. В зв`язку з чим позивачу діями відповідача було спричинено моральну шкоду, яку він оцінює в 100000,00 грн. та просить суд стягнути з відповідана на свою користь.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити повністю, також, разом з відзивом надане клопотання про відмову в позові в зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду із зазначеним позовом.

В обгрунтування заперечень проти позовних вимог представник відповідача зазначає, що з доводами позивача він не погоджується, бо моральна шкода відповідно до ст 1167 ЦК України завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, при наявності її вини. Але позивачем вона не доведена, саме позивач повинен довести факт існування моральної шкоди, характер моральних страждань та розмір шкоди, які мають бути підтверджені відповідними доказами. Крім того, кожна людина самостійно формує своє відношення до того чи іншого явища, тобто, назалежно від того, яку оцінку діям ОСОБА_1 надало ГУ НП в Харківській області, його близькі, колеги по службі, знайомі могли самостійно, виходячи із відомих їм обставин, надати оцінку поведінці позивача щодо обставин події 30.07.2019 р. під час конфлікту та сформувати своє ставлення до нього у зв`язку з такою поведінкою. Позивач не надав будь-яких доказів, що саме через звільнення його зі служби в поліції ставлення до нього з боку близьких осіб та колег погіршилося та й взагалі не надав доказів, що таке ставлення погіршилося. Також, позивач наказом №453 від 27.02.2020 р. був направлений на стажування до Донецької та Луганської області з метою формування і закріплення на практиці професійних знань, умінь, навичок і компетенцій, здобутих в результаті теоретичної підготовки, тому, його твердження, що він відбув на стажування з метою відновлення свого авторитету не відповідає дійсності. Також, позивачем не доведено того факту, що діями саме відповідача йому було завдано моральної шкоди, сам факт наявності рішення суду, яким скасовано накази, поновлено його на роботі та стягнуто грошове забезпечення і яке було в добровільному порядку виконане відповідачем, не свідчить про завдання особі моральної шкоди. Крім цього, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб відповідача та можливою моральною шкодою, на наявність якої вказує позивач. Конституція України гарантує громадянам право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок державного органу, бо структура видатків України не передбачає видатків (коштів) на відшкодування шкоди, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів та правоохоронних органів, за рахунок видатків на їх утримання. В зв`язку з чим, в задоволенні позову просить відмовити

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22.04.2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання сторонни не з`явилися. Враховуючи строки розгляду даної категорії справ, а також ті обставини, що по справі подано відзив на позов, долучено докази, тобто сторони висловили свою позицію, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК Українивизначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Судом встановлено, що Харківським окружним адміністративним судом від 04 лютого 2020 р. по справі № 520/9929/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу та компенсації ухвалене рішення, яким вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано в частині, що стосується ОСОБА_1 наказ ГУНП в Харківській області від 14.08.2019 № 818 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейських ГУНП в Харківській області». Визнано неправомірним та скасовано в частині, що стосується ОСОБА_1 наказ ГУНП в Харківській області від 04.09.2019 № 321_о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п.6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію». Поновлено ОСОБА_1 в органах поліції на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області, з 04.09.2019 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати і виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 04.09.2019 по день поновлення в органах поліції (а.с. 16-28).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 р. по справі №520/9929/19 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 року по справі № 520/9929/19 залишино без змін (а.с.29-38).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, що відповідає ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 року по справі № 520/9929/19 встановлено, що наказом ГУНП в Харківській області від 14.08.2019 № 818 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ГУНП в Харківській області» до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за порушення службової дисципліни, що виразилося в порушенні вимог абзаців 7, 8, 10 ч. 1 розділу II, абзаців 1 - 3 частини 2, частини 3 та частини 4 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затвердженихнаказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, пунктів 3,6,7 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIIIта пункту 1 частини 1статті 18 Закону України «Про Національну поліцію».

04.09.2019 наказом ГУНП в Харківській області № 321о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено із служби в поліції згідно пункту 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) частини 1статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом ГУНП в Харківській області від 31.07.2019 № 1265 «Про призначення та проведення службового розслідування» призначено службове розслідування відносно поліцейських Слобідського ВП ГУНП в Харківській області, зокрема ОСОБА_1 .

За результатами розслідування відповідачем складено висновок службового розслідування відносно поліцейських Слобідського ВП ГУНП в Харківській області від 14.08.2019 року, відповідно до якого зазначено, що відомості про вчинення дисциплінарного проступку дільничним офіцером поліції СППП Слобідського ВП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 вважати підтвердженими. За вчинення дисциплінарного проступку, що виразилося в порушенні вимог абз. 7, 8, 10Ч.1 та ч.2 розділу II, абз. 1-3 ч.2, ч.3 та ч.4 розділу IV правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 №1179, п. 3, п. 6, п. 7 ч.3СТ.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженогоЗаконом України від 15.03.2018 №2337-VІІІ «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України»та п. 1 ч. 1ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII, до дільничного офіцера поліції СППП Слобідського ВП ГУ НП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. На підставі висновку службового розслідування відповідачем прийняті вищезазначені накази.

Судом також встановлено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу. З висновку службового розслідування щодо позивача вбачається, що в ході проведення службового розслідування та при виданні оскаржуваних наказів, відповідачем не проведено об`єктивного, повного та всебічного дослідження обставин; не встановлено та не обґрунтовано, в чому полягає провина позивача, тяжкість вчиненого проступку; не доведено вину в скоєнні проступків, що, в свою чергу, спричинило застосування дисциплінарного стягнення, у вигляді звільнення з посади, що за даних обставин є надмірним та передчасним.Відповідачем, при звільненні позивача з посади, що є крайнім заходом дисциплінарного впливу, не в повній мірі враховано сукупність обставин за яких вчинено дисциплінарний проступок, не встановлено розмір заподіяної шкоди, не врахована попередня поведінка позивача.

В матеріалах службового розслідування відсутні докази врахування критеріїв, передбачених ст.19 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» при накладенні на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, неможливості застосування інших заходів дисциплінарного впливу та необхідності застосування крайнього виду дисциплінарного стягнення, а саме, звільнення зі служби в поліції.

Також, у висновку службового розслідування від 14.08.2019 року не конкретизовано в чому саме виразилось порушення позивачем Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09 листопада 2016 року № 1179, та яка саме поведінка або вчинений ОСОБА_1 проступок, як працівника поліції, порушує закладені етичні, правові та службово- дисциплінарні норми поведінки, враховуючи те, що працівник поліції покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх невиконання.

При цьому, матеріали службового розслідування не містять, та ГУНП в Харківській області в обґрунтування своєї позиції викладеної в висновку службового розслідування не зазначено доказів того, що ОСОБА_1 , як працівник поліції дискредитував авторитет поліції як у службовому, так і повсякденному житті, а його правовою поведінкою та правовою культурою порушено довіру та повагу до органів поліції, що могло б свідчити про недотримання ОСОБА_1 положень Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09 листопада 2016 року № 1179.

Крім того, у висновку службового розслідування від 14.08.2019 року не конкретизовано в чому саме виразились в діях позивача порушення Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», а також не зазначено доказів того, що ОСОБА_1 вчинив порушення положень зазначених Законів.

Таким чином, відповідачем при проведенні службового розслідування не вжито достатніх та необхідних заходів щодо встановлення обставин, які є необхідними для притягнення особи для дисциплінарної відповідальності, а висновок, складений за його результатами, не відповідає вимогам щодо повноти та об`єктивності і взагалі не підтверджує факту вчинення позивачем саме дисциплінарного проступку, за який його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.

В зв`язку з чим, судом ухвалене рішення, яким накази про застосування дисциплінарного стягнення та про звільнення позивача визнані неправомірними та позивача поновлено на роботі в органах поліції на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Слобідського відділу поліції ГУНП в Харківській області, з 04.09.2019 року.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом та відшкодуванням шкоди, якщо її завдано.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі і згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12.

На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що факт порушення законних прав позивача, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя є підтвердженим.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2018 року по справа № 640/14909/16-ц відступати від якої суд не находить підстав.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати, в тому числі, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Також, аналізуючи чинне законодавство України, моральна шкода може полягати, зокрема: моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як зазначено представником позивача, спричинена позивачу моральна шкода виразилась в наступному, а саме: після поновлення ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції, ділова репутація останнього була підірвана, він вже не користувався авторитетом серед колег, що було результатом неправомірних дій з боку керівництва відповідача. З метою відновлення свого колишнього авторитету позивач добровільно відправився для проходження служби в зону проведення операції Об`єднаних сил (ООС), чим наражав себе, своє життя і здоров`я на небезпеку, де забезпечував Національну безпеку і оборону, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що підтверджується наказом ГУНП в Харківській оласті №453 від 27.02.2020. 3а сумлінну службу отримав державні нагороди різного ступеню. І все це для того, щоб поновити свою репутацію та авторитет перед колегами та безпосереднім керівництвом, що зайняло багато часу та зусиль.

Одночасно з цим, представником позивача, в якості доказів на підтвердження фкту спричинення моральних страждань позивачу, зазначено, що на різних телеканалах, зокрема, «АТН» «СТБ» «Ictv» вийшли відео сюжети, в яких показали місце проживання ОСОБА_1 , показали будинок, де вінт мешкає, було видно, що це за будинок, номер будинку, що це АДРЕСА_1 , показали у відео вхідні двері до квартири, було видно, що ОСОБА_1 мешкає на останньому поверсі, та було видно номер квартири, тобто АДРЕСА_2 . Вказану інформацію журналісти могли дізнатись лише від керівництва Головного управляння Національної поліції в Харківській області. В даному випадку керівництво ГУНП в Харківській області поставило ОСОБА_1 у несприятливі умови через надання журналістам особистих даних останнього, оскільки ОСОБА_1 , будучи працівником органів Національної поліції на посаді дільничного офіцера поліції, щоденно стикається з особами, які причетні до «криміналу», тобто особами, які вчиняють злочини або адміністративні правопорушення та ведуть антисоціальний образ життя. Цей факт, поставив під загрозу життя та здоров`я його самого та його дружини, так як це могли побачити особи з якими він щоденно стикається, які причетні до «криміналу» та ведуть антисоціальний образ життя, в тому числі раніше засуджені особи.

Усі ці обставини викликали у ОСОБА_1 негативні емоції, через сильне переживання за себе та свою дружину. Були порушені нормальні життєві зв`язки та можливості ОСОБА_1 , йому була завдана моральна шкода, яка полягала у дуже сильних душевних стражданнях, моральних переживаннях, порушенням нормальних життєвих зав`язків з оточуючими, родичами, близькими, так як факт звільнення його з органів Національної поліції підірвав його ділову репутацію, яку останній заробляв не один рік, дискредитував як сумлінного працівника Національної поліції, втратив авторитет в очах близьких людей. В подальшому у ОСОБА_1 виник страх неможливості працевлаштування, страх виходу на вулицю, страх коли повз проходить невідома особа, виникло багато фобій та страхів, через побоювання за своє та дружини життя та здоров`я та просто страх перед невідомими людьми, впевненість в тому, що позивача переслідують з метою заподіяння шкоди життю та здоров`ю та весь час на вулиці позивачу чутно голоси, що про нього негативно говорять. Крім того, звільнення з органів Національної поліції призвело до судових тяжб, в зв`язку з необхідністю поновлення на роботі, що викликає постійний стрес, нервові переживання, витрату часу, сил, енергії, неможливість відволікатися від думок про необхідність пошуку джерела доходів. В зв`язку з чим позивач оцінює розмір спричиненої йому діями відповідача моральної шкоди в 100000,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 року по справі № 520/9929/19, яким позивача поновлено на роботі в органах поліції, при розгляді справи, було зазначено, що також, суд наголошує на тому, що будь-які фактори, у тому числі суспільний резонанс навколо відповідних подій, не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку під час прийняття рішення діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано та добросовісно. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №826/1916/17 від 06.02.2020 року.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За наявності порушення прав позивача у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, що доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі і згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, суд вважає доведеним факт заподіяння позивачу неправомірними діями відповідача моральної шкоди, яка на підставі цього підгялає відкошуванню в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судом враховано конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і робочих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та вважає справедливим визначити суму компенсації у розмірі 10000,00 грн.

Крім цього, представником відповідача заявлено про застосування строку позовної давності по справі, сплив якої за цим позовом є підставою для відмови у позові. В обґрунтування пропуску позивачем строку позовної давності за зверненням до суду з позовною вимогою про стягнення моральної шкоди в зв`язку з незаконним звільненням посилається на рішення Конституційного Суду України по справі № 1-5/2012 від 22.02.2012, яким зроблений наступний висновок. В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналізуючи вищезазначені норми, представник відповідача робить висновок, що строк звернення до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди, відповідно до вимог КЗпП України становить 3 місяці з дня отримання копії наказу про звільнення, а так як позивач отримав копію наказу №321_о/с від 04.09.2019 р. про звільнення 12.09.2019 р., то саме з цього моменту розпочалися його душевні страждання та тримісячний строк звернення позивача до суду з позовом про відшкодуванняя моральної шкоди сплинув 12.12.2019 р., звернувшись до суду з цим позовом, позивач вважається таким, що пропустив строк звернення д суду на 1 рік 7 місяців. Також, посилається на правову позицію Конституційного Суду Українги, наведену у рішення від 13 грудня 2011 року по справі № 17-рп/2011, де закріплено, що наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист – законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права. В зв`язку з чим, як вважає, представник відповідача, позивачу слід в задоволенні позову відмовити.

Однак, з такими доводами суд не погоджується та зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України по справі № 1-5/2012 від 22.02.2012, чітко визначено сферу застосування положень частини 1 статті 233 КЗпП України (Строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів) у взаємозв`язку з положеннями статті 116 (Строки розрахунку при звільненні), статті 117 КЗоТ України (Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні) та статті 237-1 цього кодексу (Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди).

Таким чином, вищезазначена правова позиція Конституційного Суду України, підлягає застосуванню до правовідносин, виниклих в зв`язку зі зверненням до суду з позовною вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні (ст.116 КЗоТ України) та виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст.117 КЗпП України).

Кодекс законів про працю України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права працівників, до яких і належить право на звернення до суду про вирішення спору. При реалізації цього права велике значення має позовна давність, суть якої полягає в наданні можливості особі у визначений законодавством строк розраховувати на захист свого порушеного права судом.

Трудове законодавство не містило і не містить норм, у яких було б розкрито зміст позовної давності, порядок її обчислення, підстави для зупинення чи поновлення тощо. У КЗпП України встановлено лише строк звернення до суду про вирішення трудового спору, який за своєю суттю і є позовною давністю.

Основним нормативним актом, який регулює питання, пов`язані з існуванням інституту позовної давності (строків звернення до суду), є Цивільний кодекс України, у якому визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257); для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (стаття 258). Тобто лише у випадках, прямо передбачених у законах, застосовуються позовна давність, відмінна від загальної.

У сфері регулювання трудових відносин скорочена позовна давність визначена в статті 233 КЗпП України, відповідно до якої працівник має право звернутися до суду про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Стаття 268 ЦК України містить перелік вимоги, на які позовна давність не поширюється. Однак цей перелік не є вичерпним, і частина друга вказаної статті дає можливість в законах встановлювати також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Системний аналіз положень ЦК України та КЗпП України дає підстави стверджувати, що суть загальної позовної давності (як строку звернення до суду) полягає в тому, що вона застосовується до всіх вимог правового характеру, якщо для окремих вимог не передбачена спеціальна позовна давність.

Тобто законодавець, встановивши в сфері захисту трудових прав скорочену позовну давність (один, три місяці) та визначивши випадки, на які вона не поширюються (ч. 2 ст. 233 КЗпП України), у такий спосіб передбачив, що до всіх інших правовідносин має застосовуватися загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Встановлений статтею 117 КЗпП України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (по день фактичного розрахунку), є матеріальною відповідальністю роботодавця за неналежне виконання своїх обов`язків, що має наслідком порушення трудових прав працівника. Таке порушення може мати для працівника негативні наслідки і немайнового характеру, тобто завдавати йому моральну шкоду, тому законодавець передбачив для працівника можливість звернутися до суду за її відшкодуванням.

Так, стаття 237-1 КЗпП України встановлює, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Оскільки КЗпП України не врегульовує питань, пов`язаних з відшкодуванням моральної шкоди, та не встановлює спеціальну позовну давність щодо вимог про її відшкодування, застосуванню підлягають положення ЦК України, як основного акта цивільного законодавства.

Таким чином, суд вважає, що у випадку звернення працівника до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, повинна застосовуватися загальна позовна давність - три роки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку про те, що доводи представника відповідача щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди не відповідають обставинам справи та діючому законодавству України та ним не надано доказів в спростування позиції позивача, в зв`язку з чим заявлені позовні вимоги підлягають задоволеню частково.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України. Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, то підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн.

На підставівикладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області (адреса: 61002, м.Харків, вул. Жон Мироносиць, 5, код ЄДРПОУ: 40108599) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду в зв`язку з незаконним звільненням в розмірі 10 000,00 (десять тисяч) грн.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області (адреса: 61002, м.Харків, вул. Жон Мироносиць, 5, код ЄДРПОУ: 40108599) на користь держави судовий збір у сумі 908 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Харківській області, адреса: 61002, м.Харків, вул. Жон Мироносиць, 5, код ЄДРПОУ: 40108599.

Повний текст рішення виготовлений 27.01.2022.

Суддя -