Постановление суда № 102309258, 29.12.2021, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/24849/21

н/п 6/953/339/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2021 р. Київський районний суд м. Харкова в складі: головуючого судді Губської Я.В., при секретарі – Мордухович К.Г., розглянувши у судовому засіданні подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) Щедріної Валерії Романівни про тимчасове обмеження права на виїзд за межі України боржника ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Харкова надійшло подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) Щедріної В.Р. про тимчасове обмеження права на виїзд за межі України боржника ОСОБА_1 .

В обґрунтування подання виконавець вказує, що в провадженні державного виконавця відділу примусового виконання рішень У відділі примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 26302572 з примусового виконання виконавчого листа № 2-520/2010 від 07.09.2010, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ТОВ "ЕСТЕЙТ-МЕНЕДЖМЕНТ" на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитам в розмірі 4103689,49 грн. 04.05.2011 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

В поданні державний виконавець прохає тимчасово обмежити виїзд боржника ОСОБА_1 за межі України і підставою подання вказує те, що боржник злісно ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

Суд, перевіривши матеріали подання та доданих до нього матеріалів, приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

За змістом пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VII «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

У розділі «Ухилення боржника від виконання зобов`язань» узагальнення Верховного Суду України «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» від 01 лютого 2013 року зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Свобода пересування гарантована статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». Разом з тим, частиною 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Так, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином: у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд з прав людини у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду з прав людини за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань.

Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов`язань, а не за наявність факту їх невиконання.

При цьому, під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов`язків у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Отже, наявність самого лише невиконаного зобов`язання не наділяє виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Факт ухилення боржника має підтверджуватись сукупністю належних доказів, які приватний виконавець повинен надати до суду.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 77-80 ЦПК України).

Частинами першою, другою, п`ятою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем до подання не долучено належних, допустимих та достатніх доказів того, що боржник вчиняє умисні свідомі дії, спрямовані на невиконання відповідного зобов`язання, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду; не вказано, які перешкоди вчинені з боку боржника для проведення виконавчих дій державному виконавцеві. Державним виконавцем не надано жодних документів, які б свідчили, що боржник свідомо та умисно ухиляється від виконання рішення суду, при цьому маючи змогу виконати зобов`язання, але не робить цього з неповажних причин.

Суд зауважує, що лише складання акту про неможливість входу до приміщень за відсутності доказів перешкоджання боржника не може свідчити про умисне ухилення від виконання зобов*язань.

До того ж, виконавцем не надано відомостей щодо отримання боржником викликів останнього, а особа, яка не є повідомленою про покладені на неї обов`язки, не може вважатися такою, що ухиляється від їх виконання.

Відстеження пересилання поштових відправлень на офіційному веб-сайті УДППЗ «Укрпошта», на які посилається виконавець, як на підтвердження отримання боржником його викликів не є достовірними відомостями про надсилання/вручення поштових відправлень, а відтак і належним доказом цього у розумінні статті 77 ЦПК України.

Як свідчить офіційний лист УДППЗ «Укрпошта» від 27 грудня 2016 року № 532-Б-з/77 «Щодо надання суду інформації», під час формування даних про відстеження пересилання поштових відправлень на корпоративному сайті УДППЗ «Укрпошта», мають місце непоодинокі випадки недостовірного відображення, з вини деяких операторів Центу поштового зв`язку, інформації щодо вручення поштових відправлень. Таким чином, інформація про відстеження поштових відправлень не може слугувати для суду належним доказом вручення відповідачу конкретного поштового відправлення.

Слід також зазначити, що у поданні не зазначено підстав та доказів того, що боржник має намір виїхати за межі України. Сам факт здійснення боржником перетину державного кордону України у період з 2012 року по 2017 рік не є беззаперечною підставою вважати, що боржник має намір виїхати за межі території України в 2021, або 2022 році. Не надані відомості що боржник має станом на теперішній час паспорт для виїзду за межі України.

Крім того, слід зауважити, що звернення державного (приватного) виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним (приватним ) виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.

До подання, яке є предметом даного розгляду не надані належні та допустимі докази про належне проведення виконавчих дій протягом з 2011 року до подачі до суду подання та неможливість завершити провадження та проведення всіх можливих заходів по виявленню майна та завершення виконавчого провадження.

Аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема у справі № 6-55583ск13 (ухвала від 31 січня 2014 року), у справі № 6-51650ск13 (ухвала від 24 січня 2014 року).

З урахуванням викладеного та вимог чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що підстав для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України не вбачається, що не перешкоджає державному виконавцю у разі надання необхідних доказів та зміни обставин звернутися з відповідним поданням до суду.

Керуючись статтею 441 ЦПК України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Законом України «Про виконавче провадження», суд,

п о с т а н о в и в:

Відмовити в задоволенні подання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) Щедріної Валерії Романівни про тимчасове обмеження права на виїзд за межі України боржника ОСОБА_1 .

Ухвалу може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції, шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів зо дня її проголошення, а особами, яка не брали участі у судовому засіданні, протягом п`ятнадцяти днів зо дня отримання її копії.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Я.В.Губська