Решение № 102183482, 20.12.2021, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа № 237/2928/21

Провадження № 2/237/1188/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.21 року м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Ліпчанського С.М.,

за участю секретаря Бахтіяровій Н.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «АС Курахове» про захист честі, гідності та ділової репутації –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Мар`їнського районного суду Донецької області з позовною заявою до ТОВ «АС Курахове» про захист честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування зазначених позовних вимог позивач зазначає наступне. 08 червня 2021 року позиву потрібно було їхати на прийом о 09:00 до Мар`їнського районного центру зайнятості населення, що знаходиться в м. Мар`їнка, у зв`язку з перебуванням позивача на обліку безробітних з 13 травня 2021 року. Близько 8 години ранку позивач підійшов до каси автостанції ТОВ «АС Курахове» в м. Курахове для внесення позначки до касової відомості та отримання квитка на пільговий проїзд як учасника бойових дій. Однак у касі позивач не зміг отримати відповідний квиток та позивач сів безпосередньо до автобусу маршрутом Курахове-Мар`їнка в якому пред`явив своє посвідчення. Однак начальник автостанції ТОВ «АС Курахове» наказав водієві щоб водій нікуди не виїжджав і сказав усім в автобусі, що автобус нікуди не поїде, поки позивач не вийде з автобуса. Після цього пасажир автобуса накинулись на позивача з криками та образами. Позивач стверджує, що вказаними діями начальника ТОВ «АС Курахове» йому було завдано моральних страждань, принижено його честь та гідність у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача 6 тисяч гривень відшкодування.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначає, що заборона на відмову від пільгового перевезення покладена саме на автомобільного перевізника, в той час як відповідач виступає в якості посередника між пасажиром і перевізником та не здійснює жодних пасажирських перевезень. Відповідач стверджує, що в силу приписів пункту 130 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. N 176 особи, що користуються пільгами з оплати проїзду автобусами міжміського та/або приміського сполучення, звертаються у квиткову касу автостанції для внесення відповідної позначки до касової відомості та отримання квитка на пільговий проїзд. Саме такий квиток є документом пасажира, що користується пільгою, на підставі якого виконується перевезення цієї особи автобусом приміського чи міжміського маршруту. Крім того відповідач зазначає про обов`язок позивача сплатити автостанційний збір, оскільки пільги щодо сплати цього збору чинним законодавством не встановлено. Свої доводи відповідач ґрунтує на правовій позиції Верховного Суду, що закріплена у постанові від 05.03.2013 року № 21-24а13 та від 05.02.2013 року № 21-437а12.

Позивач скористався своїм правом на подання до суду заяв по суті справи та надіслав на адресу суду відповідь на в якому стверджує, що відзив відповідача не відповідає змісту та суті позовної заяви, оскільки зміст позову полягає не в тому, що автостанція бере автостанцій збір за послуги, якими не користується позивач, а в тому, що робітники автостанції не уповноважені затримувати автобус в якому наявна пільгова категорія громадян. Також позивач вважає неможливим застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 2013 року, оскільки правове регулювання предмета позову під час вирішення вказаних юридичних спорів було відмінним від тих правовідносин, що виникли в межах вказаної цивільної справи.

Представник відповідача надіслав на адресу суду свої заперечення на відповідь на відзив в яких зазначив, що доводи позивача на посилання на постанову № 646/9604/16-ц від 04 липня 2018 року є необґрунтованими, оскільки у наведеному позивачем рішенні суду касаційної інстанції та в його позовній заяві відображено зовсім різні сторони, а також зовсім різні за своєю суттю фактичні обставини, які не є тотожними.

Позивач у судових засіданнях наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, що наведені в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Як вбачається з копії посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

З відеозапису, наданого позивачем, вбачається, що позивач прийшов до автостанція ТОВ «АС Курахове» та просив касира видати йому квиток на безкоштовний проїзд в автобусі у зв`язку з наявністю у позивача як учасника бойових дій відповідної пільги. Водночас касир відмовила у видачі квитка та повідомила позивачу, що йому потрібно сплатити станційний збір. Після цього позивач сів безпосередньо до автобусу та пред`явив на вимогу своє посвідчення учасника бойових дій, однак відправлення автобусу з автостанції не відбулось у зв`язку з тим, що керівник автобусу заборонив водієві покидати автостанцію до тих пір поки позивач не покине автобус чи не заплатить за квиток.

Положення частини 1 статті 100 ЦПК України містять законодавче тлумачення електронних доказів, чим є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, наданий до суду диск з відеозаписом в розумінні вимог ст. 100 ЦПК відповідає критеріям електронного доказу та містить в собі інформацію, збережено в цифровій формі.

Приписами ч. 2 ст. 100 ЦПК України висунуто вимоги за яких поданий до суду електронний носій набуває статусу доказу по справі. Так, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Крім того в силу положень ч. 5 ст. 100 ЦПК України якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Невиконання наведених вимог процесуального закону позбавляє суд можливості оцінити такі докази на предмет їх належності та достовірності, та взагалі брати їх до уваги під час вирішення справи по суті.

Тобто, копії електронних доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого ознак цифрового підпису автора.

Отже, відповідно до наведених положень Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, або особи, яка подає електронний доказ проте у справі, що переглядається, наведені докази представником позивача до суду не надані.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17 (провадження № 61-45041св18), «місцевим судом, на виконання вимог частини п`ятої статті 100 ЦПК України, обґрунтовано не було взято до уваги надані відповідачем паперові копії електронного доказу - знімків вмісту екрана монітора, у зв`язку із неподанням їх оригіналів та поставлення позивачем під сумнів відповідність таких копій оригіналу».

Також судом враховуються висновки, сформульовані в постанові від 14.02.2019 р. В якій Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу №9901/43/19 (П/9901/43/19), зазначила, що саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним, а отже, належним доказом у справі.

Диск з відеозаписом не скріплено електронним цифровим підписом, а тому відсутні підстави вважати, що електронний доказ оформлено відповідно до вимог чинного законодавства України.

Як вбачається з копії штатного розкладу ТОВ «АС Курахове» у вказаній юридичній особі передбачена наявність посади директора, яку обіймає ОСОБА_3 .

Копією Агентського договору № 6/2019 від 08.08.2019 року, укладеного між ТОВ «Східні автовокзали» та ТОВ «АС Курахове» підтверджується, що ТОВ «АС Курахове» взяло на себе обов`язок за винагороду надати ТОВ «Східні автовокзали» послуги з продажу квитків, а ТОВ «Східні автовокзали» зобов`язується прийняти надані ТОВ «АС Курахове» послуги у порядку і на умовах, що визначені вказаним договором.

В листі Директоа АТ «Харківське підприємство автобусних станцій» від 08 липня 2021 року № 07/314 зазначено, що оформлюючи квиток на проїзд автостанція виконує агентську послугу від імені перевізника шляхом укладення в інтересах перевізника договору перевезення з окремими пасажирами. Під час пордажу квитків АТ «ХПАС» діє виключно в межах доручення, наданого перевізником на продаж квитків на рейси, що ним здійснюється, із врахуванням кількості та вартості квитків, встановленого також самостійно перевізником.

13 травня 2021 року ОСОБА_1 затверджено індивідуальний план працевлаштування безробітного.

Представником відповідача також долучено до матеріалів справи лист ТОВ «Східні автовокзали» від 21 жовтня 2021 року № 06/360/2 щодо необхідності звернення уваги на дотримання проти епідеміологічних заходів під час реалізації квитків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини 7 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.

Процесуальний порядок реалізації вказаної норми права врегульований законом України «Про автомобільний транспорт» та Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. N 176.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для регулярних пасажирських перевезень для пасажира є квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка).

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про автомобільний транспорт» пасажир зобов`язаний мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду – відповідне посвідчення.

Статтею 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.

Таким чином ЗакономУкраїни «Про автомобільний транспорт» встановлено право пасажира, який користується пільгами на транспорті, безпосередньо скористатися пільговим проїздом, пред`явивши водієві автобусу посвідчення встановленого зразка.

В силу положень пункту 41 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту пасажир повинен мати квиток на проїзд в автобусі (для пільгового проїзду – посвідчення особи встановленого зразка чи довідку, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду – електронний квиток та документи для пільгового проїзду.

Приписами п. 10 статті 145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту автомобільний перевізник зобов`язаний: 1.) здійснювати перевезення пасажирів з квитками і 2) пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.

Правом водія автобуса в силу положень п. 6 статті 148 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту є можливість не допускати до поїздки пасажирів, які 1.) не мають квитків або 2.) не пред`являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду.

Відповідно до пункту 158 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту пасажир автобуса зобов`язаний мати при собі 1.) квиток на проїзд, квиток (квитанцію) на перевезення багажу, 2.) за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєструвати електронний квиток.

Отже, виходячи з концепції формально-логічного тлумачення права відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту підставою для проїзду пільгової категорії осіб, в даному випадку позивача, який є учасником бойових дій та має право на безоплатний проїзд, є посвідчення встановленого зразка, яке повинне бути пред`явлене водієві автобусу та саме з цього моменту договір перевезення пасажира вважається укладеним.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року по справі 296/5099/16-ц та правовим висновком Верховного Суду від 10 травня 2018 року по справі 646/9604/16-ц.

Щодо тверджень представника відповідача про неможливість врахування правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року по справі 646/9604/16-ц у зв`язку з тим, що в межах цієї справи, та справи, що розглянута Верховним Судом відображені (пряма мова) «зовсім різні різний сторони та різні своєю суттю фактичні обставини справи» суд зазначає наступне.

У постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 та від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, міститься підхід, згідно з яким подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи

Так, у справі, що розглядалась Верховним Судом за номером 646/9604/16-ц предметом позову є відшкодування моральної шкоди, фактичні обставини справи зводяться до того, що позивачу, який є учасником бойових дій, було відмовлено автостанцією у продажі пільгового квитка.

Таким чином, твердження представника відповідача про різний суб`єктний склад та відмінність фактичних обставин справи не знайшло свого підтвердження.

Окрему увагу суд акцентує на цільовій направленості інституту встановлення пільг учасникам бойових дій, застосовуючи так званий телеологічний (інакше – цільовий) спосіб тлумачення змісту правової норми за допомогою якого соціальне забезпечення пільгових категорій громадян розглядається крізь призму загальнолюдських фундаментальних природно правових цінностей таких як справедливість, суспільне благо тощо.

Так, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Державою шляхом прийняття Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вжито заходів щодо створення належних умов для життєзабезпечення учасників бойових дій, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Одним із вказаних заходів є встановлення безоплатного проїзду автобусами міжміського сполучення, що спрямоване на зниження фінансового тиску на учасників бойових дій та в розрізі тієї мети, що поставлена законодавцем при прийнятті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є неприпустимою ситуація за якої учасник бойових дій наділяється правом безкоштовного проїзду, однак щоб скористатися цим правом вимушений сплачувати додаткові платежі, мита, збори, пов`язані з реалізацією свого права, зокрема автостанційний збір.

Для недопущення можливості настання вказаної ситуації при формально-логічному тлумаченні норми права законодавцем і було запроваджено механізм за якого пільгова категорія громадян, зокрема учасник бойових дій, не зобов`язаний придбавати квиток на проїзд автобусом та є достатнім для проїзду пред`явлення відповідного документа, що засвідчує право на пільгу, зокрема посвідчення учасника бойових дій.

Крім того суд вважає за можливе застосувати також і історичний метод тлумачення норми права та зазначає, що дійсно Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту містили раніше пункт 42 за яким особи, що мають право на пільговий проїзд, здійснювали оплату обов`язкових та додаткових послуг автостанцій та перевезення багажу на загальних підставах, однак нормотворцем було виключено вказану правову норму з Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2008 р. N 125.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про необхідність застосування при вирішення вказаної цивільної справи правових висновків Верховного суду України, що викладені в постановах від 05.03.2013 року № 21-24а13 та від 05.02.2013 року № 21-437а12 з огляду на наступне.

Реалізація права особи має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення такої особи у формі конкретних дій (звернення до суб`єкта владних повноважень тощо).

Викладені в постановах Верховного суду України від 05.03.2013 року № 21-24а13 та від 05.02.2013 року № 21-437а12 правові висновки ґрунтуються на іншому нормативно-правовому регулюванні спірних правовідносин, що є відмінним від чинного, зокрема на момент вирішення вищезазначених справ Верховним судом України Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту містили обов`язок пасажира, мати при собі квиток, в той час як на момент виникнення спірних правовідносин в межах вказаної справи такий обов`язок у пасажира, що користується пільгами, – відсутній (пункт 41, 158 Правил).

При цьому, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 30.01.2019 року по справі № 755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію, зокрема в даному випадку висновки, що були викладені в постановах Верховного суду України, від 05.03.2013 року № 21-24а13 та від 05.02.2013 року № 21-437а12 є відмінними від правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року по справі 296/5099/16-ц та від 10 травня 2018 року по справі 646/9604/16-ц у зв`язку з чим враховунню підлягають прийняті саме останні за часом, тобто більш нові, тлумачення норм права Верховним Судом.

Принцип єдності судової практики не має абсолютного характеру, оскільки процесуальним законодавством Велика Палата Верховного Суду, об`єднані палати, палати касаційних судів Верховного Суду наділені виключними повноваженнями у встановленому порядку відступати від раніше сформованої правової позиції з огляду на те, що в протилежному випадку це означало б неможливість виправлення судом своєї власної передчасної або «застарілої» позиції, викликаної, наприклад, нечіткістю закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до неоднакового тлумачення норм права, або виключало б можливість динамічного розвитку суспільних правовідносин та права; за певних обставин відступ від попередніх правових позицій суду касаційної інстанції узгоджується із уже усталеним виробленим у праві цивілізаційним підходом, згідно з яким «truth or stability - truth is preferable» (при конкуренції між правдивим (правильний, справедливим) і стабільним пріоритет варто віддавати першому)

Вирішуючи питання щодо відшкодування завданої позивачу моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автостанція – споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під`їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів; автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Стаття 36 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначає, що автостанції надають пасажирам послуги, пов`язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а саме: продаж квитків; користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння; можливість користування громадськими вбиральнями; інформування щодо розкладу руху автобусів та вартості поїздки.

Разом з тим, ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Таким чином саме автомобільний перевізник зобов`язаний забезпечити безкоштовний проїзд пільгової категорії громадян в той час як автостанція здійснює організаційне забезпечення пасажирських перевезень, зокрема продаж квитків, утримання приміщень для очікування рейсу, надання інформації про розкладу руху транспортного засобу тощо.

Частиною 1 статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Положеннями ч. 1 ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Таким чином, обов`язок щодо відшкодування моральної шкоди покладається саме на особу, з вини якої було завдано моральну шкоду, тобто повинен бути наявний причинно-наслідковий зв`язок між діями особи та наслідками, що настали.

Оскільки відповідач не є автомобільним перевізником на якого покладено обов`язок щодо безоплатного проїзду пільгової категорії громадян, зокрема учасників бойових дій, суд приходить до висновку про відсутність винної поведінки ТОВ «АС Курахове» щодо незабезпечення безоплатного проїзду.

В силу приписів ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальними правилами доказування кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень чинного законодавства України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив перед судом питання про їх витребування.

Таким чином, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем самого як факту наявності моральної шкоди так і її розміру, а посилання на те в чому ж виявились моральні страждання позивача залишились неконкретизованими та обмежуються формальним посиланням на норми діючого законодавства щодо легального визначення гідності, честі, ділової репутації фізичної особи та ділової репутації юридичної особи, тобто наведені позивачем обґрунтування щодо наявності моральних страждань є загальними та абстрактними.

Суд зазначає, що порушення прав завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «АС Курахове» про захист честі, гідності та ділової репутації – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Мар`їнський районний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текс рішення виготовлено 24.12.2021 року.

Суддя С. М. Ліпчанський

Дата документу 20.12.21 року