Решение № 101736737, 08.12.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2021 року Справа № 923/1013/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В. за участю секретаря судового засідання Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація"

про стягнення 3551121,57 грн

за участю представників сторін:

позивача - не прибув,

відповідача- Ремига М. Л.

До суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) до Приватного підприємства "Херсонтеплогенерація" (відповідач) про стягнення 3551121,57 грн. заборгованості за договором постачання природного газу від 09.10.2019 № 3224/1920-ТЕ-33, з яких - 2522165,91 грн. основного боргу, 174663,28 грн. пені, 256076,68 грн. 3% річних та 598215,67 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2021, справу розподілено судді Литвиновій В.В.

Ухвалою суду від 29.07.2021 за позовною заявою відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 27.10.2021 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 24.11.2021 р. В судовому засіданні з розгляду справи по суті 24.11.2021 р. оголошено перерву до 08.12.2021 р., після чого розгляд справи по суті було продовжено.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

Відповідач вважає нарахування трьох відсотків річних у сумі 256076,68 грн. неправомірним, оскільки відповідно до положень розділу 7 Відповідальність сторін за договором, укладеним між позивачем та відповідачем, домовленість сторін про застосування 3% річних відсутня. Стосовно стягнення пені у сумі 174663,28 грн. – вважає, що господарське правопорушення, формально допущене відповідачем, є незначним та таким, що не завдало позивачеві будь-яких збитків. Звертає увагу суду на те, що підприємство відповідача є невеликим теплопостачальним підприємством і стягнення з нього коштів, які не закладені у складову тарифу, є його прямими збитками. Стосовно стягнення інфляційних витрат у сумі 598 215,67 грн. – посилається на те, що основним видом діяльності ПП «Херсонтеплогенерація» є виробництво теплової енергії, кінцевими споживачами якої є населення міста, медичні, шкільні та дошкільні заклади. Питома вага теплової енергії, спожитої населенням, складає 63 %, бюджетними установами 35%, госпрозрахунковими організаціями 2%. За період 2020-2021 років заборгованість бюджетних установ за послуги теплопостачання становить 174 886,52 грн. Також за цей період сформувалась заборгованість за послуги по теплозабезпеченню зі сторони населення м. Херсона у розмірі 14 174 726,27 грн. Цей борг спричинив неможливість вчасно, відповідно до умов Договору № 3224/1920-ТЕ-33 від 09.10.2019 року, розрахуватися за поставлений газ. Крім того, у відзиві відповідач зазначає, що ціни на енергоносії зростають майже щомісячно. Темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання кінцевих тарифів на теплову енергію. В результаті виникла різниця в тарифах, заборгованість якої Держава не відшкодувала.

Заборгованість з різниці в тарифах за 2016 рік склала - 1 019 499.55 грн. (в тому

числі по населенню - 362 580,98 грн., по бюджетним установам - 634 866,06грн.. по іншим споживачам - 22 052,51 грн.), за 2017 рік - 1 312 143,86 грн. (в тому числі по населенню - 808 989,62 грн., по бюджетним установам - 451 534,49 грн., по іншим споживачам - 51 619,75 грн.), також є залишок невідшкодованої заборгованості з різниці в тарифах по бюджетним установам за 2010-2014 роки в сумі 107 259,40грн. На думку відповідача, якби споживачі вчасно розраховувалися за теплову енергію та вчасно була відшкодована різниця в тарифах, підприємство б мало змогу вчасно розрахуватись за використаний природний газ. Нарахувати пеню та інфляційні втрати споживачам, підприємство не мало права, згідно діючого на той час законодавства. Штрафні санкції, пені та інфляційні втрати, заявлені до стягнення позивачем, є для підприємства непосильним тягарем. Ціна на природний газ для виробництва теплової енергії для бюджетних установ в 2017 році була підвищена заднім числом майже вдвічі. Строк узгодження та затвердження тарифів на теплову енергію не менш двох місяців. У зв`язку із затяжною процедурою прийняття тарифів, підприємство не встигає оперативно реагувати на підвищення ціни на газ, тому зазнає збитків. Темпи зростання цін на природний газ значно випереджають темпи зростання кінцевих тарифів на теплову енергію. Дії щодо примусового стягнення штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за природний газ призведуть до штучного доведення підприємства до неплатоспроможності. Враховуючи фактичні обставини справи, приймаючи до уваги те, що предметом договору №1206/1718-ТЕ-33 від 01.09.2017 року є постачання газу для виробництва теплової енергії, яка споживається споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а також те, що ПП «Херсонтеплогенерація» є соціально орієнтованим підприємством м. Херсона, яке забезпечує централізоване теплопостачання населення, підприємств і установ бюджетної сфери в місті Херсоні, що прострочка з оплати газу за договором виникла через значну заборгованість населення та хронічні затримки бюджетних організацій з оплати послуг постачання теплової енергії, несвоєчасне відшкодування держави різниці в тарифах за надані відповідачем послуги з теплопостачання, а також, несвоєчасне надходження компенсації за поставлену відповідачем теплову енергію громадянам, яким надаються пільги та субсидії і яка, у разі її надходження, негайно перераховувалась на рахунок позивача в якості оплати за отриманий газ за спірним договором, застосування до відповідача штрафних санкцій у стовідсотковому розмірі може призвести до ще більшого погіршення його фінансового становища.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши представника відповідача, який прибув в судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Приватне підприємство «Херсонтеплогенерація» (далі - Відповідач) 09.10.2019 року укладено договір № 3224/1920-ТЕ-33 постачання природного газу (далі - Договір).

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 7 942 548,91 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Матеріалами справи підтверджується, що оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 2522165,91 грн., позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1,2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 5.1 Договору, Відповідач зобов`язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 17,8 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі

174663,28 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.

Враховуючи викладене, сума інфляційних складає 598215,67 грн., вимоги щодо їх стягнення є доведеними та підлягають задоволенню.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що піддягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Розмір нарахованих 3% річних складає 256076,68 грн., вимоги щодо їх стягнення підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву, в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Щодо заявленого відповідачем у судовому засіданні усного клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, то суд дійшов наступних висновків.

Так, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

У відповідності до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Також, згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. При цьому, зменшення розміру неустойки у виняткових випадках є правом, а не обов`язком суду.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання). Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі № 908/1453/14.

Однак, всупереч наведеного, наявності виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій відповідачем не наведено.

Слід також зазначити, що відповідач, уклавши з позивачем Договір, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про право постачальника газу нарахувати пеню.

Враховуючи майновий стан сторін, положення вищенаведених норм та доводи, якими відповідач обґрунтовує необхідність зменшення пені, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку про відсутність наявних виняткових обставин, які б надавали суду право для зменшення розміру пені.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України”, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст..129 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 232-240 ГПК України, суд

у х в а л и в:

1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Херсонтеплогенерація» (73000, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Кутузова, буд. 2А; код ЄДРПОУ: 34458071) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ: 20077720) основний борг у сумі 2 522 165,91 грн., пеню у сумі 174 663,28 грн.; три проценти річних у сумі 256 076,68 грн.; інфляційні втрати у сумі 598 215,67 грн. та 53 266,82 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 08.12.2021р.

Суддя В.В.Литвинова