Решение № 101310721, 17.11.2021, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/389/21

Провадження №: 2/0343/283/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2021 року м. Долина

Долинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

судді - Керніцького І.І.,

секретаря судового засідання - Оленюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №343/389/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Долинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Івано-Франківськ) про визнання батьківства,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , звернувшись до суду з даним позовом, просить постановити рішення, яким:

-визнати його, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилася у місті Долина, Івано- Франківської області;

-зобов`язати Долинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилася у місті Долина, Івано-Франківської області, зазначивши батьком дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України та видати нове свідоцтво про народження, змінивши ОСОБА_3 прізвище на " ОСОБА_1 ";

-витребувати з Долинського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану копії актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені ним судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що він в 2010 році познайомився і почав зустрічатися з ОСОБА_2 . Згодом їхні стосунки перейшли на новий етап і з 2012 року вони почали проживати однією сім`єю та спільно вести господарство, але шлюб між ними не реєструвався. Проживали вони разом у трьохкімнатній квартирі за адресою АДРЕСА_1 , яка належить його матері - ОСОБА_5 . Оскільки ОСОБА_3 не працювала, весь тягар по утриманні їхньої сім`ї покладався на нього. Саме тому він регулярно на 2 - 2,5 місяці їздив працювати у Республіку Чехія. Під час його виїзду за кордон, ОСОБА_3 продовжувала проживати у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , а він їй висилав гроші на утримання квартири та проживання. Приблизно у жовтні 2017 році ОСОБА_3 повідомила його, що вона вагітна і вони будуть мати спільну дитину, чому він дуже зрадів, оскільки дуже хотів мати дітей. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька - ОСОБА_3 . З пологового будинку свою цивільну дружину та доньку забирав він. Після виписання з пологового будинку матері - ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_3 , вони разом, вже втрьох продовжили проживати в квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Питанням реєстрації народження їхньої доньки займалася його дружина, оскільки він в той час був зайнятий іншими домашніми справами. В той момент йому не було відомо, що у зв`язку з тим, що між ними не укладений шлюб, для внесення запису про його батьківство дитини необхідна, в тому числі, і його заява. Оскільки під час реєстрації народження дитини він не подавав заяви про записання його батьком дитини, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадився за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини мали записатися за вказівкою матері. Коли він побачив свідоцтво про народження дитини, то дуже здивувався і обурився тим фактом, що не записаний батьком своєї рідної доньки. На всі його докори з цього питання, його цивільна дружина пояснила, що так буде краще, оскільки вона буде вважатися одинокою матір`ю і зможе отримувати соціальну допомогу від держави. Таке пояснення його дуже здивувало, оскільки такого вона йому раніше не говорила. Однак, попри все вони продовжували спільно жити однією сім`єю та виховувати їхню доньку. В квітні 2019 року він був вимушений знову поїхати на роботу до Чеської республіки, оскільки потрібно було утримувати сім`ю, зокрема і їхню доньку. Після його повернення додому в червні 2019 року, він дізнався, що його цивільна дружина та донька більше з ним не живуть. Відбулось це без жодних причин та пояснень, що його неприємно здивувало. Незважаючи на те, що вони почали жити окремо, він надавав матеріальну допомогу на утримання дитини, купував речі як для доньки та для його колишньої цивільної дружини, а йому ОСОБА_3 давала можливість бачитись та проводити час із донькою. Однак останнім часом його колишня цивільна дружина чинить йому перешкоди в побаченнях з дитиною. Захистити своє право, як батька, на побачення із своєю донькою, брати участь в її вихованні він на разі не може, оскільки в актовому записі про народження ОСОБА_3 він не записаний як батько. Відповідачка відмовляється добровільно, в позасудовому порядку, подавати заяву про реєстрацію його як батька до органу державної реєстрації актів цивільного стану, через що він змушений звертатися до суду з позовом про визнання його батьківства над ОСОБА_3 .

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, причини неявки суд не повідомив, хоча про час, день та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Представник позивача - адвокат Пахар О.А. згідно з ордером на надання правничої (правової) допомоги №01/01/21 від 11.01.2021 (а.с.18) в судове засідання також не з`явився, причини неявки суд не повідомив, хоча про час, день та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. 11.11.2021 скерував на адресу суду заяву, відповідно до якої розгляд справи просив проводити у їхній відсутності (а.с.121).

Відповідачка ОСОБА_3 на неодноразові виклики у судове засідання не з`явилася, причини неявки суд не повідомила, хоча про час, день та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.108,112, 116, 120). 11.11.2021 скерувала на адресу суду заяву, відповідно до якої розгляд справи просила відкласти у зв`язку із тим, що її дочка захворіла, проте належних доказів на підтвердження цього до заяви не долучила (а.с.122).

Представник відповідачки - адвокат Ільницький Я.І. згідно з ордером на надання правничої (правової) допомоги серії ІФ №083204 від 20.03.2021 (а.с.42) в судове засідання також не з`явився, причини неявки суд не повідомив, хоча про час, день та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Представник третьої особи: Долинського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Івано-Франківськ) в судове засідання також не з`явився, причини неявки суд не повідомив, хоча про час, день та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Ухвалою суду від 10.03.2021 відкрито провадження у даній справі, призначено підготовче судове засідання за участю сторін.

30.03.2021 відповідачка подала відзив, відповідно до якого вказала, що вимоги позивача про визнання його батьком її доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не підлягають до задоволення, а факти викладені в позовній заяві перекрученні та не відповідають фактичним обставинам. З позовними вимогами позивача вона категорично не погоджується з наступних причин. Вона та позивач дійсно проживали тривалий час (шість років) разом як хлопець та дівчина, однак позивач жодного разу не запропонував їй укласти шлюб, про що вона декілька раз натякала йому, що хотіла б узаконити їхні стосунки, однак позивач завжди ухилявся від розмови. Навіть, коли в 2017 році вона завагітніла, позивач не мав наміру укладати шлюб, хоч він добре розумів, що їхня дитина буде вважатися позашлюбною. Після народження доньки він добре знав, що дитина буде зареєстрована з її слів, тобто на її прізвищі, а по батькові буде вказано також з її слів, оскільки про це йому сказали ще в пологовому відділенні. Однак саме позивач не бажав реєструвати доньку на своє ім`я, оскільки добре знав, що окрім соціальних виплат на дитину по догляду до трьох років, їй ще будуть нараховувати матеріальну допомогу як одинокій матері, оскільки позивач думав тільки про додатковий дохід, а не про те, хто буде записаний батьком. Що стосується перешкод у спілкуванні позивачеві з донькою, то це не відповідає дійсності, перешкод йому ніхто не чинив та не чинить. Спочатку вона мирилась з усім заради доньки, однак позивач почав агресивно себе поводити в присутності доньки, і щоб вберегти дитину від постійного стресу та припинити всі знущання над собою та донькою, вона вирішила покинути позивача. Прагнення позивача визнати себе батьком, нещо інше, як бажання мати можливість маніпулювати нею та мати вплив на неї через доньку. Батьківської любові у позивача ніколи не спостерігалось, він поводив себе як батько тільки на людях, а насправді він не займався вихованням доньки. Після народження доньки позивач до відділення ДРАЦСу із заявою про визнання батьківства не звертався, тобто з моменту народження доньки не зробив нічого, щоб донька носила його прізвище, йому було просто байдуже. Окрім того, відносини з позивачем у них були далеко не теплими, як стверджує позивач і їх не можна назвати сімейними, оскільки вона постійно терпіла побої та скандали з боку позивача, через що, 14.07.2020 невитримавши тиску з боку позивача, звернулася із заявою в поліцію, щоб прийняли міри, щодо припинення насильства з боку позивача, однак бажаного результату це не дало. Так як, позивач в своїй позовній заяві вказує, що він після народження доньки забирав її разом з дочкою з пологового будинку та деякий час вони проживали разом з ним, то позивачу фактично було відомо про народження доньки з 08.06.2018, і відповідно він мав достатньо часу, щоб належним чином оформити своє батьківство у встановлений законом порядку та строк для цього, однак не скористався ним. Також вказала про те, що позивач особисто бачив свідоцтво про народження дитини та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька, де він не записаний батьком, однак ні при реєстрації актового запису про народження доньки, а ні після позивач не виявляв бажання подати заяву до відділу ДРАЦС про визнання батьківства, незважаючи на те, що вона такої заяви не подавала. Зважаючи на вищевикладене вважає, що даний позов є необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, зокрема і з підстав пропуску строку позовної давності (а.с.25-29). Також скерувала на адресу суду заяву про застосування строку позовної давності, згідно з якою просила в задоволенні позову відмовити з підстав пропущення строку позовної давності (а.с.36-38). Відповідно до поданої заяви про попередній орієнтований розрахунок витрат по справі від 30.03.3021 просила стягнути з позивача на її користь 8000 грн витрат на правову допомогу (а.с.39).

06.04.2021 позивач ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на позов, відповідно до якого вказав про те, що у своєму відзиві відповідачка ОСОБА_3 зазначає: «Я та позивач дійсно проживали тривалий час (шість років) разом як хлопець та дівчина, однак позивач жодного разу не запропонував мені укласти шлюб, я декілька раз натякла йому, що хотіла би узаконити наші стосунки, однак позивач завжди ухилявся від розмови. Навіть коли я в 2017 році завагітніла, позивач не мав наміру укладати шлюб, хоч і добре розумів що наша дитина буде вважатися позашлюбною». Таким чином переконаний, що відповідачка підтверджує факт того, що вони тривалий час проживали разом; у них були стосунки як у хлопця і дівчини; під час їхніх стосунків у них народилася дитина. Також у своєму відзиві відповідач зазначає: «Що стосується перешкод у спілкуванні позивачеві з донькою, то це не відповідає дійсності, перешкод йому ніхто не чинив та не чинить»; «Прагнення позивача визнати себе батьком, не що інше, як бажання мати можливість маніпулювати мною та мати вплив на мене через доньку». Таким чином відповідачка опосередковано підтверджує той факт, що ОСОБА_3 є його донькою. Щодо тих тверджень відповідачки, що він нібито не хотів реєструвати доньку на своє ім`я з меркантильних мотивів є брехнею і наклепом. Це не відповідає дійсності, і спростовується тим, що допомога одиноким матерям, надається саме матері дитини, а не батьку, який таким не записаний у свідоцтві про народження. Так само не відповідають дійсності звинувачення на його адресу зі сторони відповідачки. Жодних неправомірних дій відносно ОСОБА_3 чи відносно своєї доньки він ніколи не вчиняв і до відповідальності не притягувався. Однак ці обставини не є предметом доказування у даній справі, оскільки позов стосується визнання факту біологічного батьківства, та здійснення відповідного актового запису про батьківство, щоб він міг реалізовувати свої законні права та обов`язки як батько. Щодо позову про визнання батьківства, то позовна давність не може бути застосована, оскільки ні на час зачаття дитини, ні на час народження дитини, відповідачка не перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком. І у нього, як позивача, немає спору щодо батьківства ОСОБА_3 з будь- яким чоловіком. Також зазначив, що на ст.2 Витягу з реєстру актів цивільного стану про народження ОСОБА_3 , наданого відповідачкою вказано, що запис про батька зроблено відповідно до ч.1 ст. 135 СК України. Таким чином, це підтверджує, що відповідачка на момент реєстрації народження доньки не перебувала у шлюбі, а ім`я та по батькові було записано з її слів (а.с.51-53). Також подав клопотання про призначення судово-генетичної експертизи, проведення якої просив доручити судово-експертній установі «Івано-Франківському НДЕКЦ УМВС України» (а.с.54-55).

12.04.2021 відповідачка ОСОБА_3 скерувала на адресу суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначила про те, що факт проживання з позивачем разом як хлопець та дівчина протягом тривалого часу (шість років), вона не заперечувала. І вона як кожна дівчина мріяла про заміжжя та дітей. Однак позивач жодного разу не запропонував їй укласти шлюб, вона декілька раз натякала йому, що хотіла б узаконити їхні стосунки, однак позивач завжди ухилявся від розмови. Коли в 2017 році вона завагітніла, то позивач і тоді не мав наміру укладати шлюб, хоч він добре розумів, що їхня дитина буде вважатися позашлюбною. Після народження доньки позивач знову не зробив жодної дії для того, що б зареєструвати належним чином доньку на своє ім`я, і він знав, що дитина буде зареєстрована з її слів, тобто на її прізвищі, а по батькові буде вказано також з її слів, і вони про це не одноразово говорили. Однак, жодні її прохання не дали бажаного результату, оскільки позивач вперто не бажав реєструвати доньку на своє ім`я, і йому ніхто не перешкоджав дати своє прізвище своїй донці, він повинен був це зробити з власної волі, чого не зробив. Позивач до відділення ДРАЦСу із заявою про визнання батьківства не звертався, тобто з моменту народження доньки не зробив нічого, щоб донька носила його прізвище, йому було просто байдуже. Що стосується перешкод у спілкуванні позивачеві з донькою, то це не відповідає дійсності, перешкод йому ніхто не чинив та не чинить. Спочатку вона мирилась з усім заради доньки, однак позивач почав агресивно себе поводити в присутності доньки, і щоб вберегти дитину від постійного стресу та припинити всі знущання над собою та донькою, вона вирішила покинутипозивача. Що стосується твердження позивача про те, що вона просила застосувати строк позовної давності, яка не відповідає даній справі, оскільки до визнання батьківства не застосовують строки позовної давності, вказала наступне. З позовної заяви вбачається, що позивач був обізнаний, що на момент зачаття та народження дитини являється батьком її доньки, однак заяву разом з нею до органів реєстрації актів цивільного стану про визнання себе батьком народженої нею дитини, не мав бажання подавати, тобто він був обізнаний про те, що не зареєстрований як батько дитини, про що сам і вказує у позовній заяві. Крім того, ч. 2 ст. 129 СК України встановлює, що строк позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, а позивач про своє батьківство знав з моменту зачаття дитини. Зазначила, що звертаючись до суду з позовом про визнання батьківства, позивач не зазначив причини, з яких було пропущено строк на звернення до суду, а також не ставив питання про його поновлення (а.с.58-62).

Ухвалою суду від 13.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, а також задоволено клопотаня про призначення судово-генетичної експертизи, проведення якої доручено судово-експертній установі «Івано-Франківському НДЕКЦ УМВС України».

27.04.2021 на адресу суду поступило клопотання експерта Івано-Франківського НДЕКЦ УМВС України, відповідно до якого для проведення судово-генетичної експертизи судовий експерт просить переформулювати питання, поставлене в клопотанні про призначення експертизи (а.с.74-75).

28.04.2021 ухвалою суду поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 05.05.2021 клопотання судового експерта задоволено, переформульовано питання, яке поставлено на розгляд експерту та призначено по справі судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено судово-експертній установі «Івано-Франківському НДЕКЦ УМВС України».

25.05.2021 на адресу суду поступило клопотання експерта Івано-Франківського НДЕКЦ УМВС України, згідно з яким для відбору експериментальних зразків з`явився ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_3 не з`явились, у зв`язку з чим просить повторно забезпечити їхню явку(а.с.85-86).

15.06.2021 від судово-експертної установи «Івано-Франківському НДЕКЦ УМВС України» надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи у зв`язку з повторною неявкою ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_3 для відбору експериментальних зразків (а.с.88-90).

Ухвалою суду від 03.08.2021 поновлено провадження у справі.

17.08.2021 представник позивача - адвокат Пахар О.А. скерував додаткові письмові пояснення по справі, відповідно до яких вказав про те, що у своєму позові позивач посилається на ст.128 Сімейного кодексу України, зокрема частиною 1 першої якої передбачено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. У свою чергу відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності, який передбачено ст.129 Сімейного кодексу України. Оскільки статті 128 та 129 Сімейного кодексу України поширюються на різні правовідносини, строк позовної давності передбачений ст.129 СК України, не можна застосовувати до правовідносин передбачених ст. 128 СК України. Законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність. До цього переліку належить у відповідності до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України. Крім того, законодавець у частині другій статті 20 СК України передбачив субсидіарне застосування положень ЦК України, які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених частиною першої статті 20 СК України. Зокрема правовою позицією Верховного Суду від 16 вересня 2020 року по справі № 303/2609/17 встановлено, «що до вимоги про визнання батьківства в порядку статті 128 СК України строк позовної давності не застосовується» (а.с.93-94).

Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, а також те, що відповідачка клопотань про відкладення судового засідання на адресу суду не направляла, в силу положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за доцільне здійснити судовий розгляд за відсутності відповідача.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Враховуючи, що відповідачка, хоча і була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`являлася, причин неявки не повідомляла, позивач не заперечив проти заочного розгляду справи, а тому суд постановив провести заочний розгляд даної справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов, відповіді на відзив по справі, заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Нормами ст.4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Відповідно до вимог ст.ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи вимогу про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини суд виходив з такого:

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, відповідно в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

В статті 18 Конвенції про права дитини проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов`язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі ст.27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. При цьому, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно зі ст.ст. 141, 150, 153, 155 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Отже, наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися.

За змістом ст.121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини, за рішенням суду.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існували стосунки як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу близько шести років.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13 червня 2018 року, актовий запис № 176, виданого Долинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, встановлено про те, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьком дитини зазначений ОСОБА_6 , матір`ю - ОСОБА_2 (а.с.30).

Відомості про батька дитини записані відповідно до частини 1 статті 135 СК України, тобто за вказівкою матері, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00020345979, сформованого 13 червня 2018 року (а.с.31).

Частиною 1 статті 52 Конституції України встановлено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. На реалізацію положення Конституції і передбачено визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, оскільки гарантується дитині батьківство, незалежно від того, в шлюбі перебувають її батьки чи ні.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

З матеріалів справи встановлено, що всі документи щодо малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходилися у відповідачки, яка у відповідності до ч.1 ст.135 СК України здійснила запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами існує спір з приводу визнання батьківства, який без згоди відповідачки неможливо вирішити у позасудовому порядку.

В ході розгляду справи здобуто також відомості про те, що відповідачка разом з дитиною та позивачем проживала в квартирі матері позивача за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_2 здійснювала догляд за малолітньою дитиною, позивач їздив працювати в Республіку Чехія і надав матеріальну допомогу по утриманні дитини. Через відсутність добровільної згоди відповідачки щодо подання заяви про реєстрацію позивача як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , він позбавлений можливості внести зміни в її актовий запис про народження щодо батька, оскільки для цього потрібна спільна заява обох батьків. Таким чином, позивач має намір дальше опікуватися малолітньою дитиною, не маючи жодних прав щодо неї, а відповідачка натомість чинить перешкоди в побаченнях з дитиною.

У п.п. 4, 5 постанови Пленуму ВСУ №3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз`яснено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК України, приймаються до судового розгляду, якщо дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК України).

Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (далі - органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття.

В силу вимог ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 16.05.2018 по справі № 591/6441/14-ц зазначено, що щодо предмету доказування у даній категорії справ, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Викладеним вище обставинам відповідають правовідносини, які витікають із ст. 128 СК України, де зазначено, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Згідно частини четвертої, пунктів 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Як встановлено з матеріалів справи справа неодноразово направлялась до експертної установи та поверталась без виконання ухвали про призначення судово-генетичної експертизи. Зокрема, ухвалу Долинського районного суду від 13 квітня 2021 року про призначення судово-генетичної експертизи щодо встановлення біологічного батьківства ОСОБА_1 щодо дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повернуто без виконання, оскільки відповідачка, будучи обізнаною про розгляд судом спору, повідомленою про проведення судово-генетичної експертизи, систематично не з`являлась для забору біологічних зразків разом із дитиною, що свідчить про її ухилення від проведення судово-генетичної експертизи з метою встановлення істини у справі.

Ухвала Долинського районного суду від 05 травня 2021 про повторне призначення судово-генетичної експертизи не проведена у зв`язку з повторною невкою відповідачки для надання зразки зразків ДНК дитини для її проведення.

Системне та неодноразове нез`явлення відповідачки разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи, ухилення від її проведення свідчить про небажання відповідачки отримати точні висновки щодо походження дитини, спростувати доводи позивача про його батьківство щодо дитини. Відповідачка також не довела, що підстави, на які вона посилалась як на причину своєї неявки разом із дитиною до експертної установи, перешкоджали забору відповідних зразків її та дитини.

Вказані дії та бездіяльність відповідачки, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який відповідачкою заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача.

У матеріалах справи наявні докази, які підтверджують спільне проживання сторін, ведення спільного господарства до та під час народження дитини, а також докази, які свідчать, що позивач визнавав своє батьківство, займався вихованням малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , турбувався та утримував її матеріально, бажає і у подальшому приймати участь у вихованні дитини, матеріально забезпечувати.

ОСОБА_2 , заперечуючи проти визнання ОСОБА_1 батьком малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не вказала особу, яка є батьком малолітньої дитини.

Визнання ОСОБА_1 батьком малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідає інтересам малолітньої дитини. Негативних наслідків для дитини судом не встановлено.

Отже, позовна вимога про визнання батьківства є обґрунтованою та доказово підтвердженою, а відповідно підлягає до задоволення.

Положеннями ст. 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

В силу ст. 134 СК України законодавець закріпив порядок внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства. Так, на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

Аналогічні положення містять і Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5.

Крім цього, відповідно до п. п. 20 п. 1 Розділу III Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

Таким чином, згідно з п.п.2.1, 2.8 розділу ІІ вказаних Правил, заява про визнання батьківства, яка є підставою для внесення змін, може бути подана до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання першого примірника актового запису про народження (крім випадків, коли актовий запис про народження складено дипломатичним представництвом або консульською установою України) або за місцем постановлення рішення суду про визнання батьківства.

Якщо в актовому записі про народження дитини батьком указаний чоловік заявниці або інша особа (за винятком випадків, передбачених статтею 135 Сімейного кодексу України), то в унесенні змін стосовно визнання батьківства має бути відмовлено до вирішення судом питання щодо виключення з актового запису про народження відомостей про батька.

А згідно п.2.13.1 вказаних Правил, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є: рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.

Тобто, рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, є підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану.

Відповідно до п. 2.16.4 Правил, на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.

Як встановлено вище, ОСОБА_1 перебував з відповідачкою у відносинах, від яких у них є спільна дитина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, згідно з даними, що містяться в актовому записі №176 від 13.06.2018 про народження ОСОБА_3 , відомості про батька внесені зі слів матері та батьком дитини вказаний не ОСОБА_1 , а ОСОБА_6 .

Ураховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги, що ОСОБА_1 , який є батьком вказаної дитини, юридично немає жодних прав щодо неї та підстав її утримувати, відповідати за неї, а особи, яка записана "батьком" дитини зі слів матері апріорі не існує, остання в даний час проживає окремо від позивача, що призводить до того, дитина позбавлена батьківського опікунства, тому в інтересах дитини та з метою її захисту суд вважає за доцільне позов в цій частині задовольнити. У зв`язку з визнанням батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 вбачаються підстави зобов`язати Долинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) внести зміни до актового запису № 176 від 13.06.2008 про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначивши батьком дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України та видати нове свідоцтво про народження, змінивши ОСОБА_3 прізвище на " ОСОБА_3 ».

Відтак, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження є законними та обґрунтованими, встановлені судом обставини і надані позивачем відомості свідчать про походження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від позивача ОСОБА_1 .

Доводи сторони відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності, передбаченого частиною другою статті 129 СК України, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на положення статті 128 СК України, яка передбачає можливість визнання батьківства щодо дитини за рішенням суду за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України (спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою).

Згідно з частиною першою статті 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У частині другій цієї статті закріплено, що до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

На підставі викладених норм сімейного права можна зробити наступні висновки.

Законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність. До цього переліку належить у відповідності до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України.

Крім того, законодавець у частині другій статті 20 СК України передбачив субсидіарне застосування положень ЦК України, які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених частиною першої статті 20 СК України.

Тому у випадках передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 СК України мають застосовуватися правові приписи, закріплені в частині третій статті 267 ЦК України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 6-617цс17.

Таким чином, вимога про визнання батьківства в порядку статті 128 СК України строк позовної давності не застосовується.

Питання судових витрат суд вирішує за правилами ст.141 ЦПК України, при цьому враховує, що до судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, відносить сплату судового збору у розмір 908,00 грн, що підтверджується квитанцією (а.с.5), при цьому враховує вимогу позивача судові витрати залишити за ним.

На підставі вище викладеного, ст.ст. 3, 7, 9, 18, 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.199 та набула чинності для України 27.09.1991, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 52 Конституції України, ст.ст. 7, 121, 125, 126, 128, 134, 135, 141, 142, 150, 153, 155, 160, 161 СК України, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 4, 13. 81, 141, 263 ЦПК України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5, Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/2 та керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 268, 282, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Долинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції ( м.Івано-Франківськ) про визнання батьківства задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язати Долинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) внести зміни до актового запису № 176 від 13 червня 2018 року про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначивши батьком дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок залишити за позивачем ОСОБА_1 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто Долинським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Долинський районний суд Івано-Франківської області, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , житель АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , жителька АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Долинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), що знаходиться за адресою: м. Долина, вул. Міцкевича, 10 Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 20556934.

Суддя Долинського районного суду І.І.Керніцький