Решение № 100964473, 08.11.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15023/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправним та скасування податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34782-51 від 16.08.2021 року;

- зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області внести зміни в інтегровану картку платників податків ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом виключення суми заборгованості у розмірі 37 788,74 грн.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 07.04.2021 року припинив свою діяльність. З дати державної реєстрації як ФОП по дату закриття як ФОП підприємницьку діяльність не здійснював та жодних доходів не отримував. Позивач починаючи 2018 року і по теперішній час є найманим працівником, роботодавцем сплачувався єдиний внесок, жодного боргу зі сплати єдиного внеску у позивача не існує. 05.04.2021 року позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 37 788,74 грн.

27.09.2021 року за вх. № 53024/21 від Головного управління ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ДПС в Одеській області, як фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування. 07.04.2021 року господарську діяльність припинено, але не знято з обліку. Позивач повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 8448 грн. нарахований за 2017 рік, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. Впродовж 2018 року позивач повинен був сплачувати щоквартальний єдиний внесок у розмірі – 2457,18 грн., за 2019 рік – 2754,18 грн.. Впродовж 2020 року за перший квартал -2078,12 грн., за другий квартал – 1039,06 грн., за третій квартал – 3178,12 грн. та за четвертий квартал – 2200,00 грн. таким чином, в інтегрованій картці платника податків рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 37 788,74 грн. на підставі цих даних ГУ ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34782-51 від 16.08.2021 року у розмірі 37 788,74 грн.

04.11.2021 року за вх. № ЕП/30365/21 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заяви чи клопотання від сторін.

28.09.2021 року за вх. №ЕП/26295/21 від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

02.11.2021 року за вх. № ЕП/29972/21 від представника відповідача надійшло клопотання про закриття підготовчого провадження.

04.11.2021 року за вх. №ЕП30364/21 від представника позивача надійшло клопотання про закриття підготовчого провадження.

Процесуальні дії, вчинені судом.

Ухвалою суду від 09.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено проведення судового засідання на 28.09.2021 року на 11.30 год.

28.09.2021 року протокольною ухвалою суду відкладено судове засідання до 18.10.2021 року до 11.30 год

18.10.2021 року протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 04.11.2021 року о 14.00 год.

04.11.2021 року учасники справи до суду не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням викладеного суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Обставини справи.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Юридичним департаментом Одеської міської ради здійснено державну реєстрацію фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 , дата запису 19.02.2009 року, номер запису: 25560000000077830.

Згідно записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 06.04.2018 року по 19.07.2018 року працював у ТОВ «Нова Пошта», з 22.08.2018 року по теперішній час працює на ТОВ « 3С ГРУПП», що також підтверджується довідкою виданою технічним директором ТОВ « 3С ГРУПП».

07.04.2021 року внесено запис № 2005560060001077830 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , підстава: власне рішення.

16.08.2021 року ГУ ДПС в Одеській області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-34782-51 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,74 грн.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно ч.8 ст.9 Закону № 2464 платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею Закону № 2464-VІ, зокрема частиною восьмою зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті Закону № 2464 (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Висновки суду.

Отже, Законом передбачений обов`язок фізичної особи - підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.

З огляду на викладене, з 01 січня 2017 року позивач, перебуваючи на обліку у контролюючому органі як фізична особа - підприємець та, будучи платником єдиного внеску, зобов`язана була сплачувати єдиний внесок, у розмірі, встановленому статтею 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування», навіть у разі відсутності здійснення підприємницької діяльності.

Як зазначає відповідач у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 37 788,74 грн. (за 2017 рік - 8448,00 грн., 2018 рік - 9828,72 грн., 2019 рік - 11016,72 грн., за 2020 рік - 8495,30 грн.), у зв`язку з чим й прийнято спірну вимогу № Ф-34782-51.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що у період з квітня 2009 року по березень 2018 року включно, ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував доходів від підприємницької діяльності.

З 06.04.2018 року по 19.07.2018 року позивач працював у ТОВ «Нова Пошта», з 22.08.2018 року по теперішній час працює на ТОВ « 3С ГРУПП», що також підтверджується довідкою виданою технічним директором ТОВ « 3С ГРУПП».

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Разом з цим слід зазначити, що згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ЄСВ - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» надано визначення поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Як встановлено абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці, а саме підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.

Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Аналогічна позиція висловлено в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі № 440/2149/19.

З урахуванням встановлених обставин, суд зазначає, що позивач у період з квітня 2009 року по березень 2018 року включно, не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував доходів від підприємницької діяльності.

Отже, зазначене не звільняє позивача від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування починаючи з 01 січня 2017 року по березень 2018 року, а тому вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) за 2017 рік у сумі – 8448,00 грн. та за перший квартал 2018 року у сумі – 2457,18 грн. є правомірними.

Суд звертає увагу, що позивач документально підтвердив, що з 06.04.2018 року є найманим працівником, отже в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем.

Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.03.2020 у справі №140/2214/19, від 03.04.2020 у справі №140/642/19.

Крім того, висновки щодо протиправності подвійного оподаткування відповідають правовій позиції, викладеній у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 520/3939/19.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованості нарахування позивачу ЄСВ у вказаний період та правомірності оскаржуваної вимоги, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34782-51 від 16.08.2021 року.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління ДПС в Одеській області внести зміни в інтегровану картку платників податків ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом виключення суми заборгованості у розмірі 37 788,74 грн., суд зазначає наступне.

Верховенство права як основоположний принцип адміністративного судочинства визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Тому стосовно обраного позивачем способу захисту - зобов`язати відповідача внести зміни в інтегровану картку платників податків, шляхом виключення суми заборгованості, суд також враховує правову позицію викладену Верховним судом у постанові від 06 березня 2020 року по справі №819/418/15-а та вважає, що задоволенню підлягають вимоги про внесення змін в інтегровану картку платників податків ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом виключення суми заборгованості за період з 06.04.2018 року по теперішній час.

Щодо виключення суми заборгованості за період з 01.01.2017 року по березень 2018 року, оскільки судом встановлено правомірність нарахування податкового боргу з єдиного внеску за вказаний період, тому вимога про виключення з інтегрованої картки платника податків заборгованості за період з 01.01.2017 року по березень 2018 року є безпідставною.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправним та скасування податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-34782-51 від 16.08.2021 року.

Зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області внести зміни в інтегровану картку платників податків ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом виключення суми заборгованості за період з 06.04.2018 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ ВП 44069166) сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Бутенко