Решение № 100930206, 08.11.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8008/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2756 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А2756 про визнання протиправною бездіяльність військової частини А2756 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки нарахування та виплати, індексації грошового забезпечення (з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.), по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 11.08.2018 р. по 26.02.2021 р. з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби перед звільненням; зобов`язання військову частину А2756 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, нарахування та виплати, індексації грошового забезпечення (з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.), по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 11.08.2018 р. по 26.02.2021 р. з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби перед звільненням.

Ухвалою суду від 24.05.2021р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Разом з тим, ухвалою суду від 24.05.2021р. витребувано у Військової частини А2756 довідку про середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці військової служби перед його звільненням, витребувані матеріали зобов`язано надати до Одеського окружного адміністративного суду у строк до 23.06.2021р.

Ухвалою суду від 29.07.2021р. ухвалено перейти до розгляду справи у порядку загального позовного провадження та витребувано у Військової частини А2756 довідку про середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці військової служби перед його звільненням, витребувані матеріали зобов`язано надати до Одеського окружного адміністративного суду у строк до 07.09.2021р.

Ухвалою суду від 10.09.2021р. продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Сторони повідомлялись про день та час розгляду справи, однак у підготовче засідання позивач, представники сторін не з`явились. 20.09.2021р. до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України судом продовжено розгляд справи у письмовому провадженні.

Ухвалою суду від 05.10.2021р. залишено без руху адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А2756 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Так, з урахуванням приписів ст. 123 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав для надання позивачу строку для звернення до суду з обґрунтованою заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду із даними вимогами та/або надати докази дотримання ним строків звернення до суду із цим позовом.

06.10.2021р. до суду від Військової частини А2756 надійшла довідка про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 22.10.2021р. відмовлено у задоволенні заяви представника Військової частини А2756 про залишення адміністративного позову без розгляду; задоволено заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду; поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовними вимогами до Військової частини А2756 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії; продовжено розгляд справи №420/8008/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2756 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 22.10.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті; розгляд справи продовжено у письмовому провадженні.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначав, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі №420/4872/20 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправною бездіяльність Військової частини А2756 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині А2756 в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року; зобов`язано військову частину А2756 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині А2756 в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивач вказав, що 26.02.2021р. військовою частиною А2756, на виконання вказаного рішення, було зараховано 39894,90 грн. Позивач вказав, що після отримання зазначених коштів, враховуючи норми КЗпП України, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені уст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, ОСОБА_1 розраховував, що військова частина А2756 нарахує та виплатить середнє грошове забезпечення за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку (26.02.2021 року), однак зазначене здійснено не було. Поряд цим, як вказав позивач, оскільки він звернувся з позовом про захист трудових прав, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, то є достатні підстави для застосування ст.233 КЗпП України.

15.07.2021р. до суду від Військової частини А2756 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із адміністративним позовом та просить суд відмовити у його задоволенні та застосувати строки звернення. Відповідач вказав, що КЗпП не регулює питання проходження військової служби, а Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачає такого виду відповідальності, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації . Разом з тим, як вказав відповідач, спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил України та наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.08.2018 р. №422 звільнений з військової служби у запас за пунктом “є” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Наказом командира в/ч А2756 від 10.08.2018 р. №156 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі №420/4872/20 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 ; визнано протиправною бездіяльність Військової частини А2756 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині А2756 в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року; зобов`язано військову частину А2756 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплатити індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України у військовій частині А2756 в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення набрало законної сили 03.11.2020р.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, 26.02.2021р. перерахована на підставі вказаного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року у справі №420/4872/20 сума індексації грошового забезпечення виплачена у розмірі 39894,90 грн., що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 27.04.2021р.(а.с.13).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність військової частини А2756 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки нарахування та виплати, індексації грошового забезпечення (з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.), по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 11.08.2018 р. по 26.02.2021 р., звернувся до суду із цим позовом.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-13/2013 № 8-рп/2013 встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані нормами Кодексу законів про працю ( надалі - КЗпП ) тільки у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100 ), із врахуванням вимог Інструкції МВС України від 31.12.2007, № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ"( надалі Інструкція№ 499 )

Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.1 Порядку № 100, цей порядок застосовується серед іншого у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція вказана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст.ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.

Разом з тим, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Аналогічний правовий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі № 910/4518/16.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпПУ, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Відтак, зважаючи на компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця перед звільненим працівником за несвоєчасний розрахунок, суд, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір заявленого працівником до стягнення з роботодавця відшкодування у порядку, передбаченому ст.117 КЗпПУ, незалежно від того, чи суд задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (пункти 81, 82, 84, 86, 87, 92 постанови).

Водночас, вирішуючи справу, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вбачається з довідки Військової частини А2756 розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 398,04грн.

Середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 168 370,92 грн. (398,04 грн. * 423 дні).

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 р. по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 39894,90 грн. (частка компенсації)/ 168 370,92 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку 423 днів) х 100 = 23,69 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 23,69% становить: 398,04 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 23,69 % = 94,29грн.; 94,29грн. х 423(днів затримки розрахунку) 39884,67 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що співрозмірною сумою середнього заробітку затримки повного розрахунку при звільненні є сума в розмірі 39884,67 грн.

За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини А2756 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.), по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 11.08.2018 р. по 26.02.2021 р.; зобов`язання військову частину А2756 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, нарахування та виплати, індексації грошового забезпечення (з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.), по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 11.08.2018 р. по 26.02.2021 р. в розмірі 39884,67 грн.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 р.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2756 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.), по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 11.08.2018 р. по 26.02.2021 р.

Зобов`язати Військову частину А2756 (код ЄДРПОУ 07644539, вул. Хутірська 99, м.Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки, нарахування та виплати, індексації грошового забезпечення (з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.), по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з 11.08.2018 р. по 26.02.2021 р. в розмірі 39884,67грн.(тридцять дев`ять тисяч вісімсот вісімдесят чотири гривні шістдесят сім копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра