Решение № 100859413, 04.11.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/744/21

Провадження № 2/127/144/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошина С.В.,

за участі секретаря судового засідання Волхової М.А.,

представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бурятинського В.О.,

відповідача-позивача ОСОБА_2 , та її представника адвоката Бегейми М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю. Свої вимоги мотивував тим, що з 04.10.1997 вони з відповідачем ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу ОСОБА_1 за власні кошти, подарованими йому братом ОСОБА_3 , було придбано квартиру загальною площею 67,2 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 не визнає за позивачем ОСОБА_1 право особистої приватної власності на вищевказану квартиру у зв`язку з чим, посилаючись на статті 316, 317, 319, 355 ЦК України та ст.ст. 57, 60, 70 СК України, позивач за первісним позовом, вказуючи на те, що спірну квартиру хоча й придбано під час шлюбу, однак за кошти, які належали йому особисто, просив визнати спірну квартиру його особистою приватною власністю.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в справі, роз`яснено учасникам справи право на подання заяв по суті спору.

12.03.2021 відповідачем за первісним позовом подано відзив на первісну позовну заяву про визнання майна особистою приватною власністю, доводи якого зводяться до наступного. ОСОБА_2 заперечує проти задоволення первісного позову. Вказує на те, що шлюб між подружжям було розірвано рішенням суду від 10.02.2021 та спірну квартиру було придбано сторонами у справі під час перебування в зареєстрованому шлюбі. Подружжя у шлюбі перебувало більше 23 років, за час якого народилося троє спільних дітей. Вона заперечує обставину придбання ОСОБА_1 спірної квартири за особисті кошти, які були йому подаровані братом ОСОБА_3 . Обставина придбання спірної квартири у 2018 році за нібито подаровані позивачу кошти для ОСОБА_2 стала новиною. Про таку позицію ОСОБА_1 відповідачу стало відомо лише з позовної заяви по даній справі. Позивач з моменту придбання спірної квартири не повідомляв відповідача про те, що йому брат подарував кошти на придбання вказаної квартири. Спірна квартира до моменту розлучення вважалась сторонами спільним майном, оскільки купувалась сторонами в шлюбі та за спільні кошти подружжя саме в інтересах сім`ї. На даний час у спірній квартирі вже зроблено ремонт, який також робився за спільні кошти подружжя. Насправді спірна квартира була придбана на кошти, які накопичувалися подружжям разом протягом довгих років спільного проживання, а також за кошти, які було отримано від продажу спільного автомобіля та гаражу. Також у придбанні спірної квартири приймали фінансову участь батьки ОСОБА_2 ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі фактично постійно працювала, за виключенням періодів декретних відпусток, та також заробляла кошти, які в подальшому витрачалися в інтересах сім`ї. Договір дарування грошових коштів, який нібито укладений між позивачем та його братом, відповідач ОСОБА_2 вважає нікчемним в силу ч. 5 ст. 719 ЦК України. З огляду на те, що спірну квартиру придбано подружжям під час перебування в зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти подружжя, просила в задоволенні первісного позову відмовити.

Разом з поданням відзиву по суті спору ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, де просила визнати квартиру, що у АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Свій позов мотивувала тим, що спірна квартира була придбана за час шлюбу на спільні кошти подружжя. Кошти на придбання квартири накопичувалися подружжям протягом довгих років спільного проживання, а також за кошти, які було отримано від продажу спільного автомобіля та гаражу. До того ж частину грошей для придбання спірної квартири надали батьки ОСОБА_2 у якості фінансової допомоги. Посилаючись на норми статей 60, 68, 69, 70 СК України просила її позов задоволити.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20.04.2021 зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя прийнято до провадження, об`єднано в одне провадження вимоги за зустрічним позовом до спільного розгляду з вимогами за первісним позовом.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 своїм процесуальним правом на подання відзиву на зустрічну позовну заяву не скористався.

Інших заяв по суті спору матеріали справи не містять.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ОСОБА_4 позов підтримав з тих же підстав, що у ньому наведено. Вважає, що наявні підстави для відступу від презумпції спільної власності на спірну квартиру. Хоча квартира і придбана під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, однак за кошти, які належали позивачу за первісним позовом особисто. Ці кошти на придбання квартири були подаровані позивачу його двоюрідним братом. На запитання суду якою була мета придбання спірної квартири представник позивача повідомив, що на момент придбання спірної квартири відносини позивача ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 погіршувались та позивачу за первісним позовом потрібно було десь жити. Представник заперечив обставину придбання спірної квартири в інтересах сім`ї.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 повідомив, що в період часу з грудня 2016 року по липень 2017 року сторони по справі спільно не проживали. Потім сімейні стосунки нормалізувались, та у період з липня 2017 року по липень 2020 (24 чи 26 числа цього місяця) сторони проживали однією сім`єю. На запитання суду ОСОБА_1 повідомив, що хоч сторони і проживали однією сім`єю, разом з тим, спільне господарство та спільний побут не вели. На запитання суду повідомив, що в сім`ї були роздільні навіть продукти харчування, хоча холодильник був один. Вказує, що у наведений вище період позивач та відповідач з дітьми проживали спільно, за цей період була зачата третя спільна дитина, але відносин як таких в позивача та відповідача не було. Спірну квартиру позивач купив виключно для себе, оскільки він не бачив подальшого спільного життя з відповідачем, хоча проживав з нею спільно до липня 2020 року. Ремонт у спірній квартирі робився виключно за його кошти, відповідач участі в ремонті не приймала. На запитання суду позивач за первісним позовом ОСОБА_1 повідомив, що кошти на придбання спірної квартири він у свого брата позичив, на підтвердження отримання коштів вони з братом вирішили написати договір дарування грошових коштів. На даний час боргове зобов`язання з повернення отриманих в брата у позику коштів наявне та не виконане. Борг він має віддати своєму брату у майбутньому та розмір боргового зобов`язання на даний час складає 50 тисяч доларів США. З липня 2017 позивач та відповідач проживали разом в будинку його матері, що по АДРЕСА_2 , де народилась третя, спільна з відповідачем, дитина, і так вони проживали до липня 2020 року поки не розійшлись. На запитання суду в чому причина розладу сімейних відносин позивач повідомив, що спірну квартиру він вирішив придбати для себе, на даний час перебуває у фактичних шлюбних відносин з іншою жінкою, з якою він має дитину, якій виповнилось 5 місяців. З новою жінкою він проживає у своєї мами. На запитання суду повідомив, що ОСОБА_2 дійсно певний час мала доступ до вказаної квартири та мала ключі від неї.

В судовому засіданні представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним ОСОБА_5 повідомив, що він заперечує проти задоволення первісного позову та просить задовольнити зустрічний. Повідомив, що сторони у справі з 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають трьох дітей. На момент купівлі квартири сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, відповідач ОСОБА_2 на момент купівлі перебувала в стані вагітності. Спірна квартира купувалась в інтересах сім`ї.

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним ОСОБА_2 повідомила, що в сім`ї були заощаджені кошти на придбання спірної квартири. Так, подружжя за час спільного проживання здавало в оренду спільно – приватизовану квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_3 . Термін здачі цієї квартири в оренду становив 3 роки і 6 місяців (з вересня 2016 по червень 2020 року). Сума щомісячної оренди становила 5-6-7 тисяч гривень (як який місяць). Був гараж на АДРЕСА_3 , який проданий сім`єю за 12 тис. доларів США в 2015 році (згідно договору продали за 88 тис. грн., що, згідно доводів ОСОБА_2 не відповідає дійсності). Також був автомобіль Мітсубісі Ланцер, який був проданий у вересні 2016 року за 9500 доларів США. Наведені кошти відкладались на квартиру. Сторони по справі після попереднього розриву спільно проживали однією сім`єю з липня 2017 року по липень 2020 року, вели спільний побут, був спільний бюджет. Комунальні послуги сплачувались за кошти ОСОБА_2 . Заощаджені кошти на квартиру зберігались на Вишеньці, в гаражі, а саме в сейфі первісного позивача. На запитання суду повідомила, що їй невідомо, чи позичав ОСОБА_1 його брат кошти, такої мови в домі ніколи не було. На запитання суду повідомила, що вона мала вільний доступ до спірної квартири, мала ключі від вхідних дверей, допоки замки в квартирі не були замінені ОСОБА_1 .

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила, що вона є дочкою сторін по справі. З батьком на даний час вона не спілкується, оскільки ображена на нього, що він не хотів платити аліментів, а також у зв`язку з тим, що за час спільного проживання мало місце фізичне та психологічне насильство з його боку. По суті спору повідомила, що їй відомо, що її батьком було придбано квартиру по АДРЕСА_4 в 2018 році. Перед купівлею це питання обговорювалося за «сімейним столом». Квартира купувалась з метою здачі її в оренду для виручки коштів, а потім в планах було залишити цю квартиру комусь із дітей. Квартира була придбана за заощаджені її батьками кошти, які зберігались у сейфі батька в гаражі. Скільки там було коштів (у сейфі) їй невідомо. За скільки коштів була придбана спірна квартира їй також невідомо. Ремонт у спірній квартирі робили спільно, їздили в Епіцентр, купували будівельні матеріали, придумували дизайн. Коли купували квартиру, коштів не вистачало і позичали близько 200 тисяч гривень у батьків матері. Вона була у спірній квартирі близько 10 разів. Її мати також мала доступ до вказаної квартири, вона могла туди вільно увійти, вона мала ключі від цієї квартири.

Вислухавши учасників справи, заслухавши свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає, що первісний позов не підлягає задоволенню, зустрічний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 04.10.1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10.02.2021 року у справі № 127/29006/20 (а.с. 93).

За час перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10.02.2021 року у справі № 127/29006/20 набуло законної сили 13.03.2021 року, а тому суд констатує: сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 04.10.1997 по 13.03.2021.

26.01.2018 між ОСОБА_1 та ТОВ «ВінІнвестБуд» в особі директора Антонюка В.В. укладено Договір № 14/98-8/128 про участь у Фонді фінансування будівництва, відповідно до умов якого ОСОБА_1 як довіритель зобов`язався передати управителю у довірчу власність кошти з метою отримання у власність об`єкта інвестування, а управитель зобов`язався прийняти ці кошти для фінансування спорудження зазначеного в Договорі об`єкту будівництва. (п.1.1 Договору). (а.с. 6 – 9).

За довірителем ОСОБА_1 закріплено об`єкт інвестування, що у АДРЕСА_5 (1 та 2 черги будівництва), номер приміщення 98, загальна проектна площа, 67, 2 кв.м., житлова площа 35,7 кв.м., поверх 7, кількість кімнат 2 (п.п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 1.4 наведеного Договору на момент підписання договору вартість об`єкта інвестування складала 1 201 919 грн.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 відповідно до платіжних доручень № 2 від 01.02.2018, № 3 від 01.02.2018, № 4 від 02.02.2018, № 5 від 02.02.2018, № 6 від 06.02.2018, № 7 від 13.02.2018, № 8 від 13.02.2018 сплатив на рахунок управителя кошти згідно договору № 14/98-8/128 від 26.01.2018 в загальній сумі 1 201 919 грн. (ціна об`єкта інвестування), а також здійснив плату за управління коштами в сумі 45000 грн. (а.с. 15 – 22).

15.02.2018 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру, загальною площею 67, 2 кв.м., житловою площею 35,7 кв.м., що у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1488785105101, що є предметом спору у цій справі. (а.с. 29).

Підставою державної реєстрації права власності в цілому на спірну квартиру за позивачем ОСОБА_1 стала довідка про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування від 13.02.2018, яку видало ТОВ «ВінІнвестБуд».

Як зазначалось вище сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 04.10.1997 по 13.03.2021.

З огляду на викладене суд встановив, що право власності у позивача за первісним позовом на спірну квартиру виникло 15.02.2018, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, під час їх спільного проживання та під час існування між сторонами теплих сімейних стосунків, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін по справі народилась третя дитина ОСОБА_8 .

Обставина спільного проживання та існування сімейних відносин між сторонами станом на час придбання спірної квартири не заперечується учасниками справи, а тому ця обставина в силу ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказування, разом з тим, вона додатково підтверджується юридичним фактом народження у досліджуваний період третьої спільної дитини сторін по справі ОСОБА_8 .

Встановленим судом фактичним обставинам у справі відповідають правовідносини, врегульовані нормами Сімейного кодексу України та ЦК України зокрема, в частині щодо права особистої приватної власності на майно, яке набуте під час шлюбу, спільної сумісної власності подружжя, здійснення останнім цього права, способів та порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 2 статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 Цивільного кодексу України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

На противагу цьому слід зазначити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Згідно доводів первісної позовної заяви спірна квартира була придбана за кошти, які були подаровані позивачу його двоюрідним братом ОСОБА_3 . На підтвердження факту дарування грошових коштів позивачу за первісним позовом його двоюрідним братом ОСОБА_3 , позивач за первісним позовом суду представив Договір дарування грошових коштів в іноземній валюті у сумі 55000 доларів США від 31.01.2018; митну декларацію від 31.01.2018, згідно якої ОСОБА_3 дійсно 31.01.2018 ввіз на територію України 48500 доларів США та 700 Євро, довідку ПАТ КБ «Приватбанк» згідно якої 24.01.2018 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошовий переказ в сумі 2000 доларів США, а також копію розписки від 31.01.2018 відповідно до якої позивач за первісним позовом отримав від свого двоюрідного брата в дар суму коштів в іноземній валюті в розмірі 55 000 доларів США. (а.с. 11 – 14)

Суд відзначає, що як в змісті Договору дарування грошових коштів від 31.01.2018 так і в змісті розписки від 31.01.2018 зазначено, що дарунок здійснюється для придбання позивачем за первісним позовом житла особисто для себе.

Разом з тим, попри те, що матеріали судової справи містять примірник Договору дарування грошових коштів від 31.01.2018, а також розписку, що датована цим же числом (подібного Договору змісту), позивач за первісним позовом в судовому засіданні під час надання відповідей на запитання головуючого визнав, що насправді правовідносин з дарування коштів між ним та його двоюрідним братом ОСОБА_3 не існує. На запитання суду останній повідомив, що вказані кошти були отримані позивачем за первісним позовом у його двоюрідного брата в позику та на даний час існує боргове зобов`язання з повернення коштів, які отримані у його двоюрідного брата у борг.

Таким чином зазначена у первісному позові обставина, що кошти, за які було придбано спірну квартиру, були подаровані ОСОБА_1 його братом спростована самим позивачем під час надання ним суду особистих пояснень.

Поряд з цим наведене вище не спростовує факту отримання позивачем за первісним позовом від свого двоюрідного брата коштів у позику, що визнається позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 та частково підтверджується довідкою ПАТ КБ «Приватбанк», згідно якої 24.01.2018 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошовий переказ в сумі 2000 доларів США.

Митна декларація від 31.01.2018, згідно якої ОСОБА_3 31.01.2018 ввіз на територію України 48500 доларів США та 700 Євро, довідка ПАТ КБ «Приватбанк» згідно якої 24.01.2018 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошовий переказ в сумі 2000 доларів США у своїй сукупності беззаперечно вказують на те, що вказані кошти були ввезені на територію України, вони були фактично наявні, та саме за їх рахунок було сплачено вартість спірної квартири.

До вказаного висновку суд приходить з огляду на те, що між датою першого переказу коштів на ім`я ОСОБА_1 від ОСОБА_3 в сумі 2000 доларів США (24.01.2018) та датою сплати коштів на рахунок управителя за управління коштами на будівництво спірної квартири, згідно платіжного доручення № 1 від 26.01.2018 року минуло всього лише два дні; між датою ввезення на територію України грошових коштів в сумі 48500 доларів США та 700 Євро ОСОБА_3 (31.01.2018) та датою початку виплати коштів за Договором № 14/98-8/128 про участь у Фонді фінансування будівництва, згідно платіжних доручень № 2 від 01.02.2018, № 3 від 01.02.2018, № 4 від 02.02.2018, № 5 від 02.02.2018, № 6 від 06.02.2018, № 7 від 13.02.2018, № 8 від 13.02.2018 минуло відповідно 1, 2, 6 та 13 днів.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що оплата коштів за Договором № 14/98-8/128 від 26.01.2018 про участь у Фонді фінансування будівництва на будівництво спірної квартира була проведена за рахунок ввезених на територію ОСОБА_3 валютних цінностей, які були передані ОСОБА_1 та які використані останнім на придбання спірної квартири.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору – інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Зазначена позиція наведена в постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 295/8319/18.

У цьому зв`язку судом встановлено, що грошові кошти ОСОБА_1 від ОСОБА_3 отримано саме в інтересах сім`ї, оскільки отримані за цим правочином кошти у період шлюбу були використані для придбання спірної квартири.

До вказаного висновку суд приходить з огляду на те, що у спірний період сторони у справі спільно проживали, вели спільний побут та господарство, 24.10.2018 у сторін по справі народилась третя дитина ОСОБА_8 , що вказує на спільність планів на майбутнє та існування тісних сімейних взаємовідносин. Відповідач у справі мала доступ до спірної квартири, неодноразово її відвідувала, мала ключі від вхідних дверей (до заміни замків).

Таким чином під час придбання спірної квартири та в подальшому (до розладу сімейних відносин) вона сторонами визнавалась спільним майном подружжя.

Обставина наявності в ОСОБА_2 доступу до спірної квартири не заперечується сторонами по справі, а тому в силу ч.1 ст.82 ЦПК України вона також не підлягає доказуванню.

Таким чином на об`єкт нерухомості – спірну квартиру поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя та за встановлених фактичних обставин, суд не встановив правових підстав для визнання спірної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

З огляду на викладене в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна – спірної квартири особистою приватною власністю слід відмовити.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1,2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У цьому зв`язку суд зазначає, що доводи позивача за зустрічним позовом щодо придбання спірної квартири за спільні, накопичені подружжям за довгі роки спільного проживання, кошти не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Покази свідка ОСОБА_6 , (дочки сторін по справі), яка також повідомляла вказану обставину, судом до уваги не приймаються, оскільки, як повідомила суду вказаний свідок вона перебуває з батьком в неприязних відносинах, вона ображена на нього за його позицію щодо сплати аліментів та чинення ОСОБА_1 в період спільного проживання домашнього насильства, а тому для суду є зрозумілим її бажання підтримати позицію своєї матері.

Позивач за зустрічним позовом ґрунтувала свої доводи щодо наявності коштів на придбання спірної квартири, також тим, що вона на протязі довгих років офіційно працювала; фінансовою допомогою її батьків, продажем у 2015 році приватизованого гаража та продажем автомобіля Мітсубіші Ланцер.

Разом з тим суду не представлено будь – яких доказів, з яких би вбачалась обставина накопичення подружжям певних коштів, їх зберігання в певному місці, отримання будь – яких коштів від батьків ОСОБА_2 .

Обставина витрачання виручених від реалізації в 2015 році гаража коштів в сумі 88 000 грн. на купівлю у 2018 році спірної квартири також перед судом не доведена. Також перед судом не доведено вартість реалізації спільного автомобіля подружжя ОСОБА_9 2007 року випуску, який реалізовано 17.09.2016 року, так само як і витрачання коштів, що виручені від його реалізації на купівлю спірної квартири.

Представлений суду висновок про середньо ринкову вартість аналогічного КТЗ станом на 17.09.2016 в сумі 243739 грн. 20 коп. не може бути прийнятий судом в якості доказу вартості автомобіля подружжя, що було реалізовано 17.09.2016, оскільки для проведення оцінки транспортний засіб не пред`являвся та при оцінці не враховано технічний стан конкретного автомобіля.

Таким чином спірне нерухоме майно було придбано ОСОБА_1 під час шлюбу та за кошти, які були отримані ОСОБА_1 в інтересах сім`ї, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (сторін по справі).

Відповідно до ст. 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі та є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Отже, з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_10 та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Таким чином зустрічний позов підлягає до задоволення, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя слід визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в задоволенні первісного позову слід відмовити.

Визначаючись із розподілом судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути суму судового збору, що становить 4056,93 грн., оскільки зустрічний позов судом задоволено у повному обсязі. Судові витрати ОСОБА_1 слід залишити за ним, оскільки в задоволенні первісного позову суд відмовляє.

Питання судових витрат на професійну правничу допомогу, що понесені позивачем за зустрічним позовом суд не вирішує, оскільки в судових дебатах представник позивача за зустрічним позовом та відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 – адвокат Бегейма М.О. заявив, що відповідна заява про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу буде ним подана в порядку, визначеному ч. 8 ст. 141 ЦПК України, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, про що він і заявляє.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.57, 60, 69-71 СК України, ст. 325, 368, 372 ЦК України, ст. 13, 81, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя – задоволити.

Визнати квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4056,93 гривень в рахунок компенсації сплаченого при зверненні до суду судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач – відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_6 , фактичне місце проживання АДРЕСА_2 ;

Відповідач – позивач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення суду складено 05.11.2021 року.

Суддя: