Решение № 100719421, 29.10.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/4394/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Тихоненко О.М., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як правонаступника, щодо відмови виконати у повному обсязі остаточні рішення судів, які набрали законної сили, відносно Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України;

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області кошти на відшкодування завданої протиправним рішенням матеріальної шкоди (заборгованості), що виникла з 19.01.2011 по 31.12.2017 у розмірі - 235185,16 грн (двісті тридцять п`ять тисяч сто вісімдесят п`ять ) грн 16 коп.;

стягнути з Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України на користь позивача 30 000 (тридцять тисяч) грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає про неправомірність дій посадових осіб ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо чергової відмови виконати рішення, які були встановлені постановами Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.04.2011, Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013, Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова по справі № 750/1591/18 від 11.05.2018 і постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019, які набрали законної сили та самостійно нарахувати заборгованість та її виплатити. Вказаною бездіяльністю позивачу в черговий раз заподіяна моральна шкода щодо відмови виплатити заборгованість по державній і додатковій пенсії у розмірі передбаченому законодавством на протязі вже 10-ти років та невиконання належним чином рішення суду, а також повернення пенсії у повному обсязі на той час, яка була єдиним джерелом його існування. Моральна шкода виражається у душевних стражданнях які позивач продовжує переживати, у приниженні його гідності і наслідками цих дій стало погіршення нервового становища після перенесення подвійного інфаркту міокарду за результатами постійних знущань з боку посадових осіб вже ГУ ПФУ в Чернігівській області. Своїми неправомірними діями посадові особи ГУ ПФУ в Чернігівській області і на даний час позбавляють позивача права оперативно купувати ліки та отримувати більш якісні послуги по охороні здоров`я останнього. Будучи особою з інвалідністю внаслідок війни 3 групи з великими труднощами та з фізичною біллю після перенесення двох інфарктів та операцій на судинах серця позивач вимушений, пересуваючись по місту, приходити до працівників вже ГУ ПФУ в Чернігівській області з проханням нарешті провести виплату заборгованості пенсії відповідно до судових рішень.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено: ухвалу судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року скасовано, а справу направлено до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.08.2021 прийнято справу до провадження судді Тихоненко О.М. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем в межах встановленого судом строку подано відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову повністю та зазначає про наявність підстав для закриття провадження у справі, в зв`язку з обранням позивачем невірного способу захисту порушеного права. Відповідач зазначає, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Наявність в Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Також відповідач заперечує проти стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн, оскільки останнім не надано доказів спричинення моральних страждань діями ГУ ПФУ в Чернігівській області чи іншими працівника відповідача.

Позивачем подана відповідь на відзив, в якій останній просить його позовну заяву задовольнити у повному обсязі, заперечення та вимогу, які наведені у відзиві на позовну заяву - відхилити.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

01.04.2011 постановою Деснянського районного суду м. Чернігова по справі №2-3/2506/2755/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігова перевести, згідно поданої 19.01.2011 заяви пенсію ОСОБА_1 на державну і додаткову пенсію по інвалідності 3 групи згідно Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та здійснити перерахунок пенсії, виходячи з розміру 6 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, враховуючи розмір мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за відрахуванням вже сплачених сум (а.с.7-9).

Як слідує з матеріалів справи 23 липня 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Чернігові призупинено нарахування та виплату позивачу державної і додаткової пенсії.

23 листопада 2012 року відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження за № ВП № 35435280 по виконанню виконавчого листа від 22.11.2011 за № 2-а/2506/2755/11 (а.с.10).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові щодо невиконання постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 квітня 2011 року по справі № 2а/2506/2755/11 (а.с.11-12).

24 червня 2015 року виконавче провадження № 35435280 закрито та підрозділом виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області було складено акт та направлено до Чернігівського відділення поліції Гловного управління Національної поліції України у Чернігівській області подання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

13 липня 2015 року відомості за фактом вчинення посадовими особами УПФУ в м. Чернігові умисних дій щодо невиконання рішення суду по справі № 2а/2506/2755/11 від 01 квітня 2011 року, які мають ознаки кримінального правопорушення та підлягають кваліфікації за ознаками злочину, відповідальність за який передбачена частиною першою статті 382 Кримінального кодексу України, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270010005094.

В подальшому, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2018 року у справі № 750/1591/18, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 11.09.2018, позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема стягнуто з Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 , 250998,40 грн у відшкодування заборгованості з виплати пенсії, що виникла за період з 19.01.2011 по 28.02.2018 включно, 20000 грн у відшкодування моральної шкоди та 3000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката, а всього 273998,40 грн (а.с.19-21).

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2018 року стягнуто із Чернігівського ОУПФУ на користь держави судовий збір у розмірі 3524 грн.

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2018 року апеляційну скаргу Чернігівського ОУПФУ залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2018 року залишено без змін.

В свою чергу постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18 касаційну скаргу Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України задоволено частково: рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 11 вересня 2018 року в частині позовних вимог про стягнення недоплаченої суми пенсії за період з 19 січня 2011 року по 06 лютого 2018 року в розмірі 250 998,40 грн скасовано, провадження у справі в цій частині закрито, в решті позовних вимог зазначені судові рішення залишено без змін (а.с.22-30).

Позивачем було отримано виконавчий лист та направлено до примусового виконання.

З матеріалів справи слідує, що позивач неодноразово, на протязі 2012-2021 років, до різних інстанцій оскаржував дії відповідача, в частині не виконання вказаних вище судових рішень.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови виконати у повному обсязі остаточні рішення судів, які набрали законної сили, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 257 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 372 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.

Згідно статті 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 382 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог частини дев`ятої статті 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статті 383 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Суд звертає увагу, що вищезазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Таким чином, оскаржувані дії ГУ ПФУ в Чернігівській області, які полягають у не виконанні у повному обсязі остаточних рішень судів, які набрали законної сили, можуть бути оскаржені відповідно до положень статті 267 КАС України, які визначають порядок здійснення судового контролю за виконанням рішення суду.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини дев`ятої статті 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини п`ятої статті 383 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року), відповідно до яких, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

За наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

З огляду на вищенаведене, суд дійшлов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 15 квітня 2020 року у справі № 367/1240/16-а.

За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та стаття 383 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку 267 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати нову позовну заяву.

Підсумовуючи вище наведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Тобто, якщо позивач вважає протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання вищевказаних постанови та рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у справі № 2-а/2506/2755/11 та у справі № 750/1591/18, то він може звернутись до суду в порядку КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти нову позовну заяву.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову щодо позовних вимог про протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як правонаступника, щодо відмови виконати у повному обсязі остаточні рішення судів, які набрали законної сили, відносно Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України.

Як наслідок також не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача коштів на відшкодування завданої протиправним рішенням матеріальної шкоди (заборгованості), що виникла з 19.01.2011 по 31.12.2017 у розмірі - 235185,16 грн (двісті тридцять п`ять тисяч сто вісімдесят п`ять ) грн 16 коп.; стягнення з Чернігівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України на користь позивача 30 000 (тридцять тисяч) грн на відшкодування моральної шкоди, як похідні.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У пункті 54 зазначеного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91, п. 29).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 21390940).

Повне судове рішення складено 29.10.2021.

Суддя О.М. Тихоненко