Постановление суда № 100689734, 25.10.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/25943/21

Провадження №1-в/127/645/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Каленяка Р.А.,

при секретарі Шмирової О.М.,

за участю

прокурора Чайки О.Г.,

захисника Гука Г.І.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про заміну не відбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким та стягнення шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну не відбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким та стягнення шкоди.

Клопотання мотивоване тим, що засуджений відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)» та вважає, що подальше тримання його в місцях позбавлення волі є невиправданим. Вважає, що відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі «Петухов проти України (№2)» від 12 березня 2019 року встановлено, що довічне позбавлення волі в Україні порушує ст. 3 Конвенції, тобто є катуванням.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав клопотання та просив його задовольнити з підстав, викладених в клопотанні. Також пояснив, що призначення судом довічного позбавлення волі спричинило йому моральну та фізичну шкоду, яку він оцінює в 1 000 000 грн., оскільки він має тяжку хворобу – туберкульоз. Просить замінити його катування у вигляді довічного позбавлення волі на фіксований строк відбування покарання, а саме на 15 років позбавлення волі та стягнути завдану йому шкоду.

Захисник Гук Г.І. підтримав клопотання засудженого та просив його задовольнити, пояснив, що подальше його тримання під вартою порушує статтю 3 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Доповнив, що на підставі рішення Конституційного суду засуджені до довічного позбавлення волі мають право на умовно-дострокове звільнення на підставі п.3 Конвенції по правам людини. Також суду пояснив, що рішенням Конституційного суду вважаються неконституційним ч.1 ст.ст. 81, 82 КК України з моменту прийняття даного Кодексу, в зв`язку з чим, на думку захисту, ОСОБА_1 вірно поставив питання перед судом про заміну довічного позбавлення волі на 15 років позбавлення волі. У зв`язку із вказаним просив вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Прокурор Чайка О.Г. в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання засудженого, вважав що підстави для задоволення клопотання відсутні, оскільки вимоги клопотанням суперечать нормам кримінального законодавства. Також зазначив, що Конституційний Суд України, в своєму рішенні від 17.09.2021, зазначає, що з метою реалізації статей 3, 23, 28 Конституції України та приведення Кодексу у відповідність до Конституції України, а також з огляду на міжнародні зобов`язання, що їх взяла на себе Україна, обов`язком Верховної Ради України є законодавчо забезпечити реалістичну перспективу звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від подальшого відбування такого покарання шляхом унормування порядку заміни довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням або умовно-дострокового звільнення. Доповнив що Конституційний Суд України зобов`язав Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 Кримінального кодексу України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення. Просив відмовити в задоволенні, оскільки на даний момент законодавство України не передбачає можливості заміни довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання, оглянувши в судовому засіданні матеріали особової справи засудженого, суд дійшов до наступного.

Вироком судової колегії у кримінальних справах Волинського обласного суду від 20 лютого 1998 року ОСОБА_1 визнано винним за ст. 93 п. «а» «з» , ст. 86-1, ст. 140 ч.2, ч.3, ст. 142 ч.3, ст. 42 КК України призначено покарання у виді смертної кари – розстріл з конфіскацією всього належного йому майна. Ухвалою Верховного Суду України від 12 травня 1998 року вирок судової колегії у кримінальних справах Волинського обласного суду від 20 лютого 1998 року залишено без змін.

На даний час засуджений ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)».

Статтею 74 КК України врегульовано підстави для звільнення особи від покарання чи його пом`якшення. Так, згідно ч. 1 ст. 74 КК України звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м`яким, а також пом`якшення призначеного покарання, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом, що свідчить про можливість застосування зазначеної норми лише у визначених кримінальним законом підставах. Згідно ч. 2 ст. 74 КК України підставою для негайного звільнення від призначеного судом покарання є засудження особи за діяння, караність якого законом усунена. Частиною 3 ст. 74 КК України врегульовано порядок пом`якшення призначеного покарання, згідно із яким призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

Кожен із двох наведених випадків має одну обов`язкову умову застосування - прийняття нового закону, яким усунуто караність діяння або прийняття нового закону, яким змінено із пом`якшенням санкцію статті, що передбачає кримінальну відповідальність.

Рішенням у справі «Пєтухов проти України (№2)» ЄСПЛ констатував порушення Україною статті 3 Конвенції з основоположних прав та свобод відносно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, що полягає у відсутності у довічно ув`язнених осіб реальної перспективи звільнення та можливості перегляду довічного ув`язнення. Вказане порушення ЄСПЛ визнано системною проблемою, яку слід вирішити шляхом здійснення заходів загального характеру. ЄСПЛ визначено, що для усунення встановлених порушень та відновлення порушеного права державі Україна слід вжити заходи загального характеру, виконавши позитивні зобов`язання держави у сфері прав людини.

Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема, внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування;

Статтями 14,15 вказаного Закону визначено, що саме Орган представництва, Кабінет Міністрів України включає пропозиції щодо вирішення зазначеної в Рішенні системної проблеми та усунення її першопричини, зокрема, вносить пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства; вносить у порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України законопроекти щодо прийняття нових, скасування чинних законів або внесення до них змін.

Сукупність вказаного свідчить, що Рішення ЄСПЛ «Пєтухов проти України (№2)» може бути виконано лише шляхом вжиття заходів загального характеру, фактично внесення змін до діючого законодавства, що регулює процедуру умовно-дострокового звільнення, заміну невідбутого покарання більш м`яким або прийняття спеціального Закону щодо регулювання перспектив звільнення чи можливості перегляду покарання особам, засудженим до довічного позбавлення волі.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що ЄСПЛ в рішенні «Пєтухов проти України (№2)» оперує такими поняттями як відбуття певного строку довічного ув`язнення. ЄСПЛ встановлено, що перспективи звільнення та можливості перегляду довічного ув`язнення мають наступати лише після відбуття частини покарання, вказаний строк або строки мають передбачатись національним законодавством.

Таким чином, поняття "фактично відбутого строку достатнього для розгляду питання щодо заміни невідбутої частини покарання більш м`яким" є істотним і може визначатись лише на законодавчому рівні шляхом прийняття відповідного Закону. Самостійне рішення суду щодо достатності терміну відбутого строку, при відсутності у чинному КК України чіткого визначення вказаного строку, є не реалізацією дискреційних повноважень суду, а свавільним рішенням.

Довічно засуджений має знати, що саме він має зробити для того, щоб була розглянута можливість його звільнення. Суд зазначає, що у справі «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20 травня 2014 року Європейський суд з прав людини у своєму рішенні висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення. Для належного виконання цього рішення держава - відповідач повинна провести реформи переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув`язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих пенологічних підставах, і надати довічникам можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов.

З даного рішення слідує, що на виконання рішень Європейського суду держава повинна внести відповідні зміни до законодавства, провести реформи механізму перегляду покарання у виді довічного ув`язнення.

З цією метою суд роз`яснює, що при умові внесення змін до чинного законодавства щодо визначення строку відбутого покарання у виді довічного позбавлення волі, що дає можливість застосування заміну невідбутої частини покарання більш м`яким та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, за загальними правилами, суттєве значення буде мати факт того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення або став на шлях виправлення. Наявність чи відсутність зазначених підставі і є передумовою прийняття судом рішення про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Вказані обставини будуть підлягати оцінці при розгляді судом питання щодо заміни невідбутої частини покарання більш м`яким після виконання державою Україна Рішення ЄСПЛ належним способом, а саме шляхом внесення змін до законодавства, та будуть мати істотне значення щодо доведення того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення або став на шлях виправлення.

Конституційний Суд України, 17.09.2021, ухвалив рішення, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ч.1 ст. 81, ч.1 ст.82 Кодексу в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

В своєму рішенні Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на установлення Європейським судом із прав людини факту порушення Україною статті 3 Конвенції на підставі того, що покарання у вигляді довічного позбавлення волі є покаранням без перспективи звільнення, та з урахуванням того, що ч.2 ст.28 Конституції України є тотожною ст. 3 Конвенції, Конституційний Суд України вважає, що встановлене Кодексом покарання у вигляді довічного позбавлення волі як покарання без перспективи звільнення є несумісним із вимогами Конституції України. Конституційний Суд України вказує, що довічне позбавлення волі як вид кримінального покарання не суперечить приписам ч.1 ст.3, ст.23, ч.2 ст.28 Конституції України, якщо засудженому до такого виду покарання на законодавчому рівні гарантовано право на дострокове звільнення від відбування такого покарання та/або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким покаранням. Конституційний Суд України зазначає, що з метою реалізації ст. 3, 23, 28 Конституції України та приведення Кодексу у відповідність до Конституції України, а також з огляду на міжнародні зобов`язання, що їх взяла на себе Україна шляхом набуття членства в Раді Європи, обов`язком Верховної Ради України є законодавчо забезпечити реалістичну перспективу звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від подальшого відбування такого покарання шляхом унормування порядку заміни довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням або умовно-дострокового звільнення. При цьому потрібно враховувати, що заміна невідбутої частини покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням не має бути передумовою умовно-дострокового звільнення.

Також, Конституційний Суд України зобов`язав Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене ст.ст.81, 82 КК України, у відповідність до Конституції України та цього Рішення.

Застосування заміни невідбутої частини покарання більш м`яким до засуджених до довічного позбавлення волі законодавством України у сфері кримінальної юстиції не передбачене, а тому на даний час до прийняття відповідного Закону відсутні передбачені законодавством України підстави для заміни невідбутої частини покарання більш м`яким засудженому до довічного позбавлення волі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким покаранням, слід відмовити.

Керуючись ст. 82 КК України, ст.ст. 370-372, 395, 537, 539 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про заміну не відбутої частини покарання у виді довічного позбавлення полі більш м`яким та стягнення шкоди – відмовити.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду впродовж семи днів з дня її проголошення.

Суддя: