Решение № 100636637, 26.10.2021, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/3998/21

Провадження № 2/159/1033/21

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2021 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Шергіної Ю.О.,

з участю секретаря судового засідання Шокот С.Т.,

розглянувши у в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнати недійсним договору позики, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

ОСОБА_1 ( далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (далі – ТзОВ «Веллфін», відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна (далі - третя особа приватний нотаріус Грисюк О.В), про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №50750, вчинений 24.05.2021 приватним нотаріусом Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 42 300 грн, а також 750 грн за вчинення виконавчого напису нотаріусом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.06.2021 головним державним виконавцем Ковельського ВДВС у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Маковецьким РМ. було відкрито виконавче провадження ВП №65879763, з виконання виконавчого напису №50750 від 24.05.2021, виданого приватним нотаріусом Грисюк О.В., про стягнення з позивача заборгованості за договором позики на користьТзОВ «Веллфін» в сумі 43 050 грн 00 коп. Вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки при його вчиненні нотаріус не пересвідчився у безспірності вимог стягувача. Крім того, зазначає, що в матеріалах виконавчого провадження № 65879763 відсутній нотаріально засвідчений кредитний договір за яким проводиться стягнення. Тому, просив визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

20.07.2021 позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог та просить визнати таким, що не підлягає виконання виконавчий напис №50750, вчиненого 24.05.2021 приватним нотаріусом Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 42 300 грн, а також 750 грн за вчинення виконавчого напису нотаріусом, всього 43 050 грн на користь ТзОВ «Веллфін», визнати недійсним договір позики №490656 від 29.06.2018 та стягнути судові витрати з ТзОВ ««Веллфін», а саме судовий збір за подання цивільного позову в розмірі 1816 грн ; судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 454 грн ; витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом справи в розмірі 10 000 грн. Додатково позивач зазначає, що договір позики №490656 від 29.06.2018 ним не укладався та не підписувався.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Письмового відзиву на позовну заяву відповідач суду не надав.

Третя особа: приватний нотаріус Грисюк О.В. пояснень щодо позову не подала.

Рух справи в суді.

Позовна заява надійшла до суду 16.07.2021.

19.07.2021 у справі відкрито провадження, визначено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Одночасно, відповідачу надано строк для подачі відзиву на позовну заяву.

19.07.2021 ухвалою суду зупинено стягнення за виконавчий написом №50750.

Ухвалою суду від 07.09.2021 вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, подали клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Представник відповідача –ТзОВ «Веллфін» в судове засідання не прибув, письмового відзиву на позовну заяву не подав, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Третя особа приватний нотаріус Грисюк О.В. в судове засідання не прибула, пояснень щодо позову не подала, хоча належним чином була повідомлена про час і місце розгляду справи.

Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

24.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк О.В., вчинено виконавчий напис №50750 про стягнення на користь ТзОВ «Веллфін» заборгованості в розмірі 43050 грн 00 коп. за кредитним договором №490656 від 29.06.2018.

Заборгованість виникла за кредитним договором №490656 від 29.06.2018, у відповідності до якого ТзОВ «Веллфін» надав позивачу кредит в сумі 2000 грн 00 коп.

Стягнення заборгованості проведено за період з 29.06.2018 по 01.03.2020 в сумі 42 300 грн 00 коп., тобто суму простроченої заборгованості за сумою кредиту, за комісією та процентами.

23.06.2021 головним державним виконавцем Ковельського ВДВС у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Маковецьким Р.М. на підставі зазначеного виконавчого напису №50750 від 24.05.2021 та заяви про примусове виконання рішення відкрито виконавче провадження №65879763 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Веллфін» заборгованості в розмірі 43 050 грн 00 коп.; накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 ; визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнуто виконавчий збір.

23.06.2021 головним державним виконавцем Ковельського ВДВС у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) Маковецьким Р.М., винесено постанову ВП № 65879763, якою накладено арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 .

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Суд, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних мотивів та підстав.

Відповідно до статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Таким чином, за результатами аналізу вищенаведених норм, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому суд, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі №6-887цс17.

З тексту оспорюваного виконавчого напису від 20.04.2018 вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався статтею 87 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 за № 1172.

Постановою Кабінету Міністрів України №622 від 26.11.2014 Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.

Верховний Суд у своїй постанові від 12.03.2020 у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 24.05.2021, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14.

Таким чином, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999, у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитного договору №490656, укладеного між позивачем та відповідачем.

Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Згідно із частиною першою, другою, третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх - процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору позики №490656 від 29.06.2018.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частин другої-п`ятої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач ОСОБА_1 заперечує, що він підписував оспорюваний договір позики від 29.06.2018, а тому просить визнати його недійсним. Відповідач ТзОВ «Веллфін», будь-яких заперечень з приводу цього не подав.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пленум Верховного Суду України у пункті 8 Постанови №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, якій не вчинено.

Отже, недійсним може бути визнаний лише укладений договір, а недодержання сторонами вимог щодо форми правочину чи порядку його укладення не може бути підставою для оспорювання такого правочину в судовому порядку, оскільки в силу закону такий правочин вважатиметься або неукладеним, або нікчемним.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Виходячи з того, що судом встановлено ту обставину, що договір позики №490656 від 29.06.2018 між ОСОБА_1 та ТзОВ «Веллфін» ніколи не підписувався ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що на укладення цього правочину у нього було відсутнє вільне волевиявлення, яке б відповідало його внутрішній волі, а тому цей правочин є неукладеним.

У постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика палата Верховного Суду зазначила: «Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».

Крім того, позивачем не надано суду доказів того, що він дійсно не укладав оспорюваний договір позики з відповідачем.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і про захист яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Враховуючи наведене, спірний договір позики є неукладеним, тому у задоволенні позовних вимог стосовно визнання недійсним договору позики від 29.06.2018 слід відмовити, а саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1, частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір в розмірі 1362 грн 00 коп.

Також, судом не вирішується питання про стягнення з відповідача ТзОВ «Веллфін» на користь позивача ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач в позовній заяві просив вирішити дане питання після ухвалення рішення по суті позовних вимог в порядку частини восьмої статті 141, частини першої статті 246 ЦПК України.

Керуючись статтями 2-5, 76-80, 141, 247, 258-259, 263-265, 274 ЦПК України, статтями 87, 88 Закону України «Про нотаріат», на підставі статтей 202, 203, 205, 207, 215, 216, 1046, 1047 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнати недійсним договору позики - задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №50750, вчинений 24 травня 2021 року приватним нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін», заборгованості за кредитним договором №490656 від 29 червня 2018 року в сумі 42 300 (сорок дві тисячі триста) гривень 00 копійок та 750 (сімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок, сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін» за вчинення виконавчого напису.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1362 ( одна тисяча триста шістдесят дві) гривні 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , 43023, адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін», місцезнаходження: 03126, місто Київ, вулиця Героїв Севастополя, будинок 48, код ЄДРПОУ: 39952398).

Третя особа: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено та підписано без його проголошення 26 жовтня 2021 року.

Суддя Ковельського

міськрайонного суду Юлія ШЕРГІНА