Решение № 100277271, 12.10.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7854/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65014) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №151 від 10.08.2020 року щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст..8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення відносно до ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області, результатом якого позивач просить:

визнати наказ Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 151 від 10.08.2020 р., про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його;

зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закон України « Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення відносно до ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 151 від 10.08.2020 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийняте без урахування та дослідження усіх обставин та всупереч Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». У повідомленні від 08.07.2019 № 221 не міститься причин відмови.

Ухвалою суду від 25 серпня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 262 КАС України).

Ухвалою суду від 24.09.2020 року продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15 грудня 2020 року зупинено провадження по справі №420/7854/20 до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

У підготовче засідання по справі №420/7854/20 призначене на 15 грудня 2020 року на 12:00 oсоби, які беруть участь у справі не з`явились. Представник відповідача надав до суду клопотання про зупинення провадження по справі. Згідно Рішення зборів суддів та Розпорядження Голови Одеського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 року та від 21 жовтня 2020 року введений особливий порядок роботи суду, який виключає можливість проведення судових засідань за участю учасників справи, окрім виборчих справ, таким чином зупинити провадження по справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

У підготовче засідання по справі №420/7854/20 призначене на 12 березня 2021 року на 10:30 oсоби, які беруть участь у справі не з`явились. Судом здійснено повторний виклик в підготовче засідання сторін по справі, відкладено проведення підготовчого судового засідання на 16 квітня 2021 року на 10.30 год.

У підготовче засідання по справі №420/7854/20 призначене на 16 квітня 2021 року на 10:30 oсоби, які беруть участь у справі не з`явились. Згідно Рішення зборів суддів та Розпорядження Голови Одеського окружного адміністративного суду був введений особливий порядок роботи суду, який виключає можливість проведення судових засідань за участю учасників справи, таким чином відкладено проведення підготовчого судового засідання на 07 травня 2021 року на 10.30 год.

Ухвалою суду від 07 травня 2021 року закрити підготовче провадження у справі. Призначено адміністративну справу до судового розгляду на « 26» липня 2021 року о « 11» годині « 00» хвилин за участю сторін. Зупинено провадження по адміністративній справі №420/7854/20 до дати призначення судового засідання, а саме до 26.07.2021 року.

У судове засідання по справі №420/7854/20 призначене на 26 липня 2021 року на 11:00 oсоби, які беруть участь у справі не з`явились. Клопотання представника позивача задоволено - відкладено розгляд справи на іншу дату та суд призначає наступне судове засідання на 26 серпня 2021 року на 11.00 год..

У судове засідання по справі №420/7854/20 призначене на 26 серпня 2021 року на 11:00 oсоби, які беруть участь у справі не з`явились. Здійснено повторний виклик в судове засідання сторін по справі та суд призначає наступне судове засідання на 20 вересня 2021 року на 12.30 год.

В судовому засіданні у справі №420/7854/20 призначеному на 20 вересня 2021 року продовжено розгляд справи у письмовому провадженні, визначено, що рішення по справі буде прийнято 12 жовтня 2021 року

24.09.2020 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що відповідач не встановив фактів переслідування або утисків особисто позивача в країні його громадянської належності. Відсутні підстави вважати, що позивача ув`язнять, перетворять на раба або вб`ють при поверненні його до Лівії. Під час співбесід позивач не довів, що йому у разі повернення додому загрожуватиме небезпека. Крім цього, позивач ніколи не брав участі у політичній чи релігійній діяльності у країні походження, не був членом жодних організацій та не брав участі у демонстраціях проти президента Лівії. Відсутні також і обґрунтовані побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Позивач ні на момент приїзду в Україну, ні на момент виникнення умов, зазначених у пунктах 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не мав наміру звертатися за захистом в Україну, що ставить під сумнів обґрунтованість заявлених побоювань та звернення в цілому.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, Судом встановлено, що ОСОБА_1 є гр. Лівії, уродженцем м. Тріполі, Лівія. За національністю лівієць, за етнічною належністю амазіг (бербер), за віросповіданням мусульманин, не вирiзняє напрямків релігії, канонів ісламу дотримується частково. Рідна мова арабська, заявник також володіє англійською мовою на середньому рівні та французькою мовою на початковому рiвнi. За сімейним станом неодружений, дітей не має. Середню освіту шукач захисту здобув в Лівії, м. Тріполі, у початковій школі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (протягом 1976-1982 років), школі «Аср Джемагер» (протягом 1985-1986 років), колледжі «Горджі», протягом 1986-1989 років, відповідні сертифікати та диплом наразі знаходяться в м. Тріполі (Лівія). Середню професійну освіту заявник здобув у Тунісі: у коледжі «Аль Магарібі» (Туніс, м. Ріяма), за спеціальністю кулінарiя, протягом 2007-2008 років, у коледжі «Газаль» (Туніс, м. Туніс), за спеціальністю туризм та готельний бізнес, протягом 2011-2012 років, у коледжі «Абуркеба коледж» (Туніс, м. Туніс), на курсах з вивчення французької мови, протягом 2011-2012 років, відповідні дипломи наразі знаходяться в м. Трiполі (Лівія). На батьківщині заявник працював кухарем в ресторані « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (Лівія, м. Тріполі), протягом піврічя з початку 2015 року. Також, в період 2010-2011 рокі шукач захисту працював кухарем на судні, яке курсувало між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (заявник не може надати детальну інформацію стосовно судна та обставин власного працевлаштування). 29.05.2016 року особа вибула до України через неспокійну ситуацію на території Лівії, авіарейсом Тріполі (Лівія) Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна). 21.06.2016 року позивач вперше звернувся з письмовою заявою про набуття міжнародного захисту до територіального підрозділу ГУДМС в Одеській області.

Позивач - ОСОБА_1 , громадянин Лівії, ІНФОРМАЦІЯ_3 , 21.06.2016 року звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №126.

Рішенням Державної міграційної служби України №30-17 від 31.01.2017 року відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.128).

14 липня 2017 року позивачем отримано повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області від 10.03.2017 року №50 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із рішенням Державної міграційної служби України №30-17 від 31.01.2017 року, позивач оскаржив його до Одеського окружного адміністративного суду, шляхом подання позовної заяви про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України №30-17 від 31.01.2017 року щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 року у справі №815/9801/17 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2018 року у справі №815/9801/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову суду першої інстанції залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 19.04.2019 року у справі №815/9801/17, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року у справі №815/3801/17 – залишено без змін

08 липня 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем бо особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області №127 від 08 липня 2019 року, ОСОБА_1 , на підставі ч.6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу і про зобов`язання вчинити певні дії.

Одеський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 21 жовтня 2019 року, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2020 року, позов задовольнив частково:

- визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №127 від 8 липня 2019 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язав Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 8 липня 2019 року для розгляду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління ДМС в Одеській області №151 від 10.08.2020 року, ОСОБА_1 , відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08 липня 2011 року біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Згідно з частиною першою, сьомою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина перша статті 8 Закону № 3671-VI).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з частинами п`ятою, сьомою та тринадцятою статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилається протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника уповноваженим посадовим особам цього центрального органу виконавчої влади, які розглядали заяву.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

Як встановлено судом, підставою для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слугувала відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, позивачем Позивач пояснив, що звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву переслідуванням його у країні походження з боку терористичного угрупування та неможливістю повернення на батьківщину через громадянську війну в Лівії.

Після аналізу матеріалів особової справи позивача можливо дійти висновку, що він надав неправдоподібну інформацію про себе, зазначений факт не дозволяє вважати достовірним наданий елемент клопотання, так, наприклад: на Батьківщині його ніколи не переслідували за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або наявності політичних переконань.

Також, позивач ніколи не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, щоб були пов`язані із вищезазначеними ознаками. Додатково, позивач не вказує на можливість свого переслідування за вищезазначеними ознаками у якості причини, за якої він наразі не може повернутися на Батьківщину.

Стосовно наявності певних політичних поглядів, позивач стверджує, що ані він, ані його близькі родичі ніколи не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій. Також, позивач не приймав активної участі у політичному житті країни громадянської належності, у нього ніколи не виникало проблем з державними органами Лівії, що б могли бути пов`язані із вищезазначеною обставиною.

Стосовно національності та віросповідання, позивач є бербером, мусульманином за віросповіданням, що є переважаючими етнічними та релігійними групами на території Лівії.

Додатково позивач зазначив, що він ніколи не зазнавав погроз або переслідувань за вищевказаними ознаками.

Враховуючи вищезазначене, вбачається, що причиною виїзду позивача з Лівії слугувало загальне нестабільне становище та політична криза на території країни громадянської належності, а не загроза зазнати переслідувань. На це також додатково вказують і твердження позивача під час протоколу співбесіди, відповідно до яких він вказує на скрутне матеріальне становище його родини, відсутність постійного місця роботи у нього на Батьківщині. Разом з тим, за матеріалами особової справи спостерігається, що його близькі родичі в м. Тріполі (Лівія) працевлаштовані, працюють на престижних посадах (арк. 2-4 анкети від 30.06.2016року), що вказує на наявність засобів до існування у випадку повернення позивача на Батьківщину.

З матеріалів особової справи шукача захисту спостерігаються суттєві розбіжності в його твердженнях з приводу ймовірних випадків вчинених стосовно нього пограбувань, які вказують на елемент приховування важливих деталей, що, в свою чергу, істотно знижує рівень довіри до заяви особи та свідчить про зловживання нею процедурою набуття міжнародного захисту.

Таким чином, з урахуванням повідомленої позивачем інформації щодо причин його виїзду з країни походження та матеріалів його особової справи суд приходить до висновку про відсутність доказів переслідування його в країні походження за ознакою віднесення до певної соціальної чи релігійної групи чи заняття ним політичною діяльністю, а це свідчить про відсутність у нього Конвенційної ознаки біженця, в зв`язку із чим, оскаржене рішення відповідача щодо відмови у наданні позивачу статусу біженця є ґрунтовним та таким, що підтверджено відповідними доказами.

Таким чином, суд вважає, що небажання позивача повертатися до Лівії саме по собі не є підставою для переслідування його за політичні переконання.

В цьому контексті суд зауважує, що позивач не надав доказів, які б свідчили про переслідування його на батьківщині.

Суд також зазначає, що 29.05.2016 року особа вибула до України через неспокійну ситуацію на території Лівії, авіарейсом Тріполі (Лівія) Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна). 21.06.2016 року позивач вперше звернувся з письмовою заявою про набуття міжнародного захисту до територіального підрозділу ГУДМС в Одеській області., тобто більше ніж через місяць після в`їзду на територію України.

Зокрема, слід зазначити, що у цілому, "обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування" є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 29.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватись з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Враховуючи вищезазначене, немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження позивача можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання йому додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до позивача нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину, в регіоні постійного проживання іноземця відсутні будь-які збройні конфлікти.

Отже, при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач належним чином вивчив наведені ним обставини, дослідив інформацію по країні походження, проте з огляду на імперативні приписи, сформульовані у статті 6 Закону, суб`єкт владних повноважень правомірно відмовив у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено наявність умов, за яких такий статус не надається.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, суд вважає, що відповідач довів суду правомірність прийнятого наказ Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 151 від 10.08.2020 р., про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №151 від 10.08.2020 року щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст..8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення відносно до ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДМС України в Одеській області (вул.Преображенська,44, м.Одеса, 65014) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області №151 від 10.08.2020 року щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати Головне управління ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст..8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення відносно до ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко

.