Дата принятия
19.01.2021
Номер дела
520/16600/2020
Номер документа
94233614
Форма судопроизводства
Административное
Государственный герб Украины

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

19.01.2021 р. справа №520/16600/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправною та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 23.11.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 24.11.2020р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 28.12.2020р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 28.10.2020 року № 1887-УБД «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; 2) зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (Ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що за відсутності визначених законом підстав владний суб`єкт відмовив у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки. Вчинена відмова вмотивована міркуваннями, які суперечать закону, а тому підлягає скасуванню.

Відповідач, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління, ГУ), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що порушене заявником питання було вирішено на підставі та у спосіб, визначені законом, і оскільки бажана заявником земельна ділянка використовується іншими особами на праві постійного користування, то відмова була вчинена за наявності належних підстав.

Відзив на позов надійшов до суду 15.12.2020 р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 03.06.2015 р. має правовий статус учасника бойових дій, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

05.09.2019р. заявник відповідним письмовим зверненням через представника за довіреністю ініціював процедуру видачі дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з метою ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за межами населених пунктів на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Відповідач вирішив викладене у заяві питання у спосіб видання листа від 02.10.2019 №Д-12592/0-6106/0/95-19.

Не погодившись із правомірністю вчиненої адміністративним органом відмови, заявник оскаржив її у судовому порядку, і рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 р. по справі №520/55274/2020 було аизнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо не прийняття відповідного рішення за результатом розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з урахуванням висновків суду.

На виконання вказаного рішення суду Управління повторно розглянуло заяву позивача, результати чого оформлені у спосіб видання оскаржуваного наказу від 28.10.2020 р. №1887-УБД.

У якості мотивів відмови владний суб`єкт зазначив, що бажана заявником земельна ділянка перетинається із земельними ділянками, які перебувають у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР №006043 від 26.12.2001 р.

Не погодившись із правомірністю вчиненої адміністративним органом відмови, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону діяння владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суспільні відносини з приводу одержання громадянами у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства регламентовані, насамперед, приписами Земельного кодексу України, Закону України «Про особисте селянське господарство».

Пунктом "а" ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Оскільки положення Земельного кодексу України не містять визначення терміну «особисте селянське господарство», то суд вважає за необхідне керуватись нормами Закону України «Про особисте селянське господарство», згідно з ст. 1 якого під особистим селянським господарством слід розуміти господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Матеріали справи не містять доказів, котрі б беззаперечно доводили штучність намірів заявника на ведення особистого селянського господарства.

Окрім того, у спірних правовідносинах владний суб`єкт не посилався на штучність та удаваність намірів заявника насправді вести особисте селянське господарство, а відтак, суд цих обставин не з`ясовує, не досліджує та не оцінює.

У свою чергу, у ч.7 ст.118 Земельного кодексу України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, у силу положень ч.ч. 8-9 зазначеної статті кодексу, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

У свою чергу, ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Суд відмічає, що нормами наведеної статті Земельного кодексу України формально визначено вичерпний перелік підстав для вчинення відмови у затвердженні проекту землеустрою відносно відведення земельної ділянки і чинним законодавством прямо не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати як від положень ст.118 Земельного кодексу України, так і від положень суміжної норми кодексу - ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України.

Проте, у ході розгляду даної справи окружним судом виявлені правові позиції Верховного Суду, які містяться у постановах від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а, від 27.11.2019р. по справі №671/464/17, від 25.04.2018р. по справі №461/2132/17, від 31.07.2019р. по справі №472/1286/17-ц, від 11.09.2019р. по справі №472/1284/17-ц, і полягають у тому, що цілком легальними причинами для вчинення владним суб`єктом відмови можуть слугувати і інші фактори, як-то: неналежне оформлення матеріалів звернення, пріоритет публічного інтересу суспільства, пріоритет іншого претендента, випадок формування нової земельної ділянки за рахунок вже створеної із присвоєним кадастровим номером і зареєстрованої за відомостями Державного земельного кадастру тощо, тобто допущено розширене тлумачення підстав для вчинення відмови.

Так, у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.05.2020р. у справі №802/1539/17- окремою легальною підставою для відмови у наданні владним суб`єктом згаданого дозволу є намір заявника – громадянина на безоплатне одержання у власність нової земельної ділянки за рахунок вже існуючої сформованої земельної ділянки, що призведе до припинення її фізичного існування як окремої речі матеріального світу.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що документальне підтвердження обставин попереднього надання дозволу відносно однієї і тієї ж земельної ділянки іншій особі чи набуття іншою діючого у часі речового права на частину земної поверхні, котра перетинається із конфігурацією тієї нової земельної ділянки, процедуру створення якої у порядку ч.6 ст.118 Земельного кодексу України якої розпочав заявник-ініціатор, і детальне викладення адміністративним органом цих аргументів у тексті правового акту індивідуальної дії може мати вплив на позитивне вирішення порушеного заявником питання, адже відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у п.50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Відтак, суд доходить до переконання про те, що і принцип «доброго врядування», і принцип «належної адміністрації», і принцип «належного урядування» не дозволяють владному суб`єкту – адміністративному органу діяти свавільно, без належної обачливості і розумності, не забезпечуючи прийнятного поза розумним сумнівом балансу інтересів різних учасників суспільних відносин.

При цьому, суд повторює, що у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020р. у справі №688/2908/16-ц: 1) згідно з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постанові від 25.04.2018р. по справі №461/2132/17 та у постанові від 31.07.2019р. по справі №472/1286/17-ц, орган державної влади або орган місцевого самоврядування не має правових підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку двом різним особам на одну і ту ж земельну ділянку, але згідно з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постанові від 27.03.2018р. по справі № 463/3375/15-а та у постанові від 27.03.2018р. по справі №463/3375/15-а, орган державної влади чи місцевого самоврядування має правові підстави для надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, яка вже сформована за заявою іншої особи, яка звернулася раніше, оскільки отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування; метою розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки (п.60); 3) Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до частини другої цієї ж статті формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (п.61); 4) Водночас слід наголосити, що розробка проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча й здійснюється заявником з метою отримання земельної ділянки в користування, однак вчиняється саме в інтересах територіальної громади чи держави з метою формування такої земельної ділянки. Тому в разі неотримання в користування такої земельної ділянки особа, яка понесла витрати на розробку та погодження проєкту землеустрою, за умови формування земельної ділянки, може претендувати на відшкодування здійснених витрат; 5) Велика Палата Верховного Суду вважає, що законодавець, запроваджуючи регулювання щодо надання землі у користування, не міг мати на меті стимулювання зловживань, посилення соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства - землі. Отже, відповідне законодавство слід тлумачити таким чином, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду - право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) (п.80).

Суд вважає, що викладені вище висновки Великої Палати Верховного Суду є застосовними відносно спору у цій справі і дозволяють сформулювати твердження, згідно з якими, по-перше, наслідком виконання рішення суб`єкта владних повноважень з приводу надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є формування конкретної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав (тобто створення нової речі як предмета цивільного обороту); по-друге, особа, яка понесла витрати на розробку та погодження проєкту землеустрою, за умови формування земельної ділянки, може претендувати на відшкодування здійснених витрат.

У спірних правовідносинах вчинена Управлінням відмова умотивована посиланням на інтереси третіх осіб - громадян, котрі на законних підставах за державними актами користуються фрагментами (частинами) тієї ж самої земельної ділянки, котра буде у майбутньому сформована у натурі за ініціативою заявника за процедурою ч.6 ст.118 Земельного кодексу України.

Суд вважає, що з огляду на правові висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020р. у справі №688/2908/16-ц і з огляду на зміст ст.79-1 Земельного кодексу України ця обставина (перетин нової земельної ділянки з конфігураціями інших вже сформованих земельних ділянок з кадастровими номерами або з конфігураціями ще несформованих земельних ділянок, але відносно яких існують діючі речові права третіх сторонніх осіб) за загальним правилом не могла бути виявлена Управлінням до настання події формування умовних фізичних параметрв новоствореної земельної ділянки у натурі як нової речі матеріального світу.

У силу положень ст.141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Відтак, до припинення в установленому законом порядку існуючого права інших землекористувачів на використання землі Управління не має правових підстав для прийняття рішення про задоволення звернення заявника стосовно .

Момент (тобто час настання події) виявлення Управлінням об`єктивно існуючої у дійсності перешкоди для затвердження виготовленого проекту землеустрою не має жодного юридичного значення, позаяк неналежне виконання владної управлінської функції не є легальною причиною для порушення цивільних прав інших учасників суспільних відносин.

Водночас із цим, судом також виявлено, що у розпорядженні відповідача знаходився лист Відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 21.10.2020р.

У вказаному листі містилася інформація, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність гр. ОСОБА_1 , розташована на земельній ділянці загальною площею 78,6984 га, кадастровий номер 6323180800:01:000:0167, яка була сформована при проведенні інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення у 2013 р. Земельна ділянка площею 78,6984 га зареєстрована 19.11.2013 р., категорія - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - 16.00 землі запасу (земельні ділянки).

З цього приводу суд зазначає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 04.05.2020р. у справі №802/1539/17, окремою легальною підставою для відмови у наданні владним суб`єктом згаданого дозволу є намір заявника–громадянина на безоплатне одержання у власність нової земельної ділянки за рахунок вже існуючої сформованої земельної ділянки, що призведе до припинення її фізичного існування як окремої речі матеріального світу.

Так, за змістом постанови Верховного Суду від 04.05.2020р. у справі №802/1539/17-а: 1) відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок; 2) У ч.6 ст.79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; 3) Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій»: - проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; - технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування; 3) Відповідно до статті 25 статті 1 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; 4) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації; 5) згідно з Земельним кодексом України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар; 6) надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки; 7) Згідно з ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України земельні ділянки для особистого селянського господарства є не окремою категорією цільового призначення земель, а лише видом використання земель в межах цільового призначення; 8) проект землеустрою та подальша відповідна процедура необхідні лише у разі: переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 Земельного кодексу України, в іншу; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель оборони; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення (окрім наданих для ведення ОСГ, які можуть використовуватись також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення) (Таку позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №806/5308/15); 9) Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення про передачу земельних ділянок можуть прийматись розпорядником землі за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку ділянку в Державному реєстрі прав.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у даному конкретному випадку заявником була ініційована процедура відведення земельної ділянки за рахунок поділу вже сформованої земельної ділянки у порядку ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, але без застосування ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України.

Проте, дійсні обставини формування бажаної заявником земельної ділянки взагалі залишилися поза увагою владного суб`єкта при виданні спірного наказу.

Оскільки у спірних правовідносинах владний суб`єкт не дослідив усіх юридично значимих факторів, а у подальшому вдався до підміни мотивів вчинення оскарженого управлінського волевиявлення (зміни первісних - існування діючих речових прав третіх сторонніх осіб та нові - ініціювання процедури відведення земельної ділянки за рахунок поділу вже сформованої земельної ділянки), то оскаржене рішення належить скасувати як передчасне із одночасним обтяженням Управління обов`язком повторно розглянути по суті звернення заявника, адже скасування прийнятого за цим зверненням рішення призводить до набуття матеріалами звернення статусу нерозглянутих по суті.

Вплив результату розв`язання даного спору на стан прав та обов`язків інших учасників суспільних відносин, а саме громадянки ОСОБА_2 та Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області, відповідачем не доведений, а тому клопотання про їх залучення до участі у справі в якості третіх осіб належить залишити без задоволення, оскільки судом у межах даної справи питання щодо прав та обов`язків згаданих осіб не вирішувалося.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню в частині скасування рішення владного суб`єкта та обтяження владного суб`єкта обов`язком повторно вирішити по суті звернення заявника.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Клопотання відповідача про залучення до участі у справі у якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - громадянки ОСОБА_2 та Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області - залишити без задоволення.

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 28.10.2020 р. №1887-УБД.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області вирішити по суті звернення ОСОБА_1 з приводу надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів у власність для ведення особистого селянського господарства, шляхом прийняття рішення у формі наказу у порядку частини 7 статті 118 Земельного кодексу України з урахуванням висновків суду по даній справі.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко

Часті запитання

Який тип судового документу № 94233614 ?

Документ № 94233614 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 94233614 ?

Дата ухвалення - 19.01.2021

Яка форма судочинства по судовому документу № 94233614 ?

Форма судочинства - Адміністративне

В якому cуді було засідання по документу № 94233614 ?

В Харьковский окружной административный суд
Предыдущий документ : 94233613
Следующий документ : 94233615