Решение № 92500318, 26.10.2020, Винницкий окружной административный суд

Дата принятия
26.10.2020
Номер дела
120/4320/20-а
Номер документа
92500318
Форма судопроизводства
Административное
Компании, указанные в тексте судебного документа
  • 1) ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА А1119
Государственный герб Украины

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 р. Справа № 120/4320/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1119 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

21.08.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А1119, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 26.06.2020 включно;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 26.06.2020 включно у сумі 170626,65 грн за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом начальника 48 арсеналу (по особовому складу) від 28.12.2018 № 42-РС позивача звільнено з військової служби у запас, а наказом командира військової частини А1119 (по стройовій частині) від 16.01.2019 № 10 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 16.01.2019.

Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби відповідач мав провести з ним розрахунок за усіма видами забезпечення. Разом з тим, повного розрахунку не відбулося, а саме позивачу не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані у 2018-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Відтак за захистом своїх порушених прав позивач звернувся до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2020 у справі № 120/425/20-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1119 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язано військову частину А1119 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2018 по 2019 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

26.05.2020 на виконання рішення суду відповідач здійснив виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 12611,57 грн.

Крім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.04.2020 у справі № 120/426/20-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1119 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 включно та зобов`язано військову частину А1119 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період. В решті позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення 26.06.2020 військова частина А1119 здійснила позивачу виплату індексації грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн.

Позивач зазначає, що оскільки остаточний розрахунок у зв`язку із звільненням з військової служби відповідач провів лише 26.06.2020, позивач звернуся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 16.01.2019 по 26.06.2020. Проте відповідач виплату такої компенсації не здійснив та відмовляється це зробити, що підтверджується листом від 11.06.2020 № 2622. Тому позивач звертається до суду з цим позовом про примусове стягнення з військової частини А 1119 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170626,65 грн.

Ухвалою суду від 26.08.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні).

Також зазначеною ухвалою вирішено витребувати з військової частини А1119 довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (жовтень та листопад 2018 року) та про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на дату його звільнення з військової служби.

15.09.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначає, що позивач вдається до аналогії закону та просить суд застосувати до спірних правовідносин норми трудового законодавства. Проте, на думку відповідача, таке застосування є неправильним.

Крім того, відповідач вказує на те, що зі змісту статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) вбачається, що умовою виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки є наявність вини власника або уповноваженого ним органу у невиплаті належних звільненому працівнику сум. Однак відповідач вважає, що у нього, як у роботодавця, відсутня вина у невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Так, відповідач зазначає, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України за період з січня 2016 року по жовтень 2018 року у Міністерства оборони України не було. Також відсутні відповідні механізми нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні роки. Водночас згідно з нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, а виплата грошової компенсації не проводиться.

Додатково відповідач звертає увагу суду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

15.09.2020 на виконання ухвали суду від 26.08.2020 про витребування додаткових доказів відповідач надав суду довідку про доходи позивача.

24.09.2020 поштою до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вважає доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими.

Позивач зазначає, що рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду у справах № 120/425/20-а та № 120/426/20-а встановлено вину військової частини щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Тому є усі підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, позивач вважає, що зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставним, оскільки настання відповідальності за статтею 117 КЗпП України передують лише три умови: сам факт наявності порушення закону, вина роботодавця та дата фактичного розрахунку. Як зауважує позивача, вказані факти не потребують доведення, тому немає підстав для зменшення розміру середнього заробітку за весь час затримки.

Заперечення від відповідача до суду не надходили.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Встановлено, що наказом начальника 48 арсеналу (по особовому складу) від 28.12.2018 № 42-РС позивача ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, а наказом командира військової частини А1119 (по стройовій частині) від 16.01.2019 № 10 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 16.01.2019.

У зв`язку з невиплатою при звільненні з військової служби індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, 03.02.2020 позивач звернувся до суду з відповідними позовами до військової частини А1119.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2020 у справі № 120/425/20-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1119 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2018 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язано військову частину А1119 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2018 по 2019 роки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Крім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.04.2020 у справі № 120/426/20-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А1119 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 включно та зобов`язано військову частину А1119 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 включно. В решті позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаних рішень суду відповідач 26.05.2020 здійснив виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 12611,57 грн, а 26.06.2020 - виплату індексації грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн.

05.06.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити йому нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, а саме за період з 16.01.2019 по 26.06.2020.

Листом від 11.06.2020 № 2622 відповідач відмовив у виплаті вказаної компенсації, посилаючись на відсутність правових підстав для цього.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 26.06.2020, а тому звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача спірної компенсації в розмірі 170626,65 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними та судом до уваги не беруться.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 16.01.2019.

Між тим, судом встановлено, що 26.05.2020 на виконання рішень суду відповідач здійснив виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в сумі 12611,57 грн, а 26.06.2020 військова частина А1119 здійснила виплату позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн.

Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 16.01.2019 по 26.06.2020 (дата останньої виплати), що становить 527 календарних днів.

Згідно з довідкою відповідача про доходи (нараховане грошове забезпечення) позивача від 09.09.2020 № 455 середньомісячний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (жовтень-листопад 2018 року) складає 20252,80 грн (помісячно: 10126,40 грн). Отже, середньоденний заробіток позивача становить 332,01 грн (20252,80 грн (заробіток за два останніх місяці) / 61 календарний день (31 календарний день у жовтні 2018 року + 30 календарних днів у листопаді 2018 року)). Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 174969,27 грн (332,01 грн х 527 календарних днів).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за щорічну додаткову відпустку 17047,23 грн позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 170626,65 грн, що істотно, у понад десять разів перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплачених сум індексації грошового забезпечення та компенсації невикористаної додаткової відпустки (17047,23 грн) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 16.01.2019 по 26.06.2020 становить 9,74 % (17047,23 / 174969,27 х 100%).

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9,74% розраховується наступним чином: 332,01 грн (середньоденний заробіток позивача) х 9,74 % = 32,34 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 32,34 грн х 527 ( днів затримки розрахунку) = 17043,18 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 17043,18 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

Так, суд зауважує, що причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення відповідачем норм щодо компенсації невикористаної додаткової відпустки та проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. У зв`язку із цим, між позивачем та відповідачем виник спір, який вирішено судом у межах адміністративних справ №120/425/20-а та № 120/426/20-а. Тобто невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов`язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи при цьому дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд не може не врахувати тієї обставини, що особа, будучи обізнаною з тим, що звернення до суду з вимогами про виплату складових заробітної плати (грошового забезпечення) будь-якими строками не обмежуються, може тривалий час не звертатися до суду з приводу їх невиплати роботодавцем при звільненні і тим самим штучно збільшувати розмір виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В цьому зв`язку суд звертає увагу на те, що позивача звільнено з військової служби у січні 2019 року. Звільнення відбулося на підставі рапорту позивача і позивач був ознайомлений з наказом про його виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення. Водночас з позовними вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду лише у лютому 2020 року, тобто більше як через рік з дня звільнення, тоді як вже у червні 2020 року відповідач на виконання рішення суду провів з позивачем повний розрахунок.

Наведене безпосередньо впливає на вирішення питання щодо розміру спірної компенсації за непроведення повного розрахунку при звільненні позивача, адже надмірно непропорційний розмір такої компенсації, заявлений позивачем в сумі 170626,65 грн, насамперед обумовлюється датою звернення позивача до суду за захистом своїх прав, а не умисними діями відповідача.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.

Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка в понад десять разів перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнав у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 17043,18 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 26.06.2020 включно та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.01.2019 по 26.06.2020 включно в сумі 17043,18 грн.

При цьому суд не вбачає правових підстав для стягнення вказаної суми за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців", про що просить позивач.

По-перше, в цій частині позовних вимог позов не містить жодного обґрунтування.

По-друге, суд вважає, що питання про те, за рахунок яких саме коштів позивачу має бути виплачена присуджена сума середнього заробітку стосується процесу виконання судового рішення, в разі набрання ним законної сили. Відтак саме відповідач, а не суд, повинен визначити джерела виплати позивачу відповідних коштів з метою виконання судового рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору, тоді як інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1119 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 16 січня 2019 року до 26 червня 2020 року включно.

Стягнути з військової частини А1119 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 16 січня 2019 року до 26 червня 2020 року включно в сумі 17043,18 грн (сімнадцять тисяч сорок три гривні вісімнадцять копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: військова частина А1119 (код ЄДРПОУ 07666794, місцезнаходження: вул. Арсенальна, 1, м. Калинівка, Вінницька область, 22402).

Повне судове рішення складено 26.10.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович

Часті запитання

Який тип судового документу № 92500318 ?

Документ № 92500318 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 92500318 ?

Дата ухвалення - 26.10.2020

Яка форма судочинства по судовому документу № 92500318 ?

Форма судочинства - Адміністративне

В якому cуді було засідання по документу № 92500318 ?

В Винницкий окружной административный суд
Предыдущий документ : 92500317
Следующий документ : 92500320