Постановление № 26180476, 27.09.2012, Высший хозяйственный суд Украины

Дата принятия
27.09.2012
Номер дела
5011-18/1670-2012
Номер документа
26180476
Форма судопроизводства
Хозяйственное
Компании, указанные в тексте судебного документа
Государственный герб Украины

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2012 р. Справа № 5011-18/1670-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіМогил С.К.,суддіКондратової І.Д.,суддіВовка І.В.,за участю представників сторін від позивачаКозак О.Д.,від відповідача ОСОБА_5,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2012р.у справі№ 5011-18/1670-2012 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"доФізичної особи -підприємця ОСОБА_6простягнення заборгованості та штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (надалі -ТОВ "ВіЕйБі Лізинг") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_6 (надалі -ФОП ОСОБА_6.), у якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за договором фінансового лізингу № 070917-27/ФЛ-Ф-О від 17.09.2007 р., просило суд стягнути 183853,74 грн. -заборгованість за лізинговими платежами згідно виставлених рахунків в період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р., 143690,77 грн. -суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, що нарахована згідно п. 14.8 договору, 20138,86 грн. -три проценти річних та 43920,66 грн. -інфляційні втрати, нараховані за час прострочення з 30.03.2009 р. по 07.02.2012 р., всього 391874,03 грн.

Відповідач позов не визнав, зазначаючи, що за договором фінансового лізингу позивачем відповідачеві було передано майно, що не відповідає зразку, опису та потребам відповідача та не надано ніякої технічної документації, інструкції по експлуатації та іншої, необхідної до обладнання документації, а тому обладнання не було введено в експлуатацію майже півроку з вини позивача.

Крім того, відповідач вказав на неузгодженість та суперечливість умов договору (п.п. 4.1, 7.1, 7.7, 7.8), а також неправомірність коригування лізингового платежу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2012р. у даній справі (суддя Мандриченко О.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 140280,94 грн., 143960,77 грн. несплачену частину загальної вартості майна, 8459,41 грн. три проценти річних з простроченої суми.

В стягненні 206780,48 грн. заборгованості за лізинговими платежами згідно виставлених рахунків в період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р. відмовлено, оскільки сума збільшення лізингового платежу, відкоригована відповідно до п. 3.4.1 договору, повинна сплачуватися лізингоодержувачем на вимогу лізингодавця протягом 2 (двох) робочих днів з моменту виставлення лізингодавцем відповідного рахунку, проте в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач вимагав сплати у відповідача суми збільшення відповідного лізингового платежу.

Зважаючи на відмову у стягненні основної заборгованості за лізинговими платежами згідно виставлених рахунків в період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р. в сумі 206780,48 грн., судом відмовлено також у задоволенні похідних вимог у вигляді інфляційних збитків та трьох процентів річних, нарахованих на вказану суму заборгованості.

В стягненні 7288,75 грн. трьох процентів річних та 14684,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих позивачем за прострочення сплати суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі 143960,77 грн., відмовлено, оскільки відповідна сума не є простроченим зобов'язанням, а є санкцією за несвоєчасну сплату лізингових платежів.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2012р. (судді Суховий В.Г. (головуючий), Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2012р. у справі № 5011-18/1670-2012 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції даної постанови, а резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ФОП ОСОБА_6 на користь ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" 154043,73 грн., в тому числі основний борг у сумі 125010,23 грн., 3% річних у сумі 8814,65 грн., інфляційні втрати у сумі 20218,85 грн., а також 3080,87 грн. судових витрат по сплаті судового збору за подання позову.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити".

Задовольнивши позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий господарський суд помилково ототожнив положення п. 3.4.1 щодо виставлення рахунку у разі зміни курсу долара США за період з дати оплати по Графіку до дати фактичної оплати з підставами валютного корегування за встановленою формулою. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилась з доводами позивача про те, що лізинговий платіж підлягає коригуванню на зміну курсу гривні до долару США за правилами п.п. 3.4.1 - 3.4.5 договору фінансового лізингу, а згідно умов договору відсутній обов'язок лізингодавця (позивача) щодо виставлення рахунків-фактур для сплати відповідачеві та надання довідок про нарахування лізингових платежів, а тому відповідач зобов'язаний сплати лізинговий платіж з урахуванням коригування на зміну курсу гривні до долару США.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що несплачені суми платежів, які визначені у структурі лізингових платежів як "Платіж, який відшкодовує (компенсує) частину вартості майна", а також 143960,77 грн. відшкодування вартості майна, не підлягають стягненню, оскільки їх оплата обумовлена правовідносинами щодо купівлі-продажу лізингоодежувачем предмета лізингу, але договір фінансового лізингу, в тому числі й в частині купівлі-продажу, розірвано сторонами, що підтверджується матеріалами справи і не заперечується представниками сторін.

Позивач, не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в своїй касаційній скарзі просить її скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що апеляційний господарський суд невірно визначився з характером спірних правовідносин, невірно надав юридичну оцінку встановленим обставинам справи, порушив та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до суперечливих висновків та невірного вирішення справи.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, переглянувши постанову Київського апеляційного господарського суду в частині помилкового стягнення з відповідача збільшеної (відкоригованої) суми винагороди за отримане у лізинг майно й відповідно нараховані на цю суму штрафні санкції в порядку, передбаченому п. 3.4.1 договору, а в частині відмови відповідачу у задоволенні заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі -ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 17.09.2007 р. між ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" (лізингодавець) та ФОП ОСОБА_6 (лізингоодержувач) було укладеного договір № 070917-27/ФЛ-Ф-О фінансового лізингу, відповідно до умов якого предметом даного договору є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору якого наведена в специфікації, для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу предмет лізингу у тимчасове володіння та користування, що підтверджується підписаним сторонами договору актом приймання-передачі майна в користування від 08.10.2007 р., згідно п.п. 2, 4 якого сторони зазначили, що передається базова комплектація майна, як описано в специфікації, додатку № 2 до договору від 17.09.2007 р.; лізингоодержувач підтверджує, що будь-які пошкодження майна відсутні, майно та його комплектація відповідають заявці лізингоодержувача та специфікації до договору; лізингоодержувач не має жодних претензій до позивача стосовно характеристик, комплектації та якості майна; будь-які пошкодження та/або недоліки майна відсутні.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 22.04.2010 р. на адресу позивача було надіслано вимогу про розірвання договору фінансового лізингу № 070917-27/ФЛ-Ф-О з моменту отримання вимоги, а також відповідач просив позивача забрати друкарську машинку Hamada Н234А.

Матеріали справи свідчать про те, що 25.05.2010 р. відповідачу був направлений лист вих. № 1533, в якому ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" повідомило відповідача про відмову від договору та вимагало повернути предмет лізингу.

Місцевий господарський суд, висновок якого підтримав та не спростовував й суд апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених ним обставин, дійшов висновку про розірвання договору лізингу за згодою сторін.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновок суду про розірвання договору за домовленістю сторін є передчасним, оскільки за згодою сторін договір є розірваним лише у випадку досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов, проте, як вбачається зі змісту листів, між сторонами існує спір щодо підстав для розірвання договору.

Так, відповідач вважає, що передане в лізинг майно не відповідає його призначенню та технічним характеристикам, визначених відповідачем при укладенні договору, що є порушення умов договору фінансового лізингу та підставою для розірвання договору лізингу на вимогу лізингоодержувача згідно ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг".

В свою чергу, позивач не визнає обставини порушення ним умов договору лізингу та згідно повідомлення № 1533 повідомляє про односторонню відмову від договору у зв'язку з існуванням заборгованості лізингоодержувача за лізинговими платежами, прострочення сплати яких становило понад 30 днів. Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу у цьому випадку встановлено пунктом 3 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 16.3.2 договору фінансового лізингу.

Суди попередніх інстанцій, встановивши вказані обставини та відхиливши доводи відповідача про те, що майно, яке було передане позивачем відповідачеві за договором фінансового лізингу, не відповідає зразку, опису та потребам відповідача, а також його твердження про ненадання позивачем відповідачу відповідної технічної документації, безпідставно не надали правової оцінки тим обставинам, що згідно вимоги відповідача про розірвання договору фінансового лізингу № 070917-27/ФЛ-Ф-О від 22.04.2010 р. договір не може бути розірваний, оскільки неналежне виконанням та порушення умов лізингодавцем договору лізингу судами не встановлено.

Разом з тим, згідно пункту 3 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Згідно п. 16.3.2 договору фінансового лізингу сторони погодили, що на вимогу лізингодавця цей договір може бути достроково розірваний ним у односторонньому порядку, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого в графіку сплати лізингових платежів.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи те, що відповідач прострочив сплату лізингових платежів і прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, що підтверджується матеріалами справи та було встановлено судами обох інстанцій, в даному випадку договір є розірваний внаслідок відмову лізингодавця від договору в односторонньому порядку у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань щодо сплати лізингових платежів, а не за згодою сторін.

Висновок місцевого господарського суду про розірвання договору лізингу за згодою сторін суперечить положенням ст. 651 ЦК України та пункту 3 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", а також встановленим цим же судом обставинам.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, згідно пункту 3.1 договору сторони погодили, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та пунктів 3.4.1.-3.4.5. договору. Лізинговий платіж складається з платежу по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна, та винагороди (комісії) лізингодавця за отримане у лізинг майно.

В додатку № 1 до договору встановлено, що лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового платежу).

Пунктом 3.4.2. договору передбачено, що порядок визначення суми лізингових платежів, що підлягають сплаті, передбачений п. 3.4.1. цього договору, застосовується у випадку, коли курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США, встановлений Національним Банком України на дату фактичного виконання лізингового платежу перевищує курс гривні до долару США, за яким Банківська Установа, по дорученню лізингодавця, фактично здійснила продаж коштів у іноземній валюті, отриманих лізингодавцем для придбання майна та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг.

В інших випадках, лізингоодержувач сплачує лізингові платежі з наступним коригуванням в порядку, передбаченому пунктом 3.4.1. договору, за умови, що розмір курсу гривні до долару США, зазначений у п. 3.4.1. договору прирівнюється до курсу гривні до долару США, за яким банківська установа по дорученню лізингодавця фактично здійснила продаж коштів у іноземній валюті, збільшеному на 1,5%.

Враховуючи, що придбання лізингодавцем предмету лізингу було здійснено за рахунок валютного кредиту (тіла кредиту) і вказаний кредит із процентами повертається лізингодавцем у доларах США, а сума фінансування лізингодавця на придбання майна складає вартість предмету лізингу мінус авансовий платіж лізингоодержувача, то частина заборгованості лізингоодержувача по тілу лізингу (з відшкодування вартості майна), яка дорівнює сумі фінансування лізингодавця, а також проценти (винагорода лізингодавця) у складі лізингового платежу прив'язана до курсу долара США, суди обох інстанцій, спростовуючи заперечення відповідача зазначили, що лізинговий платіж підлягає коригуванню на зміну курсу гривні до долару США за правилами п.п. 3.4.1 - 3.4.5 договору фінансового лізингу згідно формули, де використовується черговий лізинговий платіж згідно графіку, а не його окремий елемент (лише винагорода), і результат такого коригування відноситься на винагороду лізингодавця, а тому не збільшує вартість майна.

Враховуючи те, що положення чинного законодавства (ст.ст. 524, 533 ЦК України, ст. 198 ГК України) хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті та визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій про те, що позивач має право коригувати лізингові платежі, оскільки умови договору фінансового лізингу, які визначають можливість коригування лізингового платежу у випадку зміни курсу гривні до долара США, узгоджуються з вимогами чинного законодавства, а відповідно доводи відповідача з цього приводу є безпідставними.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції про частково задоволення позову в частини стягнення лізингових платежів за період з 27.03.2009 р. по 25.05.2010 р. з підстав відсутності доказів того, що позивач вимагав сплати у відповідача суми збільшення відповідного лізингового платежу, не може визнатись законним та обґрунтованим, оскільки постановляючи відповідне рішення, суд не звернув уваги, що згідно абз. 6 п. 3.4.1 договору на вимогу лізингодавця протягом 2 робочих днів з моменту виставлення рахунку сплачується збільшення лізингового платежу, що розраховується лізингодавцем у випадку, якщо на дату фактичної сплати лізингового платежу курс гривані до долару США перевищуватиме курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США (кількість гривень еквівалентно одному долару США), встановлений Національним банком України на дату сплати лізингового платежу.

В даному випадку збільшення лізингового платежу позивачем не розраховувалось згідно курсу гривані до долару США, встановленого на дату фактичної сплати лізингового платежу, оскільки відповідачем взагалі не сплачувались лізингові платежі, а предметом спору у даній справі є стягнення лізингових платежів, скоригованих згідно курсу гривні до долару США, встановленого Національним банком України на дату сплати лізингового платежу згідно графіку сплати лізингових платежів. Вказаний порядок коригування та оплати лізингових платежів врегульовано абз. 1-4 п. 3.4.1 договору.

Відтак, колегія суддів, погоджуючись з висновками Київського апеляційного господарського суду про те, що суд першої інстанції помилково ототожнив положення п. 3.4.1 щодо виставлення рахунку у разі зміни курсу долара США за період з дати оплати по графіку до дати фактичної оплати з підставами валютного корегування за встановленою формулою, вважає, що місцевий господарський суд помилково послався на умови договору (абз. 6 п. 3.4.1), які визначають, що лізингоодержувач зобов'язаний на вимогу лізингодавця сплатити суму збільшення відповідного лізингового платежу протягом 2 (двох) робочих днів з моменту виставлення лізингодавцем відповідного рахунку, як на підставу для відмови у задоволенні позову 206780,48 грн. заборгованості за лізинговими платежами згідно виставлених рахунків в період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р., а тому рішення суду в цій частині не можна визнати законним і обґрунтованим.

Постанову апеляційного суду в частині розгляду позовних вимог про стягнення заборгованості за лізинговими платежами згідно виставлених рахунків в період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р., також не можна визнати законною, оскільки висновки суду апеляційної інстанції про те, що у відповідача відсутній обов'язок сплачувати "платіж, який відшкодовує (компенсує) частину вартості майна", що включений у лізингові платежі згідно виставлених рахунків в період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р., оскільки договір фінансового лізингу, в тому числі й в частині купівлі-продажу, розірвано сторонами, а наслідком відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу є вимога повернення предмету лізингу (ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг"), що виключає виконання сторонами зобов'язань з оплати купівлі-продажу, колегією суддів визнаються помилковими та такими, що не узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду України.

Так, у постанові від 19 грудня 2011р. у справі N 3-136гс11 Верховний Суд України зазначив, що за змістом частин 2, 3 ст. 653 ЦК України що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Посилання суду апеляційної інстанції на норми Закону України "Про фінансовий лізинг", як на підставу для звільнення лізингооджержувача від обов'язку сплачувати "платіж, який відшкодовує (компенсує) частину вартості майна", що включений у лізингові платежі, є помилковими, оскільки ґрунтуються на довільному тлумаченні норм цього Закону.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що цим актом не врегульовано та не встановлено відповідні правові наслідки розірвання договору лізингу, а право лізингодавця вимагати повернення предмета лізингу у випадку розірвання договору, яке встановлено ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", не виключає можливість стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що незважаючи на те, що лізинговий платіж включає в себе декілька складових, в тому числі й суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, лізинговий платіж є єдиним платежем, який сплачується згідно договору, його не можна розцінювати як декілька самостійних платежів, а тому вилучення з розрахунку стягуваних сум судом апеляційної інстанції суми відшкодування частини вартості майна, що є складовою частиною лізингових платежів згідно виставлених рахунків в період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р.є безпідставним.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором, що встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, натомість, відповідач прострочив сплату лізингових платежів згідно виставлених рахунків в період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р. та не надав жодних доказів, які б спростовували вимоги позивача, а також зважаючи на те, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення лізингових платежів згідно виставлених рахунків в період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р. не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції вважає за можливе прийняти нове рішення в цій частині та стягнути 183853,74 грн. заборгованості за лізинговими платежами згідно виставлених рахунків в період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (29236,66 грн.), а також три проценти річних від простроченої суми (12850,11 грн.). Постанова та рішення в цій частині підлягають скасуванню згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України.

Крім вимог про стягнення заборгованості за лізинговими платежами згідно виставлених рахунків в період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р., позивачем заявлені також вимоги про стягнення 143690,77 грн. -суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу згідно графіку сплати лізингових платежів за період з 28.05.2010 р. по 28.10.2012 р., що нарахована згідно п. 4.8 договору. Дана сума виставлена позивачем до оплати згідно рахунку -фактури № СФ-930094 від 25.05.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, згідно п. 14.8 договору фінансового лізингу сторони погодили, що в разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату будь-якого лізингового платежу за цим договором на строк понад 30 днів, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача дострокової сплати усієї несплаченої на момент направлення відповідної письмової вимоги частини загальної вартості майна, а лізингоодержувач зобов'язаний сплатити її лізингодавцю протягом 10 днів з моменту направлення йому лізингодавцем відповідної вимоги. Сторони дійшли згоди, що з моменту направлення лізингодавцем вищевказаної вимоги, строк погашення усієї несплаченої суми лізингоодержувачем частини загальної вартості майна вважається таким, що настав.

Місцевий господарський суд, встановивши, що позивачем на адресу відповідача була направлена вимога № 1519 від 20.05.2010 р. про сплату всієї несплаченої вартості майна, а також зазначивши, що згідно п. 14.8 договору фінансового лізингу сторони фактично погодили санкцію за несвоєчасну сплату лізингових платежів, визнав позовні вимоги в цій частини законними та такими, що підлягають задоволенню.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для стягнення суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та розрахована як сума несплачених платежів згідно графіку сплати лізингових платежів за період з 28.05.2010 р. по 28.10.2012 р.

Колегія суддів вважає, що висновок Київського апеляційного господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача в цій частині є таким, що відповідає фактичним обставинам справи і вимогам законодавства, оскільки стягнення суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та згідно графіку платежів включена в майбутні лізингові платежі, після припинення договору лізингу та повернення предмету лізингу суперечить загальним засадам цивільних правовідносин, зокрема, щодо справедливості і добросовісності поведінки їх учасників (п. 6 ст. 3 ЦК України), а також вимогам ч. 2 ст. 653 ЦК України, яка визначає, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Суд касаційної інстанції зауважує, що лізингодавець має право вимагати дострокової сплати усієї несплаченої на момент направлення відповідної письмової вимоги частини загальної вартості майна згідно п. 14.8 договору фінансового лізингу, але за умови того, що договір лізингу не розірваний, а предмет лізингу знаходиться у користуванні та володінні лізингоодержувача. В даному ж випадку договір розірваний, а майно на вимогу лізингодавця повернуто лізингоодержувачем, що виключає можливість та право лізингодавця вимагати від лізингоодержувача дострокової сплати усієї несплаченої на момент направлення відповідної письмової вимоги частини загальної вартості майна.

Зважаючи на відмову у стягненні 143690,77 грн., судом апеляційної інстанції правильно також відхилено похідні вимоги у вигляді інфляційних збитків та 3% річних, нарахованих на цю суму.

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанцій частині в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 143690,77 грн. суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних, касаційна інстанція не вбачає.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, п.п. 1, 2 ст. 11110, ч. 1 ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2012р. та рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2012 р. та у справі № 5011-18/1670-2012 в частині розгляду вимог про стягнення заборгованості за лізинговими платежами згідно виставлених рахунків за період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних від простроченої суми, скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (АДРЕСА_1 ід. код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, код 33880354) 183853,74 грн. - заборгованість за лізинговими платежами згідно виставлених рахунків за період з 27.03.2009 р. по 28.04.2010р., 29236,66 грн. -інфляційні втрати, 12850,11 грн. - три проценти річних від простроченої суми, а також 4518,81 грн. судового збору.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2012р. у справі № 5011-18/1670-2012 в частині зміни рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2012 р. та відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 143690,77 грн. суми, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, що нарахована згідно п. 14.8 договору, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (АДРЕСА_1 ід. код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, код 33880354) 2259,41 грн. у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Могил С.К.Суддя Вовк І.В.СуддяКондратова І.Д.

Предыдущий документ : 26180459
Следующий документ : 26180493