Решение № 128146382, 16.06.2025, Запорожский окружной административный суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 червня 2025 року Справа № 640/22540/21 ЗП/280/794/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ПрудивусаО.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовною заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до:Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, 01601, м. Київ, вул.Володимирська, буд. 33)

про: визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

11.08.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Служби безпеки України (далівідповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення зі служби;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що за час проходження військової служби у відповідача, а саме у період з 2015 по 2017 роки, йому не нараховувалася та не виплачувалася грошова компенсація за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Наказом відповідача від 29.09.2017 № 1159-ОС позивача звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення. Позивач зауважив, що станом на день звернення до суду грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2017 роки йому виплачена не була.

Аналізуючи зміст положень вказаних нормативно-правових актів, посилаючись на правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловлену у постанові від 16.05.2019 по зразковій справі № 620/4218, позивач стверджує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм повинна виплачуватись компенсація за всі не використані ними дні щорічної відпустки, у тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки. Отже, оскільки відповідач не нарахував та не виплатив позивачу як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, ним, на переконання позивача, допущена протиправна бездіяльність. З огляду на викладені обставини у їх сукупності, позивач просить суд задовольнити позов повністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.08.2021 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).

02.09.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, клопотання про застосування строку позовної давності та залишення позову без розгляду.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду»Окружний адміністративний суд м. Києва було ліквідовано.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дану адміністративну справу надіслано до Київського окружного адміністративного суду.

16.07.2024 Верховна Рада України ухвалила Закон України від 16.07.2024 №3863-IX «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».

На виконання даного нормативно-правового акту, враховуючи положення Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом дану адміністративну справу передано Запорізькому окружному адміністративному суду.

31.03.2025 автоматизованою системою документообігу суду у порядку, визначеному п. 15.4 Перехідних положень КАС України, для розгляду адміністративної справи №640/22540/21 обрано суддю Прудивуса Олега Васильовича.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.04.2025 прийнято адміністративну справу № 640/22540/21 до свого провадження, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).

Також в ухвалі встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, який має відповідати вимогам ст. 162 КАС України, разом із усіма письмовими та електронними доказами, які можливо доставити до суду, висновками експертів і заявами свідків на його обґрунтування, а також заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження), що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа згідно з якою документ доставлено до електронного кабінету відповідача 10.04.2025 о 14 год 24 хв., у встановлений судом строк не подав відзив на позовну заяву, а також не надіслав суду будь-яких заяв чи заперечень проти позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з розглядом даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали і з`ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу 25.03.1992.

У період з 2015 по 2017 роки позивач проходив військову службу у відповідача. У зв`язку з прийняттям участі в антитерористичній операції позивачу був наданий статус учасника бойових дій, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого 10.12.2015 (а.с.17).

Наказом відповідача від 29.09.2017 № 1159-ОС позивача звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення (а.с.18).

Згідно з довідкою відповідача від 26.07.2021 № 21/2/2-937 за час проходження військової служби, а саме з 2015 по 2017 роки, позивачу як учаснику бойових дій додаткова відпустка, передбачена п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон України від 22.10.1993 №3551-XII), не надавалась. Грошова компенсація не виплачувалась (а.с.23).

Вирішуючи питання щодо наявності факту допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення зі служби, суд виходить із такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон України від 20.12.1991 №2011-XII).

Згідно зі ст. 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Приписами ст.ст. 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 10-1 вказаного вище нормативно-правового акту визначено право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них. Так, відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР). Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Нормою ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР законодавець передбачив, що учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Нормою, закріпленою у ст. 5 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII, визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно з абз. 1-3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до п. 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені п.п. 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абз. 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Разом з тим, п.п. 17-19 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII встановлені обмеження щодо реалізації учасниками бойових дій їх права на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені ч.ч. 1, 6 та 20 цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.п. 17-18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням), відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Відповідно до положень п. 21 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII у разі ненадання військовослужбовцям щорічної основної відпустки у зв`язку з настанням періодів, передбаченихп.п. 17і18цієї статті, така відпустка надається після закінчення таких періодів. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Слід зазначити, що правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні регламентовані Законом України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII).

За приписами ст. 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Із аналізу зазначених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Поряд із цим, Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Так, судом встановлено, що Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію. Як наслідок, позивач у період з 04.06.2015 по 05.08.2015 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, у зв`язку з чим йому наданий статус учасника бойових дій. Зазначене підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого 10.12.2015 (а.с.17).

29.09.2017 позивача було знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу. За час проходження військової служби, а саме з 2015 по 2017 роки, відповідач не надавав позивачу як учаснику бойових дій додаткову відпустку, передбачену п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII та не виплачував як альтернативу відповідну грошову компенсацію, про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка відповідача від 26.07.2021 № 21/2/2-937 (а.с.23).

Отже, оскільки положення законодавства у відповідній сфері правовідносин не обмежують та не припиняють право учасників бойових дій, зокрема позивача, на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту мобілізації, суд вважає, що відповідач повинен був при виданні Наказу від 29.09.2017 № 1159-ОС провести з позивачем усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за період з 2015 по 2017 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, однак протиправно не зробив цього. Відповідну бездіяльність відповідача суд оцінює як протиправну. Відповідачем не надано доказів зворотного.

При розв`язанні даного публічно-правового спору суд у відповідності до ч. 3 ст. 291 КАС України враховує правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 (позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, № в Єдиному державному реєстрі судових рішень 81798649).

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення зі служби, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оцінюючи наявність правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, суд виходить із такого.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Отже, суд, із урахуванням обставин, встановлених під час надання правової оцінки бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення зі служби, з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

Таким чином, на переконання суду, позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки є обґрунтованими та такими, що також підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем, на переконання суду, доведено факт допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення зі служби.

У свою чергу, суд вважає, що відповідач не надав суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги.

Таким чином, адміністративний позов, на переконання суду, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», підстави для вирішення питання щодо розподілу суми судового збору відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 10, 14, 90, 241 246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, 01601, м. Київ, вул.Володимирська, буд. 33) про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення зі служби.

Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 16 червня 2025 року.

Суддя О.В. Прудивус