Постановление суда № 126052131, 24.03.2025, Хозяйственный суд Одесской области

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"24" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1086/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши заяву виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у справі № 916/1086/25

за позовом виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про скасування держреєстрації права власності та зобов`язання вчинити певні дії

встановив:

Виконувач обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , якою просить суд:

1.Скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно-№ 1750952851101.

2.Зобов`язати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 61,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1750952851 101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Одночасно з поданням позову прокурор подав заяву про забезпечення позову, якою просить:

1.Заборонити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) проведення будь-яких будівельних робіт (реконструкції, демонтажу, знесення тощо) на самовільно зайнятій земельній ділянці що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

2.Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1750952851101).

Прокурор зазначає, що підставою для подання позову стала незаконна державна реєстрація за відповідачем права власності на тимчасову споруду, як об`єкт нерухомості, що призвело до безпідставної легалізації права власності на цей об`єкт за відповідачем, який розміщено на земельній ділянці комунальної власності - територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Позовна заява обгрунтована тим, що з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Комунального підприємства «Будинок юстиції» Макаркіним А.К. прийнято рішення від 25.01.2019, індексний номер 45223356 (з відкриттям розділу 1750952851101) про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна - господарську споруду загальною площею 103,4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Підставою для реєстрації права власності на вказану господарську споруду у державному реєстрі речових прав державним реєстратором зазначений лише технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 17.12.2018, видавник: ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ».

У технічному паспорті, виданому ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ» від 17.12.2018 зазначається, що господарська споруда розташована на земельній ділянці загальною площею 115 кв.м. Зазначено, що господарська споруда літ. «А», нібито, побудована до 05.08.1992. Будівля одноповерхова та фактично складається з чотирьох основних приміщень. Інші документів, які б могли посвідчувати право власності або які є підставою для набуття ОСОБА_1 права власності на вказану будівлю, у реєстрі відсутні.

Прокурор посилається на те, що перелік документів, необхідних для реєстрації права власності (станом на дату проведення реєстрації прав), визначений ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та п.п. 40, 41,42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1 127 в редакції, що діяла на дату реєстрації права власності (далі - Порядок реєстрації).

Відповідно до п. 41 Порядку реєстрації для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Відповідно до документів, що додані реєстратором до реєстраційної справи 1750952851101 на вказаний об`єкт нерухомості, відомості про присвоєння адреси, отримані державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відсутні, як і документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Отже, на думку прокурора, рішення державного реєстратора про реєстрацію прав № 45223356 від 25.01.2019 прийняте за відсутності документів, передбачених чинним законодавством.

В подальшому, державним реєстратором Комунального підприємства «Будинок юстиції» Макаркіним А.К. 29.01.2019 проведено реєстраційну дію: реєстрація виправлення в розділі 1750952851101, опис виправлень: об`єкт нерухомого майна: змінено тип об`єкта з господарська споруда на нежитлова будівля та до реєстру додано новий технічний паспорт, виданий ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ» від 17.12.2018, проте вже на громадський будинок, нежитлову будівлю. Фактично це той самий технічний паспорт за реквізитами, однак змінені перша та друга сторінки в частині типу об`єкта.

Крім того, державним реєстратором Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області прийнято рішення від 02.10.2024, індексний номер 75371720 про внесення змін до розділу 1750952851101 щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , а саме змінено тип об`єкта з нежитлової будівлі, об`єкта житлової нерухомості на нежитлову будівлю, а також змінено загальну площу об`єкта з 103,4 кв.м на 56,8 кв.м.

Підставою внесення змін зазначені наступні документи: витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ ОДІ 01240822846, документ отримано з ЄДЕССБ; технічний паспорт ТЮ 1:9580-5 121 -4904-6997 від 22.08.2024, документ отримано з ЄДЕССБ; інший тип договору, заява № 3393 від 05.09.2024, посвідченої приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєва І.П.

Також прокурор зазначає, що в декларації про готовність до експлуатації' об`єкта від 26.08.2024 №ОД 101240822846, найменування «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. «А» за адресою: АДРЕСА_2 зазначено, що проведено капітальний ремонт господарським способом (власними силами) у період часу з 12.08.2024 по 20.08.2024. Документ, що засвідчує право власності (користування) земельною ділянкою відсутній. Підстава: Реконструкція або капітальний ремонт об єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.

У розділі «Об`єкт будівництва» зазначені показники будівлі: загальна площа приміщень 56,8 кв.м, площа забудови 61,3 кв.м.

З заяви ОСОБА_1 № 3393 від 05.09.2024, посвідченої приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Пантілєєва І.П. встановлено, що ОСОБА_1 , особисто, за власний рахунок, провів демонтаж частини приміщень, площею 46,6 кв.м у 2022 році, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, станом на теперішній час, за адресою: АДРЕСА_1 розташовані будівлі загальною площею 56,8 кв.м.

Так, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру встановлено, що земельна ділянка під об`єктом за адресою: АДРЕСА_1 не сформована, у власність/користування забудовнику не передана.

Відповідно до листів Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради № 01-19/1428 від 21.10.2024 та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 10-15-0.3-63 63/2-24 від 17.10.2024, інформація щодо набуття права власності чи користування на земельну ділянку по АДРЕСА_1 будь-якою особою, у тому числі ОСОБА_1 , відсутня.

З листа КП «БТІ» Одеської міської ради № 4308/03.01-09 від 29.10.2024 встановлено, що станом на 31.12.2012 за адресою: АДРЕСА_2 відсутня інформація про реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна.

Станом на 16.10.2024 інвентаризаційна справа за адресою: АДРЕСА_1 , в КП «БТІ» ОМР не зареєстрована.

Згідно листа КП «Право» № 738 від 09.10.2024, в адресному реєстрі міста Одеси відсутня адреса: АДРЕСА_2 .

Поряд з цим, з листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради № 01-6/300-пр від 3 1.10.2024 встановлено, що в Реєстрі будівельної діяльності наявна інформація про повідомлення про початок виконання підготовчих робіт від 12.08.2024 № ОД051240805659 та декларацію про готовність до експлуатації' об`єкта від 26.08.2024 №ОД 101240822846, найменування «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. А за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, прокурор зазначає, що Управлінням 01.08.2024 проведено комісійне обстеження капітального ремонту нежитлової будівлі літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено розміщення торгівельного павільйону, який складається з двох відокремлених приміщень «Кав`ярні» та «Кімнатні рослини» з влаштуванням трьох вхідних груп, 3-х монолітних плит входу та одного пожарного входу до «Кав`ярні» з тильної сторони. До павільйону з фасадної сторони влаштовано навіс на металевих конструкціях на пішохідному тротуарі. Об`єкт має орієнтовно зовнішні габаритні розміри 12.00x5,00м, який розміщено на земельній ділянці орієнтовною площею біля 100 кв.м. Замовник будівництва був відсутній. Приміщення експлуатуються, що підтверджується матеріалами фотофіксації, які додаються.

Під час обстеження об`єкту на місці встановлено, що замовником будівництва здійснена реконструкцію шляхом демонтажу існуючих основних приміщень будівлі, а саме: приміщення № 3 та № 4 згідно з технічним паспортом, виготовленим ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНИРІНГОВА КОМПАНІЯ» від 17.12.2018 зі зміною геометричних розмірів.

За поясненнями прокурора, проведення зазначених робіт потребує отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та наявність інформації щодо права власності або користування земельною ділянкою відповідно до ст. 26 та ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно інформації з містобудівного кадастру, відсутні відомості щодо отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту з реконструкції нежитлової будівлі літ. «А» за адресою: АДРЕСА_2 .

Враховуючи вищевикладене, дані, зазначені у вищевказаному повідомленні щодо виду будівництва, яке замовник мав намір здійснити, не достовірні.

Таким чином, за результатами обстеження управлінням встановлено, що ОСОБА_1 у повідомленні від 12.08.2024 № ОД051240805659 про початок виконання будівельних робіт «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. «А», за адресою : АДРЕСА_2 надав недостовірні дані щодо виду будівництва.

Одночасно з цим замовник будівництва здійснив реконструкцію нежитлової будівлі літ. «А» без права власності або права користування земельною ділянкою, без отримання містобудівних умов та обмежень, без затвердженої проектної документації та отримання дозвільних документів на проведення таких будівельних робіт, що є підставою вважати об`єкт самочинно реконструйованим.

За результатами проведеного обстеження та наявних документів встановлено, що замовник у повідомленні про початок виконання будівельних робіт 12.08.2024 №ОД051240805659 та в декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 26.8.2024 №ОД 101240822846 надав недостовірні дані, які є підставою вважати об`єкт будівництва «Капітальний ремонт нежитлової будівлі літ. «А», за адресою: АДРЕСА_1 самочинним.

Згідно інформації Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради (лист № 01 -15/279 від 04.1 0.2024) з`ясовано, що за даними архіву та відділу загального листування будівельні паспорти забудови земельної ділянки, містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 в Департаменті не значаться.

Таким чином, в результаті проведення реєстрації права власності на господарську споруду за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 103,4 кв.м з комунальної власності вибула земельна ділянка під вказаним об`єктом, яка частково була звільнена особисто ОСОБА_1 шляхом проведення демонтажу частини приміщень, площею 46,6 кв.м та станом на теперішній час площа забудови складає 61,3 кв.м.

Поряд з цим з листа Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради № 01-15/279 від 04.10.2024 встановлено, що за вказаною адресою видавалися паспорти прив`язки тимчасових споруд:

- 27.01.2017 Департаментом оформлено паспорт прив`язки стаціонарної тимчасової споруди - павільйону (загальна площа покриття 18,00 кв.м) № 01- 08/58 за адресою: АДРЕСА_1 , замовник - ФОП ОСОБА_1 .

Зазначений паспорт анульовано згідно з наказом Департаменту від 20.08.2024 № 01-08/5 8.

- 25.10.2018 Департаментом оформлено паспорт прив`язки групи тимчасових споруд (існуючих) - чотири зблокованих павільйони (загальна площа покриття - 59,88 кв.м) № 01-08/1263 за адресою: АДРЕСА_1 , замовник - ФОП ОСОБА_1 .

Зазначений паспорт анульовано згідно з наказом Департаменту від 20.08.2024 № 01-08/1263.

Також, з відповіді Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради № 1 198/01-16 від 22.10.2024 стало відомо про наявність договорів на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 з ФОП ОСОБА_1 , строк дії яких закінчився.

Так, між Управлінням та ФОП ОСОБА_1 було укладено два договори на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 : договір № ТС-162/1/17 площею 18 кв.м, строк дії: з 3 1.01.2017 по 01.10.2023 та договір № ТС-1251/18 площею 59,88 кв.м, строк дії: з 26.10.2018 по 01.10.2023.

З вищевикладеного вбачається, що нежитлова будівля, площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 фактично є тимчасовими спорудами, які не підлягають технічній інвентаризації та реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Отже, на думку прокурора, станом на теперішній час на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси за адресою: АДРЕСА_1 розміщені тимчасові споруди - торгові павільйони, на які, як об`єкт нерухомості, зареєстровано право власності за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виключно на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 17.12.2018, видавник: ТОВ «ПОДОЛЬСЬКА ІНЖИНІРИНГОВА КОМПАНІЯ», без отримання документів щодо присвоєння адреси, за відсутності дозвільних документів на будівництво та за відсутності права користування земельною ділянкою.

Прокурор посилається на те, що відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Отже, внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості (тимчасову споруду, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1750952851101), що розміщений на земельній ділянці комунальної форми власності, за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується без відповідних погоджувальних та дозвільних документів, порушено право власника земельної ділянки - територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під тимчасовою спорудою.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16. Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці (п.п. 92, 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 у справі №910/2861/18).

Відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності, за поясненнями прокурора, створюють для Одеської міської ради перешкоди у реалізації нею прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування цієї земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 202/3145/22 суд зазначає, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди.

Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності створюють для Одеської міської ради перешкоди у реалізації нею прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування цієї земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Отже з вищенаведеного вбачається, що державним реєстратором під час проведення державної реєстрації в порушення вимог статей 3,5, 10, 18, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вимоги п.п. 41, 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 №1 127 та зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості без документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, та за відсутності документа про прийняття його в експлуатацію, без будь-яких документів на земельну ділянку надало змогу ОСОБА_1 , з порушенням вимог чинного законодавства, отримати речові права на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 103,4 кв.м, який в подальшому зменшено до 56,8 кв.м та земельну ділянку під ним, позбавивши права власності територіальну громаду м. Одеси на вказану землю під будівлею, в силу ст. 120 ЗК України, чим прямо порушено інтереси держави та територіальної громади в особі уповноваженого органу - Одеської міської ради.

Таким чином, існування зареєстрованого права власності на нежитлові будівлі загальною площею 103,4 кв.м (на теперішній час 56,8 кв.м) за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , з огляду на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, обмежує право власності територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, площею 61,3 кв.м, розташовану на АДРЕСА_1 , в частині її права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що є обгрунтовані підстави для вжиття заходів забезпечення позову у виді заборони проведення реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав щодо об`єкта нерухомого майна нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв. м., розташованоїго на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , та заборони проведення будь яких будівельних робіт (реконструкції, демонтажу, знесення тощо) об`єкта нерухомого майна- нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв.м розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Розглянувши заяву прокурора про заходи забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч.2 ст.136 ГПК України).

Заходи забезпечення позову передбачено у ст.137 ГПК України. Так, позов забезпечується, серед іншого, 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (ч.3 ст.137 ГПК України).

Згідно з ч.4 ст.137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Частиною 11 ст.137 ГПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Забезпечення позову це по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (відповідачів) з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення або унеможливлення виконання рішення господарського суду, унеможливлення поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 909/83 5/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Верховним Судом України у постанові від 25.05.2016 по справі № 6- 605цс16 зроблено висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально- правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, можливе проведення будівельних робіт з подальшим проведенням реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно унеможливить реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде постановлене на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами щодо забезпечення ефективного засобу захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Для належної реалізації завдань господарського судочинства слугує зокрема те, що, відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обгрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Верховний Суд у постанові від 22.07.2019 у справі № 914/120/19 зазначив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

«...47. Ключовим с встановлення судом: /) наявності спору між сторонами: 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду: 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48.Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

52.За змістом статті 26 Закону України від 01.07.2004 № 1952-1У «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент пред`явлення позову в цій справі, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, іцо існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, іцо здійснюється державним реєстратором».

Згідно постанови Верховного суду від 27.11.2023 у справі № 903/639/23 якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обгрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20? від 15.01.2021 у справі №914/193 9/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/163 70/20, від 24.06.2022 у справі №904/3 783/21, від 26.09.2022 у справі №911 /3208/21).

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, а також зв`язок між заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, можливості забудови спірної земельної ділянки, існування реального ризику зі сторони власника майна у вчиненні недобросовісних дій з перетворення, відчуження, знищення тощо спірного об`єкта нерухомості, що призведене до неможливості ефективного поновлення державних інтересів, - наявні обгрунтовані доводи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

З метою запобігання незаконного проведення будь яких будівельних робіт на земельній ділянці, яка не відводилась для такої мети, а також реєстраційних дій щодо спірного об`єкта, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, відповідно до ст.ст. 136, 137 ГПК України, вбачаються підстави для вжиття наступних заходів до забезпечення позову:

- заборонити фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) проведення будь-яких будівельних робіт (реконструкції, демонтажу, знесення тощо) на самовільно зайнятій земельній ділянці що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

- заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1750952851101).

Відтак, врахувавши наведені вище норми процесуального права, надавши оцінку поданій прокурором заяві, господарський суд встановив, що вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на забудову спірної земельної ділянки протягом розгляду цієї справи унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади, за захистом яких прокурор звернувся до суду; а заявлені заходи забезпечення позову відповідають заходам забезпечення позову, встановленим у ст.137 ГПК України, предмету позову, принципам розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та будуть спрямовані на забезпечення ефективного захисту прав територіальної громади в обраний прокурором спосіб у разі задоволення цього позову.

Разом з тим, невжиття заявлених заходів забезпечення позову ускладнить відновлення порушених прав територіальної громади в разі задоволення позову, зокрема з урахуванням того, що очікувано виникають побоювання, що повно захистити інтереси територіальної громади в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду буде неможливо.

Слід зазначити, що інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків від відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Цей інститут є гарантією захисту та відновлення прав осіб, а отже, елементом правосуддя.

Поряд з цим, заходи забезпечення позову, наведені прокурором у заяві про забезпечення позову жодним чином не обмежують права та законні інтереси ані відповідача, ані інших осіб, оскільки вони не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, мають тимчасовий характер та не позбавляють зазначених осіб права на підприємницьку діяльність, а також не перешкоджають займатися господарською діяльністю як такою взагалі, в той час, як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується із критерієм розумності, обґрунтованості та адекватності.

Суд вважає обгрунтованими твердження заявника, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів територіальної громади, за захистом яких прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі.

З огляду на вищевикладене, заява прокурора про забезпечення позову підлягає задоволенню.

Окремо суд звертає увагу учасників справи на те, що в ч.6 ст.140 ГПК України передбачена можливість вирішення судом питання щодо зустрічного забезпечення.

Частинами 1 та 4 ст.141 ГПК України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Оскільки на теперішній час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру, правові передумови для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, відповідач не позбавлений права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду протягом строків, встановлених ст.141 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 13, 76, 79, 86, 136, 137, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

1.Заяву виконувача обов`язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову задовольнити.

2. Вжити заходи забезпечення позову, а саме:

- Заборонити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) проведення будь-яких будівельних робіт (реконструкції, демонтажу, знесення тощо) на самовільно зайнятій земельній ділянці що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

- Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 56,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1750952851101).

3. Стягувачем за цією ухвалою є: Київська окружна прокуратура міста Одеси (код 03528552, м. Одеса, вул. Краснова, 10)

Боржником за цією ухвалою є: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 )

4. Дана ухвала є виконавчим документом та підлягає виконанню на підставі Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 24.03.2025

5. Ухвала може бути оскаржена протягом 10 днів з дня складення її повного тексту до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (ч. 8 ст. 140 ГПК України).

Повний текст ухвали складено та підписано 24.03.2025

Суддя Литвинова Вікторія Володимирівна