Решение № 125607999, 05.03.2025, Тутаевский районный суд Киевской области

05.03.2025 Провадження по справі № 2/940/43/25

Справа № 357/11970/24

РІШЕННЯ

Іменем України

05 березня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Косович Т.П..

при секретарі Козуб І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту,

встановив:

ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», що є правонаступником права вимоги за зобов`язаннями товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форза»,звернулося досуду зпозовом,в якомупросить стягнутиз ОСОБА_1 заборгованість задоговором пронадання позикина умовахфінансового кредиту № 000200920722 від 24.09.2020 року в сумі 10565,66 гривень та судові витрати по справі.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24.09.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія«Форза» та ОСОБА_1 булоукладено договірпро наданняпозики наумовах фінансовогокредиту № 000200920722, відповідно якого відповідачці надано кредит в сумі 3798 гривень на строк до 13.10.2020 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,93% в день, у разі користування кредитом поза межами строку дії договору 2,5% в день, в обмін на зобов`язання відповідачки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору. На виконання умов договору товариство свої зобов`язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте остання своїх зобов`язань належним чином не виконувала, порушуючи умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 10565,66 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.

В судове засідання представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» адвокат Бачинський О.М. не прибув, до суду надіслав заяву про проведення розгляду справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Столярчук В.М. в судове засідання не прибули, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином. 27.11.2024 року представником відповідачки до суду надано заяву, в якій останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог за пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1ст. 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За загальним правилом (ч. 1ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Із матеріалів справи встановлено, що 24.09.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія«Форза» та ОСОБА_1 булоукладено договірпро наданняпозики наумовах фінансовогокредиту № 000200920722, відповідно якого відповідачці надано кредит в сумі 3798 гривень на строк до 13.10.2020 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 0,93% в день, у разі користування кредитом поза межами строку дії договору 2,5% в день, в обмін на зобов`язання відповідачки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору (а.с. 14-22). На виконання умов договору товариство свої зобов`язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте остання своїх зобов`язань належним чином не виконувала, порушуючи умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 10566,23 грн., в тому числі: 2881,70 грн. заборгованості за тілом кредиту, 691,60 грн. заборгованості за відсотками, 6483,82 грн. заборгованості за простроченими відсоками за користування кредитом поза межами строку дії договору та 509,11 грн. інфляційного збільшення, що підтверджується копією детального розрахунком заборгованості (випискою з особового рахунку) ОСОБА_1 від 16.08.2024 року (а.с. 35-36).

Відповідно договору факторингу № 20210630-Ф/2 від 30.06.2021 року ТОВ «Фінансова компанія«Форза»правовимоги задоговором пронадання позикина умовахфінансового кредиту № 000200920722 від 24.09.2020 року, укладеним із ОСОБА_1 , відступило ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (копія договору а.с. 23-31, копія витягу з Реєстру прав вимог № 1 а.с. 34), про що повідомила ОСОБА_2 письмовим повідомленням № 102/29 від 09.07.2021 року (а.с. 37).

13.10.2021 року позивачем на адресу відповідачки було направлено досудову вимогу про сплату боргу в сумі 10057,13 гривень, проте остання залишилась без задоволення (а.с. 38).

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За нормоюст.626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно дост. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначеност. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним таГосподарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис»за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

ПоложенняЗакону України «Про електронну комерцію»передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Із дослідженогосудом договорупро наданняпозики наумовах фінансовогокредиту № 000200920722 від 24.09.2020 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та ОСОБА_1 , встановлено, що останній укладений в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором a712469e.

Отже, підписання даного договору свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідност. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1статті 1050 ЦК Українипередбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернувсумупозики,він зобов`язанийсплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу -боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першоюстатті 1048 ЦК Українипередбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно до ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2статті 77 ЦПК Українивстановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З боку відповідачки не надано до суду жодних переконливих заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимогст. 81 ЦПК Українижодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.

Таким чином,виходячи зізмісту заявленихпозовних вимог,аналізу положеньчинного законодавстваУкраїни таматеріалів справи,суд вважає,що позовнівимоги позивачанеобхідно задовольнитиповністю,оскільки відповідачкоюпорушено умовидоговорупро наданняпозики наумовах фінансовогокредиту № 000200920722 від 24.09.2020 року, укладеного між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Форза», та не виконано взятих на себе зобов`язань.

Щодо заяви представника відповідачки про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Так, представником відповідачки адвокатом Столярчуком В.М. письмово заявлено про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог, який, на його думку, розпочався з 07.12.2020 року (день останньої оплати по договору) та закінчився відповідно 07.12.2023 року, а позивач звернувся до суду 26.08.2024 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 1048 та ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

У відповідності до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Як вбачаєтьсяіз змістудоговору пронадання позикина умовахфінансового кредиту № 000200920722 від 24.09.2020 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Форза» та ОСОБА_1 , сторони у договорі погодилися, що строк дії договору, вказаний у пп.8 п. 5 договору, продовжується на весь період, протягом якого сторони здійснюють свої права і виконують свої обов`язки за цим договором, та визначається як період від дати видачі кредиту до фактичної дати повернення кредиту, процентів за ставками, визначеними у пп. 11 та пп. 12 п. 5 договору, інших нарахувань, визначених договором та чинним законодавством України.

Разом з цим, постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторі хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненням внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України діє карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID- 19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину».

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом №2120-IX від 15.03.2022 року; в редакції Закону №3450-IX від 08.11.2023 року).

Таким чином,врахувавши умовидоговору пронадання позикина умовахфінансового кредиту № 000200920722 від 24.09.2020 року, встановлені карантинні обмеження та введення в Україні режиму воєнного стану, належить зробити висновок, що позовну давність позивачем пропущено не було.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ,інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Розмір витрат,які сторонасплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 2422,40 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції № 693 від 22.08.2024 року (а.с. 12), а тому дані витрати суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує з відповідачки.

Крім того, згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов`язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 року у справі № 160/12268/19).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 11.01.2023 року у справі № 479/475/21, провадження № 61-6583св22 дійшов наступного висновку.

Так, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Як вбачається з договору про надання правової допомоги № 20240814-3К від 14.08.2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» та адвокатом Бачинським О.М. (а.с. 43-45) та із наданого розрахунку судових витрат (а.с. 46), розмір гонорару адвоката за надання правничих послуг ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» складає 7000 гривень.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідачки таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

З урахуванням наведеного суд стягує з відповідачки на користь позивача 3000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді.

Керуючись ст.ст. 525-527, 530, 536, 610, 625, 629, 1046, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 простягнення заборгованостіза договоромпро наданняпозики наумовах фінансовогокредиту - задовольнити частково.

СтягнутизОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», код ЄДРПОУ 42655697, юридична адреса: 79013,м.Львів,вул.С.Бандери,87,офіс 54,реквізити IBAN№ НОМЕР_2 в АТ«ОТП Банк»,МФО банку300528,-10565(десятьтисяч п`ятсотшістдесят п`ять)гривень 66копійок заборгованостіза договоромпро наданняпозики наумовах фінансовогокредиту № 000200920722 від 24.09.2020 року, укладеним міжнеюта ТОВ «Фінансова компанія «Форза»,та 5422 (п`ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Суддя: Т.П.Косович