Решение № 125564379, 04.03.2025, Тутаевский районный суд Киевской области

04.03.2025 Провадження по справі № 2/940/98/25

Справа № 940/1667/24

РІШЕННЯ

Іменем України

04 березня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Самсоненка Р.В.

за участю секретаря судових засідань Зіп`юк Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» звернулось до суду з позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1323110 від 22.02.2024 року в розмірі 156250,00 грн. та понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 22.02.2024 року між первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 за допомогою веб - сайту (www.selfiecredit.com.ua) який є сукупністю інформаційно - комунікаційних систем первісного кредитора в рамках якого останній реалізує технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобі і які у процесі обробки інформації діють, як єдине ціле, був укладений кредитний договір № 1323110.

Як вбачається із змісту кредитного договору № 1323110, разом із правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (графік платежів за договором) відповідно до методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.

22.02.2024 року відповідачці було надано одноразовий ідентифікатор М428, для підписання кредитного договору № 1323110 від 22.02.2024 року, у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

На умовах, встановлених договором, первісний кредитор надав позичальнику кошти у кредит на споживчі потреби: сума кредиту (загальний розмір) складає: 25 000,00 грн; строк кредитування (строк дії договору) 360 днів; періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.

Первісний кредитор (через партнера ТОВ «ПЕЙТЕК» з яким укладено договір № 03052022-1 від 03.05.2022 року) про організацію переказу грошових коштів без відкриття рахунку виплатив відповідачеві кредитні кошти в розмірі 25 000,00 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_1 вказаний відповідачем в особистому кабінеті ІКС первісного кредитора, що підтверджується довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20241118-189 від 18.11.2024 про перерахування кредитних коштів від ТОВ «Селфі Кредит».

Відповідачка всуперечумовам кредитногодоговору,ст.12ЗУ «Проспоживче кредитування»та ст.ст.525,526,530,536,610,612ЦК України, порушила вищезазначені умови кредитного договору та не повернула в повному обсязі кредит первісному кредитору, а також не виконала в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед первісним кредитором за кредитним договором.

Станом на30.08.2024р.загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитнимдоговором №1323110від 22.02.2024року становить:156250,00грн..з яких: 25000,00 грн. - заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту), 118750,00 грн. - нараховані проценти та 12500,00 грн. неустойка (штраф).

Враховуючи невиконання відповідачкою своїх боргових зобов`язань перед кредитором 30.08.2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» як клієнтом та ТОВ «Фінфорс» як фактором було укладено договір факторингу № 43979069-01. Згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором.

Зазначає, що на момент звернення ТОВ «Фінфорс» до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором ні ТОВ «Фінфорс», ні ТОВ «Селфі Кредит».

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 20.12.2024 року відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачці роз`яснено право подавати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також наслідки ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, зокрема право суду вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 20.01.2025 року за клопотанням відповідачки розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін переведено в розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

17.02.2025року навиконання ухвалиТетіївського районногосуду Київськоїобласті від20.01.2025року,від АТ«Універсал Банк»надійшла досуду запитуванаінформація стосовно ОСОБА_1 , відповідно доякої останнійв банкуемітовано платіжнукартку № НОМЕР_2 ,рух коштівпо картціза періодз 22.02.2024по 26.02.2024,яка міститьзарахування насуму 25000,00UAH.Номер телефонуна якийвідправляється інформаціяпро підтвердженняоперацій заплатіжною карткою№ НОМЕР_2 за періодз 22.02.2024по 26.02.2024та якийзнаходиться ванкетних данихКриворучко о.Д.+380963111189(а. с. 175-177).

У судовезасідання представникпозивача ТОВ«Фінфорс» неприбув,про дату,час тамісце йогопроведення повідомленийналежним чином. Разом із позовною заявою надіслав заяву про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без участі сторони позивача, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не прибула, до суду 05.02.2025 року надала заяву, в якій просить судовий розгляд справи проводити без її участі та просить врахувати надані нею в письмовій формі пояснення та докази (а. с. 167-172).

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно доп.1ч.1статті 264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір № 1323110 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором М428 та містить всі його істотні умови.

Згідно з п. 1.2. Кредитного договору загальний розмір наданого кредиту складає 25000 грн. Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору строк кредиту 360 днів. Згідно п.1.5.1. Кредитного договору стандартна ставка становить 2,5 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3. цього Договору (а. с. 60-69).

ОСОБА_1 зобов`язалася повернути вказаний кредит, сплачувати проценти за користування кредитними коштами та виконати інші зобов`язання у строки і на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п.6.4 договору сторони також дійшли згоди, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити товариству штраф: у розмірі 3750,00 грн. на 4 день такого невиконання та/або неналежного виконання; у розмірі 275,00 грн, починаючи з 5 дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в Графіку платежів, що є додатком №1 до договору про надання споживчого кредиту.

Транзакція зарахування кредитних коштів у розмірі 25000,00 грн на платіжну картку ОСОБА_1 № № НОМЕР_1 проведена 22.02.2024. Послуги з переказу коштів здійснювало ТОВ «Пейтек».

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Селфі Кредит» за укладеним договором № 1323110 від 22.02.2024 сума заборгованості за кредитним договором станом на 30.08.2024 складає 156250,00 грн. з яких:25000,00 грн. - заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту), 118750,00 грн. - нараховані проценти та 12500,00 грн. неустойка (штраф). При цьому, починаючи з 22.04.2024 кредитор здійснював нарахування неустойки (штрафу) за прострочення щодо повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором (а. с. 72-79).

В свою чергу, між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінфорс» 30.08.2024 укладено договір факторингу № 43979069-01, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі прав грошових вимог, який формується відповідно до додатку № 1 та є невід`ємною частиною договору (а. с. 80-90).

Згідно з підписаним сторонами та скріпленим їх печатками Актом приймання-передачі Реєстру боржників від 30.08.2024 та Витягом з реєстру боржників від 30.08.2024 до договору факторингу № 43979069-01 від 30.08.2024, ТОВ «Фінфорс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1323110 від 22.02.2024 в розмірі 156250,00 грн. з яких:25000,00 грн. - заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту), 118750,00 грн. - нараховані проценти та 12500,00 грн. неустойка (штраф) (а. с. 101-102).

Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Фінфорс» повідомило ОСОБА_1 шляхом направлення 30.08.2024 на електронну адресу позичальника електронного листа та шляхом розміщення в ІКС первісного кредитора такого повідомлення про відступлення права, однак всупереч вимог закону, незважаючи на повідомлення, ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання по сплаті заборгованості за кредитним договором.

27.09.2024 року ТОВ «Фінфорс» на адресу відповідачки ОСОБА_1 було надіслано вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором у строк до 30 днів з дати отримання цієї вимоги (а. с. 107-108).

Таким чином,станом надату зверненнядо судузаборгованість ОСОБА_1 за кредитнимдоговором №1323110від 22.02.2024перед позивачемне сплаченаі становитьрозмірі 156250,00грн.з яких: 25000,00 грн. - заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту), 118750,00 грн. - нараховані проценти та 12500,00 грн. неустойка (штраф).

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 16.12.2020 року у справі № 561/77/19.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Із дослідженого судом договору №1323110про наданняспоживчого кредитувід 22.02.2024рокувстановлено, що даний договір укладено в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом.

Отже, підписання вищезазначених договору свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, надані ТОВ «Фінфорс» докази, які досліджені судом, підтверджують факт укладення договору між сторонами у справі та порушення відповідачкою взятих на себе договірних зобов`язань.

Разом з тим, як вбачається з умов кредитного договору, для нарахування процентів за користування ОСОБА_1 кредитом передбачено застосування процентної ставки: 0,625 % в день знижена процентна ставка та 2,5 % в день стандартна процентна ставка. Тобто, згідно наданого розрахунку, для визначення заборгованості за договором, позичальником застосовано процентну ставку в розмірі 0,625 % в день та 2,5 % в день.

При цьому, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, визначені Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.

Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір № 1323110 про надання споживчого кредиту від 22.02.2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.

Тому суд розраховує заборгованість за укладеним між сторонами договором, виходячи з встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1%.

Розрахунок процентів на користування ОСОБА_1 кредитом становитиме 44937,50 грн. (25000,00 грн. х 0,625 % х 30 днів = 4687,50 грн.; 25000,00 грн. х 1 % х 161 день = 40250,00 грн.).

Розрахунок відсотків, згідно зі спірним кредитним договором судом визначено за період з 22.02.2024 (дату видачі кредиту) по 30.08.2024 включно, що становить в сукупності 191 день.

Крім того, умовами кредитного договору (п. 6.4) передбачено сплату штрафу: розмірі 3750,00 грн. на 4 день такого невиконання та/або неналежного виконання; у розмірі 275,00 грн, починаючи з 5 дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

У розрахунку позивача зазначено розмір нарахованої неустойки в сумі 12500,00 грн.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положеньЦивільного кодексуУкраїни у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За таких обставин, нарахування неустойки позивачем є безпідставним та неправомірним, а тому позовна вимога про стягнення неустойки задоволенню не підлягає.

Відповідачкою ОСОБА_1 не надано суду і не представлено належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить, відповідно до ст. 81 ЦПК України. Самою відповідачкою факт отримання грошових коштів за кредитним договором в поясненнях не спростовується належними доказами.

З огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, враховуючи, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 69937,50 грн, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Разом зтим,відповідно дост.264ЦПК Українисуд підчас ухваленнярішення вирішуєпитання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

За правилами ст. 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд вважає доведеним позов на суму 69937,50 грн, отже позов задоволено на 44,8 % (69937,50 х 100) : 156250,00).

Позивач сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача слід стягнути 1085,23 грн. судового збору, виходячи із наступного розрахунку: (2422,40 грн. х 44,8 %) : 100 = 1085,23 грн.

Щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 11.03.2024 року укладеного між ТОВ «Фінфорс» та адвокатом Кеню Д.В.; копія додаткової угоди про внесення змін до договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 11.03.2024 року від 08.11.2024 року; додаток № 66 до договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 11.03.2024 року від 15.11.2024 року; акт приймання-передачі наданих послуг; платіжна інструкція кредитного переказу коштів № 4630 від 15.11.2024 року; ордер на надання правничої допомоги № 1770460 від 13.12.2024 року (а. с. 112-117, 129).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 4000,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс».

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 207, 509, 525, 526, 527, 536, 610, 611, 626, 628, 633, 634, 1048, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ,на користьТовариства зобмеженою відповідальністю«Фінфорс»,01042,м.Київ,вул.Іоанна ПавлаІІ,буд.4/6,корп В.,каб.508-2,код ЄДРПОУ41717584,заборгованість задоговором №1323110про наданняспоживчого кредитуза продуктом«NewShort»від 22.02.2024 року в розмірі 69937(шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять сім) гривень 50 копійок, понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 1085 (одна тисяча вісімдесят п`ять) гривень 23 копійки та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.В. Самсоненко